Рішення № 82542698, 21.06.2019, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3136/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2019 року головуючий суддя Залізничного районного суду м. Львова Бориславський Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення невиплаченої заробітної плати, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути із ЛМКП «Львівтеплоенерго» основну заробітну плату у розмірі 21070 грн. 78 коп., доплату за шкідливі умови праці в розмірі 2106 грн. 88 коп., надбавку за високу професійну майстерність в розмірі 4213 грн. 96 коп., доплату за керівництво бригадою становить 5489 грн. 05 коп., а всього сягнути 32880 грн. 67 коп., а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго». 01.09.2007 р. був переведений в Теплоелектроцентраль-1 на посаду слюсаря з ремонту парогазотурбінного устаткування шостого розряду. Вказав, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» порушувало законодавство про працю, що призвело до утворення заборгованості по виплаті позивачу заробітної плати, а також доплат за шкідливі умови праці, надбавку за високу професійну майстерність, доплату за керівництво бригадою. Внутрішніми наказами по підприємству №186 від 21.07.2010 року, №150 від 23.04.2012 року, №170 від 29.04.2013 року, №176 від 30.04.2014 року, №264 від 27.06.2014 року відповідач встановлював мінімальні тарифні ставки робітника першого розряду на основі яких проводив розрахунок і виплату заробітної плати. Визначена відповідачем заробітна плата не відповідала Закону України «Про державний бюджет України», зокрема, мінімальна тарифна ставка робітника першого розряду розраховувалася з розрахунку мінімальної заробітної плати, що була нижчою ніж та, що встановлювалась законом про державний бюджет країни на 2010, 2012, 2013 та 2014 роки, що призвело до нарахування та виплати заробітної плати із суттєвим її заниженням. Крім того відповідно до Колективних договорів ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010, 2012-2013 року щодо нього неправильно застосовувався тарифний коефіцієнт. Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20.05.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 20.05.2019 р. позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

У вказаний строк відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду, так як до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення ч.2 ст. 233 КЗпП України, оскільки вважає, що у даному випадку має місце спір про оплату праці на який поширюється тримісячний строк звернення до суду, який позивач пропустив, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Вважає, що встановити факт порушення підприємством трудових прав позивача можливо лише у випадку встановлення невідповідності законодавству наказів про зміни в оплаті праці працівників. Просив в позові відмовити.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

У відповідності до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики /довідники/.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки /схеми посадових окладів/ провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних /міжпосадових/ співвідношень розмірів тарифних ставок /посадових окладів/.

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації /профспілковим представником/.

Згідно із ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими /регіональними/ угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації /профспілковим представником/, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок /окладів/ і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» визначено, що тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», 01.09.2007 р. відповідно до наказу №311-к переведений в Теплоелектроцентраль-1 на посаду слюсаря з ремонту парагазотурбінного устаткування шостого розряду /а.с.14-16/

Із копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» №186 від 21.07.2010р./а.с.48/ вбачається, що з 01.07.2010 року мінімальну тарифну ставку робітника першого розряду встановлено в розмірі 892,8 грн. (з розрахунку мінімальної заробітної плати 744 грн.), а ст.53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачає, що мінімальна заробітна плата з 01.07.2010р. становить 888 грн.

Із копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» №150 від 23.04.2012р./а.с.49/ вбачається, що мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01.05.2012 року встановлено в розмірі 1042,80 грн., а ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» передбачено мінімальну заробітну плату станом на 01.05.2012 рік - 1094 грн.

Із копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» №170 від 29.04.2013р. /а.с.50/ вбачається, що мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01.05.2013 року встановлено в розмірі 1106,40 грн., а ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачена мінімальна заробітна плата станом на 01.05.2013 рік - 1147 грн.

Із копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» №176 від 30.04.2014 /а.с.51/ вбачається, що мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01.05.2014 року встановлено в розмірі 1152 грн., а з наказу №264 від 27.06.2014р. /а.с.52/ - 1204,80 грн., а ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачає, що мінімальна заробітна плата станом на травень 2014 року становила 1218 грн., а з липня 2014 року - 1218 грн.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що у будь-якому випадку оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Таким чином, наказами ЛМКП «Львівтеплоенерго» «Про зміни в оплаті праці працівників» неправомірно зменшено встановлений Законом України «Про Державний бюджет України» розмір мінімальної заробітної плати, чим порушено трудові права позивача, зокрема, право на належний рівень оплати праці, передбачений законодавством.

Згідно поданого позивачем розрахунку, який не спростовано відповідачем, сума невиплаченої основної заробітної плати за період з січня 2010 року по січень 2015 року становить 21070,78 грн.

З огляду на те, що сторонами вказаний розрахунок не заперечується, суд приймає такий як належний та допустимий доказ.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» цієї статті визначено, що додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 100 КЗпП України на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я встановлюється підвищена оплата праці.

Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно із абз. 4, 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 14 цього Закону договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Частиною 1 ст. 15 цього Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Згідно ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Пунктом 17.8 Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 роки та пунктом 17.6 Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2013 роки визначено доплату за роботу у важких і шкідливих умовах праці у розмірі до 12 відсотків тарифної ставки (посадового окладу) /а.с. 37-40, 43-45/.

Як вбачається із відомостей, що містяться в розрахункових листках, доплата за шкідливі умови праці встановлена ЛМКП «Львівтеплоенерго» в розмірі 10% (десяти відсотків) від тарифної ставки посадового окладу) позивача /а.с.17-36/.

Згідно додатку №6 «Положення про виплату надбавок працівникам ЛМКП «Львівтеплоенерго» за високу професійну майстерність» до Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» визначено, що розмір надбавки за високу професійну майстерність для робітників ІІІ розряду становить 12 відсотків, для робітників ІV розряду – 16 відсотків, для робітників V розряду становить 20 відсотків, VI розряду становить до 24 відсотків.

Згідно відомостей, що містяться в розрахункових листках, надбавки за високу професійну майстерність встановлені ЛМКП «Львівтеплоенерго» в розмірі 20% (двадцяти відсотків) від тарифної ставки (посадового окладу) позивача.

Додатком №5 «Положення про виплату надбавок за керівництво бригадою» до Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» визначено, що розмір доплати за керівництво бригадою до 10 чоловік становить до 25 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру; при чисельності бригади більше 10 чоловік – у розмірі до 35 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру; при чисельності бригади більше 25 чоловік – у розмірі до 50 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру.

Як ствердив позивач та цього не заперечив відповідач, з січня 2010 по серпень 2010 року доплата за керівництво бригадою становила 35%, а з вересня 2010 року по січень 2015 року 25% тарифної ставки.

Із огляду на те, що встановлений відповідачем розмір тарифної ставки (посадового окладу) був заниженим та не відповідав вимогам чинного законодавства, відтак відповідно заниженим є і розмір доплати за керівництво бригадою та за шкідливі умови праці, а також надбавки за високу професійну майстерність.

Згідно поданого позивачем розрахунку сума невиплачених доплат за період з січня 2010 року по січень 2015 року за шкідливі умови праці становить 2106 грн. 88 коп., надбавки за високу професійну майстерність становить 4213 грн. 96 коп. та доплати за керівництво бригадою становить 5489 грн. 05 коп.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем порушено трудові права позивача, суд приходить до висновку, що з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на корить ОСОБА_1 слід стягнути невиплачену основну заробітну плату за період з січня 2010 року по січень 2015 року у розмірі 21070,78 грн., доплату за шкідливі умови праці в розмірі 2106 грн. 88 коп., надбавку за високу професійну майстерність в розмірі 4213 грн. 96 коп., доплату за керівництво бригадою становить 5489 грн. 05 коп.

Разом з цим, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Що стосується доводів представника відповідача про те, що до даних правовідносин не може застосуватися положення ч.2 ст. 233 КЗпП України, суд вважає такі безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 надано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статтям 1, 2 Закону України «Про оплату праці», зокрема, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Оскільки судом встановлено факт порушення відповідачем законодавства про оплату праці, то ця обставина є підставою для задоволення позову, а з огляду на наведені вище приписи закону і роз`яснення Конституційного Суду України вимоги позивача про стягнення заробітної плати, яка не була своєчасно нарахована та виплачена роботодавцем, не обмежуються будь-яким строком.

Згідно ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Із змісту ст. 137 ЦПК України вбачається, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить стягнути 3000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Однак, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем не долучено до матеріалів справи жодних доказів, а тому вимога щодо стягнення на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. не підлягає задоволенню.

На підставі п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог

Оскільки позовні вимоги про стягнення заробітної плати обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. 94, 96, 97, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення невиплаченої заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» /ЄДРПОУ 05506460, що знаходиться у м. Львові на вул. Д. Апостола, 1/ на користь ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / основну заробітну плату у розмірі 21070 (двадцять одна тисяча сімдесят) гривень 78 копійок, доплату за шкідливі умови праці в розмірі 2106 (дві тисячі сто шість) гривень 88 копійок, надбавку за високу професійну майстерність в розмірі 4213 (чотири тисячі двісті тринадцять) гривень 96 копійок, доплату за керівництво бригадою становить 5489 (п`ять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять) гривень 05 копійок, а всього 32 880 (тридцять дві тисячі вісімсот вісімдесят) гривень 67 копійок, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави судовий збір в розмірі 768 /сімсот шістдесят вісім/ гривень 40 копійок.

У решті позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Текст рішення суду складено 21 червня 2019 року.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Бориславський Ю. Л.