Ухвала суду № 82609710, 25.06.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

25 червня 2019 року справа № 580/1977/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Бабич А.М., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання протиправними дій і недійсним рішень, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів,

УСТАНОВИЛА:

21.06.2019 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивачі) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Корсунь-Шевченківської міської ради (19400, Черкаська область, м. Корсунь-Шевченківський, вул. Шевченка, буд.42; код ЄДРПОУ 33917227) (далі - відповідач) про:

визнання протиправними дій щодо постановлення рішення від 06.02.2018 №38-19 про передачу йому у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0030 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуальних гаражів та визнання недійсним цього рішення;

визнання протиправними дій щодо постановлення рішення про передачу йому у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0030 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ) на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуальних гаражів та визнання недійсним цього рішення;

зобов`язання відповідача надати йому іншу земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаражу;

стягнення з відповідача на його користь матеріальної шкоди в сумі 4790,29 грн.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, встановлено підстави для відмови у відкритті провадження.

Так, згідно з п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

За вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Заявлені обгрунтування підстав позову та предмет спору не відносяться до юрисдикції адміністративного суду, зважаючи на таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Термін "суб`єкт владних повноважень" орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

При визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб`єктного складу, а й зі змісту спору. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, яку треба розуміти, як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

В контексті викладеного суд врахував, що підставою позовних вимог визначено порушення вимог закону спірним рішенням щодо надання земельної ділянки у власність, тобто спірні відносини впливають на цивільні права, що виникли на підставі спірних рішень.

Майнові відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Ст.80 ЗК України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Врахувавши зазначене встановлено, що відповідач у спірних правовідносинах реалізує повноваження власника землі. Обґрунтування та предмет позовних вимог стосуються реалізації цивільних правовідносин позивача на отримання земельної ділянки, яка надана у власність третій особі.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, предмет спору у цій справі виник з цивільних правовідносин.

Вирішуючи питання можливості відкрити провадження, суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену в постанові від 22.08.2018 у справі №128/1435/16-а. Зокрема, Верховний Суд вказав: якщо вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним зачіпає приватні інтереси фізичних осіб, такі вимоги, як окремий спосіб захисту порушених прав, можуть бути предметом розгляду в цивільному суді.

Крім того, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Тому заявлений у цій справі спір не підвідомчий адміністративному суду.

Позовні вимоги про зобов`язання надати позивачу іншу земельну ділянку та стягнення матеріальної шкоди є похідними від вимог про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, оскільки стосуються реалізації позивачем права власності на земельну ділянку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства.

Тому заявлений спір підвідомчий місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.

Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.170 КАС України визначений обов`язок судді відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Тому наявні підстави відмовити у відкритті провадження, а на підставі ч.6 ст.170 КАС України роз`яснити позивачу, що спір віднесено до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства.

Оскільки позивач не надав суду доказів сплати судового збору за подання позову, відсутні підстави для його повернення.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 170-171, 248 КАС України, суддя

УХВАЛИЛА:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання протиправними дій щодо постановлення рішення від 06.02.2018 №38-19 про передачу йому у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0030 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуальних гаражів та визнання недійсним цього рішення; визнання протиправними дій щодо постановлення рішення про передачу йому у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0030 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ) на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуальних гаражів та визнання недійсним цього рішення; зобов`язання надати йому іншу земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаражу; стягнення на його користь матеріальної шкоди в сумі 4790,29 грн.

2. Роз`яснити, що спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства.

3. Копію ухвали направити позивачу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з моменту її складення.

Суддя А.М. Бабич