Рішення № 82609322, 24.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 червня 2019 року № 640/5754/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту» доГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18 березня 2019 року №00003281402 та №00003311402,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту» (далі - ТОВ «Класика Комфорту», позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18 березня 2019 року №00003281402 та №00003311402.

В обґрунтування позову позивач зазначив про безпідставність та необґрунтованість висновків контролюючого органу, які викладені в акті перевірки та які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, а саме: №00003281402, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 437 310, 00 грн., у тому числі 291 540, 00 грн. за основним платежем та 145 770, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №00003311402, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання зі сплати штрафних санкцій за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів та послуг в сумі 15 573, 00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «ОБОЛОНЬ СЕРВІС ПЛЮС» та ТОВ «ПРІМАВЕРА ГРУП». У позовній заяві позивач посилається на те, що укладені з зазначеними контрагентами правочини є дійсними, виконаними сторонами у повному обсязі, у судовому порядку недійсними не визнавались, а про фактичне виконання таких правочинів свідчать первинні документи, виписані відповідно до пункту 9.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

14 травня 2019 року представником Головного управління ДФС у м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Відзив обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки є обґрунтованими, підстав для скасування спірних рішень не вбачається, оскільки, на думку податкового органу, операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами - ТОВ «ОБОЛОНЬ СЕРВІС ПЛЮС» та ТОВ «ПРІМАВЕРА ГРУП» не мали реального характеру, а також позивачем не було надано жодних первинних документів на підтвердження здійснення господарської діяльності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Класика Комфорту» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 листопада 2011 року по 30 вересня 2018 року.

За результатами перевірки податкових органом складено акт від 22 лютого 2019 року №128/26-15-14-02-02/36100693, за висновками якого встановлено наступні порушення ТОВ «Класика Комфорту»:

1) пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено несвоєчасну сплату податку на прибуток за І квартал 2018 року, визначений декларацією з податку на прибуток від 25 квітня 2018 року №9077056637 (кількість днів прострочення - 1);

2) пункту 44.1 статті 44, пункту 57.3 статті 57, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 291 540, 00 грн., у тому числі за квітень 2016 року в сумі 28 606, 00 грн., за травень 2016 року в сумі 25 773, 00 грн., за липень 2017 року у сумі 11 633, 00 грн., за жовтень 2017 року в сумі 655, 00 грн., за травень 2018 року у сумі 217 728, 00 грн., за червень 2018 року у сумі 7 145, 00 грн., та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду всього у сумі 15 573, 00 грн., у тому числі за вересень 2018 року - 15 573, 00 грн.;

3) пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, в результаті незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів;

4) пункт 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено несвоєчасну сплату грошових зобов`язань по податку на додану вартість, визначених контролюючим органом по податковим повідомленням - рішенням;

5) пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого порушено терміни реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, за жовтень 2017 року, липень, вересень 2018 року;

6) підпункту «б» пункту 176.2 статті 176, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, та пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4 щодо подання не у повному обсязі та з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за 1, 2, 3, 4 квартали 2015 року, 1, 2, 3, 4 квартали 2016 року, 1, 2, 3, 4 квартали 2017 року та за 1, 2, 3 квартали 2018 року (невідображена сума поворотної фінансової допомоги за ознакою 153);

7) пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у результаті несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в червні, серпні 2014 року.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення №00003281402, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 437 310, 00 грн., у тому числі 291 540, 00 грн. за основним платежем та 145 770, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №00003311402, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання зі сплати штрафних санкцій за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів та послуг в сумі 15 573, 00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «ОБОЛОНЬ СЕРВІС ПЛЮС» та ТОВ «ПРІМАВЕРА ГРУП».

Незгода з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями відповідача обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини 1 статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Суд зазначає, що позивачем на доведення обставин, викладених у позові не надано суду будь - яких документів, у зв`язку з чим, встановити юридичну силу та реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача не можливо.

Також, у матеріалах справи містяться запити ГУ ДФС у м. Києві про надання копій документів від 28 січня 2019 року №1, №2, №3, згідно з якими на підставі підпункту 20.1.14 пункту 20.1 статті 20, пунктів 85.4, 85.8 статті 85 ПК України, позивачу було запропоновано надати податковому органу завірені копії документів по взаємовідносинах з ТОВ «ОБОЛОНЬ СЕРВІС ПЛЮС» та ТОВ «ПРІМАВЕРА ГРУП» за перевіряємий період.

У зв`язку з ненаданням документів, контролюючим органом були складені відповідні акти про ненадання ТОВ «Класика Комфорту» до перевірки документів від 12 лютого 2019 року №247/26-15-14-02-02 та від 15 лютого 2019 року №277/26-15-14-02-02.

Таким чином, твердження позивача стосовно того, що укладені з ТОВ «ОБОЛОНЬ СЕРВІС ПЛЮС» та ТОВ «ПРІМАВЕРА ГРУП» правочини є дійсними, виконаними сторонами у повному обсязі, у судовому порядку недійсними не визнавались, а про фактичне виконання таких правочинів свідчать первинні документи, виписані відповідно до пункту 9.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, не заслуговують на увагу суду, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2018 року в контексті справи № 813/3209/15 вказав, що суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що ненадання позивачем первинних документів під час проведення податкової перевірки, а також на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів, є законною підставою для відмови у позові.

Також, відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже, фінансова відповідальність платника податку можлива лише за умови доведення контролюючим органом факту порушення таким платником законодавства з питань оподаткування, чого відповідачем здійснено не було.

Відтак, застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування є правомірним.

Враховуючи викладене, збільшення відповідачем сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 291 540, 00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 145 770, 00 грн., а також зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 15 573, 00 грн. є правомірними, а відтак спірні податкові повідомлення - рішення від 18 березня 2019 року №00003281402 та №00003311402 прийняті відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та скасуванню не підлягають.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяв згідно приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко