Рішення № 82566141, 18.06.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.06.2019м. ДніпроСправа № 904/1262/19За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "КВІК", м. Запоріжжя

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м. Дніпро

про стягнення 682 334,84 грн.

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання Чернявська Е.О.

Представники:

Від позивача: Хілько А.С., ордер серія ЗП №085135 від 20 лютого 2019 року, адвокат, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №001815 від 27 вересня 2018 року

Від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "КВІК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" заборгованість у розмірі 682 334,84 грн., з яких:

- основний борг у розмірі 591 426,39 грн.;

- пеня у розмірі 10 571,73 грн.;

- штраф у розмірі 17 641,82 грн.;

- 3 % річних у розмірі 10 049,79 грн.;

- інфляційні втрати у розмірі 52 645,11 грн.;

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №18069т від 08 червня 2018 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України нараховані три відсотки річних за період прострочки з 03.08.2018 по 25.03.2019 у сумі 10 049,79 грн. та інфляційні збитки за період з червня 2018 року по лютий 2019 року.

На підставі пункту 10.3 договору позивач нарахував пеню за порушення строків оплати за поставлений товар у розмірі 10 571,73 грн. за загальний період з 03.08.2018 по 25.03.2019 та штраф у розмірі 17 641,82 грн.

В порядку п. 9 ч. З ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи: витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 10235,03грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 200,00грн.

Відповідач, Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що в порушення умов п. 5.2 договору позивачем не надано документів, підтверджуючих транспортування продукції на ПАТ "ДТРЗ". Пунктом 7.1 договору передбачено, що розрахунок проводиться замовником протягом 30 календарних днів з дня поставки та на підставі рахунку отриманого від постачальника, однак відповідні рахунки на адресу відповідача не надходили. Також, відповідач зазначає, що умовами п. 13.4 договору сторони передбачили, що прострочені замовником грошові зобов'язання, передбачені договором повинні виконуватись без врахування індексу інфляції та трьох відсотків річних. Крім того, наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків, складений з недостовірною інформацією та наводить відповідний сукупний індекс інфляції за вказані періоди.

15 травня 2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "КВІК" до господарського суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Позивач зазначає, що товарно-транспортна накладна не може свідчити про відсутність факту поставки товару, оскільки на підтвердження факту поставки до позовної заяви долучені видаткові накладні. Жодних заперечень щодо відсутності рахунків на оплату від ПАТ "ДТРЗ" не надходило. Підписанням акту здачі-приймання робіт відповідачем підтверджено виконання зобов'язань позивача у повному обсязі, в тому числі і зобов'язань щодо надання документів. Щодо відмови замовника на підставі п. 13.4 договору відшкодовувати 3% річних та інфляційні втрати, позивач зазначає, що наявність у договорі застереження про звільнення від відповідальності за порушення строків оплати не звільняє від відповідальності встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання.

27 травня 2019 року від Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач зазначає, що оформлення товарно-транспортних накладних в разі автомобільних вантажоперевезень є необхідним, оскільки підтверджується факт транспортування товарів та обліку вартості послуг з перевезення. Умовами п. 5.2 договору визначено, що датою поставки є дата, яка зазначена в товарно-транспортній накладній на товар.

Щодо твердження позивача про підписання акту здачі-приймання робіт відповідач зазначає, що умовами договору поставки №18069т від 08.06.2018 не передбачено складання відповідних актів.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідачем викладені заперечення аналогічного змісту у відзиві на позовну заяву.

18 червня 2019 року позивачем до господарського суду подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 700, 00грн. До клопотання позивачем додані акт приймання-передачі наданих послуг від 18.06.2019 на суму 12700,00грн., детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 12 700,00грн., платіжне доручення №6216 від 27.05.209 на суму 1495,85грн., копія посвідчення водія Хілько А.С., платіжне доручення №6214 від 27.05.2019 на суму 1000,00грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської від 03.04.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.04.2019. З 23.04.2019 підготовче засідання відкладено на 28.05.2019.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03.06.2019. З 03.06.2019 розгляд справи відкладався на 18.06.2019.

У судове засідання 18.06.2019 представник відповідача не з'явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

03 червня 2019 року до господарського суду надійшло клопотання Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про розгляд справи без участі уповноваженого представника мотивоване звільненням представника заводу - адвоката.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи, його клопотання про розгляд справи за відсутності представника, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 18.06.2019 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

08 червня 2018 року між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "КВІК" (постачальник) укладений договір поставки №18069т, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника товар, вказаний у Специфікації (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар на умовах даного договору.

Найменування товару: запчастини до дизеля К6310SDR (п.1.2 договору).

Виробник: ТОВ "ТВК "КВІК-2006" (п.1.3. договору).

Умови поставки: поставка товару здійснюється на умовах СРТ відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс-2010" (п.1.3 договору).

Згідно з п. 1.4 договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від постачальника до замовника у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору.

Якість товару, що поставляється, повинна відповідати державним стандартам і технічним умовам на даний товару. Найменування державних стандартів і технічних умов, інші вимоги, яким повинна відповідати якість товару, вказуються в Специфікації. Кількість та асортимент товару зазначаються в Специфікації (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору (п.п.2.1 ,3.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору поставка товару здійснюється упродовж 5 календарних днів від дня отримання письмової заявки від замовника. Кількість та асортимент товару у кожній партії визначається в заявці замовника.

Замовник сплачує за товар за цінами, вказаними у Специфікації. Загальна сума договору складає 4331343,00грн., крім того ПДВ 20% - 866268,60грн. Всього 5197 616,60грн. (п.п.6.1, 6.2 договору).

У пункті 7.1 договору сторони обумовили, що розрахунки за договором проводяться у безготівковому порядку на рахунок постачальника, вказаний у договорі, в національній валюті України - гривні. Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів з дня поставки та на підставі отриманого від постачальника рахунку.

У випадку порушення замовником строків розрахунків за договором замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 3% від несплаченої суми за кожен день прострочення (п.10.3 договору).

Згідно з п. 14.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2018 в частині поставок товару, а в частині оплати до повного її виконання.

Сторонами підписано Специфікацію №1 до договору на загальну суму 5197616,60грн. (а.с.21).

На виконання умов договору та Специфікації, позивачем поставлено відповідачу товар, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 0717.2 від 17.07.2018 на суму 282 420 грн. 00 коп. (а.с.22);

- № 0709.3 від 09.07.2018 на суму 67 200 грн. 36 коп. (а.с.25). Згідно Видаткової накладної на повернення № 009 від 12.12.2018. було повернуто товарів на суму 31 200 грн. 00 коп. Таким чином основна заборгованість за цією накладною складає 36 000 грн. 36 коп;

- № 0808.1 від 08.08.2018 на суму 24 480 грн. 00 коп. (а.с.28). Згідно Видаткової накладної на повернення №008 від 04.12.2018 було повернуто товарів на суму 22 320 ,00грн. Таким чином основна заборгованість за цією накладною складає 2 160 грн. 00 коп;

- № 1023.1 від 23.10.2018 на суму 84 624 грн. (а.с.31). Згідно Видаткової накладної на повернення №007 від 04.12.2018 було повернуто товарів на суму 42 864 грн. 00 коп. Таким чином основна заборгованість за цією накладною складає 41 760 грн. 00 коп.;

- № 0703.1 від 03.07.2018 на суму 118 200 грн. (а.с.33). Згідно Видаткової накладної на повернення №004 від 23.10.2018 було повернуто товарів на суму 35 280 грн. 00 коп. Таким чином основна заборгованість за цією накладною складає 82 920 грн. 00 коп.;

- № 0821.1 від 21.08.2018 на суму 504 960, 36 грн. (а.с.36). Згідно Видаткової накладної на повернення №005 від 23.10.2018 було повернуто товарів на суму 149 880 грн. 00 коп., а згідно Видаткової накладної на повернення № 010 від 12.12.2018 було повернуто товарів на суму 212 280 грн. 00 коп. Таким чином основна заборгованість за цією накладною складає 142 800 грн. 36 коп.

Товар, поставлений за вказаними видатковими накладними, отриманий представником відповідача Рєзнік Євгеном Олексійовичем на підставі довіреностей, які маістяться в матеріалах справи (а.с.26, 29,34,37)

Також позивачем виставлені на оплату рахунки-фактури № 0717.2 від 17.07.2018 на суму 282 420 грн. 00 коп., № 0808.1 від 08.08.2018 на суму 24 480 грн. 00 коп., № 1023.1 від 23.10.2018 на суму 84 624 грн., № 0703.1 від 03.07.2018 на суму 118 200 грн., № 0821.1 від 21.08.2018 на суму 504 960 грн. 36 коп.

Відповідач свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати у не виконав.

18.02.2019 позивач звертався до відповідача із претензією №1 про сплату заборгованості у сумі 673 601,96грн., просив негайно погасити заборгованість.

Матеріали справи не містять відповіді на вказану претензію.

Позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання із оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 591 426,39 грн.

Предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача:

- заборгованості у розмірі 591 426,39 грн.;

- пеня у розмірі 10 571,73 грн.;

- штраф у розмірі 17 641,82 грн.;

- 3 % річних у розмірі 10 049,79 грн.;

- інфляційні втрати у розмірі 52 645,11 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ст.693 ЦК України).

Судом встановлено, що замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 30 днів з дня поставки товару (п.7.1. договору).

Як убачається із умов договору строк оплати за поставлений товар є таким, що настав:

за видатковою накладною № 0717.2 від 17.07.2018 на суму 282 420 грн. 00 коп. строк оплати настав 16.08.2018;

за видатковою накладною № 709.3 від 09.07.2018 на суму 36000,36грн. строк оплати настав 08.08.2018;

за видатковою накладною № 808.1 від 08.08.2018 на суму 2160,00грн. строк оплати настав 07.09.2018;

за видатковою накладною № 1023.1 від 23.10.2018 на суму 41760,00грн. строк оплати настав 22.11.2018;

за видатковою накладною № 703.1 від 03.07.2018 на суму 89920,00грн. строк оплати настав 02.08.2018;

за видатковою накладною № 821.1 від 21.08.2018 на суму 142 800,36грн. строк оплати настав 20.09.2018.

Між тим, в установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання не виконав.

Доказів оплати вартості поставленого товару у сумі 591 426,39грн. не надав.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 591 426,39грн.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов не приймаються судом з наступних підстав.

За положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, стягнення збитків та застосування штрафних санкцій.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4 Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно з абз. 1 п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, зокрема, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

У відповідності з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.

Як зазначено у ч. 4 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

З позовної заяви вбачається, що сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до видаткових накладних, які підписані представником відповідача відбулися поставки товару.

Строк оплати заборгованості за поставлений товар, відповідно до умов договору (п. 7.1 договору строк оплати поставленого товару (30 календарних днів) саме з дати поставки товару, а не отримання рахунку) є таким, що настав.

Підписавши видаткові накладні, відповідач своїми діями підтвердив отримання товару. Здійснивши часткове повернення товару за видатковими накладними, відповідач визнав належну поставку товару та настання строків оплати. Суд звертає увагу, що про розмір суми, яку відповідач мав оплатити за товар, він був обізнаний підписавши видаткову накладну та, оскільки строк оплати визначений у договорі протягом 30 календарних днів з дати поставки товару, отримання рахунку не є визначальним для виконання обов'язку щодо своєчасної оплати.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 591 426,39 грн. підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар, позивач просить стягнути пеню у розмірі 10 571,73 грн.; штраф у розмірі 3% у розмірі 17 641,82 грн.; 3 % річних у розмірі 10 049,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 52 645,11 грн.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.10.3. договору, у випадку порушення замовником строків розрахунків за договором замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 3% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

У зв'язку із простроченням виконання позивачем зобов'язання зі сплати основного боргу за поставлений товар, позивач на підставі пункту 10.3 договору нарахував пеню у розмірі 10 571,73 грн. за загальний період з 03 серпня 2018 року по 29 березня 2019 року, штраф у розмірі 3% у розмірі 17 641,82 грн., 3 % річних у розмірі 10 049,79 грн. за період прострочки з 03 серпня 2018 року по 29 березня 2019 року та інфляційні втрати у розмірі 52 645,11 грн. за період з червня 2018 року по лютий 2018 року.

Згідно з ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Перевіркою правильності розрахунків пені та штрафу у розмірі 3% судом порушень не виявлено, отже стягненню підлягає пеня у розмірі 10 571,73 грн. та штраф у розмірі 17 641,82 грн. у повному обсягу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою правильності нарахування 3% річних судом помилок не виявлено, вимога про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 10 049,79 грн. за період прострочки з 03 серпня 2018 року по 29 березня 2019 року підлягає задоволенню повністю.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 3 п.3.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97.

За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Позивачем при здійсненні розрахунку втрат від інфляції не враховані рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97, а тому вимогу про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року у розмірі 40 538,60 грн.

Розрахунок втрат від інфляції:

за видатковою накладною № 703.1 від 03.07.2018 на суму 82920,00грн. строк оплати настав 02.08.2018, отже індекс інфляції застосовується з серпня 2018 року по лютий 2019 року: 82920,00грн. х 107,62568312%= 89243,22грн. - 82920,00грн.= 6323,22грн.

за видатковою накладною № 709.3 від 09.07.2018 на суму 36 000,36грн. строк оплати настав 08.08.2018, отже індекс інфляції застосовується за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року: 36 000,36грн. х 107,62568312%= 38745,63грн. - 36 000,36грн. = 2745,27грн.

за видатковою накладною № 717.2 від 17.07.2018 на суму 282 420,00грн. строк оплати настав 16.08.2018, отже індекс інфляції застосовується з вересня 2018 року по лютий 2019 року: 282420,00грн. х107,73341653% (сукупний індекс інфляції) = 304260,71грн. - 282420грн.= 21840,71грн.;

за видатковою накладною № 808.1 від 08.08.2018 на суму 2 160,00грн. строк оплати настав 07.09.2018, отже індекс інфляції застосовується за період з вересня 2018 року по лютий 2019 року: 2160,00грн. х107,73341653% (сукупний індекс інфляції) = 2327,04грн. - 2160,00грн. = 167,04грн.

за видатковою накладною № 821.1 від 21.08.2018 на суму 142800,36грн. строк оплати настав 20.09.2018, отже індекс інфляції застосовується з жовтня 2018 року по лютий 2019 року: 142800,36грн. х 105,6209966%= 150827,16грн. - 142800,36грн. = 8026,80грн.

за видатковою накладною № 1023.1 від 23.10.2018 на суму 41760,00грн. строк оплати настав 22.11.2018, отже індекс інфляції застосовується з грудня 2018 року по лютий 2019 року: 41760,00грн.х103,437635% =4 3195,56грн.-41760,00грн.= 1435,56грн.

За розрахунком суду втрати від інфляції складають 40538,60грн (6323,22грн. + 2745,27грн.+ 21840,71грн. +167,04грн.+ 8026,80грн.+ 1435,56грн.).

Доводи відповідача про неправомірність нарахування позивачем трьох відсотків річних та втрат від інфляції з огляду на умови п. 13.4 договору, відхиляються судом, оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення трьох відсотків річних та втрати від інфляції на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, положення якої є обов'язковими для застосування.

За викладеного, з відповідача підлягає стягненню 670228,33грн., з яких: основний борг у розмірі 591426,39грн., пеня у розмірі 10571,73грн., штраф у розмірі 17 641,82грн., три відсотки річних у розмірі 10 049,79грн., втрати від інфляції у розмірі 40 538,60 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - вимоги про стягнення втрат від інфляції у розмірі 12 106,51грн. - відмовити.

За умовами статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги, зазначає, що ним укладено договір про надання правової допомоги №44 від 20 лютого 2019 року з адвокатом Хілько Антоном Сергійовичем, відповідно до п.1.1. якого Клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу, пов'язану із захистом його прав і законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності незалежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних за договором поставки18069т від 08.06.2018, укладеним між ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" та ТОВ "ТВК "КВІК-2006".

Згідно попереднього опису робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі, адвокатом Хілько А.С. надані послуги на загальну суму 11 200,00грн., зокрема: збір та ознайомлення з доказами у справі - 500грн., аналіз законодавства та судової практики -1000,00грн., підготовка претензії - 500,00грн., підготовка позовної заяви з додатками 3200,00грн., участь у судовому засіданні, пов'язана з виїздом у інше місто 3000,00грн.х2 (а.с.63).

Згідно платіжного доручення №5793 від 14.03.2019 перераховано 1000,00грн., згідно платіжного доручення №5886 від 25.03.2019 адвокату Хілько А.С. позивачем перераховано 10 700,00грн. (а.с.67).

18 червня 2019 року позивачем до господарського суду подано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12700,00грн. До клопотання позивачем додані: акт приймання-передачі наданих послуг від 18.06.2019 на суму 12700,00грн., детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 12 700,00грн., в якому опис раніше заявлених послуг доповнено витратами у розмірі 1000,00грн. за підготовку відзиву на позов; платіжне доручення №6214 від 27.05.2019 на суму 1 000,00грн., копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.09.2018 (а.с.62), ордер серія ЗП №085135 від 20.02.2019.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 5 статті 129 ГПК України).

Відповідно до статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, позивач не надав.

Відсутність клопотання від ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку статті 126 ГПК України, виключає можливість суду самостійно (без вказаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частини 4 статті 129 ГПК інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у господарському суді, врахувавши відсутність заперечень позивача щодо такого розподілу цих витрат, надані відповідачем докази, ступінь складності справи, підтверджену документально вартість робіт та детальний опис виконаних робіт, сплату заявником такої суми витрат виконавцю (адвокату Хілько А.С.), господарський суд вважає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 700,00грн. є такою, що підтверджена наданими доказами.

Оскільки за результатом розгляду справи №904/1262/19 суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 12 474,67грн. В іншій частині витрати на правничу допомогу (225,33грн.) покладаються на позивача.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 10 053,42грн. (670 228,33грн.х1,5%).

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "КВІК" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 682 334,84 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 7, ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "КВІК" (69123, м. Запоріжжя, вул. Василя Стуса, 8А, ідентифікаційний код 38284929) заборгованість у розмірі 591426 (п'ятсот дев'яносто одна тисяча чотириста двадцять шість)грн.39коп., пеню у розмірі 10571 (десять тисяч п'ятсот сімдесят одна)грн.73коп., штраф у розмірі 17641 (сімнадцять тисяч шістсот сорок одна)грн.82коп., три відсотки річних у розмірі 10 049 (десять тисяч сорок дев'ять)грн.79коп., втрати від інфляції у розмірі 40538 (сорок тисяч п'ятсот тридцять вісім)грн.60коп., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 10 053 (десять тисяч п'ятдесят три) грн. 42коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 12474 (дванадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 67коп., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 12 106,51грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.06.2019

Суддя Н.М. Євстигнеєва