Ухвала суду № 82608340, 19.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

19 червня 2019 року м. Київ № 320/3068/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" до державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження, треті особи: державне спеціалізоване підприємство "Центральне підприємство з поводження радіоактивними відходами", Державне агентство України з управління зоною відчуження, товариство з обмеженою відповідальністю "Держзакупівлі онлайн" про визнання недійсним рішень тендерного комітету,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з вимогою скасування рішення ДСП з управління капітальним будівництвом зони відчуження про відхилення тендерної пропозиції ТОВ "Спецмонтаж Київ" та відміну відкритих торгів про закупівлю робіт на державні кошти проекту "Реконструкція мосту через річку УЖ", оформлених протоколами від 03.06.2019 р. №28.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, в тому числі, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши зміст спірних правовідносин та наявні у справи докази, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі, ураховуючи таке:

відповідно до статті 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (стаття 19), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства

Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 19 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, визначальною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Тому, основною ознакою публічного спору є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

З огляду на положення статей 1 та 16 ЦПК України, статті 4 КАС України не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб`єктом приватного права - фізичною особою та/або юридичною особою, в якому особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а іншого. У такому випадку це спір про право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт владних повноважень.

На підставі п.9 ч.1 ст. 19 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Позивачем заявлені вимоги про скасування рішення ДСП з управління капітальним будівництвом зони відчуження про відхилення тендерної пропозиції.

Згідно відомостей ЄДРПОУ відповідач є державним підприємством засновником якого виступає МЧС, яке входить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження. Діяльність головних управлінь за КВЕД зводиться до діяльності у сфері архітектури; інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і.; оброблення та видалення небезпечних відходів; будівництво житлових і нежитлових будівель (основний) вид діяльності.

За змістом позовної заяви відповідачем як замовником в електронній системі закупівель було опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю робіт ДК 021:2015:452211119-9 реконструкція мосту через р. Уж. 03.06.2019 р., відповідач відхилив тендерну пропозицію ТОВ "Спеценергомонтаж Київ" за результатами аукціону та торги у зв`язку з відхиленням всіх тендерних пропозицій на підставі Закону України "Про публічні закупівлі".

Правова природа процедури реалізації майна чи послуг на електронних торгах полягає в їх продажі, тобто забезпеченні переходу права власності від продавця або уповноваженої ним особи до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів.

З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна та чи права надання послуги на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові (частина перша статті 658 ЦК України).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що набуття майна за результатами електронних торгів та або права на послуги є особливим видом договору купівлі-продажу, де переможець електронним торгів стає покупцем, тому пов`язані з укладанням такого договору спори не можуть бути предметом адміністративної юрисдикції, а прийняті рішення в межах цих відносин є обов`язкові лише для учасника, відносно якого таке рішення прийнято.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписом ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 16 ЦК України, ст.20 ГК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, законодавець визначив, що цивільне право або охоронюваний законом інтерес можуть бути захищені судом не будь-яким способом, а тільки тим, що передбачений договором чи законом.

Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України серед актів, визнання незаконними яких передбачено ст.16 Цивільного кодексу України, як спосіб захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів встановлює, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживача.

Тобто, за змістом вказаної норми, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Як встановлено судом, позивач стверджує, що оспорюваним у цій справі рішенням були порушені його права.

Із сутності спору і заявлених вимог вбачається, що розглядувані правовідносини регламентуються, насамперед, приписами Закону України «Про публічні закупівлі», а вимоги про визнання недійсним рішення, прийнятого ДСП з управління капітальним будівництвом при проведенні розгляду тендерних пропозицій опосередковують спосіб судового захисту, передбачений абз.3 ч.2 ст.20 Господарського кодексу України і полягають саме в оспорюванні дійсності (законності) індивідуально-правового акту відповідача.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов`язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб`єктів власності перед законом. Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02.11.2004 N15-рп/2004).

Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року врегульовано, зокрема, що кожен має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, які стосуються тлумачення і застосування Конвенції, визнано Україною, закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року викладено позицію, відповідно до якої "обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою".

рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», згідно якого Європейський суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.

Суд констатує, що позивач неправомірно звернувся до суду на реалізацію передбаченого законодавством права на судовий захист, з порушенням правил предметної підсудності, відтак надати такий захист не в компетенції адміністративного суду.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" (код 35262237, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.12-б) до державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження про визнання недійсним рішення тендерного комітету.

2. Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.