Рішення № 82574590, 04.06.2019, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/5133/16-ц

Номер провадження 2/404/176/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року Кіровський районний суд міста Кіровограда

в складі: головуючого судді Бершадської О.В. за участі секретаря Вітохіної Н.А.,

учасники справи: представник позивача Москаленко Ю.В., представник відповідача Науменко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", яким просила визнати недійсним кредитний договір №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року , укладений між, нею, ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16 липня 2008 року між нею та ВАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №KGKWGK01580001 , за умовами якого передбачалась видача кредиту сумою

27 452,55 доларів США у термін до 16. 07.2018 року.

Вважає, що Кредитний договір №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року укладено всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів України, з грубим порушенням її прав, тому він підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Так, у кредитному договорі №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року не зазначено, що банк є уповноваженим на здійснення валютних операцій, а їй, як споживачу банківських послуг, не була надана достовірна інформація про це. Відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» станом на 16 липня 2008 року банк не був уповноваженим надавати фізичним особам кредит готівкою у іноземній валюті, оскільки не мав відповідної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Оскільки, оспорюваний кредитний договір вчинений банком без відповідного дозволу (ліцензії), то цей договір відповідно до статей 203, 215, 227 ЦК України, є недійсним.

ВАТ КБ «Приватбанк» відповідно до генеральної ліцензії (з додатком) на здійснення валютних операцій, ст.1054 («Кредитний договір») та п.6 ст.4, ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мав право надавати споживчий фінансовий кредит іноземною валютою та виконати кредитний договір KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року , лише з дати видачі генеральної ліцензії по 16 жовтня 2011 року.

Крім того, на момент укладання Кредитного договору у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України на видачу валютних кредитів.

Зазначила, що всупереч вимогам законодавства під час підписання оспорюваного кредитного договору банком не надано їй інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність, повну та достовірну інформацію про послугу, що є предметом договору, внаслідок чого вона була введена в оману і позбавлена можливості належно оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для неї наслідки, прийняти зважене та повністю усвідомлене рішення про отримання кредиту. Це є ще однією підставою для визнання кредитного договору недійсним відповідно ст. 230 ЦК України.

Крім того, перед укладанням договору банк не повідомив її, як споживача, у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням).

Вважає, що під час укладання кредитного договору банк приховав від неї повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному договором.

Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку так як сума платежу зазначеному у договорі не відповідає щомісячному платежу, виходячи із базових умов договору, вказаних у пунктах, кредитного договору, що в даному випадку і є умислом в діях відповідача ( т.1, а.с. 1-10).

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Мохонько В.В.) від 17 серпня 2016 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання ( т.1, а.с. 1-15).

Від представника відповідача 22 вересня 2016 року до суду надійшли заперечення на позовну заяву, згідно яких у задоволенні вимог просив відмовити. Вважає позовну заяву необгрунтованою та безпідставною. Так, посилання позивача у позовній заяві на те, що на момент укладання договору в іноземній валюті у ВАТ КБ "ПриватБанк" була відсутня ліцензія на здійснення банківських операцій в іноземній валюті є безпідставними . Згідно з п.1 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» необхідне надання дозволу Національним Банком України, у тому числі - на здійснення операцій з валютними цінностями. Згідно п. 2.3 глави 2 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України. Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1- 4 ч.2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України видано ЗАТ КБ "Приватбанк" за №22-2 від 29.07.2003 року. У додатку 1, 2 до Дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта. Таким чином, Законом України «Про банки і банківську діяльність» встановлено порядок та умови здійснення операцій з валютними цінностями, у тому числі шляхом надання валютних кредитів. Отже, наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті. Будь-які вимоги інших нормативних актів щодо необхідності отримання додаткових документів, - не можуть прийматись до уваги, оскільки суперечать Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Додатково звернув увагу на те, що аналіз чинного законодавства, результатом якого був висновок позивача про те, що операції з надання коштів за кредитним договором, а також погашення кредитної заборгованості у іноземній валюті потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, є хибним з наступного. За кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов`язання. Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93. Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов`язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності. Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави." Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Крім того, в анкеті-заяві від 25.06.2008 року позивач письмово зазначила, що: "Я ознайомився та згоден з умовами кредитування, які були надані мені у письмовій формі. Своїм підписом я підтверджую факт надання мені повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку (а також його місце знаходження), а саме: мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; у тому числі між зобов`язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуги по оформленню договору (перелік всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту; включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливість дострокового кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може отримати детальну інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування". Також, доказом надання інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту є виданий ОСОБА_1 сертифікат ПриватБанку від 09.06.2008 року, додатки № 1, 2 до кредитного договору, де відповідно, письмово відображена інформація про умови кредитування та сукупну вартість кредиту у відповідності до вимог ст. 11 Закону України "Про захист прав споживача" та постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року. Про ознайомлення з умовами кредитування та сукупної вартості кредиту свідчить підпис ОСОБА_1 в анкеті-заяві, сертифікаті Приватбанку, в додатках № 1, 2 до кредитного договору і відповідно свідченням погодження позивача з умовами кредитування є підписаний сторонами кредитний договір від 16.07.2008 року.

Крім того, ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що у випадку недотримання норм цієї статті настають наслідки передбачені ст.ст. 15, 23 цього Закону, які не передбачають такого наслідку, як визнання договору недійсним. Таким чином, позивач необгрунтовано посилається на порушення ПАТ КБ "ПриватБанк" вимог ст. 11 Закону України "Про захист прав споживача" та постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року та зазначені обставини в позові не відповідають дійсності.

Крім того, Додатком № 1 до кредитного договору про загальну вартість кредиту спростовуються доводи позивача про те, що вона при укладенні кредитного договору не була повідомлена Банком про валютні ризики, в якому передбачено, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе позичальник. Ознайомлення з такою умовою позивача підтверджено її підписом. Вказане свідчить про дотримання Банком вимог п. 3.8 Правил при наданні кредиту в іноземній валюті. Також, свідченням погодження всіх істотних умов між сторонами є належне виконання позивачем своїх зобов"язань по кредитному договору на протязі 8 років (т.с. 1, а.с. 21-23).

Відповідно до Розпорядження керівника апарату Кіровського районного суду м. Кіровограда №415 від 07 листопада 2016 року "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи", у зв`язку з тривалим перебуванням судді Мохонько В.В. на лікарняному, з можливих підстав щодо настання обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді судової справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду справи встановленого ЦПК України та відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду - призначено повторний автоматичний розподіл цивільної справи №404/5133/16-ц, номер провадження 2/404/2851/16 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року (т.с. 1, а.с. 37).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Бершадську О.В. для розгляду справи про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року (т.с. 1, а.с. 38). Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 листопада 2016 року справу прийнято до провадження та призначено судове засідання (т.с. 1, а.с. 39).

Згідно ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року, шляхом: заборони Публічному акціонерному товариству комерційний банк "ПриватБанк" вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 . Заборонено державну реєстрацію права власності та інших речових прав, пов`язаних з державною реєстрацією таких прав на нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 49-50). Разом з цим, ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 липня 2017 року за клопотанням сторони позивача витребувано у ПАТ КБ "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094), належним чином засвідчені копії: Генеральної ліцензії на здійснення валютних операції ЗАТ КБ "Приватбанк", яка перебуває у ПАТ КБ «Приватбанк», та діяла на момент видачі споживчого кредиту - 16.07.2008 року; Індивідуальну ліцензію на здійснення валютних операції ЗАТ КБ "Приватбанк", яка перебуває у ПАТ КБ «Приватбанк» і діяла на момент видачі споживчого кредиту - 16.07.2008 року; довіреність представника ЗАТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_2 та положення про Кіровоградську філію ПАТ КБ «Приватбанк», яка перебуває у ПАТ КБ «Приватбанк» та діяла на момент видачі споживчого кредиту 16.07.2008 року; положення про облікову політику ЗАТ КБ «Приватбанк», а також методологію та процедури з бухгалтерського обліку, що цю політику регламентують, відповідно до Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30 грудня 1998 року №566, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 лютого 1999 р. за №56/3349; положення про кредитну політику ЗАТ КБ «Приватбанк» (внутрішньобанківський документ), відповідно до Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих трат за кредитними операціями банків від 06.07.2000 року №279, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 серпня 2000 року за №474/4695 зі змінами і доповненнями (постанова втратила чинність на підставі Постанови НБУ №23 від 25.01.2012 року); кредитну справу ОСОБА_1 відповідно до вимог Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України від 15 вересня 2004 року № 435, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 жовтня 2004 р. за №1302/9901; книги реєстрації відкритих рахунків ОСОБА_1 у ЗАТ КБ «Приватбанк», передбаченої Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання від 8 грудня 2004 року №601, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2004 р. за №1646/10245, із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 29 листопада 2010 року №515; інформацію про рух коштів по поточному та позичкового рахунку, відкритому Банком відносно ОСОБА_1 в національній валюті за період з 16.07.2008 року по 07.02.2017 року, відповідно до Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12 листопада 2003 року №492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за №1 172/8493 та інших діючих нормативних актів; інформацію про рух коштів, по поточному рахунку ОСОБА_1 , відкритому Банком в іноземній валюті за період 16.07.2008 року по 07.02.2017 року, що регламентовано пункту 4 Розділу 3 Постанови Правління Національного банку України Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» від 14 серпня 2003 року № 337, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 р. за №768/8089 та до Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12 листопада 2003 року №492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за N 1172/8493; касові документи за 16.07.2008 року Кіровоградської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» відносно ОСОБА_1 ; оборотно-сальдової відомості за 16.07.2008 року Кіровоградської філії ЗАТ КБ «Приватбанк»; звіт про суми і вартість кредитів (у процентах) станом на 16.07.2008 року; інформаційний лист про надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту відповідно до п. 2,5 Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року; рішення уповноваженого органу банку про затвердження інформаційного листа про надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту станом на 16.07.2008 р. (т.с. 1, а.с. 88-89).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції. Згідно п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. З врахуванням норм ЦПК України ( в редак. 03.10.2017 року) та п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, за погодженням з учасниками справи, які з`явилися в судове засідання 19.04.2018 року, судом проводиться в порядку ст. 197 ЦПК України підготовче засідання. У підготовчому засіданні представник відповідача на виконання ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 липня 2017 року надав копію Положення про облікову політику ПриватБанку на 2008 рік; копію облікової політики з операцій споживчого кредитування -фізичних осіб (Положення про кредитну політику); копію матеріалів кредитної справи ОСОБА_1 ; касові документи за 16.07.2008 року, а саме копія видаткового касового ордеру № 2 від 16.07.2008 року про видачу ОСОБА_1 . 23800 дол. США та повідомлено про неможливість надання інших витребуваних документів (т.с. 1, а.с. 145-192).

За клопотанням позивача 19 квітня 2018 року судом призначено судово-економічну експертизу, провадження зупинено на час її проведення (т.с. 1, а.с. 194-196).

19 червня 2018 року судом отримано клопотання судового експерта про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи, у зв`язку з чим ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 липня 2018 року поновлено провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03 серпня 2018 року 12 год. 00 хв. (т.с. 1, а.с. 206, 216).

Представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про проведення судового засідання без його участі, долучивши до справи, на вимогу експерта копію кредитного договору №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року, копію виписки про погашення кредиту за період з 16.07.2008 року по 19.02.2016 року, копію договору про іпотеку від 16.07.2008 року, просив направити долучені матеріали експерту та зупинити провадження у справі. Згідно ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2018 року, клопотання експерта - задоволено. Цивільну справу, копію ухвали та витребовувані письмові докази направлено експертам Київської незалежної судово-експертної установи, на виконання. Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи (т.с. 1, а.с. 232, 234-235).

13 листопада 2018 року судом отримано від судового експерта ухвалу суду від 19.04.2018 року, без виконання та матеріали справи, оскільки оплата за проведення експертизи не надійшла.

Ухвалою суду від 15 листопада 2018 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засіданні (т.с. 1, а.с. 244, 247).

23 квітня 2019 року ухвалу від 19 квітня 2018 року про призначення по справі судово-економічної експертизи- скасовано. Закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 20 травня 2019 року (т.с. 2, а.с. 46-47).

В судове засідання від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання, яким просить зупинити провадження у справі до її одужання, про що зобов"язалась повідомити вчасно. Ухвалою суду від 20 травня 2019 року у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 від 20.05.2019 року щодо зупинення провадження у справі до одужання - відмовлено повністю (т.с. 2, а.с. 62-64).

В судовому засіданні 04.06.2019 року представник позивача(адвокат) просив відкласти розгляд справи, в зв"язку з хворобою позивача та її бажанням особисто дати пояснення по суті справі. Згідно п. 4 ч. 3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст. 130 ЦПК України). Враховуючи, що позивач повідомлена про дату, час і місце судового засідання, явка якої не визнавалась судом обов"язковою, в судове засідання з"явився її представник, а відтак суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримав, просив задовольнити, на їх обгрунтування послався на обставини викладені у позовній заяві. В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити. Заслухавши виступ представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України). Судом встановлено, що 16 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на ПАТ КБ «Приватбанк», а згодом на АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір №КGKWGK01580001. Згідно умов договору ЗАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 27 452,65 дол. США строком до 16 липня 2018 року, а позивач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в порядку, встановленому договором (т.с. 1, а.с. 172-174). Однією із засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У випадках, передбачених законодавством, право сторін визначати умови договору на власний розсуд може бути обмежено. Зокрема, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено особливі вимоги щодо умов договору споживчого кредиту та порядку його укладення. На договори поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Враховуючи, що позивач в позові навела кілька самостійних підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, суд оцінює їх окремо.

Щодо визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України.

Так, статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Пунктом 2.3 Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (стаття 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року № 1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію, письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» вважається генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Як вбачається із справи, 04 грудня 2001 року Національним банком України видано ЗАТ КБ «ПриватБанк» банківську ліцензію № 22 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т.с. 1, а.с. 24), а 29 липня 2003 року Національний банк України видав ЗАТ КБ «ПриватБанк» дозвіл № 22-2 з додатком, який містить перелік операцій, які має право здійснювати цей банк серед яких, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (т.с. 1, а.с. 25, 26).

Посвідчені відповідачем копії вказаних документів, надані до суду, являються належними і допустимими доказами цих обставин.

Крім цього, у списку, який є додатком до листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року № 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями», ЗАТ КБ «ПриватБанк» входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Отже, ЗАТ КБ «ПриватБанк», як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» від 15 лютого 2011 року № 3024-VI є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету).

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ст. 533 ЦК України).

Таким чином, законодавством визначено право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу, а також наявність у ЗАТ КБ «ПриватБанк», який на час укладення з ОСОБА_1 оспорюваного кредитного договору діяв на підставі банківської ліцензії та дозволу Національного банку України на розміщення іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, а також відсутність станом на 16 липня 2008 року законодавчої заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, а тому суд приходить до висновку про наявність у банку , на той час, права надавати споживчий кредит в іноземній валюті та вимагати його повернення, а також процентів за користування кредитними коштами в іноземній валюті.

Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності лише 16 жовтня 2011 року, який, відповідно до пунктів 1, 2 його Прикінцевих положень набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин суд вважає недоведеними та безпідставними заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання укладеного між нею і відповідачем по справі кредитного договору недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України, а також з огляду на те, що сам позивач з умовами кредитування (вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті) погодилась. Щодо визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України та ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 вказувала на те, що банк не дотримався вимог статей 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» і не надав їй на час підписання оспорюваного кредитного договору інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність, а також про пропоновану банком послугу, що є предметом договору. Це, за твердженням позивача, позбавило її можливості належним чином оцінити властивості банківської послуги та можливі негативні наслідки від її отримання.

За змістом частин 1, 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність зареєстрованої відповідно до закону юридичної особи презумується. Відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). ЗАТ КБ «Приватбанк», як юридична особа, зареєстрований 19 березня 1992 року, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://online.minjust.gov.ua).

Як зазначалося вище, на час укладення оспорюваного кредитного договору відповідач мав передбачені законодавством дозволи (ліцензію) на здійснення кредитування фізичних осіб в іноземній валюті. Отже, його цивільна правоздатність на укладення оспорюваного договору позивачем не спростована. Зі змісту преамбули кредитного договору від 16 липня 2008 року №КGKWGK01580001 (т.с. 1, а.с. 172-174) та іпотечного договору від 16 липня 2008 року (т.с. 1, а.с. 178-180) вбачається, що ці договори від імені банку укладено керівником напрямку «Іпотечне кредитування» Кіровоградської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. 12 жовтня 2006 року за реєстраційним номером 6630. Дійсність довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_2 від імені банку, ніким не оспорена, відомості про те, що на час укладення договору ця довіреність була скасована або втратила чинність відсутні. Відповідач не заперечує повноваження свого представника на укладення кредитного договору від його імені. Після укладення договору банк виконав умови договорів, а тому будь-які сумніви у дієздатності відповідача чи особи, яка уклала від імені банку договори є безпідставними. Станом на 16 липня 2008 року цивільна правосуб`єктність відповідача не була обмежена, в тому числі щодо укладення кредитного договору з ОСОБА_1

Укладаючи з банком вказаний договір, ОСОБА_1 не мала сумніву у здатності відповідача на вчинення таких правочинів, а тому її доводи про те, що неповідомлення її банком про наявність у нього цивільної дієздатності та правоздатності на укладення договорів стало перешкодою у прийнятті нею правильного рішення та ввело її в оману є безпідставними. Позивач ОСОБА_1 також посилалася на те, що кредитний договір не містить детального розпису сукупної вартості кредиту, а надана їй банком інформація не містить повних відомостей про запропонований банком продукт, та банк не попередив її про можливі валютні ризики, що суперечить положенням ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, що свідчить про несправедливі умови договору та нечесну підприємницьку практику банку.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону Ураїни «Про захист прав споживачів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Порядок виконання банківськими установами вимог ч. 2 ст. 11 Закону деталізовано у Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. Згідно змісту пунктів 2.1, 2.4. Правил банки зобов`язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про банківську установу, умови кредитування, а також орієнтовну вартість кредиту. Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з наведеною інформацією. Відповідно абз. 2 ч. 2 ст. 11 Закону у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, а саме: розірвання договору, відшкодування збитків, штраф.

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону). Пунктом 10 ч. 3 ст. 18 цього Закону встановлено, що несправедливими є умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. За змістом частин 5, 6 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Крім того, ст. 19 Закону заборонена нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Заперечуючи проти позову, відповідач надав суду докази виконання ним вимог законодавства про ознайомлення ОСОБА_1 в письмовій формі з умовами кредитування та орієнтовною вартістю кредиту (т.с. 1, а.с. 170, 171, 175, 176), що підтверджується її особистим підписом а також записом у анкеті - заяві про надання повної інформації у письмовій формі про усі умови кредитування. Вказані документи, в їх сукупності, містять інформацію, передбачену Законом та Правилами. Ці дані давали позивачу можливість визначити розмір своїх витрат на виконання його зобов`язань за договором.

Тому, обставини справи не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 була позбавлена достатньої і достовірної інформації для прийняття нею вільного і свідомого вибору щодо укладання із ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору. Таким чином твердження позивача, з посиланням на ст. 11, ст. 18, п. 1 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», про ненадання їй попередньої інформації про кредит, несправедливі умови договору та нечесну і агресивну підприємницьку практику є безпідставними.

Разом з цим, суд відхиляє також твердження позивача про несправедливість умов договору внаслідок покладання на неї тягаря від знецінення національної валюти відносно валюти договору так, як оспорюваний кредитний договір не містить умов щодо покладення такої відповідальності на будь-яку із його сторін, а фактичне знецінення національної валюти, у якій формуються доходи позивача, відноситься до звичайних ризиків позичальника, які вона мала усвідомлювати при укладенні договору.

Враховуючи вищевикладене, спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, у тому числі у відповідача була відповідна банківська ліцензія на видачу кредиту у валюті, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, умови кредитного договору викладені чітко та з наявністю повної інформації стосовно умов кредитування; ОСОБА_1 підписала кожну сторінку кредитного договору, а також загальну вартість кредитування, графік погашення кредиту, сертифікат, анкету- заяву, в якій підтвердила "Я ознайомився та згоден з умовами кредитування, які були надані мені у письмовій формі. Своїм підписом я підтверджую факт надання мені повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку (а також його місце знаходження), а саме; мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; існуючи форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; у тому числі між зобов`язаннями Позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуги по оформленню договору (перелік всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту; включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливість дострокового кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може отримати детальну інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування"; на момент укладення договору та протягом 8 років з дня його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, та виконувала його умови.

Таким чином, суд вважає, що заявлені вимоги в даному випадку не можуть бути задоволеними, оскільки відсутні підстави для визнання кредитного договору №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" недійсними, а відтак позов є безпідставним та необґрунтованим. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати по справі компенсувати за рахунок держави. Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. За таких обставин, суд вважає за необхідне, скасувати заходи забезпечення позову по цій справі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 158, 263- 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору №KGKWGK01580001 від 16 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк"-відмовити повністю.

Судові витрати по справі компенсувати за рахунок держави.

Заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", застосовані ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2016 року, шляхом заборони Публічному акціонерному товариству комерційний банк "ПриватБанк" ( ЄДРПОУ 24144778, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 50 в м. Дніпропетровськ ) вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 ;

заборони державної реєстрації права власності та інших речових прав, пов`язаних з державною реєстрацією таких прав на нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_1 - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи: позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк", місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570.

Повне судове рішення складено 14.06.2019 року

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда