Рішення № 82578483, 12.06.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/11403/17

Провадження № 2/638/2220/19

РІШЕННЯ

іменем України

12.06.2019 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі

головуючого судді Штих Т.В.,

при секретарі Тарасовій О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ « Приватбанк» про визнання дій щодо стягнення комісії по споживчому кредиту неправомірними та зобов`язання провести відповідний розрахунок взаємних зобов`язань,-

встановив:

Позивач звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ПАТ КБ « Приватбанк» про визнання дій щодо стягнення комісії по споживчому кредиту неправомірними та зобов`язання провести відповідний розрахунок взаємних зобов`язань.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на початку 2008 року ПАТ КБ « ПриватБанк» видало йому пенсійну картку, а також кредитну картку, яку позивач на підставі заяви отримав з умовами встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Як зазначає позивач. Він неодноразово звертався до установи банку з метою ознайомлення з правилами користування вказаною карткою, проте йому не було це повідомлено. У подальшому почалися списання з кредитної та пенсійної карток. У 2015 році позивач з`ясував, що банк списує з його карток кошти у вигляді комісій.

Позовна заява змінювалась, остаточні вимоги позивача визнати угоду споживчого кредитування в її частині, а саме умову про сплату щомісячних комісій за кредитне обслуговування недійсною з моменту укладання договору. Визнати дії ПАТ КБ « ПриватБанк» щодо нарахування та стягнення з позивача комісій по споживчому кредиту за кредитною карткою неправомірними та зобов`язати провести та надати з урахуванням цього відповідний розрахунок взаємних зобов`язань за період з початку дії кредитної картки.

В судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні вимог уточнених позовних заяв. Надав до суду копії постанови ВСУ, правові позиції ВСУ.

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлявся належним чином. 23 травня 2018 року надав відзив на позовну заяву. де зазначив, про можливість розгляду справи за його відсутності.

У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

З`ясувавши дані у справі, дослідивши докази, суд приходить до висновку про не обґрунтованість позовних вимог, обрання невірного способу захисту своїх прав позивачем.

Відповідно до укладеного договору № б/н від 07.03.2008 року ОСОБА_1 07.03.2008 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти , яка додається до позову, та була предметом дослідження, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

З відзиву на позов вбачається, що щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.Ua/terms/pages/70/j складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.

Відповідно до п.6.5 Умов та правил надання банківських послуг, - позичальник зобов`язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно п.6.6 Умов та правил надання банківських послуг, - У разі невиконання зобов`язань за Договором, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати Винагороди Банку.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до п. 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно Постанови, правил "Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів : витрат банків України" Перелік від 18.06.2003 № 255:

п. 2.1. Доходи і витрати, які визнані банком, від здійснення банківської діяльності згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" та від іншої діяльності, що здійснюється відповідно до законодавства України, з метою відображення їх у фінансовій звітності слід розглядати як доходи і витрати, отримані в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банку.

2.2. У результаті операційної діяльності в банку виникають такі доходи і витрати: процентні доходи і витрати; комісійні доходи і витрати; прибутки (збитки) від торговельних операцій; дохід у вигляді дивідендів; витрати на формування спеціальних резервів банку; доходи від повернення раніше списаних активів; інші операційні доходи і витрати; загальні адміністративні витрати; податок на прибуток.

Пункт 2.4 глави 2 розділу II Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18.06.03 року № 255, визначає комісійні доходи і витрати банку як операційні доходи й затрати за наданими або отриманими послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов`язання чи вважається фіксованою.

Комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг встановлені підпунктом б) пункту 2.4 розділу II Правил № 255. Відповідно до якого:

б) Комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, визнаються доходами (витратами). До них належать:

-комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів;

-комісії за обслуговування кредитної заборгованості;

-комісії за резервування кредитної лінії, які розраховуються на пропорційній часу основі протягом строку дії зобов`язання;

-комісії за управління інвестицією тощо;

Комісії, шо отримані (сплачені банком за зобов`язання з кредитування резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту, визнаються невід`ємною частиною доходу (витраті фінансового інструменту, якщо є ймовірність того, до кредитний договір буде укладено.

Банк визнає комісії, шо є невід`ємною частиною доходу (витраті фінансового інструменту, у складі процентних доходів за фінансовим інструментом.

Відповідно до діючого законодавства Банк установив комісію у розмірі 1 % щомісячно від суми наданого кредиту та комісію за зняття готівки, шо підтверджується заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також лові якою про умови кредитування.

Зважаючи на це, правове регулювання такої умови в кредитному договорі, з урахуванням її відплатності, суд вважає за необхідне розглядати й оцінювати в розумінні поняття послуга».

Послуга полягала ще і у тому, шо відповідно до кредитного договору Банком встановлено кредитний ліміт на картці позичальника у відповідному розмірі. Не використані кошти знаходяться на рахунку позичальника, а отже зарезервовані за ним, проте відсотки на зазначену суму Банк не нараховує. Таким чином замість того, щоб ні кошти надати іншій особі в кредит. Банк їх зберігає саме для ОСОБА_2 без нарахування відсотків протягом всього строку дії договору. Саме в цьому і полягає послуга Банка, за яку встановлена щомісячна комісійна винагорода.

Норми, які встановлюють загальне положення про надання послуг, відокремлено і в главі 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 1 статті 901 зазначеної глави Цивільного кодексу України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту наведеного визначення вбачається, що в ньому розкривається змістовне навантаження словосполучення «надання послуг». Воно, зокрема, полягає у тому, що під послугою слід розуміти вчинення певних дій (діяльності), які мають корисний ефект для послугоотримувача.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальні засади цивільного законодавства полягають у визнанні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Така домовленість була отримана шляхом підписання кредитного договору.

До підписання Кредитного договору Позивач мав змогу повністю ознайомитися із його змістом. Якщо клієнта щось не влаштовувало то він мав повне право відмовитись від оформлення кредиту в цьому банку.

Умови Кредитного договору позичальник виконував до 2013 року.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, шо визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Щодо питання, застосування до вказаних позовних вимог строку позовної давності, суд зазначає наступне. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про пі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Крім того, аналогічні висновки містяться в постановах ВСУ від 29 жовтня 2014 року, від 1 липня 2015 року та від 17 лютого 2016 року.

Так, постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року має відсилання до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в пазі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»),

Виходячи з наведено для правильного вирішення питання щодо пропуску строку позовної давності: - позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, -відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму №9 Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Зі змісту оспорюваної угоди споживчого кредитування в частині про сплату щомісячної комісії за кредитне обслуговування вбачається наступне.

Сторони підтвердили, що угода відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивної, угода спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, волевиявлення кожного з них було вільним і відповідало внутрішній волі.

Судові витрати, у виді судового збору, суд розподіляє відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та у зв`язку з відмовою у задоволенні позову покладає їх на позивача, який ним не сплачено до подання позову.

Керуючись ст. 258,259,263,264 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ « Приватбанк» про визнання дій щодо стягнення комісії по споживчому кредиту неправомірними та зобов`язання провести відповідний розрахунок взаємних зобов`язань - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 на користь держави суму судового збору в розмірі 640 гривен.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Суддя Т.В. Штих.