Рішення № 82609180, 14.06.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

14 червня 2019 р. № 520/2703/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

представника позивача - Маленка Ю.А.,

представника відповідача - Саблукова Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТТО» до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕНТТО" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 20 лютого 2019 року № 00000291411, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 928204 грн. 50 коп. (618803,00 грн. - за податковими зобов`язаннями, 309401,50 грн. - за штрафними санкціями).

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що податкове повідомлення-рішення є протиправним, винесеним без належних на те підстав, та таким, що ґрунтується на помилкових висновках контролюючого органу, викладених у акті перевірки від 06.02.2019 року №329/20-40-14-11-11/33900517. З огляду на вказане, позивач просить суд скасувати зазначене рішення відповідача.

Ухвалою суду від 09.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов, проти заявленого позову заперечував та зазначив, що посадовими особами контролюючого органу було проведено перевірку підприємства позивача у відповідності до норм діючого законодавства. Також представником відповідача вказано, що під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено порушення у діяльності контрагентів позивача, про що свідчить отримана податкова інформація. Крім того, перевіркою встановлено неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що належним чином зафіксовано в акті перевірки. З огляду на вказані відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕНТТО", код ЄДРПОУ – 39599198, зареєстровано у відповідності до норм діючого законодавства як суб`єкт господарювання.

Судовим розглядом справи встановлено, що на підставі направлень №№606, 607, 608, 609 від 24.01.2019 року, відповідно до наказу про проведення перевірки від 12.11.2018 року №8173 відповідно до положень Податкового кодексу України посадовими особами Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТТО» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх, передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.10.2017 по 31.12.2018, з питань перевірки єдиного внеску за період з 01.10.2017 по 31.12.2018, результати якої оформлено у вигляді акту перевірки від 06.02.2019 року №329/20-40-14-11-11/33900517.

Відповідно до висновків акту перевірки від 06.02.2019 року №329/20-40-14-11-11/33900517 перевіркою, зокрема, встановлено порушення ТОВ “ВЕНТТО” вимог чинного законодавства, а саме п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, 195 Податкового кодексу України, а саме ТОВ «ВЕНТТО» занижено податок па додану вартість на загальну суму 618803 гри., в тому числі за серпень 2018 року - па суму ПДВ 524721 грн., за жовтень 2018 року - на суму ПДВ 56475 грн., за липень 2018 року - на суму ПДВ 23700 грн., за грудень 2017 року на суму ПДВ 13907 грн.

На підставі висновків акту перевірки та у зв`язку із встановленим порушенням контролюючим органом прийнято податкове-повідомлення рішення від 20.02.2019 року №00000291411 про нарахування грошового зобов`язання з податку на додану 309401,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с. 14).

Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевіряючими за результатами проведеного аналізу первинних документів та баз даних не підтверджено реальність здійснення господарських операцій за взаємовідносинам з контрагентамн-постачальниками з ТОВ «Марксвел» (код ЄДРПОУ 42098308) та з ТОВ «Брутекс» (код ЄДРПОУ 442101569) у зв`язку з відсутністю у вказаних підприємств достатніх трудових ресурсів та транспортних засобів, а також відсутність товарно-транспортних накладних по взаємовідносинам з ТОВ «Марксвел» та ТОВ «Брутекс». При цьому, позивачем не було надано до перевірки документи, які підтверджують факт завантаження, розвантаження товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Марксвел» та ТОВ «Брутекс». Отже, під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що первинними документами не підтверджена, а даними податкового органу встановлена неможливість господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Представником позивача під час судового розгляду справи надано пояснення та вказано, що товарно-транспортні накладні, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) або їх недоліки з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов`язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до таких, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

При цьому, суд також зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а також оформленні відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які відповідають змісту укладених платником податку договорів.

При цьому, суд зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

З врахуванням наведеного вище суд приходить до висновку, що реалізація господарської операції здійснюється не в момент укладення договору, а під час виконання зобов`язань, що з нього випливають та підтверджується первинними документами, які складаються на підставі договору: акти прийому-передачі товару, виконання робіт або надання послуг та відповідними платіжними дорученнями тощо.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22.09.2015 у справі №826/16369/13-а.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судовим розглядом справи встановлено, що підприємством позивача в рамках здійснення власної господарської діяльності здійснювались господарські взаємовідносини із ТОВ “Марксвел” та ТОВ “БРУТЕКС”.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що між ТОВ «Марксвел» та ТОВ «ВЕНТТО» укладено договір поставки №3В-1307/18 від 13.07.2018 року, відповідно до умов якого ТОВ «Марксвел» (постачальник) зобов`язується передати у власність ТОВ «ВЕНТТО» (покупець) визначені у видаткових накладних будівельні матеріали, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов даного договору. Пунктом 3.1 договору визначено, що умови поставки товару визначаються окремо на кожну партію товару. Згідно із п. 3.2 договору визначають, що поставка товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Розділом 4 договору передбачено, що ціни на товар вказуються у видаткових накладних до даного договору в національній валюті України – гривні, та вважаються узгодженими сторонами, загальна сума договору становить загальну суму вартості товару, відображеного у видаткових накладних, складених на виконання даного договору.

На підтвердження реальності виконання умов вищевказаного договору позивачем надано копії видаткових накладних від 01.08.2018 року №0012/0108, №0011/0108, №0010/0108, №009/0108.

При цьому, як свідчать наявні в матеріалах справи докази між ТОВ «Марксвел», ТОВ «Продукт Агро Плюс» та ТОВ «ВЕНТТО» укладено договір №В 2108/4 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Марксвел» (первісний кредитор) відступає, а ТОВ «Продукт Агро Плюс» (новий кредитор) набуває право вимоги, належне первісному кредиторові на підставі договору поставки №3В-1307/18 від 13.07.2018 року, який був укладений між ТОВ «Марксвел» та ТОВ «ВЕНТТО». Як визначено сторонами у п. 1.4 договору загальна сума заборгованості боржника перед первісним кредитором по угоді на момент укладення цього договору становить 1775961,48 грн.

Позивачем до суду з метою підтвердження виконання умов договору поставки в частині проведення оплати за отриманий товар та на виконання договору №В 2108/4 про відступлення права вимоги до матеріалів справи долучено копії платіжних доручень від 22.08.2018 року №861, № 862, від 28.08.2018 року №886, №887.

ТОВ «Марксвел» на користь позивача було складено податкові накладні № 136 від 01.08.2018 на суму 498168,00 грн. в т.ч. ПДВ 83028,00 грн., № 137 від 01.08.2018 року на суму 498168,00 грн. в т.ч. ПДВ 83028,00 грн., № 138 від 01.08.2018 року на суму 498168,00 грн. в т.ч. ПДВ 83028 грн., № 139 від 01.08.2018 року на суму 498168,00 грн. в т.ч. ПДВ 83028,00 грн.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що між ТОВ «БРУТЕКС» та ТОВ «ВЕНТТО» укладено договір поставки №3107-В від 31.07.2018 року, відповідно до умов якого ТОВ «БРУТЕКС» (постачальник) зобов`язується передати у власність ТОВ «ВЕНТТО» (покупець) визначені у видаткових накладних будівельні матеріали, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов даного договору. Пунктом 3.1 договору визначено, що умови поставки товару визначаються окремо на кожну партію товару. Згідно із п. 3.2 договору визначають, що поставка товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Розділом 4 договору передбачено, що ціни на товар вказуються у видаткових накладних до даного договору в національній валюті України – гривні, та вважаються узгодженими сторонами, загальна сума договору становить загальну суму вартості товару, відображеного у видаткових накладних, складених на виконання даного договору.

На підтвердження реальності виконання умов вищевказаного договору позивачем надано копії видаткових накладних від 01.08.2018 року №0108/1, №0108/2, №0108/3.

При цьому, як свідчать наявні в матеріалах справи докази між ТОВ «БРУТЕКС», ТОВ «Продукт Агро Плюс» та ТОВ «ВЕНТТО» укладено договір №В 2708/5 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «БРУТЕКС» (первісний кредитор) відступає, а ТОВ «Продукт Агро Плюс» (новий кредитор) набуває право вимоги, належне первісному кредиторові на підставі договору поставки №3107/В від 31.07.2018 року, який був укладений між ТОВ «БРУТЕКС» та ТОВ «ВЕНТТО». Як визначено сторонами у п.1.4 договору загальна сума заборгованості боржника перед первісним кредитором по угоді на момент укладення цього договору становить 1449504,00 грн.

Позивачем до суду з метою підтвердження виконання умов договору поставки в частині проведення оплати за отриманий товар та на виконання договору №В 2708/5 про відступлення права вимоги до матеріалів справи долучено копії платіжних доручень від 28.08.2018 року №888, №889, №890, №891.

ТОВ «БРУТЕКС» на користь позивача було складено податкові накладні № 132 від 01.08.2018 на суму 498168,00 грн. в т.ч. ПДВ 83028,00 грн., № 131 від 01.08.2018 року на суму 498168,00 грн. в т.ч. ПДВ 83028,00 грн., № 133 від 01.08.2018 року на суму 498168,00 грн. в т.ч. ПДВ 83028,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що позивачем також до матеріалів справи долучено копії платіжних доручень на підтвердження здійснення оплат, проте як встановлено судом з дослідження графи «Призначення платежу» вказані платіжні доручення стосуються інших договорів про відступлення права вимоги, які не було долучено до матеріалів справи, а відтак не можуть вважатися судом доказами у даній справі.

Також суд зазначає, що під час розгляду справи представником позивача не було надано до суду замовлень, на підставі яких контрагентами здійснювалась поставка. Водночас, представник позивача у судовому засіданні пояснень з цього приводу не надав.

Представником позивача у наданих поясненнях було вказано, що придбаний за договорами поставки товар підприємством було власними силами та засобами перевезено після отримання від контрагентів.

Під час розгляду справи до матеріалів справи долучено копії договору про надання транспортних послуг №23/07-18 від 23.07.2018 року, що укладений між позивачем (замовник) та фізичною особою-підприємцем Лученцовим О.О. (виконавець), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати послуги власними автотранспортними засобами, а замовник зобов`язується сплатити за надані послуги встановлену цим договором плату.

За результатами виконання вказаного договору про надання транспортних послуг №23/07-18 від 23.07.2018 року сторонами було складено акт наданих послуг №240 від 01.08.2018 та проведено оплату за отримані послуги, про що свідчить копія видаткового касового ордеру від 01.08.2018 року.

Однак, суд зазначає, що надані представником позивача первинні документи стосовно отриманих послуг з перевезення не містять у своєму змісті ідентифікуючих ознак стосовно того, що саме було перевезено в рамках вказаних взаємовідносин, а відтак суд позбавлений можливості визначити статус отриманих позивачем транспортних послуг по відношенню до товару, що був придбаний в рамках господарських відносин із контрагентами ТОВ “Марксвел” та ТОВ “БРУТЕКС”.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не надано до суду доказів наявності у підприємства позивача транспортних засобів, за допомогою яких підприємство мало б можливість здійснювати вказані перевезення у об`ємах визначених у видаткових накладних, або ж наявності у підприємства орендованих транспортних засобів.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про відсутність документального підтвердження факту фізичного переміщення товару, у господарських взаємовідносинах позивача із контрагентами ТОВ “Марксвел” та ТОВ “БРУТЕКС”.

При цьому, представником позивача під час розгляду справи до матеріалів справи долучено копію договору суборенди №02/01-18/В від 03.01.2018 року, укладеного між позивачем (суборендар) та фізичною особою-підприємцем Вітренко Віталієм Валентиновичем (орендар), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендар зобов`язується передати суборендарю, а суборендар прийняти у тимчасове платне користування частину складського приміщення , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 обл АДРЕСА_1 он, м. Південне, вул. Кірова, 3, загальною площею 50 кв.м. – «Об`єкт суборенди», а також зобов`язується сплачувати орендарю суборендну плату.

Судовим розглядом справи встановлено, що придбаний у контрагентів ТОВ “Марксвел” та ТОВ “БРУТЕКС” товар позивачем було реалізовано на користь ТОВ «ЕЛАВТОПЛАСТ», на підтвердження чого до суду надано копії первинних документів, а саме: копії договору поставки №Х 10/05 від 10.05.2018 року, специфікації №1 від 10.05.2018 року, видаткових накладних №420 від 01.08.2018 року, довіреності №23 від 01.8.2018 року, товарно-транспортні накладні №ВН-44/5 від 01.08.2018 року, №ВН-44/3 від 01.08.2018 року, №ВН-44/2 від 01.08.2018 року, №ВН-44/1 від 01.08.2018 року, платіжних доручень №3 від 01.08.2018 року, №539 від 24.07.2018 року, № 37 від 28.08.2018 року.

З аналізу та дослідження наданих позивачем первинних документів задля підтвердження здійснення подальшої реалізації, придбаного у ТОВ “Марксвел” та ТОВ “БРУТЕКС” товару, суд дійшов висновку, що останні містять неузгодженості із первинними документами наданими до суду задля підтвердження реальності господарських операцій із ТОВ “Марксвел” та ТОВ “БРУТЕКС” з огляду на наступне.

Відповідно до видаткової накладної від 01.08.2018 №420, позивачем було реалізовано на користь ТОВ «ЕЛАВТОПЛАСТ» поліуретановий заповнювач Icosit KC 340/45 в кількості 6490 кг, проте з оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 «Товари на складі» за 01.08.2018 – 05.08.2018 вбачається, що поліуретановий заповнювач Icosit KC 340/45 обліковувався у кількості 3885 кг.

Представник позивача під час розгляду справи не надав пояснень стосовно наявних у первинних документах не узгодженостей.

Водночас, суд вважає за необхідне вказати, що зі змісту акту перевірки та наданого представником відповідача відзиву на позов вбачається, що підприємством позивача до перевірки не надано жодного підтверджуючого документу, який би свідчив про фактичне переміщення придбаного позивачем від контрагентів товару до складського приміщення, що орендується позивачем.

Як встановлено під час розгляду справи доводи представника позивача про здійснення перевезень власними силами підприємства та з врахуванням отриманих від фізичної особи-підприємця Лученцова О.О. послуг з перевезення на підставі договору про надання транспортних послуг №23/07-18 від 23.07.2018 року не знайшли свого підтвердження, а відтак не можуть вважатися належними.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що надані представником позивача до суду договори, видаткові накладні та платіжні доручення, не можуть вважатися достатніми доказами реального здійснення господарських операцій в рамках укладених договорів.

З врахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що судовим розглядом справи не спростовано висновків контролюючого органу, що послугували підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі податкового повідомлення-рішення від 20 лютого 2019 року № 00000291411, а отже останнє є таким, що прийнято у відповідності до норм діючого законодавства, у зв`язку із встановленими перевіркою порушеннями.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНТТО".

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНТТО" (пр. Науки, буд. 36, м. Харків, 61166) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 24 червня 2019 року.

Суддя Мельников Р.В.