Рішення № 82552892, 14.06.2019, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Матвієвська Г. В.

Справа № 644/2793/16-ц

Провадження № 2/644/359/19

14.06.2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2019 року Орджонікідзевський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді - Матвієвської Г.В.,

за участю:

секретарів судових засідань – Нестеренко К.Ю., Дашкової К.С.,Онюшкіної О.В., Калашник Я.Г.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представників позивача – ОСОБА_2 О.С., Гринченко Т ОСОБА_3 М.,

відповідача – ОСОБА_4 ,

представників відповідача - Медяник А.Б., Могильової І.А., Орлової А.О.,

третьої особи – ОСОБА_5 Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа : ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності в порядку розподілу майна колишнього подружжя та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину будівельних матеріалів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 23.03.2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності в порядку розподілу майна колишнього подружжя. З врахуванням уточнення позовних вимог (том № 1, аркуш справи № 187) ОСОБА_1 просила суд:

-Визнати будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи (у виді фундаменту-бетону, стін-цегли, перекриття-дерево, підлоги-бетон, покрівлі-метал, стін підвалу – бетонних блоків, перекриття підвалу-залізобетонних плит а також матеріалів використаних у внутрішніх ремонтно-будівельних роботах) які були використані в процесі будівництва за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та існують у вигляді домоволодіння: житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будівельна вартість яких складає 427 481 гривня - спільною сумісною власністю подружжя.

-Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів (фундаменту-бетону, стін-цегли, перекриття-дерево, підлоги-бетон, покрівлі-метал, стін підвалу – бетонних блоків, перекриття підвалу-залізобетонних плит а також матеріалів використаних у внутрішніх ремонтно-будівельних роботах) які були використані в процесі будівництва та існують у вигляді домоволодіння : житлового будинку, загальна площа якого складає 44, 0 квадратних метрів; житлова площа якого складає 29, 7 метрів квадратних; допоміжна площа – 14, 3 метрів квадратних; площа літніх приміщень складає 33,6 метрів квадратних (з яких підвал – 31, 4 метра квадратних, тамбур – 2, 2 метра квадратних); загальна площа приміщень – 77, 6 метрів квадратних; та надвірних споруд, а саме: гаража літ. «Б», літнього душу літ. «В» (у виді фундаменту-бетону, стіни-цегла, покрівля-метал) огорожі № 1 (у виді бетонних плит), хвіртки № 2 (у виді металу), ворота № 3 (у виді металу), зливної ями № 4 ( у виді бетонних кілець), дворового водопроводу № 5 ( у виді крану та труб), - що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна будівельна вартість яких складає 427 481 гривень та побудованих на земельній ділянці з цільовим призначенням: будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розміром – 0,1100 га – в порядку розподілу майна подружжя, а іншу частину залишити у власності ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

-Стягнути з відповідача грошові кошти сплачені позивачем в якості судового збору.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано наступним:

З 07.11.2003 року по 03.03.2016 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.

В період перебування в шлюбі, в період з 2006 року до жовтня 2014 року подружжям було розпочато та проведено будівництво житлового будинку, який лише не було введено в експлуатацію та не отримано правовстановлюючих документів на ім`я відповідача, у зв`язку з небажанням та ухиленням по реєстрації права власності на будинок з сторони відповідача ОСОБА_4 з намаганням уникнути розподілу цього майна між ним та позивачкою.

Житловий будинок побудований сторонами в шлюбі за спільні грошові кошти та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (змінена адреса). Будинок повністю придатний для проживання, заведені та розведені по будинку всі комунікації: вода, газ, електропостачання, влаштовано водовідведення у зливну яму, які функціонують і на час звернення з позовом. Сторони справи проживали в будинку до розірвання шлюбу, він лише не введений в експлуатацію із-за умисних дій відповідача. Всі будівельні роботи були здійснені позивачем та відповідачем в період шлюбу та відповідно за спільні сумісні грошові кошти подружжя, починаючи з фундаменту закінчуючи внутрішніми роботами. Позивачка вказувала, що багато будівельних робіт допомагали здійснювати її сини від першого шлюбу, та її рідний брат своїми особистими трудовими зусиллями.

04.11.2008 року відповідачем ОСОБА_4 було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку, цільове призначення ділянки: будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розмір земельної ділянки становить 0,1100 га. Позивачка вказувала, що кошти по оформленню права власності на ім`я ОСОБА_4 на земельну ділянку також витрачались зі спільного сімейного бюджету, а саме виготовлення проектної технічної документації на земельну ділянку, присвоєння кадастрового номеру, підготовка всієї технічної документацію по оформленню права власності на земельну ділянку здійснювалось подружжям в період з 2005 року по 2008 рік.

Позивачка вказувала, що в кінці листопада 2014 року між подружжям сталася сварка та ОСОБА_4 вигнав її з будинку, в якому вони проживала як родина, зазначала про те, що відповідач ОСОБА_4 не визнає її права власності на Ѕ частину цього житлового будинку з надвірними спорудами та в добровільному порядку не бажає розподілити майно нажите та побудоване подружжям за час перебування в шлюбі та відповідно здійснене за спільні грошові кошти.

Відповідач, ОСОБА_4 навмисно не вводить будинок в експлуатацію, а саме не реєструє право власності на спільний з позивачкою житловий будинок, щоб спричинити додаткові перешкоди в реалізації колишньою дружиною свого законного права власності на Ѕ частину майна та тим самим порушує її законні права та інтереси, уникає питання розподілу майна колишнього подружжя.

Позивач вказувала, що відповідно до норм сімейного, цивільного законодавства оскільки будівництво житлового будинку проведено за час шлюбу та відповідно всі будівельні роботи також здійснено за час шлюбу, та за спільні грошові кошти та з метою побудови будинку для проживання їх родини, то відповідно будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, що були використані в процесі будівництва за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та існують у вигляді домоволодіння: житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будівельна вартість яких складає 427 481 гривня - необхідно визнати спільною сумісною власністю подружжя та в порядку розподілу майна подружжя визнати за позивачкою право власності на Ѕ їх частину.

Відповідач вважав вимоги позивача незаконними та необґрунтованими, посилався не те, що ряд будівельних матеріалів, з яких будувався спірний житловий будинок було ним придбано самостійно за власні грошові кошти, та ряд матеріалів ще до шлюбу з позивачкою. Відповідач ОСОБА_4 додатково вказував на те, що після укладання шлюбу з позивачкою він через два тижні поїхав на заробітки до Російської Федерації, де працював до кінця грудня 2005 року, та за два роки заробив грошові кошти на будівництво житлового будинку в розмірі 75 000 гривень, які вважає приватною особистою власністю, позивачка залишилась при цьому в Харкові. Відповідач вказував, що позивачка жодним чином не приймала участі у будівництві будинку, навіть не з`являлась на будівельному майданчику, не вкладала ні трудових, ні матеріальних сил в будівництво. Також відповідач зазначав про те, що фактичні шлюбні відносини їх як подружжя було припинено в 2010 році, та з цього часу припинилися будь-які стосунки зокрема і стосунки фінансового характеру, та процес закінчення будівництва а саме придбання матеріалів на дах, кладка фронтонів даху, установка стропил, покриття даху та внутрішні роботи відбувались відповідачем самостійно без участі позивачки, так як між ними були припинені відносини. Відповідач вказував про те, що в технічному паспорті долученому до матеріалів справи позивачкою, рік побудови вказано не вірно, замовником виготовлення виступала позивачка, та не може бути прийнятий судом в якості доказу. Вказував на незаконність позовних вимог позивачки та необхідність відмовити в їх задоволенні.

В рамках розгляду цієї справи в суді, в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору з позовом звернувся ОСОБА_6 до відповідача ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 15/100 частини будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 44, 0 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., на загальну суму 56418, 15 грн .

Свій позов обґрунтовує тим, що він протягом 2014-2016 років брав участь у будівництві спірного будинку та витратив 44 418 гривень на будівельні матеріали та самостійно виконав будівельних робіт на суму, що він самостійно оцінує на 12000 гривень, таким чином вважає, що сума його вкладу в будівництво складає 56 418 грн. 15 копійок та на підставі чого просить суд визнати за ним право власності на 15/100 частин будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позивач та представник позивача позов третьої особи не визнали та у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог третьої особи та вказали, що після того як подружжя ОСОБА_7 уклало шлюб в 2003 році, син ОСОБА_4 від першого шлюбу, ОСОБА_6 через деякий час перестав взагалі спілкуватись з батьком ОСОБА_4 , та не спілкувався з ним до лютого 2015 року, та відповідно жодним чином не приймав участі і в будівництві будинку. Окрім цього позивач ОСОБА_1 як на підставу неможливості задоволення позовних вимог третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору вказували на те, що ОСОБА_4 жодної участі в будівництві будинку в період з 2006 року по лютий 2015 року не приймав, предметом спору є спільне сумісне майно саме подружжя, третя особа з ними не мешкала та не мешкає, угода з ними як забудовниками на створення спільної власності на будинок з метою забезпечення жилим приміщенням не укладалась, що було визнано навіть третьою особою в судовому засіданні під час допиту, та відсутні будь які правові підстави до визнання за ним права власності на частину майна. Посилалась, що квитанції та накладні, що були долучені третьою особою до матеріалів справи не підтверджують обставину того, що ті матеріали, що в них вказано використані саме під час будівництва спірного будинку, та не є доказом участі у будівництві спірного будинку.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши у сукупності надані суду докази, суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає задоволенню, а позовна заява третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 такою, що не підлягає задоволенню за наступними обставинами:

Судом встановлено:

07.11.2003 року між позивачем, ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_4 укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 07.11.2003 року, актовий запис № 483.

В період з 2006 року до жовтня 2014 року учасниками справи було розпочато та проведено будівництво житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , але лише не введено в експлуатацію, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи, що знаходиться в матеріалах справи ( том № 1 аркуш справи 198-207), відомостями технічного паспорта виготовленого станом на 12.11.2015 року (том № 1 аркуш справи № 17-21) на ухвалу суду про забезпечення доказів у справі № 644/1728/15 від 29.10.2015 року, відомостями технічної документації на земельну ділянку станом на 2005 рік, де відсутні будь які данні про наявність на земельній ділянці будь-яких будівель чи споруд.

Житловий будинок не введено в експлуатацію та право власності на нерухоме майно не зареєстровано, що підтверджується відсутністю даних в державному реєстрі речових прав, інформація з реєстру (том № 1 аркуш справи № 50-51).

Адреса житлового будинку, що позивач з відповідачем побудували, але не ввели до експлуатації, змінилась у зв`язку із включенням до меж Орджонікідзевського району міста Харкова та змінена – із АДРЕСА_3 . Заїки АДРЕСА_4 на АДРЕСА_1 . Зміна адреси підтверджується Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради «Про зміну та впорядкування адрес об`єктам нерухомого майна на території, що включена до меж міста Харкова» від 24.04.2013 року № 271.

Земельна ділянка на якій було розпочато та проводилось будівництво житлового будинку сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі, була виділена Рішенням № 270 від 14.07.1993 року «Про можливість відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 » Виконавчим комітетом Кулінічивської селищної ради.

04.11.2008 року ОСОБА_4 було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку, цільове призначення ділянки: будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розмір земельної ділянки становить 0,1100 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова по цивільній справі № 644/1728/15-ц від 03.03.2016 року шлюб між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкові від 03.03.2016 року, що набуло чинності, в мотивувальній частині встановлено обставина припинення шлюбних відносин в 2014 році включно, в якому доводи позивача у справі № 644/1728/15-ц ОСОБА_4 про припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 у 2010 році не прийняті, оскільки цей факт спростовувався поясненнями свідків у справі, фотокартками, оригіналами квитанцій про оплату комунальних послуг за місцем проживання подружжя, довідкою про причину смерті її матері – ОСОБА_9 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданою комунальною установою охорони здоров`я «Кулиничівська поліклініка», при цьому суд не прийняв до уваги доводи представника позивача ОСОБА_4 та пояснення свідків з боку позивача щодо припинення шлюбних відносин між подружжям з 2010 року, оскільки ці пояснення не підтверджено жодними іншими доказами (том № 1 аркуш справи № 16)

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного Процесуального Кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду цієї справи приймають участь ті самі особи.

Позивачем доведено належними, допустимими доказами, що житловий будинок, було побудовано позивачем та відповідачем у період шлюбу та будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, які були використані в процесі будівництва є спільною сумісною власністю так, як побудовано спільними зусиллями та на спільні кошти в період з 2006 року по жовтень 2014 року.

Так, відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи, копії яких знаходяться в матеріалах справи (том № 1, аркуш справи № 198-207) та Технічного паспорту станом на 12.11.2015 року на житловий будинок з надвірними будівлями (том № 1 аркуш справи № 17-21), судом встановлено рік побудови саме 2006 рік, так інформація про рік побудови, вказано самим же відповідачем ОСОБА_4 в жовтні 2014 року, коли сторони перебували в шлюбі та між ними не було спору стосовно розподілу майна, та проводилась інвентаризація будинку органом БТІ. Вказана інформація повністю узгоджується з квитанціями про придбання будівельних матеріалів, що містяться (том № 1 аркуші справи № 53-54) а саме, про придбання блоків, цегли, цементу, основних будівельних матеріалів в 2006 році.

Побудований подружжям, але не введений до експлуатації житловий будинок літ. «А-1» має 77, 6 метрів квадратних - загальну площу приміщень, з яких: 44,0 метрів квадратних – загальна площа, 29,7 метрів квадратних – житлова площа; 14,3 метрів квадратних - допоміжна площа; 33, 6 метрів квадратних – площа літніх приміщень, з яких 31, 4 метра квадратних є підвал літ. «Ап», та 2, 2 метрів квадратних – тамбур літ. «а1». До житлового будинку прибудовано гараж літ. «Б», 2006 року побудови, на території домоволодіння побудовано літній душ літ. «В», огорожі № 1-3, зливна яма № 4, влаштовано дворовий водопровід № 5.

Вказані факти також підтверджуються показаннями допитаної в судовому засіданні в якості свідка позивача ОСОБА_1 про те, що з відповідачем вони почали жити з 2002 року, він мав незадовільне матеріальне становище, у 2003 році сторони взяли шлюб, проживали спочатку у старому домі, дружина утримувала його, сплачувала всі необхідні платежі та штрафи по будинку, після повернення чоловіка з Камчатки у 2006 році, вони склалися грошима та договорилися будувати новий будинок ( спірний), вона продовжувала займатися підприємницькою діяльністю та заробляти кошти, купували разом всі будівельні матеріали, бетономішалку та інш., її син надав їм кошти у борг для ви наймання будівельної бригади. Так вони возвели стіни будинку, перекриття, кришу брусом, дружина готувала їжу. Після випадку зриву криши, повторно було перекрито кришу будинку, ними було покладено плитку у тамбурі, кухні, плитку було покладено із залишків, що були у ОСОБА_1 від підприємницької діяльності ( 28 пакувань) та необхідне докупалося, також плитку покладено в котельній та ванній кімнаті. Встановлено ванна, унітаз, ОСОБА_10 встановлено котел та опалення. Після позбавлення ОСОБА_11 в 2011 році права керування авто, ОСОБА_12 витрачала всі свої сили та можливості для будівництва вказаного будинку для подальшого спільного проживання з відповідачем в ньому, вона та ОСОБА_13 перейшли проживати до нового будинку в серпні 2014 року та придбавали матеріали для облаштування 2 поверху. Позивач підсумувала, що вони з ОСОБА_10 будували будинок для спільного проживання, вона весь цей час працювала, мала постійний дохід, але коли ОСОБА_13 примирився із своїм сином ОСОБА_14 , то з серпня 2015 року її вони вже до будинку не впустили, вона викликала поліцію, але коли ОСОБА_13 показав технічний паспорт на будинок із своїм ім`ям, поліція дала їм рекомендацію вирішувати свої сімейні проблеми самим. Додатково ОСОБА_1 показала, що з 2002 року вони з відповідачем проживали фактично, шлюб взяли у 2003 році та до кінця 2014 року не припиняли сімейні відносини та спільний побут.

Суд враховує доводи позивача, що відповідач, ОСОБА_4 навмисно не вводить будинок в експлуатацію, а саме не реєструє право власності на спільний з позивачкою житловий будинок, щоб спричинити додаткові перешкоди в реалізації колишньою дружиною свого законного права власності на Ѕ частину майна та тим самим порушує її законні права та інтереси, уникає питання розподілу майна колишнього подружжя. Відповідачем в судовому засіданні визнана обставина того, що він не звертався до відповідних органів за реєстрацією права власності, причин суду повідомити не зміг.

Суд не враховує доводи третьої особи, що у січні 2015 року ним було придбано плитку для підлоги та стін та матеріали для її монтажу на суму 7445 гривень 78 копійок, які було використано для облаштування ванної кімнати, санвузлу, кухні спірного будинку незавершеного будівництва., так як третьою особою на підтвердження вказаної обставини було надано суду накладну без номеру від 24.01.2015 року на суму 679, 78 копійок та накладну без номеру від 24.01.2015 року на суму 6 766 гривень. Накладна є первинним документом, що підтверджує факт отримання товару а не факт оплати товару, який підтверджується або товарним чеком або квитанцією про оплату. Окрім цього в судовому засіданні 13.06.2019 року, під час допиту третьої особи в якості свідка він повідомив, що вказані товари він не купував а лише надав грошові кошти батькові щоб він купив матеріали, в якості матеріальної допомоги батькові. Третя особа ОСОБА_6 під час допиту в якості свідка не зміг описати матеріали на які він надав суду накладні та квитанції та не зміг описати зовнішній вигляд, колір та розміри плитки що використовувалась в якості оздоблення у житловому будинку, та тієї що вказано в квитанціях.

Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_6 , які є відповідно сусідами, рідним сином та колишньою дружиною, їх показання є не послідовними, не конкретними, такими, з яких неможливо встановити дійсні факти, що стосуються предмета спора, вони є однотипними та такими, що підтверджують деякі обставини ( як то поїздка відповідача на заробітки, дати шлюбу сторін та його розірвання, наявності земельної ділянки на якій відбувалося будівництво спірного будинку та інш.), які ніким й не оспорюються й такі показання не спростовують доводів та наданих на їх підтвердження доказів позивача.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і норма статті 368 ЦК України.

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879–881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) – це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з формально-правового погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю використаних у його будівництві будівельних матеріалів, результатів виконаних робіт, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і підлягати поділу між ними.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Аналогічний правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року по справі № 556/290/17-ц, Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року по справі № 454/1678/16-ц.

Також в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року по справі № 454/1678/16-ц зазначено, що відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно з ч.1, ч.2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі і судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідач ОСОБА_4 доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно не надав, натомість вказав, що будинок будувався з метою їх спільного проживання як подружжя.

Відповідно до правового висновку викладеного у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року по справі № 753/17895/15-ц новостворене нерухоме майно набуває правовий режим житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 509/2669/15-ц (провадження № 61-14636св18).

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства прирозгляді справпро правона шлюб,розірвання шлюбу,визнання йогонедійсним таподіл спільногомайна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

На підставі вищевикладеного, та доказів наданих учасниками справи суд приходить до висновку, що об`єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1 є сукупністю використаних у його будівництві будівельних матеріалів, результатів виконаних робіт, тобто речей як предметів матеріального світу, що підлягає поділу між подружжям.

На цій підставі будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи ( у виді фундаменту-бетону, стін-цегли, перекриття-дерево, підлоги-бетон, покрівлі-метал, стін підвалу – бетонних блоків, перекриття підвалу-залізобетонних плит а також матеріалів використаних у внутрішніх ремонтно-будівельних роботах) які були використані в процесі будівництва за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та існують у вигляді домоволодіння: житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будівельна вартість яких складає 427 481 гривня є спільною сумісною власністю подружжя, та можуть і існують всі підстави для поділу вказаного майна спільної сумісної власності у порядку розподілу майна колишнього подружжя.

За таких обставин, суд визнає, що спірне майно належить позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_4 в рівних частках, а саме по 1/2 кожному

Враховуючи встановлені у справі обставини суд вирішив, що позовна заява третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6 не підлягає задоволенню на підставі наступних обставин:

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_6 є сином від першого шлюбу відповідача ОСОБА_4 .

Предметом спору за цивільною справою є майно у вигляді будівельних матеріалів обладнання та конструктивних елементів, які були використані в процесі будівництва та існують у вигляді домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , - що є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно предмет позову це спільна сумісна власність подружжя.

Згідно ч. 4 ст. 355 ЦК України, встановлюється правова презумпція спільної часткової власності, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Зокрема ч.3 та ч. 4 ст. 368 ЦК України передбачають дві підстави виникнення права спільної сумісної власності – це набуття майна подружжям за час шлюбу та друга підстава це набуття майна в результаті спільної праці за спільні грошові кошти членів сім`ї .

Таким чином саме у відповідача ОСОБА_4 та позивача ОСОБА_1 виникло право спільної сумісної власності на спірне майно, як спільну сумісну власність подружжя.

Режим спільної сумісної власності поширюється також на майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї. Така законодавча презумпція діє, якщо інше не встановлено договором між членами сім`ї, укладеним в письмовій формі. Для з`ясування кола осіб, які входять до складу членів сім`ї необхідно виходити з абз. 1 ч. 2 ст. 3 СК України за якою сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Необхідно вказати, що третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а саме ОСОБА_6 не проживав однією сім`єю з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідно ніколи спільним побутом не був пов`язаний та у зв`язку з цим ніяких взаємних прав та обов`язків з забудовниками не було.

Відповідно до правового висновку Верховного суду України викладеного у Постанові від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2017 цс 15 індивідуальне житлове будівництво здійснюється з метою забезпечення житловою площею тих громадян і членів їх сімей, яким у встановленому порядку надано право на земельну ділянку для будівництва будинку. У зв`язку з цим сама по собі участь інших осіб у спорудженні будинку не може слугувати підставою для визнання за такими особами права власності на частку у спорудженому будинку. Такі особи можуть лише вимагати відшкодування власником будинку понесених ними затрат. Лише у виняткових випадках, якщо з урахуванням всіх обставин справи та в результаті з`ясування справжніх правовідносин сторін буде встановлено, що сторонні особи брали участь у спорудженні будинку на підставі укладеної із забудовником та членами його сім`ї угоди про створення спільної власності на будинок з метою забезпечення зазначених осіб жилими приміщеннями, за особами, які не будучи членами сім`ї забудовника, брали участь у спорудженні будинку, може визнаватись право на частку в будинку.

Відповідно позов третьої особи що заявляє самостійні вимоги на предмет спору не підлягає задоволенню, оскільки відсутня правова підстава для визнання права на частку майна що є спільною сумісною власністю подружжя та третьою особою не було доведено належними та допустимими доказами, що вказані будівельні матеріали купувались за його власні грошові кошти, та придбані матеріали були використані саме у спірному житловому будинку.

Також суд зазначає, що третя особа, що заявляла самостійні вимоги на предмет спору під час судових дебатів у справі просила відмовити в задоволення позовної заяви ОСОБА_1 та не просила суд задовольнити його позовні вимоги як третьої особи, що заявляла самостійні вимоги на предмет спору.

Враховуючи встановлені у справі обставини та те, що будинок фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації з вини відповідача, а позивач позбавлений можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу спірного майна, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та наявність правових підстав щодо задоволення позову ОСОБА_1 .

Судові витрати суд розподіляє на підставі ст. 141 ЦПК України.

Позивачем при предявленні позову до суду був сплачений судовий збір у розмірі 4 131,00 гривень, який суд стягує з відповідача на користь позивача. Крім того, з відповідача підлягає стягненню на користь Державного бюджету України 143 гривні 81 коп.

На підставі ст.ст.69-72 СК України ст. ст. 355, 368 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 10, 76, 141, 264-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа : ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності в порядку розподілу майна колишнього подружжя, – задовольнити.

Визнати будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи ( у виді фундаменту-бетону, стін-цегли, перекриття-дерево, підлоги-бетон, покрівлі-метал, стін підвалу - бетонних блоків, перекриття підвалу-залізобетонних плит а також матеріалів використаних у внутрішніх ремонтно-будівельних роботах) які були використані в процесі будівництва за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та існують у вигляді домоволодіння: житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будівельна вартість яких складає 427 481гривня - спільною сумісною власністю подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів (фундаменту-бетону, стін-цегли, перекриття-дерево, підлоги-бетон, покрівлі-метал, стін підвалу - бетонних блоків, перекриття підвалу-залізобетонних плит а також матеріалів використаних у внутрішніх ремонтно-будівельних роботах) які були використані в процесі будівництва та існують у вигляді домоволодіння : житлового будинку, загальна площа якого складає 44, 0 квадратних метрів; житлова площа якого складає 29, 7 метрів квадратних; допоміжна площа - 14, 3 метрів квадратних; площа літніх приміщень складає 33,6 метрів квадратних (з яких підвал -31,4 метра квадратних, тамбур - 2, 2 метра квадратних); загальна площа приміщень - 77, 6 метрів квадратних; та надвірних споруд, а саме: гаража літ. «Б», літнього душу літ. «В» (у виді фундаменту-бетону, стіни-цегла, покрівля-метал) огорожі № 1 (у виді бетонних плит), хвіртки № 2 (у виді металу), ворота № 3 (у виді металу), зливної ями № 4 ( у виді бетонних кілець), дворового водопроводу № 5 ( у виді крану та труб), - що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна будівельна вартість яких складає 427 481 гривень та побудованих на земельній ділянці з цільовим призначенням: будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розміром - 0,1100 га - в порядку розподілу майна подружжя, а іншу частину залишити у власності ОСОБА_4 (податковий номер НОМЕР_2 ).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у сумі 4 131,00 ( чотири тисячі сто тридцять одна) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Державного бюджету України 143 гривні 81 коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину будівельних матеріалів, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Г. В. Матвієвська

Повне судове рішення складено 21.06.2019 року

Суддя Г.В.Матвієвська