Рішення № 82596251, 11.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року Справа № 160/2037/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсійних виплат громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.06.2018 р. по 01.11.2018 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості по її пенсії з 01.06.2018 р. по 01.11.2018 р. з урахуванням компенсації.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є пенсіонером та користується правом на отримання пенсії в разі втрати годувальника з 04.10.2007 р. У зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту ОСОБА_1 вимушена була покинути своє місце проживання у м.Вознесенівка (м. Свердловськ) та у травні 2015 року перемістилась до м. Дніпро, де стала на облік як отримувач пенсії. З 01.06.2018р. позивачу було припинено виплату пенсії. Вказує, що для роз`яснення причин припинення виплати пенсії ОСОБА_1 звернулась до відповідача із відповідною заявою, на яку листом від 13.11.2018р. № М17748-18 відповідачем повідомлено, що на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, встановлено тривалу відсутність позивача за місцем проживання, тому прийнято рішення про призупинення виплати пенсії починаючи з червня 2018 р. Однак, комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у місті Дніпрі ради було прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі на листопад 2018 року. Пенсія за червень-жовтень 2018р. нарахована в розмірі 38201,60 грн. та буде виплачена на умовах окремого порядку. ОСОБА_1 таку бездіяльність відповідача вважає протиправною та такою, що суперечить чинному законодавству, що й стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

19.03.2019р. представником відповідача подано до канцелярії суду відзив на адміністративний позов (вх..№14245/19), в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, була виявлена тривала відсутність позивача за місцем проживання та прийнято рішення про призупинення виплати пенсії, починаючи з червня 2018. Вказує, що комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у місті Дніпрі ради було прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі на листопад 2018 року. Пенсія за червень-жовтень 2018 р. нарахована в розмірі 38201,60 грн. та буде виплачена на умовах окремого порядку.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, згідно копії паспорту серії НОМЕР_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ), АДРЕСА_3 ,

Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію в разі втрати годувальника.

З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, ОСОБА_1 змушена була залишити своє місце проживання у м. Вознесенівка (Свердловськ) та у травні 2015 р. перемістилась до м. Дніпро.

Згідно з копією довідки від 20.05.2015р. № 1201685162 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 .

Отримавши статус внутрішньо переміщеної особи позивач стала на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії.

Починаючи з 01.06.2018р. ОСОБА_1 пенсійні виплати не отримувала.

12.11.2018 р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання роз`яснень щодо причин припинення виплати пенсії.

Листом від 13.11.2018р. № М17748-18 відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомив позивача про те, що на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, була виявлена тривала відсутність позивача за місцем проживання та прийнято рішення про призупинення виплати пенсії, починаючи з червня 2018. Вказує, що комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у місті Дніпрі ради було прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі на листопад 2018 року. Пенсія за червень-жовтень 2018 р. нарахована в розмірі 38201,60 грн. та буде виплачена на умовах окремого порядку.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії протиправною та такою, що суперечить чинному законодавству.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі по тексту Закон України №1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.06.2018р. з підстави її тривалої відсутності за фактичним місцем проживання.

Водночас Закон України № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність за фактичним місцем проживання пенсіонера.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Отже, судом встановлено порушення прав позивача щодо припинення та неотримання пенсійних виплат у період з червня по жовтень 2018 р. включно.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №805/402/18 (провадження № 11-644асі18), яка є зразковою справою.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи

Таким чином, припиняючи ОСОБА_1 виплату пенсії за період червень - жовтень 2018 р., відповідач порушив право позивача на мирне володіння своїм майном.

Як свідчать матеріали справи, виплату пенсії позивачу було поновлено на листопад 2018 року, однак заборгованість по пенсії в сумі 38201,60 грн. за спірний період було нараховано, проте не виплачено.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем доведено порушення відповідачем прав позивача шляхом припинення пенсійних виплат у спірний період, суд доходить висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсійних виплат громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.06.2018р. по 01.11.2018р. є протиправною та, задля належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за потрібне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості по її пенсії з 01.06.2018р. по 01.11.2018р.

Щодо позовної вимоги про виплату громадянці ОСОБА_1 заборгованості по її пенсії з урахуванням компенсації, суд вважає за потрібне зазначити про таке.

Згідно частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. № 2050-III (далі Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-III, передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Таким чином, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.06.2018р. по 01.11.2018р. може бути виплачена позивачу у тому ж місяці, у якому буде здійснюватися виплата заборгованості за відповідний період.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до органів пенсійного фонду із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії та відмови Відповідача здійснити нарахування і виплату такої компенсації.

Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що позовна вимога про виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасною та не підлягає задоволенню, а право позивача щодо її отримання може буде порушеним після виплати заборгованості за відповідний період, та лише за умови не виплати компенсації у тому ж місяці.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем частково доведено правомірність пред`явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 139 КАС України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсійних виплат громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.06.2018 р. по 01.11.2018 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості по її пенсії з 01.06.2018 р. по 01.11.2018 р.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.М. Олійник

Рішення не набрало законної сили

11 квітня 2019 року.

Суддя В.М. Олійник

З оригіналом згідно.

Суддя В.М. Олійник