Рішення № 82602297, 18.06.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16061/18

Провадження № 2/522/704/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

18 червня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря – Полегенького В.С.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 13.05.2018 року в розмірі964207 грн. 21коп., з яких – 932910 грн. – сума позики, 26696,56 – відсотки за користування позикою, 4 600,65 коп. – 3% річних, від простроченої суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 травня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від ОСОБА_4 33000 (тридцять три тисячі) доларів США. На підтвердження факту укладення договору позики та передання грошей в позику Відповідач видав Позикодавцю розписку щодо особистого отримання складену та підписану ним власноруч, яка посвідчує, що Відповідач отримав особисто від ОСОБА_5 у борг грошові кошти в сумі 33 000 (тридцять три тисячі) США із зобов`язанням повернути позику в строк до 01.07.2018 року. Посилаючись на положення п.1 ч.1 ст. 512, ч. 1 ст. 514, ч. 1 ст. 516 ЦК України, позивач зазначив, що між ним та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 29.08.2018 року за умовами якого ОСОБА_4 (первісний кредитор) передав, а ОСОБА_1 (новий кредитор) отримав право вимоги грошових коштів з ОСОБА_2 відповідно до договору позики від 13.05.2018 року.

Як зазначає позивач, ОСОБА_2 було повідомлено про укладення вищевказаного договору, однак Відповідач не виконав своїх зобов`язань та не повернув вказану суму позики у визначений договором строк, що зумовило обставини для звернення до суду з даною позовною заявою.

При цьому, позивач зазначив, що у зв`язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором позики від 13 травня 2018 року щодо повернення суми позики в обумовлений сторонами строк, Позивач має право на стягнення процентів за користування позикою та 3% річних від суми позики у відповідності до ст. ст. 625, 1048 ЦК України.

З огляду на зазначене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 13.05.2018 року в розмірі 964207 грн., 21 коп. з урахуванням 26696,56 грн. – відсотків користування позикою та 4600,65 грн. – 3% річних від простроченої суми з 02.07.2018 року на останій день місяца перед подачею позову.

В судове засідання сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином, від позивача надійшла до суду заява про розгляд справи за його відсутності, щодо заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач та третя особа до суду не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

14 листопада 2018 року від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення по справі (вх.№122235/18), в яких зауважуючи необґрунтованості позовних вимог та протиправному залученню ОСОБА_3 у якості третьої особи, ОСОБА_3 зазначила, що її син – ОСОБА_2 не укладав жодних договорів позики та не отримував жодних листів від позивача, вказуючи на відсутність доказів про отримання ОСОБА_2 позики від ОСОБА_4 , третя особа просила суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

Від відповідача письмового відзиву на позов до суду не надходило, тому з урахуванням ч.8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Суд, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Проаналізувавши матеріали справи, оглянувши оригінал розписки від 13.05.2018 року, суд вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики обґрунтованим, доведеним і таким, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 13 травня 2018 року між ОСОБА_4 (Первісний кредитор/Позикодавець) та ОСОБА_2 (Відповідач) був укладений договір позики, за умовами якого Відповідач позичив, а Позикодавець передав 33 000 (тридцять три тисячі) доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією розписки від 15.03.2018 року, складеною та підписаною ОСОБА_2 власноруч.

Зі змісту розписки вбачається, що отримані в позику кошти Відповідач зобов`язався повернути Позикодавцю у строк до 01.07.2018 року.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 29.08.2018 року між ОСОБА_4 (Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1.1 цього Договору Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, а стає кредитором за договором позики від 13.05.2018 року, укладеним між Первісним кредитором та ОСОБА_2 (Боржник), підтвердженого складеною Боржником розпискою від 13.05.2018 року.

Тобто, згідно з умовами Договору про відступлення права вимоги від 29.08.2018 року ОСОБА_1 набув прав вимагати від ОСОБА_6 належного виконання усіх зобов`язань за договором позики, а також усіх витрат, пов`язаних з неналежним виконанням зобов`язань за договором позики.

При цьому, новий кредитор зобов`язаний письмово повідомити Боржника про відступлення права вимоги протягом п`яти днів з дати посвідчення договору про відступлення права вимоги.

Судом встановлено, що 31.08.2018 року Позивачем засобами поштового зв`язку, експрес поштою було надіслано Відповідачу відповідне письмове повідомлення про відступлення права вимоги грошових коштів від 30.08.2018 рок, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису-вкладення та доказами поштового відправлення.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти тощо.

Стаття. 509 ЦК України визначає, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Відповідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України визначає, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Керуючись статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Суд зазначає, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Таким чином, факт укладення Договору позики у розмірі 33 000 доларів США між первісним кредитором, який відступив право вимоги Позивача та Відповідачем підтверджено борговою розпискою від 13.05.2018 року, складеною власноруч Відповідачем.

Тобто, надана до суду розписка є документом, що підтверджує боргове зобов`язання, містить усі істотні умови щодо суми позики і строку повернення позики.

З огляду на зазначене суд не вважає не спроможними доводи третьої особи про те, що вказана розписка ОСОБА_2 не підтверджує фактичного отримання Відповідачем позики та не може братись до уваги судом як належний доказ по справі. Також, суд враховує, що третя особа не була стороною договору позики.

Більш того, наявність у позивача оригіналу боргової розписки згідно з положенням частини третьої статті 545 цього Кодексу свідчить про неповернення боргу Відповідачем, тому у ОСОБА_1 є беззаперечні підстави для стягнення з Відповідача неповернутої суми позики за вказаним договором.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України у постановах від 24 лютого 2016 року в справі №6-50цс16 та постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13.

Як встановлено судом, позичені кошти Відповідач повинен був повернути у строк до 01.07.2018 року, однак взятих на себе зобов`язань не виконав.

Частина 2 ст. 524 ЦК України дозволяє сторонам визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, але відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається лише у випадах, порядку та на умовах, встановлених законом.

Крім цього, із роз`яснень, викладених у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця гривня, то при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України гривні (з наведенням розрахунків з переведенням іноземної валюти, яка була предметом позики, в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення).

Таким чином, оскільки договір позики укладався в іноземній валюті на суму– 33 000 доларів США, з урахуванням положень ст. 533 ЦК України, із Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сума позики в національній валюті України гривні за офіційним курсом, встановленим Національним банком України, яка станом на 31 серпня 2018 року становить 932 910 грн. (за 1 дол. США – 28,27 грн.)

Вищевикладене узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.03.2017 року по справі № 6-284цс17.

Разом з тим, суд вважає доречними та обґрунтованими доводи Позивача щодо наявності у останнього права на стягнення з Відповідача відсотків за користування позикою та 3% річних від суми позики з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 536, 1048 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати, а позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у розмірі встановленому договором або законом, які виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Якщо договором розмір процентів не встановлений, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики.

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, з аналізу вищезазначених норм та на підставі того, що у договорі позики від 13.05.2018 року не встановлено розміру процентів за користування позикою, позивач має право на нарахування відсотків від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України відповідно до положень ст. 1048 ЦК України.

Тобто, у зв`язку із неповерненням позичальником суми позики своєчасно, його борг складає: суму основного боргу, проценти за позикою, нараховані відповідно до облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми.

Стягнення заборгованості з відповідачки у іноземній валюти позивач просив здійснити по курсу Національного банку України станом на дату, коли зобов`язання повинно було бути виконане, а саме, станом на 01.07.2018 р.

Керуючись статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням процентів, а також 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення з моменту настання строку повернення (тобто прострочення) до моменту фактичного повернення боргу.

Як вже встановлено судом сума позики Відповідача у національній валюті становить 932910,00 грн.

При цьому, судом встановлено, що Національним банком України за весь період позики по дату звернення до суду (31.08.2018 року) було встановлено наступну облікову ставку з 24.05.2018 року – 17.0, з 13.07.2018 року – 17.5.

Відсоткова ставка пені за обліковою ставкою НБУ розраховується за формуло:

[Пеня] = [Сума боргу] ? [Ставка пені (%)] / 100% / 365 днів ? [Кількість днів]

Таким чином, сума відсотків, нарахованих за час користування позикою відповідно до облікової ставки Національного банку України становить 26696,56 грн., а саме: за період з 02.07.2018 по 12.07.2018 – 4779 грн. 57 коп. (932910грн.? 11/ 365 ?17 / 100), за період з 13.07..2018 по 31.08.2018 – 21916 грн. 99 коп. (932910грн.? 49/ 365 ?17,5/ 100).

Вирішуючи питання щодо донарахування 3% річних від простроченої суми суд виходить з того, що період прострочення з 02.07.2018 по 31.08.218 становить 60 днів, а отже на момент звернення до суду з даним позовом сума 3% річних становить 4600 грн. 65 коп. (932910грн. / 100 ? 3 / 365 ? 60).

З урахуванням вищевикладеного загальне грошове зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики становить 964207 грн. 21 коп.

Суд, встановивши характер правовідносин між сторонами, вважає встановленим той факт, що позичальник - ОСОБА_2 не виконавши належним чином, взяті на себе по договору позики від 13.05.2018 року зобов`язання, на вимогу нового кредитора - ОСОБА_1 повинен сплатити останньому по договору позики від 13.05.2018 року основну суму боргу в національній валюті України за курсом Національного Банку України, станом на дату виконання зобов`язання у розмірі 932910,00 грн. , 3% річних в розмірі – 4600,65 грн., відсотки за позикою - 26696,56 грн.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявності підстав для їх задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 206, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість за договором позики від 13.05.2018 року в розмірі 964 207 (дев`ятсот шістдесят чотири тисячі двісті сім) гривен 21 копійку, з яких – 932 910,0 гривен – сума позики, 26696,56 – проценти за користування позикою, 4600,65 гривен – 3 % річних.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду виготовлено 24.06.2019 року.

Суддя: Науменко А.В.

18.06.2019