Рішення № 82539286, 10.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 червня 2019 року № 826/7112/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., представника позивача Дороніної О.М., представника відповідача Вістяки О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

04.05.2018 Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз» (ПАТ «Дніпрогаз») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) про:

- визнання бездіяльності з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» до економічно обґрунтованого, - протиправною;

- зобов`язання встановити економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу, зокрема, включивши до структури такого тарифу «Компенсації недоотриманої тарифної виручки в попередніх періодах», що включає компенсацію різниці в цінах на виробничо-технологічні витрати (ВТВ) за 2014-2015 роки та компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у загальному розмірі 127 086,20 тис. грн без податку на додану вартість (ПДВ).

В обґрунтування позовних вимог з урахування відповіді на відзив відповідача на позовну заяву зазначено, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.12.2016 №2282 встановлено тариф на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз», однак структурою вказаного тарифу не передбачено компенсації витрат, що виникли внаслідок неврахування НКРЕКП в тарифах 2014-2015 років необхідних обсягів природного газу для потреб ВТВ та нормативних витрат (НВ) та різниці в цінах на ВТВ і недоотримання тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу газу.

Позивач зазначає, тарифи на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» у 2014 та 2015 роках згідно постанов НКРЕКП включали виключно обсяги ВТВ на 2014 та 2015 роки, визначені Міністерством енергетики та вугільної промисловості України у наказах від 24.09.2014 №664 (на 2014 рік) та від 02.03.2015 №122 (на 2015 рік) в яких не враховано надані позивачем розрахунки обсягів ВТВ на 2014 та 2015 роки та затверджено нормативні ВТВ в значно менших розмірах ніж ті, які визначені позивачем згідно Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №236 (Методика №236).

При цьому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №826/15132/15, яка набрала законної сили 17.12.2015, встановлено визначення нормативів ВТВ Міністерством енергетики та вугільної промисловості України у наказі від 02.03.2015 №122 у розмірі меншому, ніж розрахованому відповідно до відповідних Методик.

Однак, відповідачем відповідних коригувань у структурі тарифу для позивача при затвердженні тарифів 2016-2018 років з невідомих причин проведено не було. Так, у тарифах всього за 2014 рік не враховано вартості природного газу для потреб ВТВ та нормативних витрат в загальному розмірі 91 659 тис. грн, за 2015 рік - 79 772,4 грн. У тарифах за 2016 частково закладено вказані витрати позивача, а тому в підсумку за 2014-2018 роки відповідачем у структурі тарифу для ПАТ «Дніпрогаз» не враховано вартості природного газу для потреб ВТВ та нормативних витрат та різниці в цінах в загальному розмірі 127 086,20 тис. грн.

Така бездіяльність відповідача призвела до штучного створення дефіциту коштів у тарифі для позивача, який має наслідком не покриття тарифом економічно обґрунтованих витрат ПАТ «Дніпрогаз». В свою чергу, передбачена законодавством неможливість покриття ВТВ з інших джерел, аніж з отриманих у складі тарифу, за умови вказаного дефіциту коштів у тарифі, призводить як до зростання заборгованості позивача перед постачальником природного газу ПАТ «НАК Нафтогаз України», так і до неможливості погашення такої заборгованості.

У зв`язку із чим позивач стверджує про необхідність включення до тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» у повному обсязі компенсації різниці в цінах на ВТВ за 2014-2015 роки та компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у загальному розмірі 127 086,20 тис. грн без ПДВ.

Позивач неодноразово звертався до НКРЕКП, зокрема, із заявами від 08.12.2018 №Dg04.2-СЛ-1288-1217 та від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 про встановлення економічно обґрунтованого тарифу на 2018 рік, в яких наголошував на необхідності включення до тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» компенсації на погашення заборгованості за ВТВ в сумі 127 086,20 тис. грн, надавав обґрунтований розрахунок розміру компенсації.

Відповідь на заяву ПАТ «Дніпрогаз» від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 надана листом від 11.04.2018 №3543/16/7-018 згідно якого розгляд заяви про перегляд тарифу на послуги розподілу природного газу призупинено до моменту відновлення кворуму в НКРЕКП. Дану відповідь позивач вважає такою, що свідчить про протиправну бездіяльність НКРЕКП з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» до економічно обґрунтованого.

Позивач наголошує, що ні на момент розгляду подання заяви від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318, ні станом на час розгляду даної справи, незважаючи на відновлення кворуму в НКРЕКП, вказана заява фактично не була розглянута, економічно обґрунтовані тарифи - не встановлено.

Аргументи відповідача щодо подання із вказаною заявою неповних документів, позивач заперечує з огляду на те, що предметом заяви від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 був перегляд тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» до економічно обґрунтованого шляхом включення до структури такого тарифу компенсації недоотриманої тарифної виручки в попередніх періодах, яка добре відома відповідачу.

Також позивач заперечує доводи відповідача про те, що задоволення вимог про встановлення економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу є втручанням у дискреційні повноваження НКРЕКП, адже з огляду на протиправну бездіяльність відповідача саме зобов`язання відповідача встановити для ПАТ «Дніпрогаз» економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу є належним способом захисту порушених прав позивача.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду, позивач зазначив, що такі доводи є безпідставними, адже фактично ПАТ «Дніпрогаз» оскаржує бездіяльність НКРЕКП з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» до економічно обґрунтованого, яка допущена внаслідок неналежного розгляду листа позивача від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 та не прийняття відповідного рішення на підставі такого листа. Про порушення прав ПАТ «Дніпрогаз» в цій частині позивач дізнався лише з відповіді НКРЕКП від 11.04.2018 №3543/16/7-018, тому строк звернення до суду з даним позовом розпочався з моменту отримання ПАТ «Дніпрогаз» вказаної відповіді.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Позиція відповідача з урахуванням відзиву на позовну заяву та додатково наданих пояснень зводиться до того, що питання щодо перегляду діючого тарифу ПАТ «Дніпрогаз» може розглядатись НКРЕКП після надання достовірної інформації, що має бути належним чином оформлена, та після проведення процедури відкритого обговорення з урахуванням відкоригованих даних. У листі від 11.04.2018 №3543/16/7-018 акцентовано увагу на необхідності затвердження Тимчасової методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, а також наголошено, що розгляд заяви від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 призупинено до моменту відновлення кворуму в НКРЕКП. Тому, висновки позивача про допущення НКРЕКП оскаржуваної бездіяльності є безпідставними.

Відповідач зазначив, що вимога встановити для позивача економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, зокрема включивши до складу такого тарифу заявлені складові, є втручанням у дискреційні повноваження НКРЕКП, тому не може бути задоволена.

Також зазначили, що НКРЕКП при встановленні тарифів для ПАТ «Дніпрогаз» в період з 2014 по 2016 рік повністю враховано розміри нормативних витрат і ВТВ, затверджені відповідними наказами Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, адже НКРЕКП не має повноважень на встановлення таких нормативів. При цьому, наданий ПАТ «Дніпрогаз» розрахунок ВТВ на 2018 рік не відповідає вимогам пункту 2 глави 6 розділу ІІІ Кодексу газорозподільчих систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, який запроваджує зменшення ВТВ на відповідний показник ефективності. Тому, НКРЕКП вважає повністю обґрунтованими діючі тарифи на транспортування природного газу розподільними трубопроводами для ПАТ «Дніпрогаз». При цьому, відповідач зазначає про неможливість завдання збитків позивачу, адже структурою тарифу передбачені плановані витрати, а не фактичні обсяги газу, закуплені позивачем протягом відповідного періоду.

Крім того, відповідач вказав, що постановою НКРЕКП від 24.09.2015 передбачено компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2014 році в сумі 58 492,30 тис. грн, а у 2015 році постановою №3163 від 29.12.2015 - 50 072,50 тис. грн, №424 від 24.03.2016 - 30 743,90 тис. грн, №1614 від 27.09.2016 - 30 780,41 тис. грн. При цьому, за результатами діяльності ПАТ «Дніпрогаз» за 2016 рік виникла економія фактичних обсягів порівняно із затвердженими НКРЕКП, яка у грошовому вираженні складає 168,55 тис. грн без ПДВ.

Посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №826/15132/15 відповідач вважає необґрунтованими, адже внаслідок прийняття даного судового рішення НКРЕКП могла вчиняти дії щодо розгляду питання компенсації вартості газу на ВТВ лише після виконання такого судового рішення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України і виключно за 2015 рік. До того ж, наявна неможливість визначити реальні обґрунтовані витрати ПАТ «Дніпрогаз», пов`язані з експлуатацією та обслуговуванням майна, що належить державі та перебуває в експлуатації підприємства, які також входять у структуру тарифу.

Крім того, відповідач вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду, адже позивач у 2018 році звернувся до суду із позовом з вимогами про визнання протиправною бездіяльності НКРЕКП впродовж 2014-2015 років.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на підстави, вказані у позовній заяві, а також відповіді на відзив відповідача.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, посилаючись на обґрунтування, викладені у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ПАТ «Дніпрогаз» здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі відповідної ліцензії, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 24.09.2014 №664 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2014 рік» для ПАТ «Дніпрогаз» встановлено граничний розмір ВТВ на 2014 рік в обсязі 9 039 тис. куб. м. При цьому, за розрахунком ПАТ «Дніпрогаз» такий обсяг ВТВ складає 22 676,4 тис. куб. м.

Постановою НКРЕКП від 30.12.2013 №1803 установлено для ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.01.2014.

Постановою НКРЕКП від 30.04.2014 №582 установлено для ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.05.2014.

Встановлено, що при розрахунку тарифу для ПАТ «Дніпрогаз» на транспортування природного газу у 2014 році враховано обсяг ВТВ затверджений наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 24.09.2014 №664.

Позивач стверджує, що при розрахунку тарифу для ПАТ «Дніпрогаз» на транспортування природного газу у 2014 році не враховано вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 91 659 тис. грн.

Також встановлено, що протягом 2014 року виникли обставини, що призвели до значних витрат позивача та викликали необхідність перегляду тарифу на розподіл природного газу.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» з 1 жовтня 2014 року знижено соціальні нормативи споживання природного газу для населення, яке споживає газ без встановлення лічильників, що, в свою чергу, зменшило нараховані за нормами споживання обсяги транспортування природного газу для задоволення потреб населення.

Враховуючи особливий період в країні та проведення АТО, постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 №296 «Деякі питання забезпечення населення, підприємств, установ та організацій природним газом до кінця опалювального сезону 2014/15 року» з 1 серпня 2014 року обмежено обсяги постачання природного газу за регіонами для всіх категорій споживачів.

На підставі зазначених вище постанов Кабінету Міністрів України, обсяги щодо розподілу природного газу ПАТ «Дніпрогаз» зменшились порівняно з тими, що приймались до уваги при встановленні тарифу, на 14%.

До того ж, у 2014 році відбулось декілька підвищень ціни на природний газ для промислових суб`єктів господарювання, за якою ПАТ «Дніпрогаз» зобов`язане розраховуватись за обсяги ВТВ перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України»: з 1 січня - 3113,00 грн за 1000 куб. м. (постанова НКРЕ від 30.12.2013); з 1 квітня - 4020,00 грн за 1000 куб. м. (постанова НКРЕ від 31.03.2014); з 1 травня - 4724,00 грн за 1000 куб. м. (постанова НКРЕ від 30.04.2014); з 1 вересня - 4874,00 грн за 1000 куб. м. (постанова НКРЕ від 27.08.2014); з 1 листопада - 5100,00 грн за 1000 куб. м. (постанова НКРЕ від 31.10.2014); з 1 грудня - 5900,00 грн за 1000 куб. м. (постанова НКРЕ від 28.11.2014).

Враховуючи зниження обсягів розподілу та постачання природного газу більше ніж на 5%, позивач звертався до НКРЕ із заявами від 10.10.2014 №6933/4П-1, від 05.12.2014 №8357/4П- 1 щодо перегляду тарифу.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 №122 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік» встановлено граничний розмір ВТВ на 2015 рік в обсязі 8 257 тис. куб. м. При цьому, за розрахунком ПАТ «Дніпрогаз» такий обсяг ВТВ складає 22 693,084 тис. куб. м.

До 31.03.2015 тариф для ПАТ «Дніпрогаз» на транспортування природного газу визначався постановою НКРЕКП від 30.04.2014 №582. Компенсація різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року та компенсація недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2014 році у структурі тарифу не передбачена. Позивач зазначає про неврахування у тарифі за період з 01.01.2015 до 31.03.2015 вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 16 722,80 тис. грн.

Постановою НКРЕКП від 03.03.2015 №507 установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.04.2015 по 30.06.2015, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304,50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 3,3 тис. куб. м.). При цьому, позивач зазначає про неврахування у складі затвердженого даною постановою тарифу вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 4 470,90 тис. грн.

Постановою НКРЕКП від 30.06.2015 №1892 установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.07.2015 по 30.09.2015, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304,5 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4,19 тис. куб. м.). Позивач зазначає про неврахування у складі затвердженого даною постановою тарифу вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 13 733,50 тис. грн.

Постановою НКРЕКП від 24.09.2015 №2387 установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.10.2015 по 31.12.2015, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304,50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4,19 тис. куб. м.), компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2014 році у сумі 58 492,30 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 74,1 тис. куб. м.). Однак, позивач зазначає про неврахування у складі затвердженого даною постановою тарифу вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 44 845,20 тис. грн.

Встановлено, що при розрахунку тарифу для ПАТ «Дніпрогаз» на транспортування природного газу у 2015 році враховано обсяг ВТВ затверджений наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 №122.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №826/15132/15, яка набрала законної сили 17.12.2015, скасовано Додаток до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 №122 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік» в частині встановлення зокрема для ПАТ «Дніпрогаз» розміру НВ та ВТВ природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік. Зобов`язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри НВ і ВТВ природного газу в газорозподільних мережах зокрема ПАТ «Дніпрогаз» на підставі Методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі не приведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 №595.

Доказів виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №826/15132/15 матеріали справи не містять.

Постановою НКРЕКП від 29.12.2015 №3163 установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.01.2016 по 31.03.2016, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304,5 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4,19 тис. куб. м.), компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у сумі 50 072,50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 63,43 тис. куб. м.). Однак, позивач зазначає про врахування у складі затвердженого даною постановою тарифу вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 23 427,40 тис. грн.

Постановою НКРЕКП від 24.03.2016 №424, установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.04.2016 по 31.09.2016, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304,50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4,19 тис. куб. м.), компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у сумі 30 780,40 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 38,95 тис. куб. м.). Водночас, позивач зазначає про врахування у складі затвердженого даною постановою тарифу вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 6 783,90 тис. грн.

Постановою НКРЕКП від 27.09.2016 №1614 внесені зміни у постанову НКРЕКП від 24.03.2016 №424, установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.10.2016 по 31.12.2016, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304,50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4,49 тис. куб. м.), компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у сумі 30 780,40 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 41,83 тис. куб. м.). Однак, позивач зазначає про врахування у складі затвердженого даною постановою тарифу вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 14 134,50 тис. грн.

Постановою НКРЕКП від 15.12.2016 №2282 внесені зміни у постанову НКРЕКП від 24.03.2016 №424, установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.01.2017, у структурі тарифу не передбачено компенсації різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року та компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2014 році. Разом з цим, позивач надав розрахунки про необхідність включення до складу тарифу вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 127 086,20 тис. грн, дана сума складається зокрема із неврахованих у попередніх постановах НКРЕКП сум компенсації різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року та компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2014 році.

Позивач неодноразово звертався до НКРЕКП із вимогами щодо встановлення економічно обґрунтованого тарифу на послуги розподілу природного газу на 2018 рік, що підтверджується копіями відповідних заяв, які наявні в матеріалах справи.

Зокрема, позивач подав до НКРЕКП заяву від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 про встановлення про економічно обґрунтованого тарифу на послуги розподілу природного газу на 2018 рік в якій наголошував на необхідності включення до тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» компенсації на погашення заборгованості за придбаний природний газ для ВТВ та НВ в сумі 127 086,20 тис. грн.

До заяви від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 ПАТ «Дніпрогаз» додано розрахунок тарифу на послуги розподілу природного газу на 2018 рік та пояснювальну записку до даного розрахунку в якій також міститься обґрунтований розрахунок компенсації різниці в цінах на ВТВ за 2014-2015 роки, недоотриманої тарифної виручки в попередніх періодах.

Відповідь на заяву ПАТ «Дніпрогаз» від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 надана листом НКРЕКП від 11.04.2018 №3543/16/7-018. У даному листі зазначено, що спроби НКРЕКП прийняти будь-які рішення пов`язані із внесенням змін до Методики №236 або з проведенням розрахунків тарифів на послуги розподілу природного газу на основі потужності викликають негативну реакцію суспільства та політичний тиск на НКРЕКП, що унеможливлює встановлення економічно обґрунтованих тарифів на послуги розподілу природного газу.

Також повідомлено, що з метою врегулювання питання тарифоутворення у сфері розподілу природного газу та з метою врахування економічно обґрунтованих витрат газорозподільних підприємств, НКРЕКП розроблено проект постанови НКРЕКП «Про затвердження Тимчасової методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу». 19.03.2018 відбулись відкриті обговорення зазначеного проекту, протокол обговорення оприлюднено на офіційному веб-сайті НКРЕКП.

Разом з цим, на даний час відсутній кворум в НКРЕКП, що унеможливлює прийняття будь-яких рішень. Тому, до моменту відновлення кворуму є неможливим затвердження зазначеного проекту.

Підсумовуючи викладене, у листі від 11.04.2018 №3543/16/7-018 зазначено, що розгляд заяви ПАТ «Дніпрогаз"» від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 призупинено до моменту відновлення кворуму.

Позивач вважає, що вказаний лист від 11.04.2018 №3543/16/7-018 свідчить про визнання НКРЕКП бездіяльності щодо перегляду та встановлення економічно обґрунтованого тарифу на послуги розподілу природного газу, однак за наслідками розгляду заяви ПАТ «Дніпрогаз» від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 відповідач не прийняв відповідного рішення про встановлення економічно обґрунтованого тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз», що слугувало підставою для звернення ПАТ «Дніпрогаз» до суду із даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, при вирішенні заявлених вимог виходить з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд звертає увагу, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Іліан проти Туреччини» вказав, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Зазначене також суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17.07.97 №475/97. З тексту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо витікає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд.

У рішенні по справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 вказано, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Golder v.the United Kingdom» від 21.02.1975), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати закону мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення «Guerin v. France» від 29.07.1998). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розрахувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час, такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» від 28.10.1998).

Отже, як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у зазначених справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до частин першої-третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідач зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду, адже позивач у 2018 році звернувся до суду із позовом з вимогами про визнання протиправною бездіяльності НКРЕКП впродовж 2014-2015 років.

Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими. Так, в межах даної справи позивач оскаржує бездіяльність НКРЕКП з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» до економічно обґрунтованого, яка допущена внаслідок неналежного розгляду листа позивача від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 та не прийняття за наслідками розгляду такого листа рішення про встановлення економічно обґрунтованого тарифу на послуги розподілу природного газу, зокрема, включивши до структури такого тарифу «Компенсації недоотриманої тарифної виручки в попередніх періодах», що включає компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014-2015 роки та компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у загальному розмірі 127 086,20 тис. грн без ПДВ.

Тобто, спірні правовідносини в даному випадку виникли з огляду надання НКРЕКП листом від 11.04.2018 №3543/16/7-018 відповіді на лист ПАТ «Дніпрогаз» від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318, зі змістом якої не погоджується позивач, а також внаслідок не прийняття НКРЕКП відповідного рішення в подальшому.

З урахуванням наведено, позивач міг дізнатись про порушення його прав в межах спірних правовідносин лише з відповіді НКРЕКП від 11.04.2018 №3543/16/7-018, тому строк звернення до суду з даним позовом розпочався з моменту отримання ПАТ «Дніпрогаз» вказаної відповіді.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду із даним позовом 04.05.2018, суд вважає, що ПАТ «Дніпрогаз» дотримано строків звернення до суду, передбачених КАС України.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2001 №5007-VI (Закон №5007-VI) встановлено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Згідно статті 8 Закону України «Про природні монополії» від 20.04.2000 №1682-III (Закон №1682-III) предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.

ПАТ «Дніпрогаз» є суб`єктом природної монополії з розподілу природного газу та включений до переліку суб`єктів природних монополій Антимонопольним комітетом України, розміщеному в публічному доступі на сайті Антимонопольного комітету України.

Відповідно, ціни на надавані позивачем послуги з розподілу природного газу є державними регульованими, і на процедуру їх встановлення поширюються вимоги законодавства щодо державних регульованих цін.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №5007-VI державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Згідно частини першої статті 9 Закону №1682-III державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій здійснюється, в тому числі, на основі принципу, самоокупності суб`єктів природних монополій.

Частиною шостою статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 №329-VIII передбачено, що ціни на ринку природного газу, що регулюються державою (зокрема тарифи на послуги з розподілу), повинні бути: 1) недискримінаційними; 2) прозорими; 3) встановленими з урахуванням вимог цілісності газотранспортної системи виходячи із економічно обґрунтованих та прозорих витрат відповідного суб`єкта ринку природного газу та з урахуванням належного рівня рентабельності, а також, де це можливо, встановленими з урахуванням зіставлення з показниками аналогічних категорій регульованих цін, встановлених Регулятором для інших суб`єктів ринку природного газу, або таких, що діють на ринках природного газу інших держав.

Органом, уповноваженим на формування цінової - встановлення тарифу на розподіл природного газу - є НКРЕКП.

А саме, за приписами частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 №1540-VIII (Закон №1540-VIII) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Роботу регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи.

Згідно статті 3 Закону №1540-VIII регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, в тому числі, 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані регулятору законом.

Основними завданнями регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

Відповідно до пункту 13 частини першої, абзацу 2 частини четвертої статті 17 Закону №1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг регулятор: встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані регулятору законом. У разі застосування будь-якого способу державного регулювання цін порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення тарифів повинні забезпечити покриття економічно обґрунтованих витрат, залучення необхідних інвестицій, дотримання екологічних вимог, вимог якості та безпеки, обґрунтованої прибутковості. Такі порядки (методики) повинні сприяти використанню місцевих, відновлюваних та вторинних енергетичних ресурсів, а також сприятливих до навколишнього природного середовища технологій.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2000 №12 (втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП №201 від 16.02.2007), в пункті 3.8 встановлювали, що ліцензіат одержує плату за послуги з транспортування газу розподільними трубопроводами від замовників цих послуг за встановленим НКРЕ тарифом. Тариф на транспортування газу розподільними трубопроводами розраховується ліцензіатом на наступний (плановий) період та затверджується НКРЕ. Тариф установлюється таким чином, щоб забезпечити ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат та отримання прибутку, а також стимулювати його до скорочення цих витрат і підвищення рентабельності його діяльності.

Вимога щодо встановлення НКРЕ (повноваження якого станом на час розгляду справи покладено на НКРЕКП) економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, який би забезпечував ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат виробництва, сплату всіх податків, обов`язкових платежів та бюджетних відрахувань відповідно до чинного законодавства України, а також отримання обґрунтованого рівня прибутку міститься і в постановах НКРЕ, що регулюють питання встановлення відповідних тарифів, а саме: в пункті 2.1 Порядку формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженого постановою НКРЕ від 28.07.2011 №1384 (втратив чинність на підставі постанови НКРЕКП №391 від 14.06.2018); в пунктах 1.5, 1.7, 4, 5 Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04.09.2002 №983 (втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП №237 від 25.02.2016 з 01.04.2017); в пунктах 3, 4 розділу ІІ, пункт 4 розділу ІІІ, розділі IV Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №236, є чинною на час прийняття рішення; в Процедурі встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженій постановою НКРЕ від 03.04.2013 №369.

Також суд наголошує, що тарифи на послуги розподілу природного газу повинні сприяти ефективній торгівлі природним газом та розвитку конкуренції на ринку природного газу, не допускати перехресного субсидіювання між замовниками, створювати економічні стимули для здійснення інвестицій та підтримання у належному стані газотранспортних та газорозподільних систем, газосховищ, установки, а також покращення взаємодії і сполучення між ними.

Тому, тариф установлюється таким чином, щоб забезпечити ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат та отримання прибутку, а також стимулювати його до скорочення цих витрат і підвищення рентабельності його діяльності.

Крім того, принципи недискримінаційності та економічної обґрунтованості під час затвердження тарифів передбачені Директивою Європейського парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13.07.2009 «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС». Так, пунктами 31, 32 Преамбули Директиви встановлено, що національні регулюючі органи влади повинні ухвалити заходи для гарантування того, щоб компенсаційні тарифи не були дискримінаційними та відображали витрати, повинні слідкувати за тим, щоб тарифи на транспортування і розподілення були недискримінаційними та відображали витрати. Частиною восьмою статті 41 Директиви передбачено, що при встановленні або затвердженні тарифів чи методів та послуг з підтримання рівноваги регулюючі органи влади мають забезпечувати надання операторам транспортної та розподільної системи належного, як короткотривалого, так і довготривалого стимулу для збільшення ефективності, посилення інтеграції ринку та безпеки постачання і для підтримки пов`язаної з ними дослідницької діяльності.

Згідно пункту 4 розділу І Методики №236 розрахунок тарифу та документи і матеріали надаються суб`єктами господарювання з розподілу природного газу для розгляду до НКРЕКП відповідно до Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженої постановою НКРЕ від 03.04.2013 №369, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.04.2013 за №685/23217 (Процедура №369).

Відповідно до пункту 4.1-4.2 Процедури №369 перегляд рівня тарифу здійснюється як за ініціативою суб`єкта господарювання, так і НКРЕ за умови відповідного обґрунтування такого перегляду.

Суб`єкт господарювання має право звернутися до НКРЕ щодо перегляду рівня тарифу у разі:

4.2.1. Зміни обсягів надання послуг з відповідного виду ліцензованої діяльності (обсягів транспортування, розподілу, постачання, зберігання природного газу) у планованому періоді відносно врахованих при розрахунку тарифу більше ніж на 5%;

4.2.2. Зміни собівартості, передбаченої структурою тарифу, внаслідок підвищення цін на паливо, сировину, матеріали, послуги, зростання витрат на оплату праці у зв`язку зі зміною законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати відносно врахованих при розрахунку тарифу більше ніж на 5%.

Вимоги до оформлення та подання заяви, документів, що додаються до неї визначено розділом ІІ Процедури №369.

Згідно пункту 2.1 Процедури №369 для встановлення тарифу, визначеного у пункті 1.2 розділу І цієї Процедури, суб`єкт господарювання подає до НКРЕ не пізніше ніж за 30 робочих днів до початку планованого періоду заяву про встановлення тарифу (далі - заява) за формою, наведеною в додатку 1 до цієї Процедури, до якої додається, зокрема й розрахунок витрат, пов`язаних із закупівлею природного газу, що використовується для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат природного газу (підпункт 2.1.5).

Порядок розгляду заяви визначено розділу ІІІ Процедури №369, і він передбачає, зокрема:

- перевірку їх структурним підрозділом НКРЕ, до компетенції якого належить формування цінової, тарифної та інвестиційної політики в нафтогазовому комплексі, щодо її відповідності вимогам цієї Процедури;

- повідомлення про їх нерозгляд та повернення у разі надання неповного пакета документів, визначеного пунктом 2.1 розділу ІІ цієї Процедури;

- розгляд заяви протягом 30 календарних днів з дня надходження до НКРЕ у разі відповідності заяви та доданих до неї документів, визначених пунктом 2.1 розділу ІІ цієї Процедури;

- звернення у разі потреби до заявника щодо надання додаткових пояснень та обґрунтувань, які подаються суб`єктом господарювання до НКРЕ у визначений нею строк, підписані керівником та засвідчені печаткою суб`єкта господарювання;

- призупинення розгляду заяви на строк, необхідний для доопрацювання структури тарифу, якщо при розгляді структурними підрозділами НКРЕ виникають питання, що потребують додаткового вивчення і доопрацювання, про що НКРЕ письмово повідомляє суб`єкта господарювання;

- підготовку висновків згідно пунктів 3.2, 3.3 розділу ІІІ Процедури №369;

- включення питання встановлення тарифу на засідання НКРЕ.

Згідно пункту 3.4. Процедури №369 НКРЕ може відмовити суб`єкту господарювання у встановленні або перегляді тарифу або знизити його рівень у разі:

- встановлення факту нецільового використання коштів, передбачених структурою встановленого тарифу, або фінансової неспроможності та економічної недоцільності здійснення відповідного виду ліцензованої діяльності суб`єктом господарювання, який має намір його провадити;

- надання до НКРЕ недостовірної інформації або необґрунтованості складових витрат, визначених розділом ІІ цієї Процедури.

Згідно пункту 4.2 Процедури №369 суб`єкт господарювання має право звернутися до НКРЕ щодо перегляду рівня тарифу у разі зміни обсягів надання послуг з відповідного виду ліцензованої діяльності (обсягів транспортування, розподілу, постачання, зберігання природного газу) у планованому періоді відносно врахованих при розрахунку тарифу більше ніж на 5%.

В даному випадку, позивачем подано до НКРЕКП, зокрема заяву від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 щодо перегляду тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами для ПАТ «Дніпрогаз» в бік економічно обґрунтованого.

Наявності у ПАТ «Дніпрогаз» підстав для подання такої заяви відповідач не заперечує.

Відповідь на заяву ПАТ «Дніпрогаз» від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 надано листом від 11.04.2018 №3543/16/7-018 зміст якого зводиться до того, що розгляд заяви ПАТ «Дніпрогаз» від 14.03.2018 №Dg04.2-СЛ-3257-0318 призупинено до моменту відновлення кворуму.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відсутні підстави для висновку про те, що відповідач не вживав передбачених законодавством заходів для розгляду заяви позивача, проте така заява не розглянута по суті з прийняттям відповідного рішення про затвердження (перегляд) тарифу або відмову у встановленні (перегляді) тарифу, оскільки їх розгляд був призупинений у зв`язку з відсутністю кворуму НКРЕКП.

Однак, суд зазначає, що станом на час розгляду даної справи кворум НКРЕКП відновлено (перше засідання відбулося 06.06.2018), проте питання щодо розгляду заяв позивача про перегляд діючого тарифу не поновлено.

Тому, з урахуванням пунктів 3.2, 3.3 розділу ІІІ Процедури №369 мають бути підготовлені відповідні висновки та включено питання встановлення тарифу на засідання НКРЕКП для його вирішення по суті. У випадку відсутності підстав для задоволення заяви позивача це має знайти своє відображення у відповідному рішенні НКРЕКП, яке позивач міг би оскаржити, тоді як за відсутності розгляду питання по суті позивач змушений обирати спосіб захисту порушеного права шляхом визнання бездіяльності протиправною, що однак не може бути самостійним та достатнім способом захисту прав позивача в межах спірних правовідносин.

Посилання відповідача на те, що відсутність належних джерел інформації щодо суми плати за надане в експлуатацію майно, що належить державі та обліковується на балансі оператора, не дозволяє в повній мірі визначити всі обґрунтовані витрати підприємства, пов`язані з експлуатацією та обслуговуванням майна, що перебуває в експлуатації підприємства, суд вважає такими, що не стосуються предмету судового розгляду у даній справі.

Так, у листі НКРЕКП від 15.01.2018 №442/16/7-18 повідомлено позивача, що в матеріалах, наданих ПАТ «Дніпрогаз» для перегляду рівня діючого тарифу на послуги розподілу природного газу вказано суму 6 609,90 тис. грн, як плату за надане в експлуатацію майно, що належить державі та обліковується на балансі оператора, не надано підтверджуючі документи, завірені (підписані) представниками Міненерговугілля, відповідно до яких її визначено.

Разом з цим, суд зауважує, що в рамках даної справи суд не розглядає правові позиції сторін щодо належної суми плати за надане в експлуатацію майно, що належить державі та обліковується на балансі оператора, яка підлягає врахуванню у структурі тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз», адже позовні вимоги обмежені доводами позивача в частині врахування у структурі тарифу виключно компенсації витрат на придбання природного газу для ВТВ та НВ.

Суд також зазначає, що необхідність формування вказаного тарифу з огляду на його економічну обґрунтованість прямо передбачена законодавством і встановлює для НКРЕКП відповідний обов`язок при встановленні та зміні тарифів, зокрема, і для позивача.

При цьому, необхідність звернення до суду виникла у позивача у зв`язку з систематичним невиконанням вказаного обов`язку відповідачем, що завдає збитків позивачу.

Водночас, відповідач зазначає про неможливість завдання збитків позивачу, адже структурою тарифу передбачені плановані витрати, а не фактичні обсяги газу, закуплені позивачем протягом відповідного періоду.

З цим висновком відповідача суд не погоджується.

Так, відповідно до пункту 1.6 розділу І Процедури №369, суб`єкт господарювання зобов`язаний використовувати тарифну виручку, отриману при провадженні відповідного виду діяльності, виключно за елементами витрат, що передбачені встановленою структурою тарифу.

Підпункт 3.8.2 літера «б» Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010 №12, які діяли до 26.03.2017, зобов`язує позивача використовувати кошти, отримані за рахунок надання послуг з транспортування газу розподільними трубопроводами, за цільовим призначенням.

В свою чергу, НКРЕКП здійснює контроль за цільовим використанням коштів, обсяги яких передбачені структурою тарифів і які одержані в результаті провадження ліцензованої діяльності суб`єктами природних монополій та суб`єктами господарювання на суміжних ринках.

Підпунктом 16 пункту 2.2 розділу 2 «Вимоги до провадження господарської діяльності з розподілу природного газу» Ліцензійних умов з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 №201 (чинні з 26.03.2017) також передбачено вимогу до позивача при провадженні ліцензованої діяльності дотримуватися такої вимоги як використовувати кошти, отримані за рахунок надання послуг розподілу природного газу, передбачені структурою тарифу (річної планованої тарифної виручки) у визначеному розмірі та за цільовим призначенням.

Установлення факту нецільового використання коштів, передбачених структурою тарифу є підставою для перегляду тарифу НКРЕ у бік зменшення (підпункт 4.3.3 пункту 4.3 Процедури №369).

Нецільовим використанням коштів є використання коштів, передбачених установленою структурою тарифу на інші цілі (абзац шостий пункту 1.4 Процедури №369).

Пункт 6 розділу V Методики №236 передбачає, що суб`єкт господарювання з розподілу природного газу може використовувати кошти, передбачені структурою тарифу на фінансування витрат, пов`язаних із закупівлею обсягів природного газу на ВТВ, для фінансування послуг балансування, що надаються Оператором газотранспортної системи відповідно до розділу IX Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2497, в обсягах, що не перевищують обсяг природного газу на ВТВ, врахований при розрахунку тарифу.

Отже, надходження від реалізації послуг з транспортування природного газу газорозподільними трубопроводами є тарифною виручкою позивача, якою останній позбавлений можливості розпоряджатись на власний розсуд, тому не має змоги спрямовувати на погашення дефіциту ВТВ кошти, одержані за іншими елементами структури тарифу.

Встановлено, що між ПАТ «Дніпрогаз» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» укладено Договір на купівлю-продаж природного газу №13-118-ВТВ від 04.01.2013, за яким позивач придбавав природний газ для потреб ВТВ протягом 2013-2015 років.

Неможливість проведення розрахунків за вказаним договором з огляду на відсутність коштів на оплату природного газу, придбаного для потреб ВТВ та НВ, призвело до виникнення у ПАТ «Дніпрогаз» заборгованості на загальну суму 104 708 654,02 грн та зумовило звернення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до господарського суду із позовними вимогами про стягнення такої заборгованості. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2019 у справі №904/1224/18 позовні вимоги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» задоволено.

Тому, суд вважає прийнятними доводи позивача про те, що відсутність у тарифі компенсації на погашення заборгованості за придбаний природний газ для ВТВ та НВ за 2014-2015 роки, не тільки не стимулює ефективність діяльності позивача, а й заподіює численні збитки позивачу та іншим суб`єктам ринку природного газу. Таким чином, бездіяльність відповідача щодо затвердження (перегляд) тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами у бік економічно обґрунтованого, не забезпечує позивачу відшкодування його обґрунтованих витрат в частині компенсації витрат природного газу для потреб ВТВ минулих періодів та призводить до зростання заборгованості позивача перед власником природного газу за договором купівлі-продажу природного газу для потреб ВТВ з незалежних від дій та волі позивача причин.

Згідно пункту 4.1, 4.2 Методики №983, на підставі якої прийнято чинну постанову НКРЕКП від 15.12.2016 №2282 та попередні постанови за період 2014-2016 років, основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування і постачання природного газу є витрати підприємства і обсяги протранспортованого та поставленого споживачам природного газу.

Витрати підприємства на транспортування та постачання природного газу визначаються згідно з національним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та Методичним положенням по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) за економічними елементами витрат на підприємствах з газопостачання та газифікації та їх структурних підрозділах.

Згідно пункту 2.5 Процедури №369 суб`єкт господарювання обґрунтовує кожну складову витрат з відповідного виду ліцензованої НКРЕ діяльності, пов`язаних з операційною діяльністю, фінансових витрат (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) та прибутку документами, визначеними пунктом 2.1 цього розділу.

Відповідно до пункту 5 розділу І Методики №236 економічно обґрунтовані витрати на планований період - витрати суб`єкта господарювання з розподілу природного газу, планування яких здійснюється з дотриманням вимог стандартів, нормативів, норм, технологічних регламентів, обмежених Податковим кодексом України, які складаються з витрат, пов`язаних з операційною діяльністю, та фінансових витрат (крім витрат на створення кваліфікаційних активів); структура тарифу на послуги розподілу природного газу (планованої тарифної виручки) - перелік елементів витрат, що групуються за елементами витрат собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, та витрат із прибутку; тариф на послуги розподілу природного газу - виражена у грошовій формі вартість забезпечення у планованому періоді замовнику обсягу приєднаної потужності, вираженої в одиницях енергії та/або м3 до одиниці часу.

Згідно пунктів 4, 5, 7 розділу ІІ Методики №236 планована тарифна виручка для фінансування обґрунтованих витрат визначається ліцензіатом з урахуванням даних форми звітності №4-НКРЕКП-розподіл природного газу (квартальна) «Звітні та розрахункові дані про ліцензовану діяльність суб`єктів господарювання з розподілу природного газу», затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 04.10.2012 №1258, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31.10.2012 за №1818/22130, за попередні три роки.

Витрати, які не використовуються для визначення об`єкта оподаткування відповідно до вимог Податкового кодексу України або перевищують межі відповідних витрат, не враховуються при визначенні планованої тарифної виручки, необхідної для забезпечення фінансування планованих витрат операційної діяльності, планованих фінансових витрат та планованого прибутку суб`єкта господарювання з розподілу природного газу.

Перехідний період, протягом якого здійснюватиметься розрахунок тарифів на послуги розподілу природного газу окремо для побутових та непобутових споживачів, триває три роки, починаючи з дати набуття чинності тарифів на послуги розподілу природного газу.

Згідно пункту 4 розділу ІІІ Методики №236 до складу планованих прямих матеріальних витрат включаються витрати, пов`язані з, в тому числі, використанням природного газу на виробничо-технологічні витрати, нормативні та питомі втрати. Величина таких витрат визначається з урахуванням діючих цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб`єктів господарювання та обсягів ВТВ. Обсяг ВТВ визначається з урахуванням динаміки використання природного газу на зазначені цілі за попередні періоди та максимально допустимих їх розмірів, розрахованих відповідно до методик, затверджених центральним органом виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі.

Структура тарифу, форма якої міститься в додатку 23 до Процедури №369, містить окрему стрічку 2.1.1.1 «вартість газу на технологічні та власні потреби», тобто обсяги ВТВ включаються до структури тарифу на розподіл.

Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4 додатку 2 до Процедури №369 обсяги природного газу для ВТВ та НВ розраховуються суб`єктом господарювання відповідно до чинного законодавства, а саме: наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23.11.2011 №737 «Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах», Методики №264.

Згідно наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23.11.2011 №737 «Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах» установлено такий порядок визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах, згідно якого річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до Методики №264 та Методики №595.

Згідно пункту 1.2-1.5 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23.11.2011 №737 «Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах» газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

На підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів НВ і ВТВ природного газу, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України впродовж місяця затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.

Затверджені розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу є максимально допустимими для певного року.

У разі непогодження розрахованих газорозподільним підприємством річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надає йому вмотивовану відмову.

На підставі вказаного наказу від 23.11.2011 №737, Міненерговугілля наказами від 24.09.2014 №664 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2014 рік», від 02.03.2015 №122 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік», затверджено відповідні розміри для всіх газорозподільних підприємств, в тому числі, і для позивача.

При цьому, наказ від 02.03.2015 №122 був предметом судового оскарження за позовом газорозподільних підприємств, в тому числі, і позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі №826/15132/15 визнано незаконність дій Міністерства енергетики та вугільної промисловості України із встановлення занижених розмірів ВТВ для 30 (тридцятьох) газорозподільних підприємств, в тому числі і позивача, яким Додаток до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 №122 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік» скасовано, зобов`язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри НВ і ВТВ природного газу в газорозподільних мережах на підставі Методики №264 та Методики №595.

Вказаного висновку суд дійшов з огляду на факт затвердження наказом від 02.03.2015 №122 розмірів НВ і ВТВ у меншому розмірі, ніж самостійно подані розрахунки газорозподільних підприємств, без обґрунтування незатвердження розрахунків поданих газорозподільними підприємствами.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі №826/15132/15 набрала законної сили 17.12.2015, і її висновки враховуються судом під час розгляду даної адміністративної справи в порядку статті 78 КАС України.

Не зважаючи на скасування адміністративним судом наказу Міненерговугілля від 02.03.2015 №122, відповідачем не вжито жодних дій для коригування тарифів на розподіл природного газу, затверджених на підставі незаконного наказу.

Суд враховує та вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що встановлення обсягів ВТВ не належить до компетенції НКРЕКП, а при визначенні тарифу враховує лише ті розміри НВ і ВТВ, які затверджено Міненерговугілля.

Разом з цим, суд вважає, що НКРЕКП могло в подальшому передбачити компенсацію не врахованих раніше обсягів природного газу на ВТВ при затвердженні тарифів на 2016-2018 роки, що входить до компетенції НКРЕКП, та на що обґрунтовано сподівався позивач.

Судом встановлено, що Міненерговугілля у наказах від 02.03.2015 №122 та від 24.09.2014 №664 затверджено для ПАТ «Дніпрогаз» розміри НВ і ВТВ в значно менших розмірах, ніж заявлено позивачем.

При цьому, чинне законодавство не надає право Міненерговугілля на власний розсуд встановлювати відповідні нормативи, тоді як вказаний суб`єкт владних повноважень їх встановлює на підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств, і не має права необґрунтовано їх зменшувати як це встановлено під час розгляду справи №826/15132/15.

Тому, з огляду на зазначені обставини, посилання НКРЕКП на обов`язковість врахування лише затверджених Міненерговугілля нормативів не є обґрунтованим.

Також суд зауважує, що відповідачем не надано належних заперечень з відповідними обґрунтуваннями щодо, заявлених позивачем до врахування у тарифі, сум та розрахунку компенсації різниці в цінах на ВТВ за 2014-2015 роки та компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році.

Суд зазначає, що відповідачем відповідних коригувань у структурі тарифу для позивача при затвердженні тарифів на 2016-2018 роки проведено не було. У тарифах всього за 2014 рік не враховано вартості природного газу для потреб ВТВ та НВ в загальному розмірі 91 659 тис. грн, за 2015 рік - 79 772,40 тис. грн. При цьому, у тарифах за 2015 та 2016 частково закладено вказані витрати позивача, а тому в підсумку за 2014-2018 роки відповідачем у структурі тарифу для ПАТ «Дніпрогаз» не враховано вартості природного газу для потреб ВТВ та НВ в загальному розмірі 127 086,20 тис. грн.

Так, постановою НКРЕКП від 15.12.2016 №2282 встановлено тариф на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» з 01.01.2017, однак структурою вказаного тарифу не передбачено компенсації витрат, що виникли внаслідок неврахування НКРЕКП в тарифах 2014-2015 років необхідних обсягів природного газу для потреб ВТВ та НВ та різниці в цінах на ВТВ і недоотримання тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу газу.

Тому, суд вважає, що тариф згідно вказаної постанови НКРЕКП від 15.12.2016 №2282 не може вважатись економічно обґрунтованим, адже у структурі такого тарифу має передбачатись компенсація різниці в цінах на ВТВ за 2014-2015 роки та компенсація недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у загальному розмірі 127 086,20 тис. грн без ПДВ.

Згідно глави 6 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП 30.09.2015 №2494, (в редакції станом на час розгляду справи), з урахуванням специфіки переміщення природного газу газорозподільною системою, що пов`язана з умовною нормативною герметичністю газопроводів, з`єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, інших приладів та обладнання (тобто стан, за якого можливий витік газу, що не може бути зафіксований органолептичним методом) та витоками газу під час технічного огляду чи обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, устаткування, Оператор ГРМ укладає договір (договори) на закупівлю природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ для забезпечення фізичного балансування ГРМ та власної господарської діяльності.

Очікувані річні об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ на 2017 рік визначаються НКРЕКП на рівні передбачених об`ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу на 2016 рік відповідного Оператора ГРМ.

Очікувані річні об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ на наступні роки (після 2017 року) визначаються НКРЕКП на рівні передбачених об`ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу поточного року, зменшених на показник ефективності, який встановлюється НКРЕКП щороку до 31 грудня і не може перевищувати 5%.

Місячні очікувані об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ визначаються Оператором ГРМ, виходячи з потреб власної господарської діяльності, зокрема для забезпечення місячного фізичного балансування ГРМ.

Оператор ГРМ у порядку, встановленому Регулятором, зобов`язаний надавати Регулятору звітні дані про фактичні втрати природного газу за підсумками відповідного періоду.

Об`єм (обсяг) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу за підсумками місяця та календарного року визначається Оператором ГРМ відповідно до глави 1 розділу ХІI цього Кодексу та розраховується як різниця між об`ємом (обсягом) надходження природного газу, до ГРМ у відповідний період і об`ємом (обсягом) природного газу який розподілений між підключеними до/через ГРМ споживачами та переданий в суміжні ГРМ протягом зазначеного періоду.

Оператор ГРМ для забезпечення власної господарської діяльності (в тому числі для фізичного балансування ГРМ, власних виробничо-технічних потреб та для покриття фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ) закуповує природний газ у власника природного газу (в тому числі ГДП, ВБГ, оптового продавця, постачальника) на загальних підставах та ринкових умовах.

За таких обставин, визначення обсягу газу і, відповідно, розмір компенсації, для потреб виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат на період з 2017 року визначається в іншому порядку, ніж за період 2014-2016 роки, проте, загальний принцип щодо встановлення (зміни) тарифів з врахуванням їх економічного обґрунтування залишається незмінним.

Суд зазначає, що збитки позивача від встановлення економічно необґрунтованих тарифів на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, зокрема, з огляду на невідшкодування чи неповне відшкодування вартості газу для потреб ВТВ та НВ, в будь-якому випадку мають бути відшкодовані.

Оскільки законодавством передбачено спосіб такого відшкодування шляхом включення відповідних сум до структури тарифу, суд вважає, що саме у такий спосіб підлягають відновленню порушені права позивача.

Щодо доводів відповідача про те, що вимога встановити для позивача економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, зокрема включивши до складу такого тарифу заявлені складові, є втручанням у дискреційні повноваження НКРЕКП, тому не може бути задоволена, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, але можливість обрати з двох або більш альтернатив, кожна з яких є законною. У разі, коли законом передбачено єдиний можливий варіант поведінки адміністративного органу, але він діє в іншій спосіб, аніж той, що передбачено законом, мова про дискрецію не йде, в такому випадку порушено принцип законності як складової принципу Верховенства права. Слід зауважити, що межі судового контролю за рішеннями та діями адміністративного органу дозволяють оцінити їх за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України, у тому числі у розрізі висвітленої проблематики.

Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень щодо затвердження тарифу дійсно за своєю правовою природою є дискреційними.

Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.010.2003 №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Тому, за відсутності прямо визначених у законі підстав для відмови врахування заявлених позивачем складових у структурі тарифу, заява позивача підлягала виконанню, а тариф мав бути перерахований в бік економічно обґрунтованого. Жодного іншого законного способу поведінки не передбачено, а тому суд вважає вірним обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав і втручання у дискреційні повноваженні в даному випадку є виправданим.

Отже, поряд із визнанням протиправною оскаржуваної бездіяльності відповідача, належним, достатнім та ефективним способом захисту права позивача, порушеного в межах спірних правовідносин, суд вважає саме зобов`язання встановити економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу, зокрема, включивши до структури такого тарифу «Компенсації недоотриманої тарифної виручки в попередніх періодах», що включає компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014-2015 роки та компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у загальному розмірі 127 086,20 тис. грн без ПДВ.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №826/23192/15 та від 13.06.2018 у справі №815/6768/15.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно всім доводам сторін. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру який подано юридичною особою або фізичною особою-підприємцем сплачується судовий збір в сумі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року визначений у розмірі 1762 грн.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Верховний Суд України у постанові від 14.03.2017 у справі № 21-3944а16 зазначає, що системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162, частини п`ятої статті 171-1 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Отже, фактично позов ПАТ «Дніпрогаз» містить одну вимогу немайнового характеру, тому за його подання належало сплатити судовий збір в сумі 1762 грн.

Однак згідно наявного у справі платіжного доручення №3104 від 19.04.2018 позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 5286 грн, тобто за три вимоги немайнового характеру.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає судовий збір в сумі 1762 грн. Решта коштів, сплачених позивачем згідно платіжного доручення №3104 від 19.04.2018, є надміру сплаченим судовим збором та повертається за заявою позивача згідно статті 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» до економічно обґрунтованого, - протиправною.

Зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановити для Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу, зокрема, включивши до структури такого тарифу «Компенсації недоотриманої тарифної виручки в попередніх періодах», що включає компенсацію різниці в цінах на виробничо-технологічні витрати за 2014-2015 роки та компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у загальному розмірі 127 086,20 тис. грн без податку на додану вартість.

Стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за рахунок бюджетних асигнувань на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз» (місцезнаходження юридичної особи: 09101, місто Дніпро, вулиця Олександра Кониського, будинок 5; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 20262860).

Відповідач - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (місцезнаходження юридичної особи: 03057, місто Київ, вулиця Смоленська, будинок 19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39369133).

Повний текст рішення складено 20.06.2019.

Суддя О.М. Чудак