Рішення № 82586329, 19.06.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я№ 127/32976/18

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2019 р.м.Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Медяної Ю.В.,

секретар - Подоляк М.В.,

за участі заявника ОСОБА_1 , його представника - адвоката Макаревич К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в:

22.12.2018 р. ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В заяві зазначено, що син заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 був призваний на військову службу та перебував на військовій службі у військовій частині польова пошта В1611 в м. Житомир на посаді гранатометника аеромобільно-десантного взводу 3 аеромобільно-десантної роти військової частини польова пошта В1611.

Згідно з наказом від 08.11.2014 р. №39, син заявника - рядовий ОСОБА_3 перебував у службовому відрядженні в районі виконання бойових завдань особовим складом частини та з 20.11.2014 р. виконував завдання по врегулюванню кризової ситуації в Донецькій та Луганській областях України.

У кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася агресія Російської Федерації проти України.

20.01.2015 р. під час відбиття чергової атаки противника на Донецький аеропорт зазнали втрат окремі підрозділи Збройних Сил України, які брали безпосередню участь у обороні згаданого об`єкту. Зокрема, потрапили в полон або загинули військовослужбовці військової частини В1611. Водночас, протягом тривалого часу отримати достовірну інформацію щодо їх долі не було можливості, оскільки територія, на якій відбувались зазначені події, перебувала під контролем збройних формувань Російської Федерації.

30.03.2015 р. командування військової частини польова пошта В1611 отримало інформацію про те, що у результаті проведення обміну з російськими найманцями із терміну Донецького аеропорту до моргу Центральної міської лікарні №4 м. Дніпропетровська доставлено 22 трупи українських військовослужбовців.

31.03.2015 р. за результатами проведення впізнання слідчим управлінням ГУМВС України в Дніпропетровській області встановлено, що труп одного із загиблих, зареєстрований за №441, належить сину заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть, довідки про причину смерті та свідоцтва про смерть, смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Донецької області при обстрілі аеропорту в зоні окупаційної адміністрації на території Донецької області внаслідок руйнування головного мозку, відкритої черепно-мозкової травми, проникаючого наскрізного кульового поранення, ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної та іншої звичайної зброї.

Указом Президента України, сина заявника - ОСОБА_3 було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Також ОСОБА_3 посмертно нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту», медаллю «За жертовність та любов до України», медаллю «Ніхто крім нас», іменною зброєю «За мужність та військову доблість під час АТО».

Заявник вважає, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя його сина, а його звернення з даною заявою має на меті визначення статусу ОСОБА_3 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 р., тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, тому просить суд встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 20.01.2015 року в районі м. Донецьк Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

З підстав зазначених вище заявник звернувся до суду з даною заявою.

04.01.2019 р. у даній справі відкрито провадження.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 , його представник - адвокат Макаревич К.В. вимоги заяви підтримали в повному обсязі, просили суд її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеним у заяві.

Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Представник заінтересованої особи - Російської Федерації в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення заявника, його представника, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, його батьком записаний ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_4 (а.с. 23).

Згідно довідки Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату від 29.08.2014 р. №1978, рядовий ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу по частковій мобілізації згідно з Указом Президента «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 №607/2014 21.08.2014 р. Вінницьким об`єднаним міським військовим комісаріатом до військової частини А0281 м. Житомир (а.с. 24).

Відповідно до довідки Начальника штабу - першого заступника командира військової частини польова пошта В1611 підполковника Іванченкова А.І. від 28.10.2014 р. №269, рядовий ОСОБА_3 перебував на дійсній військовій службі у військовій частині польова пошта В1611, м. Житомир (а.с. 25).

Як вбачається з довідки про загибель військовослужбовців під час участі в АТО (військова частина польова пошта В1611) ВДВ, що 20.01.2015 р., в ході проведення антитерористичної операції під час відбиття атаки противника на Донецький аеропорт м. Донецька в ході ведення бою загинули та потрапили в полон ряд військовослужбовців військової частини польова пошта В1611 та знаходяться на окупованій території Донецької області. З даної довідки та протоколу пред`явлення трупа для впізнаня від 31.03.2015 р. вбачається, що в ході проведення впізнання одним із загиблих військовослужбовців являється рядовий запасу ОСОБА_3 , гранатометник аеромобільно-десантного взводу 3 аеромобільно-десантної роти військової частини польова пошта В1611 (а.с. 53, 53а).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 31.03.2015 р. №441/Л, довідки про причину смерті (до форми №106/о №441/Л, видається для поховання) та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 15.04.2015 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №1125, смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Донецької області при обстрілі аеропорту в зоні окупаційної адміністрації на території Донецької області внаслідок руйнування головного мозку, відкритої черепно-мозкової травми, проникаючого наскрізного кульового поранення, ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної та іншої звичайної зброї (а.с. 67-69).

Указом Президента України №282/2015 від 23.05.2015 р., ОСОБА_3 посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» (а.с. 70).

ОСОБА_3 посмертно нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту», медаллю «За жертовність та любов до України», медаллю «Ніхто крім нас», іменною зброєю «За мужність та військову доблість під час АТО» (а.с. 71-73).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту зазначеної норми права, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 рокуіз змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками утворень «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно довідки командира військової частини польова пошта В1611 підполковника Кузьміних О.В. від 24.11.2014 р. №656, рядовий ОСОБА_3 перебував у службовому відрядженні в районі виконання бойових завдань особовим складом частини (наказ №39 від 08.11.2014 р.) та з 20.11.2014 р. виконував завдання забезпечення виконання завдань в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях по врегулюванню кризової ситуації в Україні (а.с. 25).

Із врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) Верховної ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної ради України" "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення у порядку, передбаченому статтею 256 ЦПК України 2004 року. Метою встановлення такого факту є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту та з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій.

Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Приписами статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов`язку військової служби в районі Донецької області України, м. Донецьк внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України є доведеним, та необхідне заявнику для визначення статусу ОСОБА_3 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту,що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що заява підлягає до задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 76-81, 258, 259, 294, 315-319 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволити.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 20.01.2015 року в районі м. Донецьк Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення через Вінницький міський суд Вінницької області до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно вимог п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

заявник ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ;

заінтересована особа: Російська Федерація, Посольство Російської Федерації в Україні, 03049 , м. Київ, Повітрофлотський проспект , 27 ;

заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, код ЄДРПОУ 37567866, 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10.

Суддя Ю.В. Медяна