Ухвала суду № 82597163, 20.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2920/19

У Х В А Л А

20 червня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

сторін:

позивач:

ОСОБА_1 (представник за ордером)

відповідачі: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 18 серпня 2014 р. № 430-14 про втрату статусу біженця громадянином Афганістану ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 15.05.2019 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено, що вирішення питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою буде здійснено у судовому засіданні; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено судове засідання по справі на 06.06.2019 р.

Ухвалою суду від 06.06.2019 р., яку занесено до протоколу судового засідання, задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 20.06.2019р.

07.06.2019р. (вх. № 20652/19) від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування клопотання зазначено, що рішенням ДМС України від 18.08.2014р. № 430-14 громадянина Афганістану ОСОБА_1 визнано таким, що втратив статус біженця в Україні як особа, яка добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності. 28.04.2014р. Головним управлінням ДМС України в місті Києві було підготовлено повідомлення позивачу про втрату статусу біженця. Відповідач зазначає, що повідомлення було отримано ОСОБА_1 20.03.2015р., що підтверджується особистим підписом позивача на повідомленні (копія міститься в матеріалах особової справи). 20.03.2015р. ГУ ДМС України в м. Києві було вручено позивачу повідомлення про втрату статусу біженця та зроблено відповідний запис у журналі реєстрації видачі повідомлень. ОСОБА_1 отримав зазначене повідомлення та особисто розписався в журналі реєстрації видачі повідомлень та зазначив дату отримання саме 20.03.2015р. (копія міститься в матеріалах особової справи). Звернення до Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з позовом до ДМС України відбулось 13.05.2019р. Відтак, на думку представника відповідача, строк звернення до суду з цим позовом сплинув.

В обґрунтування клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду зазначено, що 14.01.2019р. з листа Державної міграційної служби України він дізнався, що 18.08.2014р. втратив статус біженця, в зв`язку з чим був позбавлений можливості оскаржити до суду рішення № 430-14 від 18.08.2014р.. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано до суду копію листа про надання інформації Державної міграційної служби України, з яким його було ознайомлено 14.01.2019р.

У судовому засіданні представник відповідачів підтримав заявлене клопотання.

Позивач в судовому засіданні щодо зазначеного клопотання заперечував. Просив поновити строк звернення до суду.

Виходячи з принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом як принципу здійснення правосуддя в адміністративних судах (п. 2 ч.3 ст. 2 КАС України), правила ст. 122 КАС України поширюються на звернення до адміністративного суду особи з позовом у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно матеріалів справи, адміністративний позов надійшов до суду 13.05.2019р. (вхід. № 2643/19).

Згідно п.8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Дослідивши матеріали справи, та обставини заявлені в клопотанні, суд встановив, що посилання відповідача у клопотанні ґрунтуються не врученні Сафі Фархад Мірза повідомлення №87 від 28.08.2014р., яке позивач отримав під особистий підпис 20.03.2015р. (підпис міститься на повідомленні та у журналі реєстрації та видачі повідомлень).

Проте суд зазначає, що підпис, який міститься на повідомленні та у журналі реєстрації та видачі повідомлень не схожий на підпис ОСОБА_1 який міститься на заяві про надання статусу біженця; анкеті особи, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця; протоколі; реєстраційному листку;протоколі співбесіди; заяві анкеті на видачу посвідчення біженця та копії паспорта. Так само не зазначено прізвище, ім`я, по батькові отримувача.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи, наведені в обґрунтування заяви позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, суд вважає, що слід визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, з огляду на наступне.

Виходячи з принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом як принципу здійснення правосуддя в адміністративних судах (п. 2 ч.3 ст. 2 КАС України), правила ст. 122 КАС України поширюються на звернення до адміністративного суду особи з позовом у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення до адміністративного суду, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд враховує, що для правильного застосування норм КАС України при визначенні початку перебігу строку звернення до суду має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 29 жовтня 2014р. у справі № 6-52цс14, від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.

Правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом" означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В заяві про залишення позову без розгляду відповідач посилається на п. 18 ст. 11 Зукону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у відповідності до якого у разі невикористання особою права на оскарження протягом п`яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи статусу додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає їх недійсними та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні.

При цьому суд звертає увагу, що саме у відповідача відповідно до наведених приписів законодавства наявний обов`язок вилучити о особи посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає їх недійсними та повертає особі національний паспорт та інші документи.

Проте представником відповідача не зазначено та з матеріалів справи №11.25.0103-01 стосовно ОСОБА_1 не встановлено, що у позивача було вилучено посвідчення та відсутні будь-які докази щодо вжиття заходів щодо, зокрема, повернення особі національного паспорта та інших документів.

Таким чином, за наслідками встановлених обставин, суд вважає за необхідне визнати причини пропуску звернення до адміністративного суду з позовом поважними та поновити пропущений строк.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" (22277\93, 27 червня 2000р. §59), правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Також суд звертає увагу на практику ЄСПЛ, засновану на принципах Європейської конвенції з прав людини, що узгоджується із приписами ст. 19 Конституції України, яка встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, тобто забезпечувати відповідні гарантії проти свавільного порушення прав, свобод та інтересів юридичних та фізичних осіб.

Позитивні зобов`язання сформульовані Європейським судом під час застосування окремих статей Конвенції, зміст яких визначає усталена судова практика ЄСПЛ.

Основною характеристикою позитивних зобов`язань держави виступає те, що по суті вони вимагають від національних органів влади застосувати необхідні засоби для гарантування прав людини, а точніше - вжити прийнятних (розумних) та належних засобів для захисту цих прав. Судом було встановлено, що такі обов`язки можуть виникати на підставі безпосереднього застосування статей 2-6, 8, 10, 11, 13 Конвенції, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції. Сучасна тенденція спрямована на визнання Судом позитивних обов`язків держави під час захисту майже усього переліку конвенційних прав і свобод.

Однією з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судовий захист. Це право випливає з ч. 3 ст. 8. ч. 1 ст. 55 Конституції України. Таке право забезпечує можливість особи відстоювати свої права у будь-якій життєвій ситуації, зокрема, пов`язаній з незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади.

Вирішуючи заяву позивача, суд звертає увагу також на той факт, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд з прав людини у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У статті 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція ЄСПЛ, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Враховуючи встановлені обставини, з метою забезпечення реалізації права позивача на судовий захист, суд дійшов висновку, що доводи позивача про причини пропуску строку звернення до суду заслуговують на увагу та підтверджуються документально, в зв`язку з чим суд вважає, що слід визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Оскільки суд приходить до висновку про поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду з позовом, то вважає заяву відповідача про залишення справи без розгляду такою, що задоволенню не підлягає.

Окрім іншого суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року, відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Керуючись п.121-123, 240, 243, 248, 295, 297 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 а) строк звернення до суду з адміністративним позовом.

У задоволенні клопотання представника Державної архітектурно-будівельної інспекції України про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України, та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 24.06.2019 р.

Суддя Г.П. Самойлюк

поновлення строку на звернення, відмова в без розгляду