Рішення № 8261198, 16.02.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

16.02.2010 справа № 5020-4/010 За позовом Приватного підприємства “Корал”,

(вул. Л. Чайкіної, 1, м. Сімферополь, 95050)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1 99003)

про стягнення заборгованості,

Суддя Погребняк О.С.

Представники сторін:

Позивач (Приватне підприємство “Корал”) ОСОБА_2, представник, довіреність б/н від 25.01.2010;

Відповідач (ФОП ОСОБА_1) не зявився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Корал” звернулося до суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований неналежним виконанням з боку відповідача умов контракту №01/04/26/07/038 від 07.12.2006 в частині його оплати.

Ухвалою від 14.01.2010 позовну заяву прийнято до розгляду суддею Погребняком О.С. та порушено провадження у справі № 5020-4/010, розгляд справи призначений у судовому засіданні 28.01.2010.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався через незявлення представника відповідача з 28.01.2010 на 16.02.2010.

У судове засідання 16.02.2010 відповідач не зявився, явку уповноважених представників не забезпечив.

Суд звертає увагу на той факт, що відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцем проживання ОСОБА_1 є: 99003, АДРЕСА_1 (а.с.20-23).

Поштова кореспонденція фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, яка направлялась судом на адресу: 99003, АДРЕСА_1, поверталась на адресу суду з відміткою пошти про неможливість вручення у звязку з «закінченням терміну зберігання»(а.с. 39-40, 50-51).

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача виклав суду позовні вимоги, на позовних вимогах наполягав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

07.12.2006 між Приватним підприємством “Корал” (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) був укладений контракт №01/04/26/07/038 (далі Контракт, арк.с.9).

За даним Контрактом Продавець зобовязується продати та передати у власність Покупця, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити Товар - пшеницю 4-го класу врожаю 2006 року, відповідно до умов Контракту (пункт 1.1).

Згідно з пунктом 4.2 Договору, загальна вартість Товару складає 39150,00 грн., в тому числі ПДВ 6525,00 грн.

Продавець передає Покупцю Товар в термін до 16.12.2006 (пункту 5.2 Контракту).

Відповідно до пунктів 5.3-5.4 Контракту, приймання-передача Товару за кількістю та якістю оформлюється Актом приймання-передачі Товару, якій підписується Покупцем та Продавцем та є невідємною частиною цього Контракту. Датою поставки Товару за даним Контрактом вважається дата підписання Акту приймання-передачі Товару.

Згідно з пунктом 6.1 Контракту, оплата вартості Товару, що поставляється, здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця в термін 12х банківських днів від дати передачі Товару, при наданні Покупцю наступних документів:

рахунок-фактура;

акт приймання-передачі, що підписаний Покупцем та Продавцем;

видаткова накладна;

податкова накладна.

Пунктом 9.1 Контракту передбачено, що цей Контракт набирає сили з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання ними його умов.

Судом встановлено, що зобовязання щодо передачі Товару позивачем виконувались належним чином, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000113 від 14.12.2006 на суму 38532,30 грн., (арк.с. 10) та актом приймання-передачі пшениці від 14.12.2006 у кількості 44,290 тон, які є невідємною частиною договору (арк.с. 13).

Товар прийнято особисто відповідачем за оформленою на нього довіреністю ЯЛФ №163174 від 07.12.2006, про що ним зроблені відмітки на видатковій накладній

Натомість, відповідач умови Контракту порушив, за отриманий товар належним чином не розрахувався, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору (контракту).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо оплати отриманого за вказаним Контрактом товару, а також пені та 3% річних за несвоєчасну його оплату. Тому, застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань та відповідальності за порушення зобовязань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачеві товар 14.12.2006 на суму 38532,30 грн.

Враховуючи умови Контракту(пункти 5.4 та 6.1 Контракту), оплата за отриманий товар, має бути здійснена Покупцем протягом 12 банківських днів з моменту передачі товару.

Таким чином, строк оплати товару за умовами Контракту наступив 03.01.2007.

Як вбачається з акта звірення взаємних розрахунків, підписаного обома сторонами Контракту (арк.с.12), заборгованість за видатковою накладною № РН0000113 у сумі 38532,30 грн. відповідачем станом на 27.03.2007 сплачена не була.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

У встановлені строки відповідач взяті на себе за Контрактом зобовязання щодо оплати за отриманий товар не виконав.

Отже, наявна заборгованість в сумі 38532,30 грн. підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів сплати суми боргу за Контрактом не надав.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 38532,30 грн. є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пунктів 7.2, 7.3 Контракту, у випадку несвоєчасної оплати вартості товару або окремої партії, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 40% від вартості неоплаченого обсягу за кожний день прострочення. Сплата пені, встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання обовязків та відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням умов даного Контракту, не звільняє винну сторону від виконання своїх обовязків за даним Контрактом.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" від 22.11.1996 №543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем нарахована пеня в розмірі 3230,38 грн. за період з 04.01.2007 по 04.07.2007 (арк.с. 8).

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем, в тому числі щодо розміру облікової ставки НБУ, що брався до уваги при розрахунку, а також розміру заборгованості і періоду прострочення.

За результатами перевірки суд дійшов висновку про те, що здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3230,38 грн. підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у загальній сумі 21379,70 грн. та 3% річних у загальній сумі 3452,07 грн. за період з 04.01.2007 по 29.12.2009.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Суд перевірив розрахунок 3% річних та індексу інфляції (арк.с. 8), зроблений позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 3452,07 грн. та індексу інфляції в розмірі 21379,70 грн. також підлягають задоволенню.

При проведенні розрахунку збитків від інфляції судом застосовані рекомендації, що викладені в Листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97Р, та офіційні індекси інфляції, встановлені Державним комітетом статистики України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 38532,30 грн., сума пені 3230,38 грн.; 3% річних 3452,07 грн., індекс інфляції 21379,70 грн. а всього 66594,45 грн.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в сумі 665,94 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 99003, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства “Корал”(вул. Л. Чайкіної, 1, м. Сімферополь, 95050, ідентифікаційний код 31488386, р/р 26007110000079/980 в ВАТ “ВіЕйБі Банк”, відділення №153, м. Сімферополь, МФО 380537) суму основного боргу у розмірі 38532,30 грн., суму пені 3230,38 грн.; 3% річних 3452,07 грн., індекс інфляції 21379,70 грн. а всього 66594,45 грн. (шістдесят шість пятсот девяносто чотири грн. 45 коп.).

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 99003, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства “Корал”(вул. Л. Чайкіної, 1, м. Сімферополь, 95050, ідентифікаційний код 31488386, р/р 26007110000079/980 в ВАТ “ВіЕйБі Банк”, відділення №153, м. Сімферополь, МФО 380537) витрати по сплаті державного мита в сумі 665,94 грн. (шістсот шістдесят пять грн. 94 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.)

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 17.02.2010