Рішення № 82592702, 18.06.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18368/18

Провадження № 2/161/179/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Кирилюк В.Ф.

секретаря - Самолюк І.М.

з участю: представника позивача Новосад Р.А.

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_7

представника третьої особи Шульгана ФП.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Луцьку цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Служба у справах дітей виконавчого комітету Луцької міської ради про виселення без надання іншого жилого приміщення, -

В С Т А Н О В И В :

15 листопада 2018 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - відповідачі), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Служба у справах дітей Луцької міської ради (далі - третя особа) про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 травня 2002 року ОСОБА_5 , як військовослужбовець, отримав ордер №20 на право зайняття житлового приміщення площею 26,8 кв.м. по АДРЕСА_4 на склад сім`ї із трьох осіб - ОСОБА_5 , його дружина ОСОБА_3 та донька ОСОБА_6

06 вересня 2004 року Виконавчий комітет Луцької міської ради видав ордер №174 ОСОБА_5 та його сім`ї (дружині ОСОБА_3 та доньці ОСОБА_4 ) на право зайняття двох кімнат житловою площею 28,13 кв.м. в квартирі АДРЕСА_3 .

Посилаючись на вищевикладене та положення п.5.8 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями №737 від 30 листопада 2011 року, ст.116 ЖК УРСР, позивач, враховуючи уточнену позовну заяву просить суд зобов`язати відповідачів звільнити кімнату гуртожитку за адресою АДРЕСА_4 (а.с.118-119).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідачі у письмовому відзиві від 20 березня 2019 року та їх представники у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з тих підстав, що позивачем не надано доказів того, що спірне приміщення за адресою АДРЕСА_1 має статус гуртожитку. Крім того вказують, що позивач не надав доказів того, що спірне приміщення належить до державної власності та до відання саме позивача. Додатково зробили заяву про застосування строків позовної давності, які вважають пропущеними.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 10 травня 2002 року Луцькою КЕЧ Прикарпатського військового округу Міністерства оборони України було видано ОСОБА_5 , як військовослужбовцю, та його сім`ї у складі дружини ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_6 , був виданий ордер №20 на житлове приміщення, яким надано право на зайняття кімнати АДРЕСА_5 (а.с.14).

Матеріалами справи підтверджується, що 05 квітня 2002 року у вказаній сім`ї також народилася донька ОСОБА_4 (а.с.77).

З матеріалів справи слідує, що 06 вересня 2004 року Виконавчий комітет Луцької міської ради видав ордер №174 ОСОБА_5. та його сім`ї (дружині ОСОБА_3 та дочкам ОСОБА_6 , ОСОБА_4 ) на право зайняття двох кімнат житловою площею 28,13 кв.м. в квартирі АДРЕСА_3 (а.с.16).

Також судом встановлено, що 30 листопада 2006 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був розірваний (а.с.82).

Сторонами не заперечується, що наразі у спірній кімнаті за адресою АДРЕСА_4 проживають та зареєстровані лише відповідачі у справі.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про необхідність виселення відповідачів із наданого приміщення, суд зазначає наступне.

В першу чергу суд вважає за необхідним зазначити, що позивач помилково в обґрунтування позову посилається на приписи Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена наказом Міністерства оборони України №737 від 30 листопада 2011 року, оскільки цей нормативний акт втратив свою чинність на підставі Наказу Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 року. В свою чергу, вказаним наказом затверджена нова Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Інструкція №380), яку суд застосовує розглядаючи спірні правовідносини, оскільки саме вона діє на час пред`явлення до суду вказаного негаторного позову.

Пунктом 26 розділу IV Інструкції №380 визначено, що не підлягають виселенню з гуртожитку (сімейного гуртожитку) без надання іншого жилого приміщення особи, зазначені у статті 125 Житлового кодексу Української РСР.

В свою чергу, ст.125 ЖК УРСР визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:

осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;

осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 працювала у системі Міністерства оборони України на цивільних посадах. Згідно відомостей з трудової книжки відповідача, з 25 вересня 2001 року вона працювала на посаді техніка-телеграфіста телефонного центру вузла зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини А1416.

В подальшому, 30 жовтня 2004 року відповідач ОСОБА_3 була переведена у в/ч А3186, де до 05 квітня 2007 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною. 05 квітня 2007 року вона була звільнена із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штатів (а.с.86-88).

Оскільки відповідач ОСОБА_3 була звільнена із останньої цивільної посади у системі Міністерства оборони України, тобто відомства, яке і надало спірну кімнату для користування та проживання сім`ї відповідача, саме за скороченням штатів, суд дійшов висновку, що вона, за приписами пункту 26 розділу IV Інструкції №380 та ст.125 ЖК УРСР не може бути виселена із неї без надання іншого житлового приміщення.

Стосовно відповідача ОСОБА_4 суд зазначає, що як на момент звернення до суду, так і на момент прийняття рішення, вказана особа є неповнолітньою.

Стаття 65 ЖК УРСР визначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Оскільки неповнолітня ОСОБА_4 була вселена у спірну кімнату як член сім`ї відповідача ОСОБА_3 , вона користується тими самими правами та гарантіями, як і наймач ОСОБА_3 , тобто також не може бути виселена без надання іншого житлового приміщення.

Оскільки позивач при зверненні до суду із цим позовом не вказує про надання відповідачам іншого житлового приміщення за наслідком виселення, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити. При цьому не має правового значення формулювання позивачем позовної вимоги не як «виселення осіб з житла», а як «зобов`язання звільнити житлове приміщення», оскільки такі способи захисту порушеного права є ідентичними та тотожними.

Надаючи оцінку всім доводам сторін суд зауважує, що не має правового значення для правильного вирішення цього спору наявність чи відсутність у спірного приміщення статусу гуртожитку, оскільки положення ст.125 ЖК УРСР поширюється як на гуртожитки, так і на інші службові жилі приміщення.

Також помилковими є доводи представників відповідача про те, що спірне приміщення не є державною власності і не перебуває у віданні КЕВ м. Володимир-Волинській, оскільки доказів існування іншого власника приміщення за адресою АДРЕСА_1 , стороною відповідача суду не надано.

Крім того помилковою є заява відповідачів про застосування строків позовної давності, оскільки до негаторних позовів строки позовної давності не застосовуються. Правовий висновок з цього питання висловлений, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

На підставі наведеного та керуючись ст.265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Служба у справах дітей виконавчого комітету Луцької міської ради про виселення без надання іншого жилого приміщення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачем у справі є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський, код ЄДРПОУ 07516184, адреса місцезнаходження м. Володимир-Волинський, вул. Академіка Глушкова, 1.

Відповідачами у справі є:

1) ОСОБА_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_4 ;

2) ОСОБА_4 , яка проживає за адресою АДРЕСА_4 .

Третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідачів є: Служба у справах дітей виконавчого комітету Луцької міської ради, адреса місцезнаходження м. Луцьк, вул. Б.Хмельницького, 19

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24.06.2019 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Ф. Кирилюк