Рішення № 8259907, 20.10.2009, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2009                     Справа № 13/282-10/39-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський комбінат будівельних матеріалів", 37552, Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Засулля, вул. Комсомольська, 63

Третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: Об'єднання Рада сільськогосподарських товаровиробників Полтавської області, 36011, м. Полтава, вул. Міщенка, 2

Третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: Полтавське обласне міжгосподарське виробниче об'єднання по агропромисловому будівництву "Полтаваоблагробуд", 36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 52

до Приватного підприємця Шерстюк Зої Яківни, 37552, Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Засулля, вул. Гагаріна, 21

про (1) визнання недійсним договорів купівлі-продажу, укладених між Лубенським комбінатом будівельних матеріалів та відповідачем як фізичною особою Шерстюк Зоєю Яківною :

- № 175 від 18 лютого 2002 року, згідно якого відповідач придбав 5/100 частин будівлі гуртожитку,

- № 1598 від 06 вересня 2002 року, згідно якого відповідач придбав 27/100 частин будівлі гуртожитку,

№ 1447 від 20 липня 2004 року, згідно якого відповідач придбав 28/100 частин будівлі гуртожитку,

загальною площею 1 547,0 кв.м., що розташовано у с. Засулля Лубенського р-ну по вул. Комсомольській, 65;

(2) зобов'язання відповідача повернути нерухоме майно, що складається з 5/100, 27/100, 28/100, разом 60/100 частини гуртожитку, розташованого в с. Засулля Лубенського району Полтавської обл. по вул. Комсомольській, 65 та прийняти сплачені кошти в сумах 5 300,00 грн., 16 680,00 грн., 13 920,00 грн., разом 35 900,00 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники

від позивача: Синенко О.М., довіреність № 509 від 01.10.2009 р.;

від відповідача: Шерстюк З.Я., паспорт КН 589147, виданий Лубенським РВ УМВС України у Полтавській області 02.03.1998 р.;

Самсонов В.М., дов. № 3239 від 15.10.2008 р.;

Самсонов Д. В., дов. № 3239 від 15.10.2008 р.;

від третіх осіб : не з'явилися.

Суть спору : розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський комбінат будівельних матеріалів" до Приватного підприємця Шерстюк Зої Яківни про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між Лубенським комбінатом будівельних матеріалів та відповідачем як фізичною особою Шерстюк Зоєю Яківною : № 175 від 18 лютого 2002 року, згідно якого відповідач придбав 5/100 частин будівлі гуртожитку, № 1598 від 06 вересня 2002 року, згідно якого відповідач придбав 27/100 частин будівлі гуртожитку, № 1447 від 20 липня 2004 року, згідно якого відповідач придбав 28/100 частин будівлі гуртожитку, загальною площею 1 547,0 кв.м., що розташовано у с. Засулля Лубенського р-ну по вул. Комсомольській, 65, як таких, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК УРСР) з огляду на відчуження зазначених частин будівлі гуртожитку без згоди власника та зобов'язання відповідача повернути дане нерухоме майно та прийняти сплачені кошти в сумі 35 900,00 грн..

Явка у судове засідання 20.10.2009 р. третіх осіб судом обов'язковою не визначалася.

Позивач надав суду клопотання від 30.09.2008 р. (том 1, а.с. 117-118) про збільшення позовних вимог, у якій просить суд :

- визнати недійсними договори купівлі –продажу, укладені між Лубенським комбінатом будівельних матеріалів та відповідачем приватним підприємцем Шерстюк Зоєю Яківною № 175 від 18 лютого 2002 року, згідно якого Відповідачка придбала 5/100 частин будівлі гуртожитку, № 1598 від 06 вересня 2002 року, згідно якого Відповідачка придбала 27/100 частин будівлі гуртожитку, № 1447 від 20 липня 2004 року, згідно якого Відповідачка придбала 28/100 частин гуртожитку загальною площею 1547,0 кв.м., що розташовано в с. Засулля Лубенського р-ну по вул. Комсомольська, 65;

- зобов'язати відповідачку приватного підприємця Шерстюк Зою Яківну повернути Лубенському комбінату будівельних матеріалів нерухоме майно, що складається з 5/100, 27/100 та 28/100, разом 60/100 частини гуртожитку розташованого в с. Засулля Лубенського р-ну Полтавської обл. по вул. Комсомольська, 63, та прийняти сплачені кошти Відповідачкою в сумах 5300 гривень, 16680 гривень, 13920 гривень, разом 35900 гривень;

- визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Лубенський комбінат будівельних матеріалів" на нерухоме майно, а саме: 27/100 частини будівлі гуртожитку загальною площею 1547,0 кв.м., 5/100 частини будівлі гуртожитку загальною площею 1547,0 кв.м. та 28/100 частини нежитлової будівлі - приміщення гуртожитку, що знаходяться в с. Засулля Лубенського р-ну Полтавської області по вул. Комсомольська, 65.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач, зокрема, в праві до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондується зі способами захисту права. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Оскільки клопотання від 30.09.2008 р. за суттю є пред'явленням додаткової позовної вимоги, про яку не йшлося у позовній заяві (визнання права власності), дана вимога не пов'язана з предметом спору з огляду на ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, судом дане клопотання не приймається як таке, що не відповідає чинним процесуальним нормам.

Спір розглядається в межах предмету позову в редакції первісної позовної заяви вх. № 4462 від 31.07.2008 р.).

Позивач надав суду клопотання вх. № 07986 від 22.06.2009 р. про зміну позовних вимог, примірник якого представники відповідача отримали у судовому засіданні. Відповідно до даного клопотання позивач просить суд :

- визнати недійсними договори купівлі - продажу укладені між Лубенським комбінатом будівельних матеріалів та відповідачем приватним підприємцем Шерстюк Зоєю Яківною № 175 від 18 лютого 2002 року, згідно якого Відповідачка придбала 5/100 частин будівлі гуртожитку, № 1598 від 06 вересня 2002 року, згідно якого Відповідачка придбала 27/100 частин будівлі гуртожитку, № 1447 від 20 липня 2004 року, згідно якого Відповідачка придбала 28/100 частин гуртожитку загальною площею 1547,0 кв.м., що розташовано в с.Засулля Лубенського р-ну по вул. Комсомольська, 65;

- виселити приватного підприємця Шерстюк Зою Яківну (37552, Полтавська область, Лубенський район, с. Засулля, вул. Гагаріна, будинок 21, ідентифікаційний номер фізичної особи платника - податків та інших обов'язкових платежів 2057011469, номер свідоцтва 801183, серія ВОО) з будівель (нерухоме майно), що складаються з 5/100, 27/100 та 28/100, разом 60/100 частини гуртожитку розташованих в с. Засулля Лубенського р-ну Полтавської обл. по вул. Комсомольська, 65 та передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Лубенський комбінат будівельних матеріалів" (37552. Полтавська область, Лубенський район, село Засулля, вул. Комсомольська, 63, код ЄДРГЮУ 05455053, свідоцтво № 821712, серія АОО);

- прийняти від Позивача сплачені Відповідачкою кошти із сумах 5300 гривень, 16680 гривень, 13920 гривень, разом 35900 гривень.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач, зокрема, в праві до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд дане клопотання приймає як подане відповідно до чинних процесуальних норм.

Спір розглядається в межах предмету спору з урахуванням клопотання вх. № 07986 від 22.06.2009 р..

Позивач надав заяву про відвід судді (вх. № 012295 від 29.09.2009 р.).

Ухвалою від 30.09.2009 р. заступника голови господарського суду Полтавської області Пушка І.І. вказану заяву відхилено.

Відповідач позов не визнає за мотивами відзиву на позовну заяву вх. № 15565 від 08.09.2008 р., відзиву на позовну заяву вх. № 15628 від 09.09.2008 р., відзиву на позовну заяву вх. № 15634 від 09.09.2008 р.. В обґрунтування відзиву останній посилається, зокрема, на відповідність спірних угод нормам чинного на час їх укладання законодавства та недоведеність позивачем порушеного права саме Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський комбінат будівельних матеріалів".

Крім того, відповідач надав суду заяву вх. № 16596 від 29.09.2008 р. про застосування строків позовної давності, у якій зазначає про пропущення позивачем строку звернення з даним позовом.

Третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Полтавське обласне міжгосподарське виробниче об'єднання по агропромисловому будівництву "Полтаваоблагробуд" - надала суду відзив № 114 від 13.08.2009 р. (вх. № 010210 від 13.08.2009 р.), у якому вказує про неправомірність позовних вимог з огляду на : пропущення строків позовної давності позивачем, неналежність позивача, відсутність права Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський комбінат будівельних матеріалів" на спірне нерухоме майно з огляду на перебування гуртожитку на момент вчинення спірних договорів у власності саме об'єднання "Полтаваоблагробуд".

Представник третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Об'єднання Рада сільськогосподарських товаровиробників Полтавської області - у судовому засіданні в якості пояснень по суті спору надав лист Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств № 142 від 11.08.2009 р., у якому вказується про перебування гуртожитку на момент виникнення спірних правовідносин у спільній власності ради КСП, об'єднання "Облагробуд" та Лубенського комбінату будівельних матеріалів. Крім того, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Об'єднання Рада сільськогосподарських товаровиробників Полтавської області - надала суду письмові пояснення № 11/71 від 08.09.2009 р. (вх. № 011310 від 08.09.2009 р.), у яких вказує про безпідставність позовних вимог з огляду на пропущення позивачем строку звернення з даним позовом та неналежність позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, оцінивши надані докази,

встановив :

18 лютого 2002 року між Лубенським комбінатом будівельних матеріалів та Шерстюк Зоєю Яківною укладено договір купівлі - продажу № 175, згідно якого Відповідачка придбала 5/100 частин будівлі гуртожитку загальною площею 1547,0 кв.м., що розташовано в с. Засулля Лубенського р-ну по вул. Комсомольська, 65 згідно якого Відповідачка придбала вказану частину будівлі за 5300 гривень.

6 вересня 2002 року між Лубенським комбінатом будівельних матеріалів та Шерстюк Зоєю Яківною укладено договір купівлі - продажу № 1598, згідно якого Відповідачка придбала 27/100 частин будівлі цього ж гуртожитку загальною площею 1547,0 кв.м. згідно якого Відповідачка придбала вказану частину будівлі за 16680 гривень.

20 липня 2004 року між Лубенським комбінатом будівельних матеріалів та Шерстюк Зоєю Яківною укладено договір купівлі - продажу № 1447, згідно якого Відповідачка придбала 28/100 частин будівлі цього ж гуртожитку загальною площею 1547,0 кв.м., згідно якого Відповідачка придбала вказану частину будівлі за 13920 гривень.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лубенський комбінат будівельних матеріалів" –просить суд визнати вказані договори купівлі-продажу недійсними як такі, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК УРСР).

В обґрунтування позовних вимог останній посилається на те, що на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу підприємство знаходилося у колективній власності трудового колективу, а тому відчуження спірного майна - частин гуртожитку - відбулося з порушенням, оскільки згоди власника на таке відчуження в особі трудового колективу надано не було.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Щодо права звернення з даним позовом.

Визнання правочину недійсним відноситься до способів захисту цивільних прав та інтересів, встановлених ст. 16 Цивільного Кодексу України. За захистом свого майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду.

В силу п. 3 ст. 215 Цивільного Кодексу України якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до положень ст. 1 Господарського процесуального Кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 21 Господарського процесуального Кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Згідно ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, Виконавчим комітетом Полтавської обласної ради депутатів трудящих 30.11.1962 р. було прийняте рішення № 509 "Про безоплатну передачу деяких підприємств по виробництву місцевих будівельних матеріалів у відання міжколгоспбуду" Управлінням промисловості будівельних матеріалів Полтавського раднаргоспу, зокрема, підприємства Лубенський завод будівельних матеріалів (том справи 4, а.с. 75-77).

Відповідно до п. 1.1 статуту Лубенського комбінату будівельних матеріалів в редакції 1995 року (том справи 1, а.с. 15-22), Лубенський комбінат будівельних матеріалів є структурним підрозділом об'єднання "Облагробуд", що являє собою єдиний виробничо-технологічний господарський комплекс.

16.02.1998 р. постановою президії Ради КСП області (протокол № 14 –том справи 4, а.с. 63) затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Лубенського комбінату будівельних матеріалів об'єднання "Облагробуд" (том справи 4, а.с. 60-62), відповідно до якого розмір статутного фонду (майна, що підлягає приватизації) останнього становить 1 808,3 тис. грн.. При цьому до складу вартості статутного фонду не включаються об'єкти житлового фонду.

Статтею 127 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території УСРС, утворюють житловий фонд (ст. 4 Житлового кодексу Української РСР).

За приписами ст. 25 та ст. 29 Цивільного Кодексу УРСР (що діяв під час утворення Лубенського комбінату будівельних матеріалів) юридична особа діє на підставі статуту (положення). Установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, також і інші організації можуть діяти на підставі загального положення про організації даного виду. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Відповідно до ст. 10 Закону України від 27.03.1991 р. № 887-XII "Про підприємства в Україні" майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

Джерелами формування майна підприємства є : грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

За приписами ст. 225 Цивільного Кодексу УРСР (що діяв під час укладення між сторонами договору купівлі-продажу № 175 від 18 лютого 2002 року, згідно якого відповідач придбав 5/100 частин будівлі гуртожитку, та договору купівлі-продажу № 1598 від 06 вересня 2002 року, згідно якого відповідач придбав 27/100 частин будівлі гуртожитку), право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Відповідно до ст. 145 Цивільного Кодексу УРСР якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний Кодекс України, згідно з приписами ст. 387, ст. 388 якого власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним; якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з вищенаведених норм, право звернення з позовом щодо витребування майна належить лише власнику такого майна.

В порушення приписів ст. 33 та ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України позивачем як до позовної заяви, так і на вимогу суду не надано допустимих доказів на підтвердження набуття ним права власності на майно, що є предметом спірних договорів купівлі-продажу (щодо передачі майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіло майном, або докази щодо будівництва та джерел його фінансування).

Так, підтвердженням наявності права власності можуть бути правовстановлювальні документи, перелік яких наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5).

У п. 9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" зазначено, що самі лише свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлювальними документами. Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Суд дійшов висновку, що у матеріалах даної справи відсутні докази того, що як Лубенський комбінат будівельних матеріалів, так і Товариство з обмеженою відповідальністю "Лубенський комбінат будівельних матеріалів" (позивач) у встановленому законом порядку набули право власності на спірне майно.

Щодо строку звернення з даним позовом.

30.07.2008 р. згідно відмітки маркувальної машини на конверті (том справи 1, а.с. 32) Товариство з обмеженою відповідальністю "Лубенський комбінат будівельних матеріалів" звернулося до господарського суду Полтавської області з даним позовом.

Спірні угоди були укладені між Лубенським комбінатом будівельних матеріалів та Шерстюк З.Я. відповідно 18 лютого 2002 року, 06 вересня 2002 року та 20 липня 2004 р..

Статтею 20 Закону України від 07.02.1991 р. № 697-XII "Про власність" (із змінами і доповненнями) встановлено, що суб'єктами права колективної власності є колективні підприємства.

За правилами статті 30 Закону України "Про власність" колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

Як вбачається з п. V.3 Статуту Лубенського комбінату будівельних матеріалів в редакції 1995 року (том справи 1, а.с. 15-22), повноваження трудового колективу реалізується загальними зборами, а повсякденне керівництво здійснюється керівником підприємства.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги суб'єктний склад учасників спору та сторони спірних договорів, суб'єкт господарювання - Лубенський комбінат будівельних матеріалів –повинен був дізнатися про його порушене право з моменту укладання спірних договорів.

За приписами ст. 71 Цивільного Кодексу УРСР (що діяв під час укладення між сторонами договору купівлі-продажу № 175 від 18 лютого 2002 року, згідно якого відповідач придбав 5/100 частин будівлі гуртожитку та договору купівлі-продажу № 1598 від 06 вересня 2002 року, згідно якого відповідач придбав 27/100 частин будівлі гуртожитку), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

За правилами ст. 76 Цивільного Кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

За приписами п. 6 та п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом; до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

При цьому за приписами ст. 75 Цивільного Кодексу УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Таким чином, строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсними угод № 175 від 18 лютого 2002 року та № 1598 від 06 вересня 2002 року повинен обраховуватися за правилами Цивільного Кодексу УРСР.

Враховуючи загальні правила обчислення строків та приписи ст. 75 Цивільного Кодексу УРСР, строк звернення з позовом в частині визнання недійсними угод № 175 від 18 лютого 2002 року та № 1598 від 06 вересня 2002 року закінчився відповідно 18 лютого 2005 року та 06 вересня 2005 року, а тому у позові в цій частині слід відмовити.

В частині вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1447 від 20 липня 2004 року, згідно якого відповідач придбав 28/100 частин будівлі гуртожитку суд також дійшов висновку про сплив строку звернення з позовом.

Так, оскільки на час набрання чинності Цивільним Кодексом України строк позовної давності, який був встановлений Цивільним Кодексом УРСР не сплинув, то відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України до спору, що виник, підлягають застосуванню правила Цивільного Кодексу України про позовну давність.

Згідно ст. 256 Цивільного Кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ст. 260 Цивільного Кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України).

Таким чином, строк звернення з позовом в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1447 від 20 липня 2004 року закінчився 20 липня 2007 року, тобто на момент звернення з позовом - 30.07.2008 р. - строк позовної давності у даному випадку сплив, що є підставою для відмови у позові відповідно до ст. 267 Цивільного Кодексу України.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню правила про позовну давність, оскільки про її застосування, відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного Кодексу України, відповідачем було заявлено до прийняття рішення у справі.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем щодо строку звернення з даним позовом під час розгляду спору у суді заявлялися дві різні правові позиції :

-          клопотання про поновлення строку подачі позовної заяви до суду (див. прохальну частину повної заяви, том справи 1, а.с. 4, том справи 3, а.с. 138-139, том 4, а.с. 48-50) з огляду на час, коли нові власники дізналися про порушене право;

-          пояснення щодо переривання строку позовної давності зверненням до КРУ в м. Лубни та Лубенському районі, Лубенського МРВ УМВС України та Лубенського міськрайонного суду (том справи № 2, а.с. 73-75, том справи 3, а.с. 88-89).

Суд на підставі матеріалів справи (в тому числі витребуваної в порядку ст. 38 ГПК України копії ухвали Лубенського міськрайонного суду від 02.08.2007 року про відкриття провадження у справі № 2-1413 2007 за позовом Лубенського комбінату будівельних матеріалів до Шерстюк З.Я. про визнання угод недійсними та повернення нерухомого майна, позовної заяви з відміткою канцелярії суду про її прийняття –том справи 4, а.с. 1-6) дійшов висновку про неправомірність твердження позивача щодо переривання строку позовної давності.

Клопотання позивача про поновлення строку подачі позовної заяви до суду судом не приймаються з огляду на недоведеність позивачем поважності причин пропущення такого.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав.

Заперечення відповідача на позовні вимоги судом приймаються з огляду на вищевикладене.

Таким чином, позивачем не доведено право звернення з даним позовом, позов пред'явлено за межами строку позовної давності, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. У позові відмовити.

2. Рішення надіслати сторонам та третім особам за адресами, зазначеними у його вступній частині.

СУДДЯ                                         О.В.КІВШИК

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.