Рішення № 82596280, 13.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2019 р. Справа№200/14966/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., за участю секретаря судового засідання Заїченко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 200/14966/18-а за позов ОСОБА_1 м. Маріуполь

до відповідача: Головного управління ДФС у Донецькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 26384-17 від 13 червня 2015 року

за участю

представників сторін:

від відповідача: Яковлевої А.С.

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького окружного адміністративного суду до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 червня 2015 року № 26384-17 та визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 22 грудня 2016 року № 2222-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що прийняте податкове повідомлення – рішення № 26384-17 від 13 червня 2015 року щодо нарахування податковим органом податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб на загальну суму 25000 грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що у власності позивача знаходився автомобіль “TOYOTA HIGHLANDER” 2011 року випуску, об`єм двигуна понад 3456 куб. см., який зареєстрований 15 березня 2012 року. Зазначений автомобіль є об`єктом оподаткування транспортним податком відповідно до п.п 267.2.1 ст. 267 ПК України, у зв`язку з чим відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суд від 26 березня 2019 року клопотання представника Головного управління ДФС у Донецькій області про заміну відповідача по справі задоволено та замінено відповідача по справі №200/14966/18-а Слов`янську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області на Головне управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 39406028, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 144, м. Маріуполь, 87526).

Ухвалою суду від 21 травня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 червня 2019 року об 11 год. 30 хв.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час виникнення спірних правовідносин перебував на обліку у Слов`янській об`єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Донецькій області, як платник транспортного податку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 15 березня 2012 року є власником автомобіля “TOYOTA HIGHLANDER” 2011 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 – НОМЕР_4 видане Центром ДАЇ №1417.

13 червня 2015 року Жовтневою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області у відношенні позивача складено податкове повідомлення-рішення форми “Ф” № 26384-17, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.

Зазначене податкове повідомлення – рішення було направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням, однак відповідне поштове відправлення повернуто 27 серпня 2015 року на адресу Слов`янської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

У зв`язку з несплатою ФО ОСОБА_2 нарахованих податкових зобов`язань з транспортного податку з фізичних осіб, на підставі с. 59 ПКУ Слов`янській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області було сформовано податкову вимогу від 22 грудня 2016 року № 2222-17 на сум боргу в розмірі 25 000, 00 грн., та направлено поштою з повідомленням про вручення 06 січня 2017 року, яка вручена поштою 16 січня 2017 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набув чинності з 1 січня 2015 року, ст. 267 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату транспортного податку.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об`єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об`єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового Кодексу України 01 січня 2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об`ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.

Згідно п. 8.1 та п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року N 71-VIII, що діє з 01 січня 2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з Податкового Кодексу України є місцевим податком.

Відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим Кодексом України мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що Слов`янської міською радою було прийнято рішення про встановлення транспортного податку та яке оприлюднене до 15 липня 2014 року.

Крім того, п. 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового Кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку.

Так, п.п. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України визначено, що презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового Кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2016 року у справі № К/800/8077/16.

Таким чином, суд приходить висновку, що прийняте контролюючим органом податкове повідомлення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки справляння транспортного податку з власників легкових автомобілів, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., можливо не раніше 2016 року.

Крім того, оскільки вимогу від 22 грудня 2016 року № 2222-17 було формовано на підставі податкового повідомлення рішення від 13 червня 2015 року № 26384-17, тому вимога про сплату боргу також підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вище викладеного, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 червня 2015 року № 26384-17 та визнання протиправним та скасувати податкову вимогу від 22 грудня 2016 року № 2222-17.

Стосовно заяви позивача про поновлення троку звернення до суду із позовною заявою , суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Відповідно до п.56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Статтею 102 Податкового кодексу України визначено строки давності та їх застосування 1095 днів.

Суд зазначає, щодо позивач дізнався про винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, коли отримав податкову вимогу від 22 грудня 2016 року № 2222-17.

Позивач зазначає, що не міг знати про наявність податного боргу оскільки він не перебував на території України. У підтвердження даної інформації надано лист від 04 лютого 2019 року № 184/Б-1051 від Державної прикордонної служби.

Згідно ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

Тобто, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати.

Також, одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити строк для звернення до суду із даним позовом.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 2, ст. 8-15, ст. 19-21, ст. 72-78, ст. 90, ст. 139, ст. 199-228, ст. 241-255, ст. 293, ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління державної фіскальної служби у Донецькій області від 13 червня 2015 року № 26384-17., визнання протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління державної фіскальної служби у Донецькій області від 22 грудня 2016 року № 2222-17 – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення № 26384-17 від 13 червня 2015 року щодо нарахування податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб на загальну суму 25 000 грн.

Визнання протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління державної фіскальної служби у Донецькій області від 22 грудня 2016 року № 2222-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , адреса для листування: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028, юридична адреса: 87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114) судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті та проголошено вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 13 червня 2019 року.

Повний текст рішення складено та підписано 24 червня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя І.В. Шинкарьова