Рішення № 82600231, 24.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2019Справа № 910/3358/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», м. Київ

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», м. Київ

про стягнення 36 647,74 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» про стягнення 36 647,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним як страховиком транспортного засобу «Ford Mondeo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 17 790,00 грн, внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія, якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Як зазначає позивач, відповідач добровільно не виплатив страхове відшкодування в сумі 17 790,00 грн, внаслідок чого позивачем нараховано 3 % річних в сумі 1 221,00 грн, пеню в сумі 12 511,01 грн та інфляційні втрати в сумі 5 125,73 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050191781 ухвалу суду від 25.03.2019 отримано відповідачем 16.05.2019.

Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що Міністерство оборони України не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

20.11.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспортну № 3714627 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Ford Mondeo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Строк дії Договору встановлено з 00:00 год. 21.11.2015 до 24:00 год. 20.11.2016 (п. 10 Договору).

29.04.2016 у с. Мар`їна Петропавлівського району Дніпропетровської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ВАЗ 210700-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «Ford Mondeo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 90819933.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.05.2016 у справі № 185/4230/16-п (номер провадження № 3/185/899/16) водія ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Згідно з рахунком на оплату № 88 від 10.05.2016, який виставлено Приватним підприємством «Аеліта», вартість відновлювальних робіт та замінних деталей транспортного засобу «Ford Mondeo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 19 890,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Також матеріали справи містять копію звіту № 117 про оцінку транспортного засобу марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 04.05.2016, складеного 15.04.2016 фізичною особою-підприємцем Турчином О. Г. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 17352/14 від 26.12.2014), згідно з яким вартість матеріальної шкоди, завданої власнику колісного транспортного засобу марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 04.05.2016 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 23 132,48 грн.

Страховим актом № АХА2056663 від 13.05.2016 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 29.04.2016, страховим випадком та призначив до виплати страхове відшкодування за Договором у розмірі 18 790,00 грн відповідно до рахунку, виставленого станцією технічного обслуговування, з урахуванням договірної франшизи (19 890,00 грн - 1 100,00 грн = 18 790,00 грн).

Згідно з платіжним дорученням № 242274 від 16.05.2016 позивачем було сплачено на рахунок Приватного підприємства «Аеліта» грошові кошти в сумі 18 790,00 грн.

Одночасно з цим, судом встановлено, що між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» (страховик) та Чуніховським В . В. (страхувальник) укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АЕ/3715226) (далі - Поліс), а саме транспортного засобу «ВАЗ 210700-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, 50 000 грн та розміром франшизи 1 000,00 грн. Поліс діяв станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди 29.04.2016.

Згідно з претензією вих. ЕЛ_0744 від 22.08.2016 позивач звернувся до відповідача з вимогою про здійснення відшкодування шкоди в розмірі 18 790,00 грн. Вказану вимогу отримано відповідачем 29.08.2016.

Спір у справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем, як вказує позивач, свого обов`язку сплатити суму страхового відшкодування в розмірі 18 790,00 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов`язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застраховано Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.

Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі наявності такої різниці) на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв`язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов`язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000 грн.) і в межах суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв`язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи (1 000,00 грн.).

Норми чинного законодавства не містять вимоги, за змістом якої розмір матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути підтверджений виключно звітом про оцінку, складеним згідно з Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Перелік можливих доказів у даному випадку не є вичерпним, а визначальним є факт відповідності розрахунку суми матеріального збитку вимогам законодавства.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17).

Якщо для відновлення пошкодженого транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.

При цьому, пунктом 7.38 Методики визначено, що значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Згідно з пунктом 7.39 Методики винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Керуючись пунктом 7.38 Методики, а також враховуючи висновки суб`єкта оціночної діяльності, які викладені у звіті про оцінку № 117 від 15.04.2016, господарський суд виходить з того, що строк експлуатації транспортного засобу «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 (2011 року випуску), на момент пошкодження не перевищував 7 років, а тому коефіцієнт зносу дорівнює « 0». Матеріали справи не містять доказів та відповідачем не доведено наявності обставин, які є підставою для застосування пункту 7.39 Методики, зокрема, пошкодження автомобілю в інших ДТП, наявності корозійних руйнувань, перепробігу тощо.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецеденту практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суди повинні враховувати якість поданих сторонами доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.

За висновками суду, правомірними є вимоги позивача про відшкодування відповідачем виплаченого страхового відшкодування в сумі 17 790,00 грн, виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля та з вирахуванням франшизи (18 790,00 грн - 1 000,00 грн = 17 790,00 грн). У суду відсутні підстави вважати, що зроблений позивачем розрахунок заподіяної шкоди є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат господарський суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Рекомендованим повідомленням № 0305607686187 підтверджується, що 29.08.2016 відповідач отримав претензію позивача вих. № ЕЛ_0744 від 22.08.2016, однак залишив останню без відповіді на задоволення.

Відтак, зважаючи на положення п. 36.2 ст. 36 Закону та ст. ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, встановлений законом 90-денний строк на виплату суми страхового відшкодування відповідачем сплив 28.11.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Одночасно з цим, при перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено іншого строку нарахування пені, ніж передбачено у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України. Тому, у даному випадку можливим строком нарахування пені є період з 29.11.2016 по 28.05.2017.

За перерахунком суду, сума пені за прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування в сумі 17 790,00 грн за період з 29.11.2016 по 28.05.2017 становить 2 423,57 грн, а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що правовідносини сторін у даній справі носять таку правову природу, яка безпосередньо пов`язана з виконанням грошового зобов`язання (у зв`язку з чим на них поширюється дія положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, яке своєчасно не було виплачено відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.02.2018 Верховного Суду по справі № 910/18319/16.

За перерахунком суду, сума 3 % річних за прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування в сумі 17 790,00 грн за період з 30.11.2016 по 15.03.2019 становить 1222,26 грн. Отже, враховуючи межі позовних вимог, вимоги про стягнення 3 % річних підлягають задоволенню на суму 1 221,00 грн.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування в сумі 17 790,00 грн за період з грудня 2016 року по лютий 2019 року становить 4 945,65 грн, а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Ураховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» та стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» суми страхового відшкодування в розмірі 17 790,00 грн, пені в сумі 2 423,57 грн, 3 % річних в сумі 1 221,00 грн та інфляційних втрат в сумі 4 945,65 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення пені в сумі 10 087,44 грн та інфляційних втрат в сумі 180,08 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 382,80 грн. Судовий збір за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, в сумі 538,20 грн залишається за позивачем.

Окрім того, у прохальній частині позовної заяви позивачем було викладено клопотання про повернення суми надмірно сплаченого судового збору.

Розглянувши клопотання позивача про повернення судового збору, господарський суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що з 01.01.2019 прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить 1 921,00 грн.

Отже, при зверненні до суду із даним позовом позивач мав сплатити судовий збір в розмірі 1 921,00 грн. Натомість, згідно з платіжними дорученнями № 417970 від 02.02.2018 та № 417971 від 02.02.2018, а також відповідно до отриманих судом виписок про зарахування коштів до державного бюджету від 06.02.2018 при поданні позову до Господарського суду міста Києва Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» було сплачено судовий збір на загальну суму 3 524,00 грн.

Відтак, позивачем було надмірно сплачено судовий збір в сумі 1 603,00 грн (3 524,00 грн - 1921,00 грн = 1 603,00 грн).

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

На теперішній час чинним є Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (зі змінами та доповненнями).

Так, у пункті 5 вказаного Порядку передбачено, що у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду. Ухвала суду подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду).

Пунктом 4 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі необхідності господарський суд вказує про повернення судового збору у резолютивній частині рішення.

Таким чином, повернення судового збору в порядку, визначеному статтею 7 Закону України «Про судовий збір», здійснюється органом Казначейства на підставі відповідної ухвали суду або рішення суду, яке набрало законної сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, є підставою для повернення сплаченого судового збору, господарський суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача та повернути останньому судовий збір в сумі 1 603,00 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» про стягнення 36 647,74 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» (03680, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 13-Б; ідентифікаційний код 33442139) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; ідентифікаційний код 20474912) суму страхового відшкодування в розмірі 17 790 (сімнадцять тисяч сімсот дев`яносто) грн 00 коп., пеню в сумі 2 423 (дві тисячі чотириста двадцять три) грн 57 коп., 3 % річних в сумі 1 221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн 00 коп., інфляційні втрати в сумі 4 945 (чотири тисячі дев`ятсот сорок п`ять) грн 65 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 10 087,44 грн та інфляційних втрат в сумі 180,08 грн - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 538,20 грн.

5. Повернути Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; ідентифікаційний код 20474912) з державного бюджету судовий збір в сумі 1 603 (одна тисяча шістсот три) грн 00 коп., сплачений згідно з платіжним дорученням № 417 971 від 02.02.2018 на суму 1 762,00 грн.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 24.06.2019.

Суддя В. В. Князьков