Рішення № 82570117, 04.06.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10482/18

Провадження № 2/201/1083/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 червня 2019р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого: судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря – Іващенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Буделектродсервіс») про стягнення авансу та процентів,

ВСТАНОВИВ:

27.09.2018р. представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про стягнення авансу та процентів, визначивши третьою особою без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Буделектродсервіс» (а.с. № 3-5).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 16.10.2018р. було відкрито провадження по справі та призначено розгляд в порядку загального позовного провадження (а.с.№ 37).

Підготовче засідання у справі відповідно до положень ст. 197 та п.3 ч.2 ст. 200 ЦПК України проведено 18.02.2019р. (а.с. № 59).

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що ТОВ «Буделектродсервіс» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.10.2002р. з аукціону придбало будівлю гуртожитку, яка знаходилася в стадії реконструкції під житловий будинок, загальною площею 3 330 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . ТОВ «Буделектродсервіс» отримало нотаріальне свідоцтво про придбання об`єкта вказаного нерухомого майна з аукціону від 29.11.2002р. і зареєструвало право власності у КП «Дніпропетровське МБТІ» ДОР 11.12.2002р.

Учасником ТОВ «Буделектродсервіс» є відповідач ОСОБА_2 У 2004 році відповідач запевнив позивачку в тому, що приміщення АДРЕСА_2 у майбутньому буде виділено в окрему квартиру, зареєстровано як новостворений об`єкт за ним, після чого позивачка зможе купити ці приміщення за 40 000 дол.США.

З метою придбання приміщень позивачка протягом 2004 – 2008р.р. сплачувала відповідачеві грошові кошти за майбутню квартиру, що було оформлено розписками. Всього сплатила 40 000 дол.США. Але до цього часу квартира їй не продана.

З урахуванням приписів ст.ст. 546, 548, 570 ЦК України зазначає, що договір купівлі-продажу сторони так і не укладали, а лише домовилися укласти його у майбутньому, тому одержані відповідачем грошові кошти є не завдатком, а авансом, який підлягає поверненню позивачці в розмірі сплаченої суми. Враховуючи викладене, посилаючись на норми ст.ст. 536, 546, 548, 570, 693 ЦК України, представник позивачки просив стягнути аванс в сумі 1 122 440 грн. за курсом НБУ станом на 26.09.2018р., а також проценти за користування чужими коштами у період з 01.08.2015р. по 26.09.2018р. в сумі 601 304,94 грн., компенсувати за рахунок відповідача судові витрати на правничу допомогу і витрати по сплаті судового збору.

Представник позивачки – адвокат Скиба В.В. (діє на підставі договору від 09.07.2018р. і ордеру від 10.08.2018р. – а.с. № 31-34) 04.06.2019р. надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якому зазначив, що позов підтримує в повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав викладених в позовній заяві та згідно доказів, наявних в матеріалах справи, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с. № 73).

Відповідач ОСОБА_2 в підготовчі засідання 06.12.2018р. та 18.02.2019р., судові засідання 08.04.2019р. та 04.06.2019р., жодного разу не з`явився, про дату розгляду справи кожного разу повідомлявся шляхом направлення судових повісток за останнім відомим місцем реєстрації згідно відповіді ВОМІ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області (а.с. № 36). Конверти з судовими повістками, які були направлені відповідачу, повернулися за зворотною адресою до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. № 53-54, 56, 63, 69-70). Крім того, про дату розгляду справи на 18.02.2019р., 08.04.2019р. та 04.06.2019р. відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада» (а.с. № 57, 65, 75).

Представник третьої особи - «Буделектродсервіс» також в судові засідання жодного разу не з`явився, про дату та час слухання справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток за адресою місця реєстрації, указаної у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 26.09.2018р. (а.с. № 16-20). Конверти з судовими повістками направлені третій особі були повернуті за зворотною адресою з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. № 51-52, 63-64а, 71-72). Про дату розгляду справи на 18.02.2019р., 08.04.2019р. та 04.06.2019р. третя особа також повідомлялась шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада» (а.с. № 57, 65, 75).

Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом відповідач та третя особа в підготовчі та судові засідання повторно не з`явилися, про причини своєї неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не надали, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звернулися.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 , виходячи з положень ч. 8, ч.11 ст.128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в підготовчі та судові засідання не з`явився, правом надання заперечень проти позову не скористався, згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 280 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності усіх сторін (їх представників) та без фіксування процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено наступні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеному 30.10.2002р. на товарній біржі, ТОВ «Буделектродсервіс» було придбано будівлю гуртожитку (літ. А-5), що знаходилася в стадії реконструкції під житловий будинок, загальною площею 3 330 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. № 9).

Приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Руденко В.А. було видано ТОВ «Буделектродсервіс» свідоцтво про придбання об`єкта нерухомого майна з аукціону від 29.11.2002р., посвідчене за реєстровим № 1782 (а.с. № 10).

Право власності на будівлю гуртожитку за ТОВ «Буделектродсервіс» було зареєстроване КП «Дніпропетровське МБТІ» ДОР 11.12.2002р., що підтверджується реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 11.12.2002р., а також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.07.2018р. № 131047202 від 17.07.2008 р. (а.с. № 11 - 15).

Відповідач ОСОБА_2 є учасником ТОВ «Буделектродсервіс», що видно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців від 26.09.2018р. (а.с. № 16-20).

Як зазначив представник позивачки, у 2004 році ОСОБА_1 домовилася усно з відповідачем про придбання приміщення АДРЕСА_2 у майбутньому, після того, коли вони будуть виділені в окрему квартиру, зареєстровані як новостворений об`єкт за відповідачем, після чого позивачка зможе купити приміщення за 40 000 дол.США.

З метою придбання приміщень позивачка сплатила відповідачеві грошові кошти, що було оформлено розписками, наданими відповідачем,у яких вказано, що кошти сплачуються за придбання квартири АДРЕСА_3 в АДРЕСА_4 АДРЕСА_5 . Загальна сума договору купівлі-продажу квартири становить в еквіваленті 40 000 дол.США (а.с. № 42 – 46).

Копії розписок завірені належним чином представником позивача і представлені суду, їх оригінали оглянуті судом 04.06.2019р. та копії долучені до матеріалів справи (а.с. № 76-80).

Так, за розпискою, наданою позивачці відповідачем ОСОБА_2 19.11.2004р. ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище позивачки до 22.05.2005р. – а.с. № 6, 26) сплачено завдаток за квартиру в сумі 3 000 дол.США за придбання квартири.

За розпискою, наданою позивачці відповідачем ОСОБА_2 17.12.2004р. ОСОБА_4 сплачено завдаток за квартиру в сумі еквівалентній 2 000 дол.США.

За розпискою, наданою ОСОБА_2 09.11.2005р. ОСОБА_4 сплачено завдаток за квартиру в сумі еквівалентній 2 700 дол.США.

За розпискою, наданою ОСОБА_2 04.05.2005р. ОСОБА_4 сплачено завдаток за квартиру в сумі еквівалентній 7 000 дол.США.

За розпискою, наданою ОСОБА_2 03.11.2005р. ОСОБА_4 сплачено завдаток за квартиру в сумі еквівалентній 10 000 дол.США.

За розпискою, наданою ОСОБА_2 26.01.2006р. ОСОБА_4 сплачено завдаток за квартиру в сумі еквівалентній 8 300 дол.США.

За розпискою, наданою ОСОБА_2 27.10.2008р. ОСОБА_1 сплачено повну суму за придбання квартири АДРЕСА_2 в еквіваленті 40 000 дол.США.

Таким чином станом на 27.10.2008р. відповідач отримав від позивачки всю суму за обумовлену квартиру.

До цього часу сторони договір купівлі-продажу не уклали.

Письмова вимога позивачки про повернення грошових коштів від 22.08.2018р. залишена відповідачем без реагування (а.с. № 22-25).

За даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.07.2018р. № 131047202 (а.с. № 11 - 15) приміщення гуртожитку досі залишається повністю зареєстрованим за ТОВ «Буделектродсервіс».

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст.612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст. 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у випадку наявності зобов`язання, яке б мало випливати із договору купівлі-продажу квартири, укладеного між сторонами.

Проте, представник позивачки стверджує, що основний договір купівлі-продажу квартири між сторонами укладений не був, а відповідачем завдаток не повернутий.

Отже, встановивши, що договір купівлі-продажу квартири, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, суд дійшов висновку про те, що передана позивачкою відповідачеві грошова сума в розмірі 40 000 дол.США є авансом, який підлягає поверненню позивачці.

До виниклих правовідносин підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 570 ЦК України, яка встановлює презумпцію авансу. При цьому, суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс повинен його повернути.

Отже, встановлення вини будь-кого із сторін, правового значення в даному випадку не має, тоді як визначальним є сам факт отримання грошових коштів, сплачених як аванс, що відповідачем підтверджено в розписках про отримання коштів за квартиру.

Вищевказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25.09.2013р. № 6-83ц13, від 13.02.2012р. №6-176цс12.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що за умовами договорів завдатку передано у власність грошові кошти в сумі 40 000 доларів США, тобто зобов`язання виражене у валюті - доларах США, а еквівалент у національній валюті України не визначався.

Розглядаючи цей спір суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019р. по справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), відступивши від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. в справі № 6-79цс14, крім іншого, зазначила, що, незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов`язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23.09.1994р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідно ї валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм слідує висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, стягненню підлягає грошова сума в іноземній валюті, належним виконанням зобов`язання є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. в справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Щодо вимог позивачки про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, то ці вимоги задоволені бути не можуть, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку невстановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, проценти визначаються на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зі змісту позову і розрахунку процентів видно, що представник позивачки просить стягнути ці проценти за період з 01.08.2015р. по 29.09.2018р. (а.с. № 4).

Судом встановлено, що сторони уклали договір в розумінні ЦК України, який породив у відповідача грошове зобов`язання в разі не укладення сторонами договору купівлі-продажу квартири.

Разом із тим зі змісту представлених розписок, неможливо встановити, про який саме строк (момент у часі) укладення основного договору домовились сторони, а тому і не можливо визначити, коли кошти, сплачені у якості авансу, мали бути повернуті позивачці у разі неукладення договору.

Представник позивачки, заявляючи про нарахування процентів з 01.08.2015р., посилався на те, що станом на 17.07.2018р. очікувана квартира не стала окремим приміщенням, але не зазначає, коли саме мав бути укладений основний договір. Розписки, які позивачка вважає договором завдатку не містять і по своїй природі не можуть містити домовленість про повернення коштів у строк, зокрема – 01.08.2015р., а лише про їх повернення у разі невиконання зобов`язання щодо укладення основного договору. З урахуванням змісту статей 525, 526, 536 ЦК України неможливо визначити термін користування чужими грошовими коштами, оскільки неможливо визначити у який саме момент зобов`язання стало невиконаним належним чином згідно з умовами договору.

Окрім того, суд звертає увагу на положення ч.1 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

По справі встановлено, що правовідносини між сторонами виникли із двосторонніх попередніх договорів про завдаток щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 19.11.2004р., 17.12.2004р., 04.05.2005р., 09.11.2005р., 03.11.2005р., 26.01.2006р., 27.10.2008р., а не із укладених сторонами договорів позики грошей. Умовами попередніх договорів стягнення із продавця на користь покупця процентів за користування чужими грошима (авансом) не передбачено.

За своєю суттю обов`язок щодо повернення суми грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобов`язання, що випливає з договору позики в розумінні ст. 1048 ЦК України. Розмір і порядок одержання процентів за несвоєчасне повернення продавцем суми авансу укладеними сторонами попередніми договорами не передбачено. Аванс - це лише спосіб платежу, який не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. Особа, яка передала грошову суму як аванс у рахунок майбутніх платежів, має право вимагати повернення суми авансу в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання сторонами умов договору. У разі коли сторони домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, у якому вони передавалися.

Стягнення грошової суми за попереднім договором, яка є авансом, не є наслідком порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором позики, оскільки ці дії вчиняються не на виконання взятих грошових зобов`язань щодо повернення суми позики, а з підстав неукладення сторонами основного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 571 ЦК України сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

Однак, проценти за користування чужими коштами, які просить стягнути позивачка, не є збитками у розумінні ч.2 ст.571 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами у розмірі 601 304,94 грн., а тому вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню – шляхом стягнення авансу в сумі 40 000 дол.США, що еквівалентно сумі 1 078 000грн. (за курсом 26,95грн. за 1 долар США станом на 04.06.2019р. – а.с. № 81).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 5 509 грн. 62коп. (1 078 000грн. х 8 810грн. : 1 723 744 грн. 94коп. (1 122 440грн. + 601 304грн.94коп.) = 5 509 грн. 62коп.).

Що стосується вимог про стягнення суми правничої допомоги, то приймаючи до уваги попередній розрахунок цих витрат і надані до суду докази (а.с. № 28-30), а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, то відповідно до положень ст. 137, п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе з урахуванням часткового задоволення позовних вимог стягнути з відповідача на користь позивачки 1 628 грн., виходячи з того, то загальний розмір стягнутої суми за рішенням суду становить 65,12% від загальної суми заявлених позовних вимог майнового характеру (2 500грн.* 65,12% / 100%).

Загальний розмір судових витрат, які слід стягнути з відповідача становить 7 137грн.62коп. (5 509 грн. 62коп. (судовий збір) + 1 628 грн. (витрати на правничу допомогу)).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 192, 524, 525, 526, 527, 533, 546, 570, 631, 635, 549, 610, 612 ЦК України, ЗУ від 16.04.1991р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом КМУ від 19.02.1993р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ від 23.09.1994р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», правовими висновками ВСУ від 25.09.2013р. № 6-83ц13, від 13.02.2012р. №6-176цс12, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі № 14-134цс18, від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 137, 141, ч.4 ст. 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.1 ст.280 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Буделектродсервіс») про стягнення авансу та процентів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) доларів США.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7 137 грн. 62коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.