Рішення № 8256049, 14.12.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2009 р.Справа № 15/153-09-5357 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від прокуратури - Будзул-Лавренюк К.Я.,

від позивача – не з’явився,

від відповідача – не з’явився,

від третьої особи – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області до Приватного підприємства „Ранчо”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області, про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та стягнення заподіяної шкоди в розмірі 6035,19 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Комінтернівського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області з позовною заявою Приватного підприємства „Ранчо”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області, про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 7,0 га та стягнення заподіяної шкоди в розмірі 6035,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПП „Ранчо” було самовільно зайнято земельну ділянку загальною площею приблизно 7,0 га на території Любопільської сільської ради Комінтернівського району, яка розташована за межами населених пунктів. При цьому прокурор вказує, що документів, які б підтверджували право користування або право власності на зазначену земельну ділянку, у відповідача не має. За такі протизаконні дії відповідача чинними законодавством передбачена цивільна відповідальність у вигляді сплаті правопорушником шкоди. Так, управлінням з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 року, було визначено розмір шкоди, заподіяної відповідачем позивачу внаслідок самовільного використання вищезазначеної земельної ділянки загальною площею 7,0 га, що складає 6035,19 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.10.2009 р. порушено провадження у справі № 15/153-09-5357 та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями № 605041 (а.с. 22), № 617467 (а.с. 27), № 619331 (а.с. 53) про отримання ухвал суду.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

17 квітня 2009 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель у Одеській області було здійснено перевірку відповідно до вимог ст. 6 і 10 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” з питання дотримання ПП „Ранчо” вимог земельного законодавства, про що складено відповідний акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (а.с. 38). В результаті перевірки було встановлено, що земельна ділянка загальною площею приблизно 7,0 га (поле) за межами населеного пункту на території Любопільської сільської ради самовільна зайнята під посіви озимої пшениці.

У зв’язку з виявленим фактом державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель у Одеській області 17 квітня 2009 року було здійснено обстеження земельної ділянки, по що був складений акт обстеження (а.с. 29). Так, з метою усунення виявленого порушення земельного законодавства Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області 17 квітня 2009 року був винесений припис № 00004373 (а.с. 40) керівнику ПП „Ранчо” Смолярчуку Дмитру Григоровичу щодо усунення виявленого порушення у 30-денний строк.

Також 17 квітня 2009 року Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Одеській області був складений протокол про адміністративне правопорушення № 002377 (а.с. 41). До того ж Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 002377 на керівника ПП „Ранчо” у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за скоєння правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП.

В подальшому 17 червня 2009 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель у Одеській області було повторно проведено перевірку дотримання ПП „Ранчо” вимог земельного законодавства, про що був складений відповідний акт (а.с. 43). За результатами перевірки було встановлено, що відповідачем не виконані вимоги припису № 00004373 від 17 квітня 2009 року та земельна ділянка не звільнена, у зв’язку з чим Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області був винесений припис від 17.06.2009 р. № 005268 щодо усунення ПП „Ранчо” виявлених порушень. Крім того, Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області 17 червня 2009 року був складений протокол про адміністративне правопорушення за № 003362 (а.с. 44).

Разом з тим порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Підстави набуття права на землю передбачено ст. 116 Земельного кодексу України, згідно якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради –сесії.

Однак, судом не встановлено обставини прийняття позивачем позитивного рішення щодо надання відповідачу у користування спірної земельної ділянки. Так, статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження районних державних адміністрацій щодо передачі земельних ділянок на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

До того ж статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. . Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Між тим, в матеріалах справи, відсутні документи, які б підтверджували наявність у відповідача права користування спірною земельною ділянкою, що передбачені вищевказаними нормами закону. До того ж відповідачем не підтверджено наявність таких документів, що свідчить про їх відсутність у відповідача.

Так, в порушення вимог Земельного кодексу України без набуття права власності чи права користування земельною ділянкою та встановлення її меж в натурі на місцевості відповідач самовільно використовує земельну ділянку із земель запасу Любопільської сільської ради, яку оброблено та засіяно, про що свідчить довідка Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 414 від 10.12.2009 р. При цьому згідно цієї довідки сільради площа земельної ділянки, зайнятої відповідачем на момент розгляду справи, становить 6,0 га рілля, а не 7,0 га, як зазначено прокурором в позовній заяві. .

Самовільне зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Виходячи з наведених положень закону, використання землі без отримання документів, передбачених в ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України кваліфікується як самовільне зайняття землі, за що громадяни та юридичні особи несуть цивільну відповідальність, що передбачено ст. 211 Земельного кодексу України.

Як встановлено ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З огляду на викладене, господарський суд доходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог прокурора щодо зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту ним вищезазначену земельну ділянку.

Крім того, відповідно до положень ст. 49 Господарського кодексу України підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдану шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Також згідно положень ч. 2 і 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом, відшкодування заподіяних збитків.

При цьому слід зазначити, що згідно приписів ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України саме Комінтернівська районна державна адміністрація може надавати земельні ділянки у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті, будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району. Отже, з урахуванням вищевикладеного, саме позивач є відповідним органом виконавчої влади, який уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою площею 6,0 га, оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.

За приписами ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, розмір збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок визначений Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963.

Згідно п. 4 вказаної Методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс = Пс х Нп х Кф х Кі (1),

де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів;

Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783.

Як з’ясовано судом, площа самовільно зайнятої відповідачем на момент розгляду справи земельної ділянки (Пс) складає 6,0 га.

Згідно додатку № 1 до вказаної Методики середньорічний дохід від використання земель Одеської області сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням (Нп) складає 728 грн. з гектара.

Додатком № 4 до вказаної Методики визначено, що коефіцієнт функціонального використання земель (інші землі) Кф дорівнює 1.

Відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783, у 2009 році Кі = 1,1843.

Таким чином, з огляду на вказані положення Методики розмір заподіяної відповідачем шкоди за самовільно використання спірної земельної ділянки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становитиме 5173,02 грн. (6,0 х 728 х 1 х 1,1843).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст.17 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України „Про місцеві державні районні адміністрації" до повноважень місцевої державної адміністрації відноситься розпорядження землями за межами населених пунктів, координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

Так, у позовній заяві прокурор Комінтернівського району Одеської області обґрунтовує своє представництво у суді в інтересах держави в особі Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області тим, що райдержадміністрація як орган виконавчої влади у земельних відносинах здійснює повноваження суб'єкта права комунальної власності на землю, права якого порушено з боку відповідача. Тобто, предметом даного спору є відновлення порушеного права власника спірної земельної ділянки.

Враховуючи наведене, представництво інтересів позивача прокуратурою є цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комінтернівського району Одеської області відповідають вимогам чинного законодавства, обґрунтовані і відповідають фактичним обставинам справи частково, у зв’язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому п. 36 вказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита визначено, що позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

З огляду на викладене, позивач при самостійній подачі позовної заяви мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі як за вимогу немайнового характеру (85 грн.), так і за вимогу майнового характеру про відшкодування шкоди (102 грн.), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов Прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області до Приватного підприємства „Ранчо”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області, про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та стягнення заподіяної шкоди в розмірі 6035,19 грн. задовольнити частково.

2.          Зобов’язати Приватне підприємство „Ранчо” (67571, Одеська область, Комінтернівський район, с. Фонтанка, вул. Незалежності, 13; код 33317006) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 6,0 га, яка відноситься до категорії земель запасу сільськогосподарського призначення фонду Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

3.          СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Ранчо” (67571, Одеська область, Комінтернівський район, с. Фонтанка, вул. Незалежності, 13; код 33317006) на користь Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (67500, Одеська область, смт. Комінтернівське, пр. 40-річчя Визволення, 1; ідент. код 04057155) 5173/п’ять тисяч сто сімдесят три/грн. 02 коп. заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

4. В задоволенні решти частини вимог Прокурора Комінтернівського району Одеської області відмовити.

5. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Ранчо” (67571, Одеська область, Комінтернівський район, с. Фонтанка, вул. Незалежності, 13; код 33317006) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008 МФО 828011 КБК 22090200) витрати по держмиту в сумі 187/сто вісімдесят сім/грн. 00 коп.

6. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Ранчо” (67571, Одеська область, Комінтернівський район, с. Фонтанка, вул. Незалежності, 13; код 33317006) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31217259700008 МФО 828011 КБК 22050000) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Рішення підписано 21.12.2009р .

Суддя