Постанова № 82580728, 19.06.2019, Апеляційний суд Черкаської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року м. Черкаси

Справа № 22-ц/793/950/19провадження № 22-ц/793/950/19 категорія 308010000

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Єльцова В. О.

суддів: Василенко Л. І.

Карпенко О.В.

секретаря: Анкудінова О. І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

треті особи: орган опіки та піклування Черкаської міської ради, виконавчий комітет Черкаської міської ради, КП «Придніпровська СУБ»

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (як законного представника ОСОБА_4 ) на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 15.04.2018 ухвалене суддею Казидуб О. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, виконавчий комітет Черкаської міської ради, КП «Придніпровська СУБ» про вселення у квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_1 в її інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и в :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, Виконавчий комітет Черкаської міської ради, КП «Придніпровська СУБ» про вселення в квартиру.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до ордеру N 1232 серії С, виданого на підставі рішення Соснівської ради депутатів трудящих м. Черкаси від 02 листопада 1977 року, ОСОБА_6 , (її матері) та ОСОБА_2 , квартира АДРЕСА_1 надана в користування їй та членам її сім`ї, тобто чоловікові, ОСОБА_7 , доньці ОСОБА_1 , сину ОСОБА_2 Вищевказана квартира складається з 3 кімнат та складає загальну житлову площу 38,62 кв. метри. Зазначає, що у квартирі зареєстровані: вона, її малолітня дочка ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , неповнолітній ОСОБА_4 , ОСОБА_3 Наказом N 308 від 18 грудня 2013 року комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради змінено договір найму трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 38,8 кв. м., відповідно до рішення апеляційного суду Черкаської області № 22-ц/793/2780/2013 від 06 листопада 2013 року, розділено особовий рахунок НОМЕР_1 на НОМЕР_1 , житловою площею 27,3 кв. м. та НОМЕР_2 , житловою площею 11,5 кв. м. Особовий рахунок 40836056 закріплено за ОСОБА_2 , який проживає та зареєстрований за вказаною адресою. Особовий рахунок 40836073 закріплено за нею, яка проживає та зареєстрована за вказаною адресою.

Після визнання недійсним за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.09.2010 рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси - від 16.02.2002 № 10 «Про приватизацію державного житлового фонду» в частині передачі квартири АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_6 , визнання недійсним свідоцтва про право власності на це ж житло, виданого Придніпровським райвиконкомом 29.01.2002 на ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , скасування реєстрації права власності на цю ж саму квартиру від 09.01.2002, реєстровий номер 542, між нею та відповідачами склалися неприязні стосунки, постійно виникають сварки. Наприкінці вересня 2016 року відповідач ОСОБА_2 самовільно встановив нові двері та замінив замки, чинить перешкоди у користуванні вказаним житлом. Позивач зазначає, що вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів з відповідними заявами, але безрезультатно. Тому вона, маючи на руках малолітню доньку, вимушена винаймати житло або жити у знайомих. Протягом цього часу вона не втрачала інтерес до спірної квартири, проте не проживала там через вчинення відповідачами дій, що перешкоджають її вселенню, а саме, зміну вхідних дверей, замків, відсутність відповідних ключів. На сьогоднішній день вона немає постійного місця проживання, змушена тимчасово проживати у знайомих разом з малолітньою донькою, чим спричиняти їм незручності. Винаймати квартиру у неї немає можливості, оскільки вона не працює, адже перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, кошти витрачає на харчування для немовляти, ліки, підгузки.

Просить суд вселити її та її малолітню дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

31 липня 2018 року ОСОБА_2 , який також діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 , ОСОБА_3 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , третя особа: орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Свої вимоги мотивують тим, що ОСОБА_1 насправді добровільно за власною ініціативою виселилась на інше постійне місце проживання зі спірної квартири у серпні 2015 року. При цьому з квартири вона забрала всі свої речі та зв`язок з квартирою втратила, плату за користування квартирою за комунальні послуги передбачених ст.ст. 66. 67 ЖК України не вносила, інших витрат на утримання та ремонт квартири не несла.

Таким чином, на їхню думку, ОСОБА_1 відповідно до положень от. 107 ЖК України, з власної ініціативи розірвала договір найму жилого приміщення, вибула на постійне місце проживання в інше жиле приміщення та втратила право користування спірною квартирою. Після цього 28.08.2015 р. продала спірну квартиру ОСОБА_10 В подальшому вони звернулись до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, договору купівлі-продажу квартири,скасування реєстрації права власності. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.05.2016 року позов задоволено . Рішення набрало законної сили 04.08.2016 року.

Після виселення та продажу спірної квартири, під час вирішення судом вказаного спору, і в подальшому ОСОБА_1 проживала постійно в іншому жилому приміщенні, плату за користування квартирою, за комунальні послуги не вносила, інших витрат пов`язаних з утриманням квартири не несла. Жодних перешкод в користуванні спірною квартирою вони не чинили.

Крім того, зазначають, що ОСОБА_1 втратила право користування квартирою відповідно до положень ст. 71 ЖК України, оскільки без поважних причин була відсутня понад шість місяців.

Вважають, що її звернення до поліції направлені лише на створення видимості зацікавленості у спірному жилому приміщенні. Навіть з висновків про результати розгляду звернення гр. ОСОБА_1 від 08.10.2016 . та від 27.11.2017, складених працівниками поліції випливає, що достовірних відомостей про перешкоди в користуванні квартирою та поважність причин відсутності в ній у ОСОБА_1 не має.

Крім того позивачі (за зустрічним позовом) зазначають, що видимість наміру проживати у спірній квартирі та вказаний вище позов скоріш за все поданий ОСОБА_1 не з метою отримати право користування жилим приміщенням, а можливо з метою уникнення кримінальної відповідальності за дії, що містять ознаки злочину, пов`язані з незаконним продажем цієї квартири. В даний час за фактом вчинення ОСОБА_1 шахрайства, підробки документів та інших злочинних дій відкрите та розслідується кримінальне провадження № 12015250050003080.

Також як випливає з довідки від 18.01.2018р. № 427 доданої ОСОБА_1 до позову, в спірній квартирі з 09.01.2018 зареєстрована також її неповнолітня дитина ОСОБА_8

Вважають, що така реєстрація дитини є незаконною, оскільки вона вчинена не за місцем її проживання чи за місцем проживання одного з її батьків.

Просять суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування, а малолітню ОСОБА_8 позбавити права користування квартирою АДРЕСА_1 ; судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, та вирішено вселити її з малолітньою дочкою у квартиру АДРЕСА_1 .

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , який діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 та її малолітньої ОСОБА_8 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом в ході розгляду справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником 31/100 частини квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі ОСОБА_1 зареєструвала і малолітню дочку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-ц, де зазначено, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Суд за наявності зібраних доказів у справі врахував, те що ОСОБА_1 періодично сплачувалися комунальні послуги (хоч і не в повному обсязі), також нею в січні 2019 року була сплачена квартплата в розмірі 2000 гривень, інтересу до квартири не втрачала, періодично зверталася до правоохоронний органів з тих підстав, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні житлом, тому вважає, що підстави визнавати її такою, що втратила право користування житлом відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

23 травня 2019 року відповідачі (позивачі за зустрічним позовом) ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 не погоджуючись з рішенням суду, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.04.2019, ухвали нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про вселення, задовольнити їх позов та визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право, а ОСОБА_8 позбавити права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачі указують, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, чим порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Вважають, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка ОСОБА_1 просила вселити її в спірну квартиру як наймача, а суд в рішенні вказав, що її вселити необхідно як власника 31/100 частини квартири.

Також суд в порушення вимог ст. ст. 4, 5, 12, 13 ЦПК України залишив поза увагою дійсну підставу зустрічного позову.

Апелянти указують, що ОСОБА_1 добровільно за власною ініціативою виселилась на інше постійне місце проживання зі спірної квартири у серпні 2015 року, забравши усі свої речі, плату за користування квартирою за комунальні послуги не вносила, інших витрат на утримання та ремонт квартири не несла. Після цього ОСОБА_1 28.08.2015 продала спірну квартиру ОСОБА_10 . Цим аргументам та обставинам належної оцінки суд не надав.

Крім того зазначають, що суд неправомірно послався на положення ст. 182 ЦК України щодо виникнення права власності лише після державної реєстрації, та не визначив, що ОСОБА_1 втратила право користування жилим приміщенням задовго до того, як набула право власності на нього.

Відзив на апеляційну скаргу до суду надійшов 07 червня 2019 року

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 вказує, що звертаючись до суду за захистом своїх прав з позовною заявою про вселення у квартиру АДРЕСА_1 , вона знаходилася у статусі наймача певної частини квартири, а саме: кімнати АДРЕСА_3 площею 11,5 кв АДРЕСА_4 метри, яка виділена їй у користування рішенням апеляційного суду Черкаської області від 06 листопада 2013 року.

Відповідно до наказу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради № 14 від 26.01.2015 «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_1 передано у власність виділену в користування рішенням суду кімнату в квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 20,6 кв. метри. В подальшому відділом супроводу оформлення майнових прав та приватизації житла оформлено та видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житло.

Також ОСОБА_1 указує, що протягом чотирьох років до моменту звернення до суду з позовною заявою їй з невідомих причин постійно відмовляли у проведенні державної реєстрації свідоцтва на право власності, тому вона зверталася до суду як наймач житлової кімнати, а не як її власник. Під час розгляду справи по суті 12.02.2019 вдалося провести державну реєстрацію, але змінити предмет або підстави позову як того вимагають норми ч. 3 ст. 49 ЦПК України вона не мала процесуального права.

ОСОБА_1 вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Надходження апеляційної скарги

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Відповідно до ордеру N 1232 серії С, виданого на підставі рішення Соснівської ради депутатів трудящих м. Черкаси від 02 листопада 1977 року, ОСОБА_6 , (її матері) та ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_1 надана в користування їй та членам її сім`ї, тобто чоловікові, ОСОБА_9 , доньці ОСОБА_1 , сину ОСОБА_2 , квартира складається з 3 кімнат та складає загальну житлову площу 38,62 кв. метри (а.с. 6).

Згідно довідки № 427 від 18.01.2018, виданої КП «Придніпровська служба утримання будинків» у квартирі АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Рішенням Придніпровського районного суду м, Черкаси від 28.09.2010 позовні вимоги ОСОБА_2 до виконавчого комітету Придніпровського районної ради м. Черкаси, комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків», Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднань бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси від 16.01.2002 року № 10 «Про приватизацію державного житлового фонду « в частині приватизації квартири АДРЕСА_1 , визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування реєстрації права власності на квартиру, задоволено. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси - від 16.02.2002 № 10 «Про приватизацію державного житлового фонду» в частині передачі цієї квартири у власність ОСОБА_6 , визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_1 ), виданого Придніпровським райвиконкомом 29.01.2002 на ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 від 09.01.2002, реєстровий номер 542 (а.с. 120-121).

Згідно рішення апеляційного суду Черкаської області від 06 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Черкаської міської ради, комунальне підприємство «Придніпровська служба утримання будинків», орган опіки та піклування Черкаської міської ради. про визначення порядку користування житлом, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.09.2013 в частині відмови встановлення порядку користування житловим приміщенням скасовано.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_5 і виділено в користування ОСОБА_1 кім. № 10 площею 11,5 кв.м. з лоджією. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виділено кім. № 4 площею 17,8 кв.м. з балконом та кім. № 5 площею 9,5 кв.м. Всі інші приміщення, а саме коридор № 1 площею 10,8;1,7 кв.м., кухню № 3 площею 7,8 кв.м., ванну кімнату № 8 площею 2,5 кв.м., вбиральню № 9 площею 1,3 кв.м., шафи № 2, № 6, № 7 залишено в спільному користуванні (а.с. 103-105).

Рішення Придніпровського районного суду в частинні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_11 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: виконавчий комітет Черкаської міської ради, Комунальне підприємство «Придніпровська служба утримання будинків» про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення відмовлено (а.с. 122-124).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.05.2016 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Жашківською державною нотаріальною конторою Черкаської області 10.10.2008р. за № 4002 в частині, що стосується квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Степаненко А. М. 15.05.2015р. за № 2113 в частині, що стосується квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 28.08.2015р., (реєстр № 3275, посвідчений приватним нотаріусом Фіщук С. О., за яким ОСОБА_1 , а ОСОБА_10 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номери запису про право власності: № 34691456 від 10.03.2015, № 37593439 від 15.05.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 592648271101 та ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номери запису про право власності: №10959183 від 28.08.2015р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 592648271101 (а.с. 57-61).

По факту продажі спірної квартири позивачкою ОСОБА_1 громадянину ОСОБА_10 за цим фактом було порушено кримінальне провадження, яке на разі триває, постанова про закриття кримінального провадження від 16.01.2017 року була скасована ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 08.02.2017 року (а.с. 125).

Згідно висновку від 08.10.2016 року старшого інспектора Черкаського відділу поліції Черкаської області старшого лейтенанта поліції Шевченка С. С. про результати розгляду за зверненням ОСОБА_1 , в якому зазначено, що в телефонній розмові ОСОБА_3 вказала інспектору, який здійснював перевірку, що оскільки на даний час прийнято рішення про скасування договору купівлі продажу спірної квартири, тому вона не бажає впускати до житла ОСОБА_1 , так як позивачка незаконно здійснила продаж квартири (а.с. 100).

Згідно висновку дільничного старшого інспектора Черкаського відділу поліції Вечірнього С. І. про результати розгляду від 27 листопада 2017 року за зверненням ОСОБА_1 , в якому указано, що вона не може потрапити до житла в квартиру АДРЕСА_1 , в подальшому з ОСОБА_2 була проведена профілактична бесіда щодо недопущення вчинення ними протиправних дій (а.с. 101).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 163487970, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 31/100 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 191-192).

2. Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду Черкаської області

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв`язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області.

Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18.05.2018).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилом ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до довідки № 427 від 18.01.2018, виданої КП «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради, за адресою по АДРЕСА_6 (особовий рахунок № НОМЕР_2 , житлова площа 11,5 кв. м, загальна пл. 25,7 кв.м) зареєстрована ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Згідно рішення апеляційного суду Черкаської області від 06 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Черкаської міської ради, комунальне підприємство «Придніпровська служба утримання будинків», орган опіки та піклування Черкаської міської ради. про визначення порядку користування житлом, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.09.2013 в частині відмови встановлення порядку користування житловим приміщенням скасовано.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_5 і виділено в користування ОСОБА_1 кім. АДРЕСА_3 11,5 кв.м. з лоджією. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виділено кім. № 4 площею 17,8 кв.м. з балконом та кім. № 5 площею 9,5 кв.м. Всі інші приміщення, а саме коридор № 1 площею 10,8;1,7 кв.м., кухню № 3 площею 7,8 кв.м., ванну кімнату № 8 площею 2,5 кв.м., вбиральню № 9 площею 1,3 кв.м., шафи № 2, № 6, № 7 залишено в спільному користуванні (а.с. 103-105).

Таким чином позивач ОСОБА_1 та її малолітня дитина ОСОБА_8 мають такі самі права, в тому числі, щодо користування квартирою як і відповідачі.

Однак, як зазначалося ОСОБА_1 та підтверджується матеріалами справи між сторонами постійно виникали конфлікти, вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів за захистом своїх прав щодо усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що між сторонами постійно виникали конфлікти, позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування за захистом своїх прав щодо усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням. Крім того, наприкінці 2016 року відповідач ОСОБА_2 самовільно встановив нові двері та замінив замки у квартирі, у зв`язку із чим остання була позбавлена можливості зайти в спірну квартиру та відповідно користуватися нею. Вказане свідчить про те, що відповідачі чинять перешкоди позивачці та її малолітній дитині у користуванні квартирою.

За правилами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Як вказано у ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

По справі встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником 31/100 частини квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку вона зареєструвала 12.02.2019, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 163487970 (а.с. 191-192).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позбавлення власника житла чинним законодавством не передбачено.

Твердження апелянтів про те, що позивач ОСОБА_1 добровільно виселилася зі спірної квартири на інше постійне місце проживання, забрала з собою всі речі, втратила зв`язок з квартирою, плату за користування не вносила, інших витрат на утримання та ремонт квартири не несла, спростовуються письмовими доказами наданими в суді першої інстанції.

Зокрема, як вбачається з висновків працівників поліції від 08.10.2016 та від 27.11.2017, ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів з заявами щодо вчинення протиправних дій її брата ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 , які чинили перешкоди у вселенню ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 (а.с. 100,101).

Також колегія суддів враховує ту обставину, що позивачем ОСОБА_1 періодично сплачувалися комунальні платежі, хоч і не в повному обсязі (09.01.2019 була внесена квартплата в розмірі 2000 грн.), що свідчить про її зацікавленість у проживанні в спірній квартирі.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 10 постанови "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" № 2 від 12 квітня 1985 року, у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, тому дане питання слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Римської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, кожна людина має право на повагу до її житла. Цим правом закріплена недоторканість житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.

Згідно із пунктом 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав"

Зокрема пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданими. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Право на житло є одним з найбільш природних і невід`ємних прав людини. Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло, але це право, як і кожне інше, має преюдиціальне значення, якщо може бути реалізоване. А право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших осіб від посягань найчастіше реалізується певними компетентними органами. Серед різноманітних національних механізмів і засобів забезпечення прав і свобод людини поширеним є судовий захист.

За таких обставин, задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , для яких це приміщення є єдиним житлом, оскільки іншого житла вони не мають, а квартира знайомих ОСОБА_1 не являється таким житлом, буде не лише не відповідати закріпленим у п. 6 статті 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, зокрема таким, як справедливість, добросовісність та розумність, а й порушуватиме права позивачки та її малолітньої дитини на житло, яке охороняється Конституцією України, а також міжнародними договорами, які у відповідності до статті 10 ЦК України є нормами національного законодавства.

Крім того, як зазначалося раніше, позивачка ОСОБА_1 є власницею 31/100 частини спірної квартири, а позбавлення власника житла чинним законодавством не передбачено, а тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо їх вселення в квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного суду від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-ц, особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Колегія суддів бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано пояснення відповідачів (позивачів за зустрічним позовом) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу добровільного, за власною ініціативою виселення ОСОБА_1 на інше постійне місце проживання зі спірної квартири у серпні 2015 року, а також продаж нею 28.08.2015 спірної квартири ОСОБА_10 , з урахуванням зазначених вище фактичних обставин справи та норм права, спростовуються сукупністю досліджених при розгляді справи доказів та на законність судового рішення не впливають.

Колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено, про що ухвалив відповідне рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (як законного представника ОСОБА_4 ) залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 15.04.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, виконавчий комітет Черкаської міської ради, КП Придніпровська СУБ» про вселення у квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_1 в її інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка її подавала.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складений 19 червня 2019 року.

Суддя-доповідач

Судді