Рішення № 82605941, 25.06.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1338/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 04.02.2019 № Ф-8173-55 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 18 276,72 грн.

Ухвалою судді від 25.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 6/115 від 05.07.2011 позивачу видано Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 542 від 26.07.2011 та з 01.08.2011 він перебуває на обліку у місцевому органі доходів та зборів (колишня Луцька ОДПІ) як адвокат (самозайнята особа). 26.05.2014 на підставі поданої заяви ОСОБА_1 зупинив заняття адвокатською діяльністю на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI.

18.05.2019 у поштовому відділення зв`язку № 10 міста Луцька позивачем було отримано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 № Ф-8173-55, згідно якої станом на 31.01.2019 у останнього наявна недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 18 276,72 грн.

ОСОБА_1 вважає вказану вимогу протиправною, в зв`язку з тим в порушення абзацу 3 пункту 3 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну України від 20.04.2015 № 449 відповідачем оскаржувана вимога від 04.02.2019 була здана у відділення поштового зв`язку для надсилання 15.03.2019, тобто не дотримано терміну трьох днів для надсилання з дня винесення.

Крім того, у тексті оскаржуваної вимоги не вказано період, за який нарахована фіскальним органом недоїмка по соціальному внеску, а сама оскаржувана вимога винесена ГУ ДФС у Волинській області, хоча підписана посадовою особою Луцького управління ГУ ДФС у Волинській області.

В період з січня 2017 по тепер ОСОБА_1 працює та отримує заробітну плату у Волинській обласній благодійній організації «Патріоти Волині» (основне місце роботи), а також в період з січня 2017 року по грудень 2018 року працював та отримував заробітну плату в приватному підприємстві «Юридична фірма Компроміс» (робота за сумісництвом). Згідно довідок про доходи, долучених позивачем до позовної заяви, за вказані періоди роботодавцями було утримано ЄСВ із заробітної плати позивача.

ОСОБА_1 вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність - адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної діяльності. Тому вимога про сплату боргу є протиправною, так як в період трудової діяльності на у вищевказаних організаціях роботодавцем сплачено за нього ЄСВ в сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

11.05.2019 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що 01.08.2011 позивач взятий на облік як платник податків-самозайнята особа (адвокат) згідно чого подає звітність. 04.02.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформувало та надіслало вимогу про сплату боргу (недоїмку) № Ф-8173-55, згідно якої позивач повинен сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 18 276,72 грн. нараховану за 2017-2018 роки. Оскільки для фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, крім фізичних осіб - підприємців віднесених до першої групи платників єдиного податку, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), то мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб за 2018 рік складатиме: з 01 січня - 819,06 грн. (3723 х 22 відсотки). Відповідно позивачу було нараховано ЄСВ за 9-ть місяців (819,06 грн. х 9 міс = 7371,54 гривень).

Одночасно з відзивом представником відповідача було подане клопотання про розгляд справи за участю сторін.

Ухвалою суду від 14.05.2019 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

17.05.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що відповідач не спростував та не підтвердив належними і допустимими доказами того факту, що ОСОБА_1 не здійснював з 26.05.2014 адвокатської діяльності та, відповідно, не міг і не отримував доходу від такої самостійної діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність у нього обов`язку сплати єдиного внеску як самозайнятої особи. Також, у відзиві не знайшли відповідного відображення твердження позивача щодо утримання в повному обсязі і сплати до бюджету єдиного соціального внеску з отриманих ним доходів за основним та додатковим (праця за сумісництвом) місцями роботи, що підтверджувалось відповідними довідками ВОБО «Патріоти Волині» та ПП «Юридична фірма «Компроміс», які були додані до позову. ОСОБА_1 також вказав, що незрозумілим є наведений відповідачем у відзиві розрахунок суми ЄСВ за 9-ть місяців (819,06 х 9 міс = 7371,54 грн.).

23.05.2019 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, зміст якого є ідентичним із відзивом на позовну заяву. Крім того, разом із запереченнями представник відповідача повторно подав ідентичне клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін. До заперечення було долучено примірник заперечення для позивача, що свідчить про ненаправлення такого заперечення позивачу.

У зв`язку з тим, що представником відповідача не долучено до заперечення документів, що підтверджують надіслання (надання) заперечення і доданих до нього доказів позивачу, суд в порядку частини другої статті 163, частини шостої статті 162 КАС України, не бере до уваги вказані заперечення та клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 6/115 від 05.07.2011 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво за № 542 від 26.07.2011.

З 01.08.2011 позивач взятий на облік як платник податків в Луцькій ОДПІ, зокрема як адвокат.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України 26.05.2014 на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю позивача було зупинене за його заявою.

З січня 2017 року по березень 2019 включно, роботодавець позивача, Волинська обласна благодійна організація «Патріоти Волині» (основне місце роботи), нарахував заробітну плату на загальну суму 96 675,40 грн., в тому числі ЄСВ – 21 268,59 грн., що підтверджується довідкою про доходи від 19.04.2019 № 4/19 Волинської обласної благодійної організації «Патріоти Волині».

З січня 2017 року по грудень 2018 року включно, роботодавець позивача, приватне підприємство «Юридична фірма «Компроміс» (робота за сумісництвом), нарахував заробітну плату на загальну суму 43 200,00 грн., в тому числі ЄСВ – 9 504,00 грн., що підтверджується довідкою від 24.03.2019 № 00000000005 приватного підприємства «Юридична фірма «Компроміс».

04.02.2019 ГУ ДФС у Волинській області винесло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8173-55, якою встановлено заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 у розмірі 18 276,72 грн.

27.03.2019 позивачем подано до ГУ ДФС у Волинській області скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 № Ф-8173-55.

12.04.2019 ГУ ДФС у Волинській області винесло рішення про залишення скарги без розгляду № 3929/ФОП/03-20-10-01-06, у зв`язку з пропуском строку на її оскарження.

Не погоджуючись з вказаним рішенням контролюючого органу ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема відповідно до частини третьої статті 5 Закону взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України №116 від 24.11.2014.

Пунктом 3 частини першої статті 1 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Приписами частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини третьої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Положеннями статті 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частинами п`ятої та шостої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд дійшов висновку, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

З огляду на зазначене, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю, а тому зазначені обставини вказують на те, що поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, як наслідок суд дійшов висновку, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Суд встановив та не заперечується сторонами у справі, що позивач з 26.05.2014 на підставі заяви зупинив право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України серії АС № 000035.

Таким чином, з 26.05.2014 і на час розгляду справи судом, позивач не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Як встановлено судом позивач в період з січня 2017 року по тепер своє право на заняття адвокатською діяльністю не реалізовував як самозайнята особа, а працює як юристконсульт Волинської обласної благодійної організації «Патріоти Волині» та за сумісництвом займає посаду директора ПП «Юридична фірма «Компроміс». Зокрема, що стосується вищевказаного періоду у 2017-2018 роках, то роботодавці позивача щомісячно сплачували єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 1183,00 грн. на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. Крім того, позивач 26.05.2014 зупинив адвокатську діяльність, тобто в період 2017-2018 роки не отримував доходів від здійснення адвокатської діяльності.

Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.200, «Булвес`АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства призвело б до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.

У пункті 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 № Ф-8173-55, тому позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, сплачений згідно квитанції від 22.04.2019 № 0.0.1333590348.1 (а. с. 2).

Керуючись статтями 139, 243-246, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 04.02.2019 № Ф-8173-55 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 18 276,72 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, будинок 4, код ЄДРПОУ 39400859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф. А. Волдінер