Рішення № 82597199, 24.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року м. Одеса Справа № 420/2218/19

Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Іванова Е.А.

за участі секретаря Ягенської К.О., представників позивача Мосейчука І.О.

відповідача Шахбазян ОСОБА_1 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га викладеного в листі від 14.02.2019 року № 54/0-97/6-19; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га викладеного в листі від 04.03.2019 року № 88/0-1333/0/37-19; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки площею 0.06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольского району, Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою с кадастровим номером НОМЕР_1 для індивідуального садівництва.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він 16.08.2018 року звернувся за допомогою мережі Інтернет з заявою до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (за межами населеного пункту) у власність площею 0,06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольского району, Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 для індивідуального садівництва. У відповідь на дане клопотання позивач отримав лист від відповідача в особі заступника начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Вербовщук Сергія Григоровича № С-11259/0-6594/0/37-18 від 14.09.2018 року, згідно якого позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/5753/18 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № С-11259/0-6594/0/37-18 від 14.09.2018 року та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 16.08.2018 року. На виконання вказаного рішення суду від 17.01.2019 року відповідач надав лист № 54/0-97/6-19 від 14.02.2019 року, яким повторно відмовлено в одержанні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана до отримання у власність земельна ділянка для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у 1 кварталі 2019 року відсутня. Також 04.03.2019 року на виконання рішення суду від 17.01.2019 року по справі №420/5753/18 відповідачем надано третій лист № 88/0-1333/0/37-19, згідно якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з причин що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. Позивач вважає надані відповіді неправомірними, безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного матеріального та процесуального земельного законодавства, зокрема, положенням Конституції України, Земельного кодексу України (далі – ЗК України). За таких обставин, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що з метою забезпечення раціонального використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, дотримання вимог законодавства, прозорості діяльності системи управління земельними ресурсами, запобігання виникненню корупційних факторів та уникненню надання переваг одному громадянину перед іншим, а також, до повного наповнення Державного земельного кадастру інформацією про землі в межах України, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області забезпечуватиме підбір площ земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації та, оскільки, бажана до отримання ОСОБА_2 у власність земельна ділянка для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації у I кварталі 2019 року відсутня, Головне управління повторно відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області з`ясовано, що на бажану до відведення земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва іншому громадянину, про що Головне управління повідомило Позивачу у листі від 04.03.2019 року № 88/0-1333/0/37-19. Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило у наданні дозволу Позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також, відповідач зазначив, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, а тому позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти відповідне рішення з питань, віднесених законодавством до його повноважень є порушенням вимог статті 6 Конституції України. При цьому, представник відповідача, зокрема, посилається на рішення ЄСПЛ та постанову Верховного Суду від 08.05.2018 року по справі № 815/3799/17.

Ухвалою суду від 22.04.2019 року позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 22.04.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 23.05.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявності підстав для його часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 16.08.2018 року звернулася за допомогою мережі Інтернет до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (за межами населеного пункту) у власність площею 0,06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольского району, Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 для індивідуального садівництва. Вибір місця і цільове призначення земельної ділянки Позивач вибрав виходячи із затвердженого переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані громадянам у 3 кварталі 2018 на території Одеської області, наказ №166 від 20.06.2018 виданий Головним Управлінням Держгеокадастру в Одеській області.

До поданої заяви ОСОБА_2 додала копії наступних документів: паспорт громадянина України; ідентифікаційний код; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Листом від 14.09.2018 року за № С-11259/0-6594/0/37-18 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області в особі заступника начальника Вербовщука С.Г. відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки у Головному управлінні відсутня інформація щодо позиції Новодолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо надання ОСОБА_2 даної земельної ділянки, на виконання доручення від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14 віце-прем`єр-міністра - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана ОСОБА_3 .

Позивач 06.11.2018 року звернувся з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду та рішенням по справі №420/5753/18 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № С-11259/0-6594/0/37-18 від 14.09.2018 року та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 16.08.2018 року. Вказане судове рішення набрало законної сили 22.02.2019 року.

На виконання рішення суду від 17.01.2019 року по справі №420/5753/18 відповідач надав лист № 54/0-97/6-19 від 14.02.2019 року, яким повторно відмовлено позивачу в одержанні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана до отримання у власність земельна ділянка для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у 1 кварталі 2019 року відсутня.

12.03.2019 року, представнику Позивача, ОСОБА_4 , Відповідачем, була надана друга відповідь від 04.03.2019 року № 88/0-1333/0/37-19, згідно якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з причин, що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Вважаючи протиправною відмову зазначену в листах Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 54/0-97/6-19 від 14.02.2019 року та № 88/0-1333/0/37-19 від 04.03.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.

Статтею 35 ЗК України передбачено право громадян України набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 ЗК України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, ч. 7 ст. 118 ЗКУ визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та в зазначеному переліку підстав відсутня така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як відсутність бажаної до отримання у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у 1 кварталі 2019 року чи надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі.

Крім того, виходячи з приписів ст.. 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку, тобто, законодавством не заборонено отримання одночасно декількома особами дозволу на розроблення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку.

В даному випадку, як позивач, так і інша особа мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування на ділянку. Тому у відповідача не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а.

Тому, надані відповідачем листи № 54/0-97/6-19 від 14.02.2019 року, № 88/0-1333/0/37-19 від 04.03.2019 року, в яких Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області надано позивачу інформацію стосовно того, що бажана до отримання у власність земельна ділянка для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у 1 кварталі 2019 року відсутня, а в подальшому повідомлено, що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, не можуть сприйматися судом як обґрунтована відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної дії/бездіяльності стосовно розгляду поданого ОСОБА_2 клопотання.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яка викладена у листах № 54/0-97/6-19 від 14.02.2019 року, № 88/0-1333/0/37-19 від 04.03.2019 року, є необґрунтованою та протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки площею 0.06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольского району, Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою с кадастровим номером НОМЕР_1 для індивідуального садівництва, суд зазначає наступне.

Суд вважає помилковими доводи відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Суд зазначає, що у разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відмова Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, оформлена листом № 54/0-97/6-19 від 14.02.2019 року, мотивована лише тим, що бажана до отримання у власність земельна ділянка для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у 1 кварталі 2019 року відсутня, без зазначення посилання на конкретну підставу, визначену ч. 7 ст. 118 ЗКУ, як на підставу для відмови у наданні дозволу.

Аналогічним чином, без зазначення посилання на конкретну підставу, визначену ч. 7 ст. 118 ЗКУ, як на підставу для відмови у наданні дозволу, оформлена відмова Головного управління Держгеокадастру в Одеській області листом № 88/0-1333/0/37-19 від 04.03.2019 року, згідно якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з причин, що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Таким чином підстави для відмови, зазначені в листах № 54/0-97/6-19 від 14.02.2019 року та № 88/0-1333/0/37-19 від 04.03.2019 року, суперечать одна одній.

Матеріали справи свідчать про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду, викладеної у справі №420/5753/18, оскільки відповідач повторно надав позивачу відмову у формі листа з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, приписи вказаного судового рішення проігнорував.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення у справі №420/5753/18 повторно допустив аналогічні порушення прав позивача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

При цьому суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №812/1312/18.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки є такою, що поновить її порушені права.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 8346 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

Всупереч вимог ст. 77, 78 КАС України позивачем не доведено обставин отримання ним моральної шкоди від вчинених відповідачем дій та обґрунтованості розміру її визначення, через що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Приписами ч.1 ст.382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки площею 0.06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольского району, Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою с кадастровим номером НОМЕР_1 для індивідуального садівництва, суд вважає за можливе зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “O№eryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративного позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул.. Канатна, 83) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди та зобов`язання подати звіт – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га викладеного в листі від 14.02.2019 року № 54/0-97/6-19.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га викладеного в листі від 04.03.2019 року № 88/0-1333/0/37-19.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки площею 0.06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольского району, Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою с кадастровим номером НОМЕР_1 для індивідуального садівництва.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 24.06.2019 року.

Суддя Е.А.Іванов

.