Рішення № 82536617, 21.06.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2019 року м. Полтава Справа №440/1750/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

20 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у невиплаті починаючи з 01.11.2016 пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсії з 01.11.2016 ОСОБА_1 та сплатити заборгованість по виплаті пенсії з 01.11.2016.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він був вимушений переїхати до Полтавської області, отримав довідку внутрішньо переміщеної особи та став на пенсійний облік в Миргородському об`єднаному управлінню Пенсійного фонду України Полтавської області. Проте, відповідач з листопада 2016 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

12.06.2019 до суду надійшов відзив на позов, я кому відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.11.2016 на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.10.2016 №926. У подальшому Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийняте рішення від 30.11.2016 №1446, яким відмовлено у відновленні виплати пенсії позивачу.

З урахуванням пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 згідно пенсійного посвідчення отримує пенсію за віком довічно.

Згідно довідок №1604000945 від 19.11.2014 та №945 від 10.10.2016 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в квартал АДРЕСА_1 .

З 2014 року позивач перебував на обліку в Кременчуцькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області та отримував пенсію за віком.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.10.2016 №926 припинено виплату соціальної допомоги ОСОБА_2 .

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.11.2016 №1646 відмовлено у відновленні соціальної виплати ОСОБА_1 .

Рішенням Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 05.12.2016 №379 відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії відповідно до наданої заяви згідно рішення Комісії.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.02.2017 №232 "Про припинення соціальної виплати гр. ОСОБА_1 " припинено соціальні виплати у зв`язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Позивач не погодився з припиненням виплати пенсії та оскаржив його до суду.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

А відповідно до статті 46 Основного Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.06 №137-V, яка набула чинності для України з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист /пункт 23 частини І/.

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частиною третьою статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи /частина перша статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"/.

Відповідно до частини другої статті 7 названого Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

У відповідності до пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в такій редакції "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

Право громадянина на отримання пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України та Європейською соціальною хартією (переглянутою) від 03.05.1996.

Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є виключно Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих названим Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Наведений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

У цій справі виплату пенсії позивачу припинено з 01.11.2016 на підставі інформації щодо відсутності позивача за фактичним місцем проживання/перебування згідно рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, тобто, з підстави, визначеної Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Водночас відповідна підстава відсутня у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.05.2018, прийнятій за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №805/402/18.

Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Даний спір відповідає ознакам типової справи, наведеним у пунктах 113-114 постанови Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №805/402/18. Обставин, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм, судом не встановлено.

Дані про перетин пенсіонером Державного кордону України та відсутність за місцем фактичного проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

За вищевикладених обставин, виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з підстави, не передбаченої частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", внаслідок чого порушене право позивача на своєчасне одержання пенсійних виплат.

Відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведено нормою Закону №1058-IV слугувала підставою для припинення позивачу виплати пенсії.

Однак, у будь-якому випадку, припинення виплати пенсії здійснюється або на підставі рішення органу Пенсійного фонду, або на підставі рішення суду.

Матеріали справи не містять рішення органу Пенсійного фонду про припинення (призупинення, блокування) виплати пенсії.

Суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

До того ж, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", що набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення Суд зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що єдиною підставою для припинення виплати пенсії позивачу були дані про непідтвердження позивачем фактичного місця проживання, Однак, суд зауважує, що відповідна обставина не є підставою для припинення виплати пенсії. Суд акцентує увагу на тому, що будь-які переміщення позивача охоплюються правом особи на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, що гарантоване статтею 33 Конституції України.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2016 припинено з підстави, не передбаченої частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а відтак, у спірних відносинах відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 у справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність – це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Отже, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Таким чином, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності не підлягає задоволенню, оскільки під час розгляду справи встановлено, що відповідач не допустив бездіяльність, а навпаки – вчинив протиправні дії шляхом припинення нарахування та виплати пенсії, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Однак, наведене є підставою для висновку про протиправність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.11.2016.

Суд враховує, що особою, відповідальною за призначення та виплату пенсії позивачу, є Кременчуцьке ОУПФ, а тому, належним способом захисту прав позивача є саме визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.11.2016 та зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії з дати припинення.

Відтак, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення суду належить допустити до негайного виконання у межах виплати суми пенсії за один місяць.

Як визначено частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.05.2019 відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

На підстав вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 250, 255, 257, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630, код ЄДРПОУ 40367050) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.11.2016.

Зобов`язати Кременчуцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2016.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах виплати суми пенсії за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630, код ЄДРПОУ 40367050) на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, суму судового збору у розмірі 384,20 грн /триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок/.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, суму судового збору у розмірі 384,20 грн /триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок/.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Cуддя К.І. Клочко