Рішення № 82597476, 29.05.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/319/19

29 травня 2019 року м.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Осадчука І.О.;

представника позивача - Вівсяника А.М.;

представника відповідача - Чорнописької В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_2 , до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-423-50 від 08.11.2018 року та №Ф-423-50 від 14.02.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_2 , (далі – позивач, ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Тернопільській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-423-50 від 08.11.2018 року та №Ф-423-50 від 14.02.2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 08.11.2018 року відносно неї Головним управлінням ДФС у Тернопільській області сформовано податкову вимогу №Ф-423-50 на суму боргу з єдиного внеску, що станом на 31.10.2018 року становить 15819,54 грн. Дану вимогу позивач вважає безпідставною, оскільки згідно інформації з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань №1004745168 станом на 07.12.2018 року, вбачається відсутність відомостей про дату та номер запису про взяття та зняття з обліку, назву та ідентифікаційні коди органів статистики, Міндоходів та Пенсійного фонду України, в яких позивач перебуває на обліку як фізична особа – підприємець. Відсутність факту перебування на обліку в органах державної фіскальної служби, а відтак, і відповідно, відсутність факту здійснення підприємницької діяльності підтверджується тим, що станом на 07.07.2005 року позивач постійно проживала за межами України, на підтвердження чого подано відповідні документи. У зв`язку із цим, будь-якої діяльності, в тому числі, і підприємницької, нею не здійснювалося і на поточну дату не здійснюється у зв`язку із постійним проживання за межами України. Враховуючи вказане, ОСОБА_1 вважає, що вимога податкового органу є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 04.02.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та проведення судового засідання, яке призначено на 26.02.2019 року.

Відповідач у встановлений судом строк направив на адресу суду відзив на позов, в якому зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, в їх задоволенні просить відмовити в повному обсязі та зазначає, що за даними інформаційної системи органів доходів і зборів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців, ОСОБА_1 станом на 31.10.2018 року - не перебувала в процесі припинення підприємницької діяльності. Відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 , яка міститься в інформаційній системі “Податковий блок. Облік платників податків”, а саме розділ “Реєстраційні дані”, відомо, що позивач зареєстрована, як суб`єкт господарювання 12.06.2001 року Чортківською районною державною адміністрацією за номером ФО010999 за кодом КВЕД 52.62 “Роздрібна торгівля з лотків та на ринку” та взята на облік Чортківською ДПІ (Чортківський район) станом на 12.06.2001 року за номером 101 з присвоєнням стану платника податків “0 - платник податків за основним місцем обліку”, без жодних змін даного стану станом на дату звернення в суд.

Крім того, відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 , яка міститься у інформаційній системі “Податковий блок. Реєстрація платників податків”, а саме: розділ “Реєстр страхувальників”, відомо, що позивач взята на облік в органах ПФУ станом на 12.06.2001 року за реєстраційним номером 19167273 за категорією “ФО - підприємці на загальних підставах”, без жодних змін даного стану станом на дату звернення в суд.

З огляду на те, що оскільки позивачем не припинено підприємницької діяльності у встановленому законом порядку, то податковим органом нараховано суму єдиного соціального внеску самостійно, виходячи із встановленого у звітному періоді його мінімального розміру безвідносно до факту отримання ОСОБА_1 доходу.

Судове засідання 26.02.2019 року відкладено на 19.03.2019 року, у зв`язку із наданням представнику позивача часу для ознайомлення із відзивом на адміністративний позов.

11.03.2019 року до суду від позивача, у зв`язку з отриманням під час розгляду справи нової вимоги про сплату боргу (недоїмки) з тим самим номером від 14.02.2019 року, надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 року за №Ф-423-50, прийняту щодо ОСОБА_1 , на суму боргу з єдиного внеску, що станом на 31.10.2018 року становить 15819,54 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 року за №Ф-423-50, прийняту щодо ОСОБА_1 , на суму боргу з єдиного внеску, що станом на 31.01.2019 року становить 18276,72 грн.

Також, представником позивача подано клопотання про витребування від відповідача додаткових доказів у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин винесення вимоги з новою сумою боргу.

У судовому засіданні 19.03.2019 року, враховуючи позиції сторін, вказану заяву про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду, продовжено строки розгляду справи та відкладено розгляд справи на 11.04.2019 року.

11.04.2019 року представником відповідача у судовому засіданні подано додаткові пояснення, в яких наведено обґрунтування того, що винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-423-50 від 14.02.2019 року є тією ж вимогою, що і первісна вимога за №Ф-423-50 від 08.11.2018 року, однак із відображеною збільшеною початковою сумою заборгованості на 2457,18 грн. по єдиному соціального внеску за 4 квартал 2018 року.

Відповідно, вимога за №Ф-423-50 від 14.02.2019 року - є повторно надісланою вимогою за №Ф-423-50 від 08.11.2018 року, проте із загальною сумою заборгованості - 18276,72 грн., яка виникла станом на 14.02.2019 року у зв`язку із несплатою позивачем боргу по першій вимозі.

11.04.2019 року розгляд справи відкладено на 07.05.2019 року, у зв`язку із наданням представнику позивача часу для подачі заперечень на додаткові пояснення Головного управління ДФС у Тернопільській області.

06.05.2019 року до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що відповідачем не підтверджено та не спростовано в належний та допустимий спосіб правову можливість одночасного існування двох оскаржуваних вимог. За вказаних обставин та відповідних їм доказів, оскаржувані вимоги позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

06.05.2019 року представником Головного управління ДФС у Тернопільській області подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Судове засідання, яке відбулось 07.05.2019 року відкладено на 17.05.2019 року.

У судовому засіданні 17.05.2019 року оголошено перерву до 29.05.2019 року з метою витребування від відповідача додаткової інформації.

29.05.2019 року представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів: ряду Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також повідомлення від 27.02.2019 року про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи- підприємця 27.02.2019 року із внесенням до Реєстру відповідного запису.

У судовому засіданні 29.05.2019 року, представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, з підстав наведених у позовні заяві, додаткових поясненнях та з урахуванням заяви про збільшенням розміру позовних вимог.

Представник відповідача, щодо заявлених позовних вимог заперечувала, у задоволені позову просила відмовити з мотивів, наведених у відзиві на адміністративний позов та додаткових поясненнях.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, які є в матеріалах адміністративної справи, за результати розгляду справи, суд приходить до висновку, що у задоволені позову слід відмовити з таких підстав.

ОСОБА_1 12.06.2001 року зареєстрована Чортківською районною державною адміністрацією, як суб`єкт господарювання за номером ФО010999 за кодом ВЕД 52.62 “Роздрібна торгівля з лотків та на ринку” та взята на облік Чортківською ДПІ (Чортківський район) станом на 12.06.2001 року за номером 101, з присвоєнням стану платника податків “ 0 - платник податків за основним місцем обліку”.

У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.12.2018 року відомості щодо перебування фізичної особи – підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності, банкрутства - відсутні. Також відсутні й відомості щодо припинення позивачем підприємницької діяльності.

08.11.2018 року Головне управління ДФС у Тернопільській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-423-50, яка передбачає сплату позивачем боргу в сумі 15819 грн. 54 коп.

Вказана вимоги була сформована на підставі відомостей з інтегрованої картки, відповідно до яких за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,74 грн., яка виникла за період з початку 2017 року по кінець третього кварталу 2018 року.

07.12.2018 року позивачем подано до Головного управління ДФС у Тернопільській області скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-423-50 від 08.11.2018 року.

Рішенням про результати розгляду скарги №20493/В/99-99-11-05-02-25 від 26.12.2018 року в задоволенні скарги - відмовлено.

Як слідує із змісту Рішення Державної фіскальної служби України від 26 грудня 2018 року за №20493/В/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги, залишення оскаржуваної вимоги без змін вмотивовано тим, що позивач станом на 31 жовтня 2018 року не перебуває в процесі припинення підприємницької діяльності. Відповідно, для задоволення поданої скарги немає підстав.

Вважаючи зазначену податкову вимогу протиправною, позивач, в особі представника, звернулась до суду із даним позовом.

14.02.2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-423-50, яка передбачає сплату позивачем боргу в сумі 18276,72 грн. – у зв`язку зі збільшенням суми заборгованості на 2457,18 грн. за охоплений до нарахування 4 квартал 2018 року, за яким підлягає сплаті заборгованість по єдиному соціальному внеску.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Між сторонами виникли правовідносини щодо забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які підпадають під правове регулювання Закону України №2464-VI від 08.07.2010 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі Закон №2464-VІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону №2464-VI).

Згідно частини 4 статті 5 Закону України №2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з нормами частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

В силу приписів норм ч. 4 ст. 8 Закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі по тексту – Інструкція №449).

Згідно із вимогами Закону та Інструкції № 449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Крім того, частиною 12 статті 9 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону №2464, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пунктів 1-3 Розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Приписами ст. 25 Закону та п. 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (п. 3 Розділу VI Інструкції).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу (п. 4 Розділу VI Інструкції).

Отже, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов`язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених Законом №2464) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

При цьому, аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж - є саме сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16.

Вищезазначене спростовує твердження позивача про те, що при винесенні вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, відповідач не мав правових підстав для її винесення, за відсутності рішень про застосування до ОСОБА_1 штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску.

Як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимозі про сплату боргу (недоїмки), вона винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів – саме після встановлення наявності недоїмки - суми заборгованості, яка утворилась у зв`язку з невиконанням позивачем обов`язку щодо самостійного обчислення і сплати внесків в порядку і розмірах, визначених Законом №2464

В Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 (далі - Порядок №422) зазначено, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції.

Згідно з пунктами 3 та 4 Порядку №422 Розділу 1 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС. Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.

Підпунктом 1 пункту 1 Розділу 2 Порядку №422 визначено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Так, відповідно до витягу з ідентифікаційних даних наявних в базах даних органів ДФС, ОСОБА_1 з 12.06.2001 року була зареєстрована, як фізична особа-підприємець, підприємницька діяльність якої на момент виставлення першої вимоги – не була припинена. Заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31.10.2018 року складала 15819,54 грн.

08.11.2018 Головним управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області сформовано щодо позивача вимогу №Ф-423-50 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15819,54 грн.

Судом встановлено, що, недоїмка з ЄСВ у позивача виникла у зв`язку з нарахуванням органом доходів і зборів мінімального страхового внеску за 2017 рік та три квартали 2018 року.

Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу, сума заборгованості ОСОБА_1 , яка станом на 31.10.2018 становила 15819,54 грн., включає:

- нарахована розрахункова сума єдиного соціального внеску за 2017 рік станом на 09.02.2018 року у розмірі 8448,00 грн. (704 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2017 року по 01.01.2018 року)*12 місяців);

- нарахована розрахункова сума єдиного соціального внеску за три квартали 2018 року станом на 31.10.2018 року у розмірі 7371,54 грн. (819,06 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2018 року по 01.01.2019 року) *9 місяців).

Крім того, судом встановлено, що відповідно до інформації, яка зазначена у обліковій картці платника ЄСВ станом на 31.01.2019 року за позивачем рахується борг у загальній сумі 18276,72 грн.

З огляду на наявність боргу, який не сплачений позивачем згідно вимоги №Ф-423-50 від 08.11.2018 року та, відповідно, збільшення суми боргу за 4 квартал 2018 року включно, ГУ ДФС у Тернопільській області 14.02.2019 року винесено вимогу №Ф-423-50, відповідно до якої визначено збільшену суму боргу, що підлягає сплаті у розмірі 18276,72 грн.

Вказана вимога була отримана позивачем – під час розгляду даної справи.

Як вже було зазначено вище, відповідно до п. 4 Розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується - під одним порядковим номером - до повного погашення сум боргу.

Суд враховує, що обидві оскаржувані вимоги: від 08.11.2018 року та від 14.02.2019 року, які на думку позивача, є різними вимогами, - включають суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та суму за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску - винесено під одним і ти же номером, а саме: № НОМЕР_1 -423-50.

Вищезазначене свідчить про те, що друга вимога про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску, є вимогою з тим же номером, що і перша вимога, та містить збільшену суму заборгованості позивача, визначену контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів саме у зв`язку із збільшенням суми боргу позивача, що відповідає положенням Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимогах про сплату боргу (недоїмки), оспорювані вимоги винесені відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Таким чином, оскаржувані позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-423-50 зі сплати єдиного внеску від 08.11.2018 року та від 14.02.2019 року – фактично, є однією і тією ж вимогою, сформованою контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", та виставлення якої у вказаний спосіб, у випадку несплати та збільшення суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, - регламентується п. 4 Розділу VI Інструкції №449: під одним порядковим номером - до повного погашення сум боргу.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Суд при розгляді даної справи звертає увагу на те, що визначальною умовою для наявності обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність - є наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця.

Державна реєстрація фізичних осіб–підприємців полягає у засвідчення факту набуття статусу підприємця фізичною особою.

Документом, який підтверджує статус фізичної особи – підприємця відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 року № 755-IV, як суб`єкта підприємницької діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру, в якому зазначаються основні види діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

У свою чергу, відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця - з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Суд звертає увагу на те, що на момент державної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця до 2003 року відносини, що виникали у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулювались Законом України "Про підприємництво" та Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою КМУ від 25.05.1998 року за №740.

Згідно п.п.37-39 вищевказаного Положення було встановлено, що скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів: особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством; довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідки установ банків про закриття рахунків; довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Реєстраційна справа суб`єкта підприємницької діяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місцевої державної архівної установи в установленому порядку.

Судом не встановлено, а позивачем – не надано доказів того, що у період дії вищенаведених норм, підприємницька діяльність ОСОБА_1 була припинена у встановленому Законом порядку – шляхом виключення її з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності на підставі будь-якого з документів, визначених у вказаних нормах.

Згідно даних з ряду витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, які наявні в матеріалах справи видно, що, включення відомостей про фізичну особу- підприємця ОСОБА_1 було здійснене 07.07.2005 року.

І станом, зокрема, на 07.07.2005 року, 01.01.2017 року, 07.12.2018 року, відомості про припинення діяльності позивача як фізичної особи – підприємця – відсутні.

Водночас, суд звертає увагу на те, що з 2003 року, відносини, що виникали у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулювались положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755-ІV від 15.05.2003 року.

Відповідно до ст.4 наведеного Закону № 755-ІV від 15.05.2003 року державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема:

- перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці,

- перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації,

- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Відтак, суд зазначає, що лише з внесенням відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру фізична особа - підприємець вважається припиненою.

Законом України від 13.05.2014 року № 1258-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за заявницьким принципом» внесено суттєві зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», які набрали чинності 07.07.2014 року.

З цього часу припинення діяльності фізичних осіб - підприємців відбувається за абсолютно новими принципами. Так, фізичним особам - підприємцям надано право негайно припинити свою реєстрацію як ФОП, усуваючи всі перешкоди, що були досі (перевірки, врегулювання боргів тощо). Виникла можливість здійснювати усі процедури перевірок та врегулювання боргів, пов`язаних з підприємницькою діяльністю, вже після припинення ФОП.

Згідно вказаної редакції ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням здійснюється не пізніше наступного робочого дня після надання держреєстратору реєстраційної картки на проведення державної реєстрації припинення ФОП.

Тим самим реалізовано заявницький принцип припинення ФОП, коли підприємець втрачає цей статус лише на підставі своєї заяви, причому не пізніше наступного дня, без довідок про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів, ЄСВ та страхових платежів.

Крім цього, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за заявницьким принципом» № 1258-VII від 13.05.2014 року було передбачено, що якщо до набрання чинності цим Законом від фізичної особи - підприємця надійшла заява про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, але не надійшла реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, то державний реєстратор зобов`язаний не пізніше місяця з дня набрання чинності цим Законом заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) цій фізичній особі повідомлення про внесення такого запису.

Суд звертає увагу на те, що до Держреєстру - включено лише відомості щодо осіб, які зареєстровані після 01.07.2004 року - дати набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", тож цілком очевидно, що ряд відомостей щодо осіб, державна реєстрація яких відбулась до 01.07.2004 року до Держреєтру з об`єктивних причин – не включені.

Належні та допустимі докази того, що з моменту реєстрації її як фізичної особи-підприємця до моменту виставлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-423-50 як від 08.11.2018 року так і від 14.02.2019 року, підприємницька діяльність позивача була припинена у встановленому законом порядку із внесенням про це відповідного запису до Держреєстру - матеріали справи не містять, жодною зі сторін такі докази - не подані.

Натомість, як вже було зазначено вище, з ряду витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, видно, що 07.07.2005 року було здійснене включення відомостей про фізичну особу- підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .

І з цього часу інших відомостей відносно позивача, в тому числі щодо засвідчення факту припинення її підприємницької діяльності, станом на 07.12.2018 року (тобто, на час виставлення їй оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки)) – не вносились.

При цьому, згідно поданого представником позивача повідомлення від 27.02.2019 року припинення підприємницької діяльності позивача – зареєстроване 27.02.2019 року, і відповідний запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 до Держреєстру був несений лише 27.02.2019 року.

Таким чином, наявні у матеріалах справи докази свідчать, що позивач, інформація про статус якої як фізичної особи-підприємця реєстрацію з 07.07.2005 року містилась в Держреєстрі, до моменту внесення відповідних відомостей про припинення її підприємницької діяльності 27.02.2019 року - зберігала статус підприємця - платника податків, а, відтак, на неї було покладено обов`язок сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.

Разом з цим, не подано суду і доказів того, що позивач вчиняла будь-які дії, які б могли призвести до звільнення її від обов`язку сплачувати єдиний внесок.

Системний аналіз усіх вищенаведених норм доводить, що реєстрація особи як фізичної особи-підприємця породжує її обов`язок сплачувати податки у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності у строки, встановлені чинним законодавством. Разом з тим відповідний обов`язок кореспондується й відповідачу, а саме: у випадку несвоєчасного нарахування та/або сплати платником сум єдиного внеску, він обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника.

За наведених обставин, враховуючи несплату позивачем єдиного внеску та неприпинення підприємницької діяльності у встановленому законом порядку, - суд доходить висновку, що спірна вимога прийнята контролюючим органом у межах компетенції.

Відтак, в контексті наведених вище норм, відсутні правові підстави вважати спірну вимогу протиправною, відповідно, відсутні підстави для її скасування.

Суд критично ставиться до пояснень представника позивача щодо того, що її підприємницька діяльність була зупинена з моменту виїзду за межі України і з того часу вона її не здійснювала, з огляду на те, що Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осію-підприємців та громадських формувань» закріплено лише дві можливі реєстраційні дії - це реєстрація фізичною особи-підприємця та реєстрація припинення фізичної особи-підприємця.

Реєстраційної дії зупинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця чинним законодавством не передбачено, а нездійснення ж фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності та неотримання прибутку - не свідчить про її припинення у встановленому законом порядку.

При цьому, посилання на те, що позивач не займалась підприємницькою діяльністю та не отримувала прибуток є безпідставними, оскільки в силу вимог частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.

Також суд не приймає до уваги посилання представника позивача на те, що станом на 07.07.2005 року та по теперішній час позивач проживала за межами України, а тому не зобовязана здійснювати сплату єдиного соціального внеску, - з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, в силу ч. 4 статті 4 Закону №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”- можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Поряд з цим, таких підстав для звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску – ані в позовній заяві, ані в ході розгляду даної справи представником позивача – не наводилось, та доказів їх наявності - не подано.

Водночас, у чинному законодавстві - не передбачена можливість звільнення від сплати єдиного соціального внеску осіб, які були зареєстровані фізичними особами-підприємцями та які вподальшому виїхали за межі України (на тимчасове чи постійне проживання) не припинивши у встановленому законом порядку свою підприємницьку діяльність, із відповідним внесенням запису про таке припинення до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності (в період дії Закону України "Про підприємництво" та Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності №740) чи шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (з моменту вступу в силу Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755-ІV від 15.05.2003 року).

Суд також не може прийняти до уваги посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань поняття «власності» та правомірності невтручання державних органів у мирне володіння майном, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції, зокрема, як у справах Булвес проти Болгарії та Щокін проти України, та не враховує посилання на те, що, у даному випадку, відбулось втручання відповідача у право позивача на мирне володіння майном, з огляну на наступне.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Так, у контексті ст. 1 Першого протоколу Конвенції Судом розглядалися справи щодо порушення права власності, у тих випадках, коли особами були дотримані вимоги національного законодавства і вирішувалося питання правомірності та пропорційного втручання держави у їх майно.

Поряд з цим, питання імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, де встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків належить віддати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.

Водночас, умовою тлумачення прав та/чи обов`язків платника податків на його користь можливе виключно у випадку, коли існує неоднозначність розуміння норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, чинне законодавство містить виключний перелік підстав для звільнення від сплати податків та зборів, або ж сплати їх в меншому розмірі.

Суд вказує на те, що шляхом сплати податків наповнюється бюджет держави, з якого здійснюються виплати пенсій, соціальної допомоги тощо. Несплата податків погіршує економічне становище країни та призводить до зменшення соціальних виплат або ж зовсім до їх припинення.

Більш того, несплата податків є порушенням вимог чинного законодавства, за яке передбачена самостійна відповідальність, що в свою чергу - не є співрозмірним у втручання майно такої особи, як про це стверджує позивач.

У даному ж випадку підстав стверджувати про втручання до майнових прав позивача немає, оскільки норми Конституції України, ПК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755-ІV від 15.05.2003 року чітко закріплюють обов`язок платника податків, які не припинили підприємницьку діяльність та які не звільнені у визначеному цим Законом порядку від обов`язку такої сплати, - сплачувати податки та збори у спосіб та порядку, встановленому чинним законодавством.

Водночас, позивачем вищезазначені вимоги діючого національного законодавства - не дотримані.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ,– враховуючи факт припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 лише 27.02.2019 року та невиконання нею у зв`язку з цим самостійно покладеного на неї обов`язку здійснити самостійне нарахування та сплату єдиного внеску, - винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.12.2018 року, та подальше виставлення цієї ж вимоги на збільшену суму заборгованості від 14.02.2019 року, - відповідає критерію «пропорційності», спрямованої на дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи – позивача, яка перебувала в статусі фізичної особи-підприємця до 27.02.2019 року та не була звільнена від такого обов`язку з визначених цим же Законом підстав.

ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

У відповідності з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що дії та рішення контролюючого органу щодо оспорюваних вимог відповідають нормам законодавства.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваних вимог, які, фактично, - є однією й тією ж вимогою за одним і тим же номером, проте, з різними сумами заборгованості, які виникали у позивача, - обґрунтовано враховував наявну у позивача, яка мала статус фізичної особи-підприємця, заборгованість станом на момент виставлення першої оскаржуваної вимоги №Ф-423-50 від 08.11.2018 року, а вподальшому, врахувавши збільшення в інтегрованій картці позивача недоїмки з ЄСВ, - підставно сформував і направив позивачеві вимогу цю ж вимогу, з цим же номером №Ф-423-50, від 14.02.2019 року.

Таким чином, враховуючи досліджені у справі докази, суд приходить до висновку, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та прав позивача при формування та виставленні 08.11.2018 року та 14.02.2019 року вимоги №Ф-423-50 про сплату боргу (недоїмки) – не порушив, а тому підстави для задоволення позову в обраний позивачем спосіб: шляхом скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-423-50 від 08.11.2018 року та №Ф-423-50 від 14.02.2019 року, які представник позивача вважає двома окремими вимогами, - відсутні.

Судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_2 , до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-423-50 від 08.11.2018 року та №Ф-423-50 від 14.02.2019 року - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 червня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.