Рішення № 82597597, 20.06.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2019 року Чернігів Справа № 620/1197/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

при секретарі Єгуновій О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача, як правонаступника Управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2018 по 26.03.2019 в розмірі 141328,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні 02.05.2018 з військової служби з ним не було проведено повний розрахунок по грошовому забезпеченню, а саме не була виплачена компенсація за належні до видачі предмети речового майна. Вказує, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі № 620/3512/18 йому 28.12.2018 було перераховано 12927,84 грн. та 26.03.2019 – 3196,23 грн., тому вважає, що затримка розрахунку при звільненні, що виникла, дає підстави для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, в зв`язку з тим, що компенсація за речове майно не є грошовим забезпеченням, яке отримував позивач під час проходження служби у ДКВС України, а тому несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідачем порушено норми трудового законодавства, а саме положення статті 116 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом в.о. начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 25.04.2018 № 124/ОС-18 «Про звільнення ОСОБА_2 » майора внутрішньої служби Лаптія Б.В., заступника начальника Чернігівського міського відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було звільнено 02.05.2018 відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»(у зв`язку зі скороченням штатів) (а.с. 22).

Згідно копії довідки Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 27.08.2018 № 33/500 компенсація за неотримане речове майно виплачена не була (а.с. 27).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 позов ОСОБА_2 було задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з приводу невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16059 грн. 43 коп. в день звільнення 02.05.2018 року; стягнуто з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16059 грн. 43 коп.

Вищевказана компенсація була перерахована на картковий рахунок позивача двома трансззакціями: 28.12.2018 в розмірі 12927,84 грн. та 16.03.2019 в розмірі 3196,23 грн., що підтверджується виписками Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (а.с. 38, 39).

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, військовослужбовцям гарантується виплата грошової компенсації за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з посади заступника начальника Чернігівського міського відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 02.05.2018, тоді як, фактичний розрахунок щодо виплати компенсації за неотримане речове майно було здійснено на виконання рішення суду двома транзакціями 28.12.2018 та 16.03.2019.

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати (грошового забезпечення).

Дана позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

При вказаних обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_2 необхідно відмовити повністю.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (вул. Воздвиженська, буд. 2, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 40867327) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 червня 2019 року.

Суддя В.О. Непочатих