Рішення № 82596511, 19.06.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2019 р. справа № 300/887/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Кафарського В.В.,

за участю секретаря судового засідання Лудчак А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача Гавадзина М.В., Волкової О.Ю., Бабій Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі та нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2019 ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання неправомірним та скасування наказу №3-о від 08.04.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Головного Управлінням ДФС в Івано-Франківській області, як правонаступника Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області роботі і нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також нарахування і стягнення з Головного Управління ДФС в Івано-Франківській області, на користь позивача, середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.04.2019 по день винесення судового рішення.

Позов мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося із порушеннями вимог Конституції України, статей 40, 49-2, Кодексу законів про працю України, статті 24 Закону України «Про відпустки». Зокрема, позивач зазначила, що Коломийською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Івано-Франківській області при попередженні про наступне вивільнення та наявності вакантних посад, не запропоновано ОСОБА_1 вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, тим самим порушено процедуру звільнення позивача з роботи.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

13.05.2019 відповідач подав суду відзив за №485/09-19-10-02, згідно якого відмічено, що при поновленні на роботі згідно резолютивної частини постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 у справі №0940/1714/18 та виконавчого листа від 19.11.2018 за №0940/1714/18 позивача попереджено про наступне вивільнення 08.04.2019 у зв`язку з реорганізацією Коломийської ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області та відсутністю вакантних посад та затвердженого штатного розпису. Одночасно запропоновано ОСОБА_1 взяти участь у конкурсі, та у разі його успішного проходження бути призначеною на посаду державного службовця ГУ ДФС в Івано-Франківській області згідно з інформацією про вакантні посади державних службовців ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка оприлюднена на сайті Нацдержслужби та на офіційному веб-сайті ГУ ДФС в Івано-Франківській області. Крім того, запропоновано звернутися за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштуватися самостійно. Також відповідачем зазначено, що наказом Коломийської ОДПІ від 05.02.2019 за №2 «Про організацію роботи» забезпечено для позивача облаштування робочого місця; ведення табелю обліку використання робочого часу; визначення завдань і функцій згідно додатку до наказу; державному службовцю ОСОБА_1 . забезпечити: неухильне дотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку Коломийської ОДПІ та трудової дисципліни; виконання визначених основних завдань і функцій згідно додатку; щоденне звітування заступнику Голови Комісії з реорганізації Коломийської ОДПІ про виконання поставлених завдань і функцій. Також відповідач у відзиві вказує, що згідно абзацу 2 оскарженого наказу позивачу виплачено грошову компенсацію за 5 календарних дні невикористаної відпустки та проведено розрахунок з працівником у відповідності до вимог статті 116 КЗпП України. Водночас, зазначає, що якщо при звільненні, визнаному судом незаконним, працівнику була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, то після поновлення його на роботі права на використання цих днів відпустки він не має. З огляду на викладене, враховуючи відсутність вакантних посад та затвердженого штатного розпису, у зв`язку з реорганізацією Коломийської ОДПІ, як на момент поновлення на роботі, так і на момент звільнення ОСОБА_1 останньої відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП України, а тому відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими, та, як наслідок, задоволення не підлягають (а.с. 26-29).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові. Просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві та просили суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані суду відзив, письмові докази та інші матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 08.11.1994 працювала в органах податкової служби на різних посадах. З 24.07.2013 позивач обіймала посаду старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області (а.с. 159).

Наказом ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області за №25-о від 02.06.2015 позивача звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України. Даний наказ в подальшому був скасований, а ОСОБА_1 наказом Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 30.08.2018 за №15-о поновлена на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі за №809/2357/15 від 21.11.2016, яка залишена в силі постановою Верховного Суду від 30.05.2018 (а.с. 58-72).

Однак, в той же день наказом Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 30.08.2018 за №16-о відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та частини 1 статті 85 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади. Даний наказ в подальшому також був скасований, а ОСОБА_1 наказом Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 05.02.2019 за №1-о поновлена на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі за №809/2357/15 від 19.11.2018 (а.с. 13).

В той же день - 05.02.2019 ОСОБА_1 попереджена про наступне вивільнення її 08.04.2019 (а.с. 15).

Наказом Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 08.04.2019 за №3-о ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України., пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 14).

Позивач, вважаючи даний наказ Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 08.04.2019 за №3-о незаконним, звернулася до суду з із даним адміністративним позовом з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий судовий розгляд, який забезпечується, у тому числі, шляхом з`ясування судами усіх обставин справи та обґрунтованості судових рішень.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» (Ruiz Torija et Hiro Balani c. Espagne) від 09.12.1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13.05.1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 42 рішення у справі «Бендерський проти України» (Заява №22750/02) від 15.11.2007).

Згідно з частиною 2 статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини щодо проходження публічної служби, врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому у спірних правовідносинах пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII (далі також - Закон №889-VIII).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» однією із підстав припинення державної служби є ініціатива суб`єкта призначення.

Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 87 вищевказаного Закону, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі №804/3722/17.

Таким чином, до спірних правовідносин також підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Також пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Таким чином, як слідує з матеріалів справи та пояснень представників сторін, укладений ОСОБА_1 з Коломийською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Івано-Франківській області трудовий договір строковим не був. Одночасно, як слідує з копії наказу за №1-о від 05.02.2019 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 згідно судового рішення», остання поновлена на посаді безстроково, так як конкретний термін чи настання певної події, з якими пов`язано припинення публічної служби у ньому не зазначені.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 3 статті 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Судом встановлено, що реорганізація Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області здійснена шляхом приєднання як структурного підрозділу до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 за №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» (а.с. 92-93).

Наказом Державної фіскальної служби України від 10.05.2018 за №285 (пункт 5.3) зобов`язано у межах чинного законодавства забезпечити вжиття комплексу заходів щодо попередження та звільнення працівників (а.с. 94-95).

Порядок вивільнення працівників регламентовано статтею 49-2 КЗпП України, згідно частин 1-3 якої встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

В матеріалах справи міститься копія попередження від 05.02.2019 про наступне вивільнення позивача у зв`язку з реорганізацією Коломийської ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області та відсутністю вакантних посад та затвердженого штатного розпису. Одночасно запропоновано ОСОБА_1 взяти участь у конкурсі, та у разі його успішного проходження бути призначеною на посаду державного службовця ГУ ДФС в Івано-Франківській області згідно з інформацією про вакантні посади державних службовців ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка оприлюднена на сайті Нацдержслужби та на офіційному веб-сайті ГУ ДФС в Івано-Франківській області. Крім того, запропоновано звернутися за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштуватися самостійно (а.с. 15).

На вказаному попередженні міститься запис позивача про те, що їй згідно статті 49-2 КЗпП України не запропоновано рівнозначної посади.

Суд зазначає, що відповідач на підтвердження своїх доводів, вказаних у попередженні від 05.02.2019 та наданих у судовому засіданні щодо відсутності вакантних посад, жодних належних доказів суду не надав.

В той же час, як слідує із штатного розпису на 2019 рік Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, структурним підрозділом якого на момент звільнення позивача 08.04.2019 була Коломийська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС в Івано-Франківській області відповідно до постанови КМУ від 28.03.2018 за №296, у відповідача є посади рівнозначні із посадою, з якої звільнили позивача, а саме старший державний інспектор (а.с. 32-35).

Стосовно посилань відповідача на те, що посада старшого державного інспектора ГУ ДФС в Івано-Франківській області є нерівнозначною з посадою старшого державного інспектора Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 41 Закону №889-VIII, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Відповідно до приписів статті 2 Закону №889-VIII, посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (пункт 4); рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу (пункт 6).

Частиною 1 статті 51 вказаного закону встановлені групи оплати праці від 1до 9.

Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що рівнозначна посада є посада державної служби, яка належить до однієї групи оплати праці, та як наслідок, нижчою посадою є посада державної служби, яка належить до нижчої групи оплати праці.

Аналогічного висновку дійшло Національне агентство України з питань державної служби, який викладений у роз`ясненні від 22.07.2016 за №13-р/з (а.с. 73-74), на яке також посилається у своїх письмових поясненнях від 23.05.2019 за №549/09-19-10-02 відповідач, однак, трактує його некоректно.

Так, відповідач бере до уваги посадовий оклад групи оплати праці і посилається на приклади 1-3, наведені Національним агентством України з питань державної служби у роз`ясненнівід 22.07.2016 за №13-р/з.

Згідно прикладу 2, наведеного у роз`ясненні від 22.07.2016 за №13-р/з, до 6 групи оплати праці належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади. До 7 групи оплати праці належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.

Отже, посада головного спеціаліста державного органу є нижчою посадою по відношенню до посади керівника підрозділу у складі самостійного структурного підрозділу державного органу.

Зважаючи на викладене, державний службовець, який займає посаду начальника відділу управління обласної державної адміністрації (6 група оплати праці) може бути переведений на посаду головного спеціаліста центрального органу виконавчої влади (7 група оплати праці) відповідно до статті 41 Закону.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету міністрів України «Питання оплати праці працівників державних органів» від 18.01.2017 за №15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 за №102, тобто зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2019 році (у коефіцієнтах). Так, відповідно до вказаної постанови КМУ, посадовий оклад державного службовця, який займає посаду начальника відділу управління обласної державної адміністрації (6 група оплати праці) становить 6 480,00 грн. (коефіцієнт 1,84), а посадовий оклад головного спеціаліста центрального органу виконавчої влади (7 група оплати праці) становить 8 000,00 грн. (коефіцієнт 2,27).

Таким чином, як уже зазначав суд вище, згідно роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 22.07.2016 за №13-р/з (приклад 2), державний службовець, який займає посаду начальника відділу управління обласної державної адміністрації (6 група оплати праці) може бути переведений без проведення конкурсу на посаду головного спеціаліста центрального органу виконавчої влади (7 група оплати праці), хоча й посадовий оклад останнього вищий від посадового окладу посади, яку особа займала до цього.

Отже, згідно норм чинного законодавства у спірних правовідносинах слід виходити не з розміру посадового окладу, а з групи оплати праці.

Так, суд встановив, що при попередженні позивача про наступне вивільнення, так і на момент звільнення ОСОБА_1 08.04.2019 з Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області, роботодавець не запропонував їй рівнозначної або нижчої вакантної посади в тому самому чи іншому державному органі, мотивуючи відсутністю вакантних посад та затвердженого штатного розпису, однак, суд звертає увагу, що штатний розпис на 2019 рік Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, структурним підрозділом якого на момент звільнення позивача 08.04.2019 була Коломийська об`єднана державна податкова інспекція відповідно до постанови КМУ від 28.03.2018 за №296, затверджений в.о. Голови Державної фіскальної служби України штатом в кількості 661 штатних одиниць, містить рівнозначні посади, які відносяться до сьомої групи оплати праці, до якої відноситься також посада позивача, з якої останню звільнено 08.04.2019.

Окрім цього, суд вказує на те, що відповідно до наданого відповідачем розрахункового листа за квітень 2019 року , заробітну плату ОСОБА_1 нараховано підрозділом - ГУ ФС в Івано-Франківській області (а.с. 31), а не Коломийською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Івано-Франківській області, що додатково підтверджує, що при попередженні позивача про вивільнення роботодавцем необхідно було запропонувати вакантні посади у випадку їх наявності, в тому числі, у Головному управлінні ДФС в Івано-Франківській області.

Щодо посилань представників відповідача на інформаційні довідки, наявні у матеріалах справи, суд зазначає наступне.

Згідно змісту інформаційної довідки, підписаної начальником управління по роботі з персоналом та на якій міститься штамп ГУ ДФС в Івано-Франківській області, у Коломийській ОДПІ в період з 05.02.2019 по 08.04.2019 були відсутні вакансії (а.с. 135).

Згідно змісту іншої інформаційної довідки, підписаної начальником управління по роботі з персоналом та на якій міститься штамп ГУ ДФС в Івано-Франківській області, в штатному розписі Коломийського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області наявні були 2 посади (державного інспектора) рівнозначні до посади старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області, на які 03.09.2018 переведено працівників Коломийської ОДПІ (а.с. 136).

Однак, письмових доказів вказаного, зокрема штатного розпису Коломийського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області, на який послалася уповноважена особа ГУ ДФС в Івано-Франківській області в інформаційній довідці (а.с. 136), відповідачем в порушення статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суду не подано.

Таким чином, суд встановив, що станом на день попередження позивача про наступне вивільнення 08.02.2019, Коломийська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС в Івано-Франківській області не запропонувала ОСОБА_1 вакантних посад, на які могла претендувати позивач з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду.

Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України в постанові від 01.04.2015 у справі №6-40цс15 висловив правову позицію, згідно якої власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Отже, з огляду на положення частини 3 статті 36, частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України, саме на власника або уповноваженого ним органу покладається обов`язок щодо працевлаштування працівника в разі реорганізації підприємства. Тільки в разі виконання вказаного обов`язку роботодавцем належним чином, у працівника виникає обов`язок вчинити всі передбачені законом дії по переведенню на запропоновану йому у передбачений законом строк вакантну посаду.

Враховуючи вищенаведені обставини справи, суд вважає, що роботодавець ОСОБА_1 на день попередження про наступне звільнення 08.02.2019, неправомірно не запропонував позивачу жодної рівнозначної або нижчої вакантної посади, а тому Коломийська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС в Івано-Франківській області не належно виконала свій обов`язок щодо працевлаштування ОСОБА_1 , передбачений частиною 2 статті 40, частиною 3 статті 49-2 КЗпП України.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 даної статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не спростував доводи позивача та не надав суду належних письмових доказів на підтвердження правомірності звільнення ОСОБА_1 , та, як наслідок, суд дійшов висновку про те, що наказ Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області №3-о від 08.04.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 згідно оскарженого наказу Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області №3-о від 08.04.2019 звільнено з посади старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області, то згідно вимог частини 1 статті 235 КЗпП України, ОСОБА_1 належить поновити на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області з 08.04.2019.

При цьому, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Головного Управлінням ДФС в Івано-Франківській області, як правонаступника Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області, оскільки порядок переведення працівника, в тому числі в установу, яка є правонаступником, входить до виключної компетенції роботодавця, а тому суд в даному випадку не може підміняти відповідний орган державної влади.

Так, Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо завдань адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Повноваження щодо зобов`язання призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом в постанові від 30.05.2018 у справі №809/2537/15.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, суд звертає увагу на те, що Коломийська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС в Івано-Франківській області реорганізована шляхом приєднання до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, відповідно до додатку постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018за №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» (а.с. 92-93).

Правові наслідки незаконного звільнення працівника з роботи передбачені статтею 235 Кодексу законів про працю України. Так, вказана стаття передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середньомісячний заробіток, то з огляду на зміст частини 2 статті 235 КЗпП України, враховуючи, що Головне управління ДФС в Івано-Франківській області є правонаступником Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 буде прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Прийняття такого рішення судом відповідатиме компетенції суду, передбаченій частиною 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, та узгоджуватиметься з роз`ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладеними в пункті 10.4 постанови «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 за №7.

Вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 рахується судом з 09.04.2019 (наступний день за днем звільнення) по 19.06.2019 (день ухвалення судом цього рішення).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Так, відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 23.04.2019 за №38/10/09-19-05-36,розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить - 322,90 грн. (а.с. 30).

Оскільки вимушений прогул ОСОБА_1 складає 49 днів з 09.04.2019 по 19.06.2019 включно, то на її користь слід стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 15 822,10 грн. (322,90 грн. х 49 днів) за час вимушеного прогулу з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, з 31.08.2018 по 08.04.2019, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з нормами частини 1 статті 83 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Вищевказані норми Закону України «Про відпустки» та КЗпП України мають імперативний характер, що передбачає обов`язкову виплату грошової компенсації працівнику за всі невикористані ним дні відпустки при звільненні.

За таких обставин, суд вважає, що Головне управління ДФС в Івано-Франківській області зобов`язане нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, з 31.08.2018 по 08.04.2019.

Згідно пунктів 2-3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2) та поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 9 687,00 грн. з вирахуванням податків та обов`язкових платежів підлягає негайному виконанню.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області №3-о від 08.04.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області з 08.04.2019.

Стягнути з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.04.2019 по 19.06.2019 в сумі 15 822 (п`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 10 коп. з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Зобов`язати Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, з 31.08.2018 по 08.04.2019.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9 687 (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 00 коп. з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.

Рішення складене в повному обсязі 24 червня 2019 р.