Рішення № 82607658, 20.06.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1709/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Басової Н.М.

при секретарі судового засідання: Солошенка П.В.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Луганській області (далі – відповідач), в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДФС у Луганській області від 14 березня 2019 року № ф-3899-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 9828,72 грн (а.с.3-4). В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 14.03.2019 Головним управлінням ДФС у Луганській області була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3899-51, якою ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 28 лютого 2019 року сума заборгованості зі сплати єдиного внеску становить 9828,72 грн. Дана Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3899-51 від 14.03.2019 року була отримана позивачем поштою 06.04.2019 року.

Позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3899-51 від 14.03.2019 року не відповідає фактичним обставинам, вимогам закону, складена з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.10.2014 року ОСОБА_1 з 17.12.2007 року є фізичною особою-підприємцем. Крім того, позивач з 2015 року є інвалідом другої групи по загальному захворюванню.

Позивач також зазначив, що 14.01.2019 року ним помилково був направлений засобами електронного зв`язку в електронній формі до Рубіжанського управління Головного управління ДФС у Луганській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) з сумою нарахованого єдиного внеску. Оскільки він звільнений від сплати ЄСВ нормою частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI, заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування до Рубіжанського управління Головного управління ДФС у Луганській області не подавав та договір про добровільну участь не укладав. 10.04.2019 року був направлений звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) без нарахування сум єдиного внеску.

Крім того, на адресу Рубіжанського управління Головного управління ДФС у Луганській області ним також поштою був направлений звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) без нарахування сум єдиного внеску. Таким чином, відповідач - ГУ ДФС у Луганській області, вирішуючи питання встановлення заборгованості позивачу зі сплати ЄСВ, повинен був керуватися нормами Конституції України, усіма положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та усіма розпорядженнями Кабінету Міністрів України, які регулюють спірні правовідносини, а не окремими статтями Закону № 2464. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян за вхідним реєстраційнім номером 2685/2019 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.38). В обґрунтування відзиву зазначив, що ФОП ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на п.4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідач зазначив, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 14.01.2019 було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 р. №9303798518, копію якого позивачем додано до позову. Платником єдиного внеску самостійно визначено суму з ЄСВ до сплати у розмірі 9828,72 грн. У зв`язку з несплатою цієї суми за звітом і створилась заборгованість з ЄСВ, яка обліковується в оскаржуваній вимозі від 14.03.2019 р. №Ф-3899-51, яка була направлена платнику поштою 26.03.2019 та вручена 06.04.2019. Звіт від 10.04.2019 за 2018 р. (з відсутністю нарахувань єдиного внеску) згідно Квитанції 2 від 11.04.2019 - пакет не прийнято, оскільки звіт було надано з помилками, не в повному обсязі.

Відповідач також зазначив, що заява ОСОБА_1 , якою він повідомляє про те, що є інвалідом 3 групи з 2015 р. та у зв`язку з чим вважає, що звільнений від сплати ЄСВ, подана до ГУ ДФС у Луганській області лише 15.04.2019, тобто після отримання ним вимоги про сплату боргу (недоїмки) та відповідно подання звіту з ЄСВ. Крім того, жодних підтверджуючих документів щодо наявності інвалідності до заяви додано не було. До позову позивачем додано копію виписки з акту огляду МСЕК №162384, якою встановлено 3 групу інвалідності с 20.04.2015 до 01.05.2016. В той час, як вже вище зазначалось, заборгованість з ЄСВ виникла за період 2018 року. Копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , в якому зазначено вид пенсії: по інвалідності 2 грп. загальне захворювання, видано наприкінці 2018 року – 07.11.2018 року. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 23.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).

Представники сторін в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.36,37), надали клопотання про розгляд справи за відсутністю представників (а.с.49,52).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79,90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , є фізичною особою підприємцем з 17.12.2007, № НОМЕР_3 зареєстрований виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради Луганської області (а.с.6,7-9,10,27-28).

Відповідно до інформації зазначеної у виписці з акту огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи загального захворювання з 20.04.2015 (а.с.11).

З пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 07.11.2018 вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером за інвалідністю ІІ групи загального захворювання (а.с.12).

На запит суду від 19.06.2019 №360/1709/19/20089/19 Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України надало відповідь від 20.06.2019 №12162/03.1, в якому зазначив, що відповідно до особистої заяви від 02.08.2016 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше призначено пенсію по інвалідності другої групи загального захворювання з 02.08.2016 згідно з випискою з акту огляду МСЕК від 13.06.2016 серії 12 ААА № 500539. Пенсія по інвалідності третьої груп ОСОБА_1 управлінням не призначалась. В матеріалах пенсійної справи наявна первинна виписка з акту огляду МСЕК (сер 12 ААА № 162384), видана 18.05.2015 Лисичанською МСЕК, згідно з якою ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 20.04.2015 по 30.04.2016. Повторна виписка з акту огляду МСЕК (серія 12 ААА № 500539), яка видана Лисичанською МСЕК від 13.06.2016 містить інформацію про встановлення другої групи інвалідності з 16.05.2016 по 31.05.2018, при цьому зазначено, що третю групу інвалідності зараховувати з 01.05.2016 по 16.05.2016. У вересні 2018 року управлінням подовжено ОСОБА_1 пенсію по інвалідності другої групи з 01.06.2018 довічно на підставі виписки з акту огляду МСЕК від 27.08.2018 серії 12 ААА №778635. Станом на 20.06.2019 ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як фізична особа-підприємець 17.12.2007, перебуває на спрощеній системі оподаткування (а.с.59,61).

Судом також встановлено, що позивачем були направлені до відповідача своєчасно звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 та 2018 роки (а.с.15-17,18-19).

Вказані звіти відповідачем були прийняті 19.01.2018 та 15.01.2019 відповідно (а.с.14,17).

Виправлений звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) без нарахування сум єдиного внеску 11.04.2019 прийнятий не був у зв`язку з виявленими помилками (а.с.20).

14 березня 2019 року Головним управління ДФС у Луганській області сформовано позивачу вимогу про сплату боргу № Ф-3899-51, у якій зазначено, що станом на 28 лютого 2019 року заборгованості зі сплати єдиного внеску становить 9828,72 грн, з яких 9828,72 грн – недоїмка, 0,00 грн - штраф (а.с.5).

Вказану вимогу направлено поштовою кореспонденцією на адресу позивача 26.03.2019 та отримано останнім 06.04.2019 (а.с.39).

15.04.2019 позивач звернувся до Головного управління ДФС у Луганській області з заявою, в якій з посиланням на частину 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зазначив про те, що 14.01.2019 року ним помилково був направлений звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) з сумою нарахованого єдиного внеску. Разом з вказаною заявою надіслав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) без нарахування сум єдиного внеску для його прийняття як правильного (а.с.13).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464) (тут і надалі положення Закону № 2464 наведені у редакції чинній на час виникнення спірних відносин між сторонами).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону № 2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

При цьому в ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу. Частиною першою ст.4 Закону №2464 передбачено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску, зокрема до них відносяться фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частина перша ст.4).

При цьому у ч.4 вказаної статті передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз змісту вказаних норм права дає суду підстави вважати, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

В даному випадку враховуючи, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи та перебуває на спрощеній системі оподаткування, отримує пенсію по інвалідності з 02.08.2016 по теперішній час включно, заяви про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не подавав, суд дійшов висновку, що позивач на підставі положень частини 4 статті 4 Закону №2464-VI відноситься до осіб, які звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи той факт, що позивач звільнений від сплати єдиного внеску в силу закону, тому правових підстав для нарахування йому недоїмки у відповідача не було.

Зазначені з цього приводу доводи відповідача є неприйнятними по вищевикладеним мотивам.

Як наслідок, вимога від 14 березня 2019 року № Ф-3899-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 9828,72 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн (а.с.2).

З огляду на те, що позовні вимоги позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, задоволено, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління ДФС у Луганській області судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача у сумі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-250, 255,295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДФС у Луганській області від 14 березня 2019 року № Ф-3899-51 щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 9828 (дев`ять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 72 копійки.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (код ЄДРПОУ: 39591445, адреса: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст повного судового рішення складено 25 червня 2019 року.

Суддя Н.М. Басова