Ухвала суду № 82601942, 24.06.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/14018/19

Провадження № 1-кс/520/7463/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі Марченко Я.А., за участю слідчого Шпитко О.В., представника Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області – адвоката Новічкової О.В., представника КП «Великодолинське» - адвоката Лук`ян С.Г., розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Шпитко О.В., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12019160000000566 відомості про яке 13.06.2019 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання слідчого, погодженого прокурором про накладення арешту майна в рамках кримінального провадження №12019160000000566 відомості про яке 13.06.2019 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Згідно клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що голова Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ОСОБА_1 , перебуваючи у з злочинній змові з директором комунального підприємства «Великодолинське» Гончаров Сергій Володимирович та у змові з головним бухгалтером вказаного комунального підприємства Кільяновою Світланою Володимирівною, шляхом використання свого службового становища, шляхом створення та використання злочинних схем розтрати та привласнення в особливо великих розмірах бюджетних коштів, що виділяються с місцевого бюджету, в тому числі шляхом нарахування заробітної плати на осіб, які фактично ніколи не були працевлаштовані та шляхом укладення угод з підконтрольними підприємствами, через які виводяться та привласнюються бюджетні кошти.

Згідно клопотання, в рамках вказаного кримінального провадження, в ході проведення санкціонованих обшуків за місцем розташування Великодолинської селищної ради та КП «Великодолинське» виявлено та вилучено речі та документи, в ході вивчення та аналізу яких виявлено факти що свідчать про запровадження та використання вказаними службовими особами протиправних механізмів відчуження та реалізації земельних ділянок.

Зокрема, 28.05.2019 було проведено санкціоновані обшуки, в ході яких було виявлено та вилучено ряд речових документів (речі та документи) на які в подальшому на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 17.05.2019 накладено арешт який на даний час не скасовано.

11.06.2019 прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовимрозслідуванням у кримінальному провадженні №12018160000000428, виніс постанову відповідно до якої з вказаних матеріалів провадження виділено в окреме провадження за номером №12019160000000566 матеріали за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Відповідно до вказаної постанови також виділено речі та документи, які були вилучені в ході обшуку, перелік яких міститься в клопотанні.

Враховуючи те, що на теперішній час у органів досудового слідства є підстави вважати, що вилучені речі та документи, мають значення речових доказів по кримінальному провадженню, а також з метою запобігання їх приховування, втрати, знищення, слідчий за погодженням з прокурором звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

В судовому засіданні слідчий подане клопотання підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник КП «Великодолинське» в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши, що не зрозуміло джерело походження зазначених у клопотанні документів, так як перелік такого майна не відповідає протоколу обшуку, в результаті якого згідно клопотання, його й було вилучено. Крім того, зазначив, що з клопотанні не вбачається, яке відношення такі речі та документи мають для розслідуваного кримінального провадження. З огляду на викладене, в задоволенні клопотання просив відмовити у повному обсязі.

Представник Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області в судовому засіданні просила вказане клопотання повернути прокурору, оскільки 04.06.2019 року слідчим суддею вже вирішувалося питання про накладення арешту майна, між тим майно, яке зазначено в даному клопотанні не відповідає ухвалі слідчого судді, якою 04.06.2019 року було накладено арешт майна. Відтак, не зрозуміло джерело походження зазначеного у даному клопотанні майна.

Дослідивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, вислухавши думку учасників судового засідання,слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, слідчим під час складання клопотання не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.

Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідно обґрунтування необхідності арешту майна.

Зокрема, згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З клопотання сторони обвинувачення вбачається, що досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження здійснюється за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Разом з цим, у клопотанні сторони обвинувачення не зазначено, яке відношення вилучені речі та документи мають для розслідування факту можливого вчинення вищевказаних протиправних дій, належним чином не обґрунтовано, на підставі яких відомостей слідчий відніс вилучені речі до категорії речових доказів, а також належним чином не обґрунтовано джерела отримання таких речей та документів.

Долучена ж до клопотання постанова про визнання та приєднання предметів як речових доказів від 13.06.2019 року жодним чином вказані обставини не обґрунтовує, оскільки містить виключно формальне цитування норм законодавства, в частині відповідності майна критеріям речових доказів.

Між тим, слідчий суддя наголошує, що сам по собі факт посилання слідчого на норми Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок арешту майна, як і факт визнання вилучених речей речовими доказами в рамках кримінального провадження №12019160000000566 від 13.06.2019 року, без належного обґрунтування підстав вважати, що воно дійсно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, не може свідчити про дотримання стороною обвинувачення вимог КПК України.

Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету, відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також належним чином не обґрунтовують джерела отримання зазначених у клопотанні речей та документів.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до переконання, що подане слідчим, за погодженням з прокурором клопотання про арешт майна підлягає поверненню прокурору, з встановленням відповідного процесуального строку для усунення зазначених слідчим суддею недоліків.

Керуючись ст. ст. 171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Шпитко О.В., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12019160000000566 відомості про яке 13.06.2019 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України – повернути прокурору.

Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.