Рішення № 82535801, 21.06.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/405/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Смішливої Т.В.

за участі:

секретаря судового засідання: Бутенко К.В.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача Мєдвєдєва С.С. – адвокат, ордер ЛГ № 014789

від 14.03.2019

представника відповідача: Горбачова С.О., дов. № 52/9/12-32-10-00-29 від

04.01.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними дій та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області, в якому позивач просив суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління ДФС у Луганській області, щодо нарахування фізичній особі підприємцю - ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій згідно податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Луганській області від 14.11.2018 року з постановленим штрафом, на загальну суму - 503 грн. 20 коп. та скасувати ці штрафні санкції;

- визнати неправомірними дії Головного управління ДФС у Луганській області, щодо нарахування фізичній особі підприємцю - ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій згідно складеного акту камеральної перевірки податкової декларації по єдиному податку з фізичної особи - підприємця, ОСОБА_1 від 21 січня 2019 року з постановленим штрафом, на загальну суму - 7158 грн 80 коп., та скасувати ці штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.11.2018 відповідачем прийнято рішення № 0002945006 про застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 503,20 грн за затримку (несвоєчасну сплату) єдиного податку в сумі 1006,40 грн (за період з 20.10.2015 по 20.01.2016). Позивач, як фізична особа-підприємець, оскаржив вказане рішення до ДФС України, але за результатами розгляду 10.01.2019 його скарга залишена без задоволення. Крім того, 21.01.2019 відповідачем складено додатковий акт камеральної перевірки податкової декларації по єдиному податку по порушенням термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання по єдиному податку з фізичних осіб. До акту перевірки доданий розрахунок штрафних санкцій на загальну суму 7158,80 грн за період з 20.02.2016 по 20.12.2018. Вважає зазначені рішення відповідача незаконними, оскільки штрафні санкції застосовані до нього за порушення строків сплати єдиного податку у 2014 році, у період захоплення і тримання під своїм контролем бойовиками міста Лисичанська, під час якого він не мав змоги вести свою діяльність як ФОП. Його офіс та житло спочатку знаходились в облозі, а у липні 2014 року внаслідок теракту були в значній мірі зруйновані разом із іншою приватною власністю та належними йому документами. У зв`язку із неможливістю працювати в таких умовах, не оплативши податки за деякі місці другого півріччя 2014 року, позивач вивіз зі зруйнованої квартири деяку вцілілу апаратуру та інші речі до гаражу за межі міста та вони разом із сім`єю поїхали лікуватися в Полтавську область. Тому позивач вважає, що податковий борг виник при форс-мажорних обставинах. Після повернення до дому, 26 березня 2015 року позивач офіційно звернувся з письмовою завою до ДПІ у м. Лисичанську, де він був зареєстрований як ФОП і повідомив про форс-мажорні обставини та подав відповідні письмові докази цих обставин, включаючи факти підтвердження здійснення відносно нього та його сім`ї теракту і руйнування його житла і офісу терористами та вимушеного лікування в іншому регіоні України.

За твердженням позивача, при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач залишив поза увагою, що населений пункт м. Лисичанськ є територією, де проводилася і проводиться антитерористична операція, а саме перебування платників єдиного податку на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на цій території, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності та порушення закону.

Крім того, позивач вважає протиправними оскаржувані рішення, оскільки статтею 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VІІ органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції. Оскільки на теперішній час антитерористична операція не закінчена, м. Лисичанськ відноситься до населених пунктів, розташованих в зоні проведення АТО, тому права проведення відносно нього, як ФОП, позапланової перевірки у відповідача не було.

Після неодноразових уточнень заявлених позовних вимог, позивач остаточно просив суд (том 1 арк. спр. 134-135):

- визнати неправомірними дії Головного управління ДФС у Луганській області, щодо нарахування фізичній особі підприємцю - ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій згідно податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Луганській області від 14.11.2018 року № 0002945006 з постановленим штрафом, на загальну суму - 503 грн. 20 коп. та скасувати ці штрафні санкції;

- визнати неправомірними дії Головного управління ДФС у Луганській області, щодо нарахування фізичній особі підприємцю - ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій згідно податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Луганській області № 0001955006 від 07.02.2019 року з постановленим штрафом, на загальну суму - 5669 грн. 60 коп. та скасувати ці штрафні санкції;

- стягнути судовий збір та інші судові витрати з відповідача - Головного управління ДФС у Луганській області.

11.03.2019 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 108-110), згідно з яким відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на таке.

Позивач у період з 2015 по 2016 роки перебував на спрощеній системі оподаткування (ІІ група). ГУ ДФС у Луганській області проведена перевірка сплати податкових зобов`язань по єдиному податку до бюджету фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898. Перевіркою встановлено, що позивачем несвоєчасно сплачено узгоджені суми грошового зобов`язання з єдиного податку за періоди: жовтень 2015 року, листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року. Зазначені порушення виникли у зв`язку з тим, що станом на 01.01.2015 в інтегрованій картці позивача рахувався податковий борг в сумі 892,72 грн, що погашався частково в календарній черговості та виникав новий, з урахуванням строків сплати авансових внесків по наступним періодам. За результатами перевірки ГУ ДФС у Луганській області сформовано та вручено позивачу податкове повідомлення-рішення від 14.11.2018 № 0002945006 про сплату штрафної санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку у сумі 503,20 грн.

Окрім цього, ГУ ДФС у Луганській області проведена перевірка своєчасності сплати податкових зобов`язань по єдиному податку до бюджету фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період 2016-2018 роки, за результатами якої складено акт від 21.01.2019 № 76/12-32-50-06/2155521898.

Вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0002945006 від 14.11.2018 на суму 503,60 грн винесено правомірно, оскільки позивач порушив встановлені Податковим кодексом України строки сплати авансових внесків єдиного податку, а посилання позивача на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» необґрунтованим, оскільки позивач в позові не навів доказів, які підтверджують настання форс-мажорних обставин, а також не надав їх суду та ГУ ДФС у Луганській області.

13 березня 2019 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач посилається на відсутність у нього документів, які могли бути доказами у справі, у зв`язку із їх знищенням під час теракту, здійсненому бойовиками відносно його офісу та житла у липні 2014 року та у зв`язку із підпалом гаражу, у якому зберігались належні йому документи та просив суд витребувати ці докази у відповідача (том 1 арк. спр. 114-116).

10 квітня 2019 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення щодо відповіді на відзив на позовну заяву (том 1 арк.спр. 198-199), у яких відповідач додатково зазначив, що позивач, здійснюючи діяльність за КВЕД 69.10 «діяльність у сфері права», не обмежений у здійсненні своєї діяльності територією міста Лисичанськ або Луганської області. Крім того, вважає, що відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним і достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язання, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Тому вважає доводи адміністративного позову необґрунтованими та безпідставними, адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.

26 квітня 2019 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (з урахуванням уточнених позовних вимог) з додатками, згідно якому відповідач додатково до раніше поданих відзиву та заперечень, зазначив, що згідно акта камеральної перевірки податкової декларації по єдиному податку з фізичних осіб від 21.01.2019 № 76/12-32-50-06/2155521898 встановлене порушення позивачем пункту 295.1 статті 295 Податкового кодексу України. Дані камеральної перевірки свідчать про несвоєчасну сплату позивачем авансових внесків по єдиному податку з фізичних осіб. На підставі пункту 122.1 статті 122 Податкового кодексу України, за несвоєчасну сплату єдиного податку за період з лютого 2016 року по грудень 2018 року, позивачу нараховані штрафні санкції на загальну суму 5669,60 грн. На підставі акта камеральної перевірки від 21.01.2019 № 76/12-32-50-06/2155521898 винесено податкове повідомлення-рішення від 07.02.2019 № 0001955006 в сумі 5669,60 грн. Вважає, що податкові повідомлення-рішення від 14.11.2018 № 0002945006 в сумі 503,20 грн та від 07.02.2019 № 0001955006 винесені правомірно (том 1 арк.спр. 220-227).

02 травня 2019 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив від 27.04.2019, у якій позивач додатково зазначив, що оскаржувані рішення відповідача є протиправними, оскільки штрафні санкції застосовані щодо податкового боргу, який виник у 2014 році при форс-мажорних обставинах, про які він повідомляв відповідача письмовою заявою від 26.03.2015 з документальним підтвердженням факту терористичного акту та руйнування його житла/офісу. Вважає, що штрафні санкції нараховані поза межами строку 1095 днів (том 1 арк.спр. 228-229).

Процесуальні дії, здійснені судом під час розгляду справи:

Ухвалою суду від 29.01.2019 позову заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення (том 1 арк.спр. 46-47).

Ухвалою від 18.02.2019 після усунення недоліків прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 14 березня 2019 року (том 1 арк.спр. 1-2).

Ухвалою суду від 14 березня 2019 року у підготовчому засіданні частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів, зобов`язано відповідача у строк до 01 квітня 2019 року надати до суду витяг з інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2018; копії декларацій по єдиному податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з додатками з 01.01.2012 по 31.12.2018 та оригінали для огляду в судовому засіданні; оригінал облікової справи платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надати для огляду в судовому засіданні та оголошено перерву до 11 квітня 2019 року (том 1 арк.спр.128-129).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 квітня 2019 року справу № 360/405/19, яка перебувала у провадженні судді Широкої К.Ю., у зв`язку з відрядженням головуючого судді, передано для подальшого розгляду судді Смішливій Т.В. (том 1 арк.спр. 187).

Ухвалою суду від 05.04.2019 прийнято справу суддею Смішливою Т.В. до свого провадження та призначено підготовче судове засідання на 11 квітня 2019 року (том 1 арк.спр. 188).

У підготовчому провадженні судом неодноразово оголошувались перерви за клопотаннями позивача та представника відповідача з метою надання доказів у справі.

Ухвалою суду від 27.05.2019, закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд справи по суті на 19 червня 2019 року (том 2 арк. спр. 16).

Протокольною ухвалою від 19.06.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 21.06.2019 для підготовки до судових дебатів.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та відповідях на відзиви.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзивах на позовну заяву.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець Виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області 31.12.2004 (№ запису про державну реєстрацію 23810000000001422), що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № 024040 (том 1 арк.спр. 43). Згідно свідоцтва платника єдиного податку від 06.02.2012 № 092911 та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.05.2019 № 1005296437, з 01.02.2012 позивач перебуває на податковому обліку як платник єдиного податку (20%, ІІ група) (том 1 арк.спр. 44, 232-233).

З листів Лисичанського міського управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України та виконавчого комітету Лисичанської міської ради встановлено, що 22.07.2014 внаслідок військових дій у м. Лисичанську Луганської області через попадання мінометних снарядів відбулось часткове руйнування будинку та квартири, у якій мешкає позивач (том 1 арк.спр. 37, 38, 126).

26 березня 2015 року позивач звернувся до начальника ДПІ у м. Лисичанську із заявою № 1/3/5, у якій повідомив, що перебуває на спрощеній системі оподаткування (2 група), у зв`язку із військовими діями на території м. Лисичанська знищено його будинок та офіс, частково знищені документи, у продовж чотирьох місяців (червень, липень, жовтень, листопад) він не мав доходу, що стало причиною несплати єдиного податку за серпень, вересень та жовтень 2014 року. Просив не вживати санкцій до нього при прийнятті податкової декларації та звіту по соціальному внеску, а також звільнити його від сплати єдиного податку за серпень, вересень, жовтень 2014 року так як ним були наперед сплачені податки у тому числі за червень-липень 2015 року, у яких він був позбавлений можливості працювати і за жовтень місяць, коли він змушений був виїхати на лікування до м. Миргород, використовуючи цей місяць для щорічної відпустки (том 1 арк.спр. 13).

Листом від 08.04.2015 № 1813/12-09-10, який отриманий позивачем 10.04.2015, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення (том 1 арк.спр. 219), відповідач повідомив позивача про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 1079-р, та про те, що відповідно до ст. 10 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України (том 1 арк.спр. 217-218).

04.10.2018 ГУ ДФС у Луганській області проведено камеральну перевірку податкової декларації по єдиному податку з фізичних осіб фізичної особи-підприємця Мєдвєдєва ОСОБА_2 за результатами якої складений акт № 3414/12-32-50-06/2155521898. Перевіркою встановлено порушення ФОП Мєдвєдєвим С ОСОБА_3 А. п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України у зв`язку із несвоєчасною сплатою авансових внесків по єдиному податку з фізичних осіб (том 1 арк.спр. 14-15).

Не погоджуючись із висновками податкового органу 10.10.2018 позивач направив відповідачу заперечення на акт камеральної перевірки податкової декларації по єдиному податку з фізичних осіб, у яких, зокрема, зазначив, що ним отримано акт перевірки на одному аркуші без додатків, хоча в тексті акта зазначено, що «розрахунок додається» (том 1 арк.спр. 17).

Листом від 22.10.2018 № ФОП-1827/12-32-50-06 відповідач повідомив позивача про розгляд заперечень та підтвердив висновки акту перевірки від 04.10.2018, вказавши, що згідно інтегрованої картки платника єдиного податку за листопад 2015 року за позивачем обліковується заборгованість у сумі 488,56 грн, за грудень 2015 року – 732,16 грн та станом на 20.01.2016 - у сумі 153,37 грн (том 1 арк.спр. 18-19).

На підставі акту камеральної перевірки від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 ГУ ДФС у Луганській області 14.11.2018 винесено податкове повідомлення-рішення № 0002945006, яким до ОСОБА_1 за затримку сплати авансових внесків з єдиного податку в сумі 1006 грн 40 коп. застосовано штрафні санкції у розмірі 50% в сумі 503 грн 20 коп. (том 1 арк.спр. 20-21).

08.11.2018 позивач спрямував на адресу відповідача додаткове заперечення № 2/18 на акт камеральної перевірки податкової декларації по єдиному податку з фізичних осіб (том 1 арк.спр. 117-121).

Листом від 04.12.2018 № ФОП-2665/12-32-50-06 відповідач повідомив позивача про визнання висновку акта камеральної перевірки від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 правомірним та про прийняття податкового повідомлення-рішення (том 1 арк.спр. 22-24).

16.11.2018 позивачем подано скаргу до ДФС України на податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Луганській області та на акт камеральної перевірки податкової декларації по єдиному податку з фізичних осіб, у якій просив їх скасувати (том 1 арк.спр. 25-28).

Рішенням від 10.01.2019 № 1141/6/99-99-11-05-01-25 Державна фіскальна служба України залишила без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Луганській області від 14.11.2018 № 0002945006, а скаргу позивача від 16.11.2018 - без задоволення (том 1 арк.спр. 29-30).

21.01.2019 ГУ ДФС у Луганській області проведена камеральна перевірка податкової декларації по єдиному податку з фізичних осіб фізичної особи-підприємця Мєдвєдєва ОСОБА_2 , за результатами якої складений акт від 21.01.2019 № 76/12-32-50-06/2155521898. Перевіркою встановлено порушення п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно сплачені авансові внески по єдиному податку з фізичних осіб (том 1 арк.спр. 31-32).

Згідно розрахунку штрафних санкцій, доданих до акта камеральної перевірки № 76/12-32-50-06/2155521898 від 21.01.2019 (том 1 арк.спр. 33-34), відповідачем нараховані позивачу штрафні санкції у розмірі 50% від суми податкового зобов`язання за період з лютого 2016 року по грудень 2018 року

На підставі акту камеральної перевірки від 21.01.2019 № 76/12-32-50-06/215552898 відповідачем 07.02.2019 винесено податкове повідомлення-рішення № 0001955006, яким до ОСОБА_1 за затримку сплати авансових внесків з єдиного податку в сумі 11339 грн 20 коп застосовано штрафні санкції у розмірі 50% в сумі 5669 грн 60 коп. (том 1 арк.спр. 55-56).

Вирішуючи справу по суті позовних вимог суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України основним завданням адміністративного судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем вимог ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII (далі – Закон № 1669-VII) у зв`язку з встановленою цим законом забороною контролюючому органу проводити планові та позапланові перевірки господарської діяльності у період та на території проведення антитерористичної операції.

Але, з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до статті 3 Закону № 1669-VII органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Аналіз викладеної норми доводить, що предметом заборони є перевірки щодо здійснення уповноваженими законами органами державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, до яких податкові правовідносини не належать, як з огляду на положення статей 1, 3, 4 Господарського кодексу України, так і з положень пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України.

Згідно положень підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Положеннями пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо проведення камеральних перевірок дотримання строків сплати єдиного податку позивачем.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 6.1 Податкового кодексу України, податком є обов`язків, безумовний платіж до відповідного бюджету, що стягується з платників податку відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 10.1.2 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України встановлено, що єдиний податок належить до місцевих податків.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначені в главі 1 розділу XIV Податкового кодексу України.

Згідно з пунктами 291.2. та 291.3 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За приписами пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на групи платників єдиного податку. Згідно з підпунктом 2 цього пункту до другої групи належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Відповідно до положень пунктів 293.1 статті 293 Податкового кодексу України, ставки єдиного податку для платників другої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата).

Згідно з положеннями пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку зі сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Згідно з вимогами пункту 295.1 статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.

Нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої та другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності (пункт 295.2 статті 295 Податкового кодексу України).

За правилами пункту 122.1 статті 122 Податкового кодексу України несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 300.1 статті 300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Судом встановлено, що в податковій декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2013 рік (том 1 арк.спр. 169-170), позивачем відображено періоду щорічної відпуски за 2013 рік у червні 2013 року.

Також, позивач надав до суду копію заяви від 31.05.2015 до ДПІ у м. Лисичанську про те, що він буде знаходитись у щорічній відпустці з 03.06.2013 по 03.07.2013, а тому за червень 2013 року не повинен сплачувати податок (том 2 арк. спр. 2).

Вказана заява містить штамп реєстрації вхідної кореспонденції ДПІ у м. Лисичанську із зазначенням, що вказану заяву зареєстровано 31.05.2013 за вхідним номером 6158.

Як свідчать дані витягу з інтегрованої картки платника податків за період з 31.12.2012 по 31.12.2013 (том 1 арк.спр. 149-150), відповідачем здійснено нарахування єдиного податку за червень 2013 року у сумі 229,40 грн, а 27.06.2013 позивачем сплачено єдиний податок у сумі 230,00 грн.

З наданого позивачем Аналізу розрахунків податкових декларацій ФОП ОСОБА_1 та фактичної оплати згідно банківських квитанцій за 2013-2018 роки (том 1 арк.спр. 138-139) вбачається, що вказану оплату у червні 2013 року позивач здійснив в рахунок оплати єдиного внеску за липень 2013 року, оскільки у червні 2013 року він скористався правом на звільнення від сплати єдиного податку на період щорічної відпустки.

Відповідно до пункту 295.5 статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Згідно із підпунктом 298.3.2 пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України інформація про період щорічної відпустки і терміни втрати працездатності з обов`язковим додаванням копії листка непрацездатності подається за заявою у довільній формі.

Отже, підставою для звільнення платника податків від сплати єдиного податку на період щорічної відпустки є заява платника податків, подана контролюючому органу у довільній формі.

Як вбачається з даних витягу з інтегрованої картки платника податків за період з 31.12.2013 по 31.12.2014 (том 1 арк.спр. 79-83), станом на 01.01.2014 за даними податкового органу позивач мав переплату з авансових внесків з єдиного податку, яка складала 31,31 грн. Протягом 2014 року відповідач щомісячно 20 числа кожного місяця здійснював нарахування позивачу авансових внесків з єдиного податку у сумі 243,60 грн, нарахувавши внесків з єдиного податку на загальну суму 2923,20 грн.

За 2014 рік позивачем сплачено єдиного податку на загальну суму 2000,00 гривень.

У судовому засіданні позивачем не заперечувався факт несплати єдиного внеску за серпень, вересень та жовтень 2014 року, з посиланням на наявність у зазначений період обставин непереборної сили (форс-мажору). Крім того, несплата єдиного внеску за вказані періоди підтверджується наданим позивачем аналізом розрахунків податкових декларацій ФОП ОСОБА_1 та фактичної оплати згідно банківських квитанцій за 2013-2018 роки (том 1 арк.спр. 138-139), копією податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2014 рік (том 1 арк.спр. 171-172), даними витягу з інтегрованої картки платника податків за період з 31.12.2013 по 31.12.2014 (том 1 арк.спр. 79-83).

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов`язання – це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 87 Податкового кодексу України визначені джерела сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків.

Згідно з вимогами пункту 87.9 статті 87 та пункту 131.2 статті 131 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

У зв`язку із несплатою у встановлені законом строки єдиного податку за період червень-жовтень 2014 року у позивача виник податковий борг. В рахунок погашення податкового боргу та нарахованої пені, на підставі пункту 87.9 ст. 87, пункту 131.2 статі 131 Податкового кодексу України відповідачем зарахована оплата єдиного податку, здійснена позивачем у липні та грудні 2014 року, внаслідок чого станом на 01.01.2015 у позивача виник податковий борг зі сплати єдиного податку.

Згідно з даними витягів з інтегрованої картки платника податків за періоди з 31.12.2014 по 31.12.2015 (том 1 арк.спр. 84-90), з 31.12.2015 по 31.12.2016 (том 1 арк.спр. 91-96), з 31.12.2016 по 31.12.2017 (том 1 арк.спр. 97-100), з 31.12.2017 по 31.12.2018 (том 1 арк.спр. 101-106), всі платежі єдиного податку, сплачені позивачем протягом 2015-2018 років, зараховувались відповідачем в першу чергу в рахунок погашення податкового боргу в календарній черговості його виникнення та в рахунок погашення нарахованої пені.

З огляду на зарахування сплачених позивачем сум єдиного податку в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів та пені, грошове зобов`язання позивача щодо сплати авансового внеску єдиного податку у встановлені пунктом 295.1 статті 295 Податкового кодексу України строки залишалось невиконаним, що відповідно до положень пункту 122.1 статі 122 Податкового кодексу України є підставою для застосування до позивача штрафних санкцій.

При цьому суд враховує, що 26.03.2015 позивач подав відповідачу заяву № 1/3/5, у якій повідомив останнього про використання щорічної відпустки у жовтні 2014 року (том 1 арк.спр. 13). Вказана заява подана позивачем одночасно із поданням податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за 2014 рік (том 1 арк.спр. 171-172).

Як вбачається з відповіді від 08.04.2015 № 1813/12-09-10 (том 1 арк.спр. 217-218) на заяву позивача від 26.03.2015 № 1/3/5 відповідач залишив поза увагою інформацію позивача щодо щорічної відпустки останнього у 2014 році. Доказів використання позивачем у 2014 році праці найманих осіб відповідач суду не надав.

Аналізуючи положення пунктів 295.2, 295.5 статті 295, підпункту 298.3.2 пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що подання платником єдиного податку другої групи, який не використовує працю найманих осіб, контролюючому органу інформації (заяви) у довільній формі про період щорічної відпустки є безумовною підставою для звільнення його від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки. При цьому, окремого терміну подання заяви щодо періоду щорічної відпустки нормами Податкового кодексу України не передбачено.

Отже з дати отримання заяви позивача від 26.03.2015 про період щорічної відпустки у 2014 році, у відповідача відпали правові підстави для врахування суми авансового внеску єдиного податку за жовтень 2014 року у сумі 243,60 грн під час визначення суми податкового боргу станом на 01.01.2015, нарахування пені та зарахування наступних оплат авансового внеску єдиного податку у рахунок погашення податкового боргу.

Статтею 17 Податкового кодексу України передбачено права платника податків, до яких, зокрема, віднесено право на отримання інформації щодо себе, право вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків, тощо.

Тобто, позивач мав право звернутись до податкового органу із заявою про надання інформації щодо врахування поданих ним у 2013 та 2015 заяв про щорічні відпустки за 2013 та 2014 роки, однак, не зробив цього.

Статтею 102 Податкового кодексу України визначено строки давності та їх застосування, зазначивши загальний строк давності продовж 1095 днів, який є застосовним як до визначення податковим органом зобов`язань платнику податків, так і для оскарження дії податкового органу.

Оскільки з дати подання позивачем декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за 2013 рік та за 2014 рік, у яких позивачем відображено дані про використання щорічної відпустки відповідно у червні 2013 року та у жовтні 2014 року, минуло понад 1095 днів суд не вбачає за необхідне надавати оцінку діям податкового органу щодо неврахування заяв позивача про використанням ним щорічних відпусток.

Крім того, позивач не оскаржує дії відповідача щодо неврахування ним заяв позивача про використання щорічних відпусток у 2013 та 2014 роках.

Суд критично оцінює посилання позивача щодо неправомірності нарахування штрафних санкцій за порушення строків сплати єдиного податку, обґрунтоване виникненням податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору) у 2014 році, з таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, що позивач дійсно звертався до відповідача із письмовою заявою 26.03.2015, у якій повідомив останнього про наявність форс-мажорних обставин та просив відповідача звільнити його від сплати єдиного податку за серпень, вересень, жовтень 2014 року. До вказаної заяви позивач надав копії документів, що на його думку підтверджували настання форс-мажорних обставин (том 1 арк.спр. 13).

Листом від 08.04.2015 № 1813/12-09-10 відповідач повідомив позивача про необхідність надання сертифікату Торгово-промислової палати України на підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажору) (том 1 арк.спр. 217-218).

Позивачем надано до суду сертифікат Луганської регіональної торгово-промислової палати № 0900-19-0178 від 03 травня 2019 року (том 1 арк.спр. 242), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, акти тероризму на території Луганської області, для фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: сплата єдиного податку за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2014 року, у термін: щомісячно до 20 числа поточного місяця, а саме до: 20.07.2014, 20.08.2014, 20.09.2014, 20.10.2014, 20.11.2014, 20.12.2014, відповідно до п. 100.4-100.5 ст. 100 Податкового кодексу України. Також зазначено період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 21 червня 2014 року; дата закінчення: 23 грудня 2014 року.

Суд звертає увагу, що статтею 100 Податкового кодексу передбачено можливість розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань за заявою платника податків, а не звільнення від виконання податкового обов`язку взагалі.

З огляду на положення пунктів 295.1, 295.2 статті 295 Податкового кодексу України, податковим законодавством передбачено нарахування авансових внесків єдиного податку платникам першої і другої груп з моменту реєстрації платником єдиного податку до останнього дня місяця анулювання реєстрації. При цьому, положеннями Податкового кодексу України не передбачено можливості звільнення платника податків від сплати єдиного податку у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажору) на підставі сертифікату Торгово-промислової палати України.

Водночас, Податковим кодексом України передбачені права:

- платників податків на отримання відстрочення (розстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) (підпункт 17.1.5 пункту 17.1 статті 17 Кодексу);

- органів доходів і зборів на прийняття рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (підпункт 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 Кодексу).

Згідно із статтею 32 Податкового кодексу України строк сплати податку та збору може бути змінено шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Загальні засади розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платників податків передбачені статтею 100 Кодексу.

Перелік обставин, що є підставами для відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), та підтверджуючих ці обставини документів, наведено у постанові Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин» (далі – постанова № 1235).

Відповідно до розділу ІІ постанови № 1235 доказом, що підтверджує факт настання (існування) обставин непереборної сили, що є підставою для відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків, є висновок Торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили.

Порядок та умови надання платникам податків розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань або податкового боргу затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 574, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1853/24385 (далі – наказ № 574). Пунктом 3.1 розділу ІІІ наказу № 574 для ініціювання відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу) платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов`язання (податкового боргу) з:

- письмовою заявою, форма якої наведена у додатку 1 до наказу № 574. У заяві обов`язково повинні бути зазначені суми платежів (податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені), сплату яких платник податків просить відстрочити, а також строк відстрочення та періоди сплати таких платежів. При цьому суми, строк сплати яких ще не настав, та строк сплати яких вже минув, вказуються окремо;

- економічним обґрунтуванням, яке складається з: переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин; аналізу фінансового стану; графіка погашення відстрочених сум; розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення.

Податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), може бути списаний як безнадійний відповідно до статті 101 Податкового кодексу України. Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1844/24376 (далі – наказ № 577), згідно з яким платник податків може звернутися до органу доходів і зборів за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню. До заяви обов`язково додаються документи, зазначені в підпункті 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним. За результатами розгляду документів, наданих платником податків, керівник (його заступник) органу доходів і зборів за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу. Списання безнадійного податкового боргу проводиться органами доходів і зборів щоквартально.

Проте як встановлено в судовому засіданні, позивач не звертався до відповідача із заявами щодо розстрочення чи відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу чи щодо списання безнадійного податкового боргу в порядку, передбаченому ст. 101 Податкового кодексу України.

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII (далі - Закон № 1669-VII), протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідно до пункту 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Згідно з пунктом 113.3 статті 113 вказаного Кодексу штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

З наведених норм слідує, що підстави та порядок притягнення до відповідальності за податкові правопорушення, у тому числі умови звільнення від штрафних санкцій, мають визначатися Податковим кодексом України та/або законами, що містять виключно положення про відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Закон України "Про торгово-промислові палати в Україні" не належить до таких законів. Він не містить норм матеріального права, які безпосередньо регулювали би порядок та підстави звільнення від відповідальності за податкові правопорушення.

У свою чергу Податковий кодекс України не містить норм, на підставі яких правопорушники звільнялися би від відповідальності у разі наявності обставин непереборної сили (форс - мажорних обставин). Виключення у податкових відносинах складають окремі спеціальні закони, умови для застосування яких у даній справі відсутні.

Крім того, посилання позивача як на підставу звільнення від сплати єдиного податку на положення п. 94 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2664-VI, суд вважає необґрунтованими, оскільки предметом даного позову є оскарження податкових повідомлень-рішень щодо нарахування штрафних санкцій за порушення строків сплати єдиного податку. Отже, вказаний закон не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами спору.

Наданий позивачем сертифікат Торгово-промислової палати України засвідчив настання для позивача обставин непереборної сили у період з 21 червня 2014 року до 23 грудня 2014 року. Проте, з розрахунків штрафних санкцій до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.11.2018 № 0002945006 (том 1 арк.спр. 21) та від 07.02.2019 № 0001955006 (том 1 арк.спр. 225), вбачається, що штрафні санкції нараховані позивачу за несвоєчасну сплату авансових внесків з єдиного податку за період з 20.10.2015 по 20.01.2016 та з 20.02.2016 по 20.12.2018 (відповідно).

Тобто, відповідачем застосовано до позивача штрафні санкції за порушення останнім податкового законодавства за періоди, відмінні від тих, у яких встановлено існування для позивача форс-мажорних обставин.

Водночас, вирішуючи питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, якими до позивача застосовано оскаржувані штрафні санкції, суд зазначає, що підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень є акти камеральних перевірок.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобовязання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно пункту 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України визначено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом пяти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України суд приходить до виснвку, що акт податкової перевірки є службовим документом і носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, які відображають в акті перевірки всі факти, пов`язані з порушеннями, допущеними платниками податків. Акт перевірки є основним джерелом, на підставі якого виноситься податкове повідомлення-рішення.

Тобто, в акті перевірки повинно бути зазначено вид перевірки, на підставі чого та стосовно кого проводиться перевірка, період, який охоплено перевіркою, які документи використано під час перевірки, які порушення вимог Податкового кодексу України встановлено під час перевірки та яка відповідальність встановлена за виявлені порушення.

При цьому, зазначеним вимогам повинні відповідати будь-які акти перевірок, а не лише акти документальних перевірок.

За загальним правилом у випадку виявлення під час перевірки однотипних порушень вони можуть бути відображені в додатках до акту перевірки та є його невід`ємною частиною.

Однак, у будь якому випадку узагальнена інформацію про виявлені порушення повинна бути відображена саме в акті перевірки. Я не в додатках до нього.

Дослідженням акту перевірки від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 встановлено, що він має назву: «акт камеральної перевірки податкової декларації по єдиному податку з фізичних осіб», однак, в тексті акта відсутнє посилання на будь-яку податкову декларацію по єдиному податку. Зазначено, що при перевірці використано інформацію оперативного обліку податків і зборів (інтегрована картка платника за кодом бюджетної класифікації – 50 18050400).

Тобто, вид камеральної перевірки «перевірка податкової декларації» не співпадає з тим, що досліджувалось під час перевірки, оскільки інформація оперативного обліку податків і зборів досліджується під час камеральної перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

Натомість, камеральна перевірка податкової декларації має на меті встановлення помилок (порушень) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.

Далі в акті від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 зазначено, що перевіркою встановлено порушення п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно сплачені авансові внески по єдиному податку з фізичних осіб (розрахунок додається).

Жодної інформації про те, за який період встановлено порушення позивачем своєчасність сплати авансових внесків по єдиному податку акт перевірки не містить.

Розрахунок до акту перевірки від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 також не складався, про що свідчать заперечення позивача на вказаний акт від 10.10.2018, у яких зазначено, що позивач отримав 09.10.2018 лист, у якому знаходився 1 аркуш паперу під назвою акт камеральної перевірки без додатків (том 1 арк. спр. 17).

Не надано відповідачем додаток до акта перевірки від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 і під час розгляду справи в суді.

Після неодноразових звернень позивача до податкового органу йому було надано додаток до податкового повідомлення-рішення без номеру та дати під назвою «розрахунок штрафних санкцій», у якому вказано про нарахування штрафної санкції у розмірі 50% від суми податкового зобов`язання станом на 20.10.2015, 20.11.2015, 20.12.2015 та 20.01.2016 (том 1 арк. спр. 16).

Однак, про те, що вказаний розрахунок був відсутній під час складання акта перевірки від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 свідчить лист ГУ ДФС у Луганській області від 22.10.2018 № ФОП-1827/12-32-50-06, яким відповідач надав відповідь на заперечення позивача проти акта перевірки, вказавши, що згідно інтегрованої картки платника єдиного податку станом на 20.11.2015 за позивачем обліковується заборгованість у сумі 488,56 грн, станом на 20.12.2015 обліковується заборгованість у сумі 732,16 грн та станом на 20.01.2016 обліковується заборгованість у сумі у сумі 153,37 грн (том 1 арк.спр. 18-19).

Отже, навіть сам податковий орган не міг з акта камеральної перевірки від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 встановити за який період проведено перевірку та за який період виявлено порушення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що акт перевірки від 04.10.2018 № 3414/12-32-50-06/2155521898 не може бути носієм доказової інформації про встановлення порушень позивачем своєчасності сплати єдиного податку у період з жовтня 2015 року по січень 2016 року включно та не може бути підставою для винесення ГУ ДФС у Луганській області податкового повідомлення-рішення від 14.11.2018 № 0002945006 про нарахування позивачу штрафної санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку у сумі 503,20 грн.

Тобто, вказане податкове повідомлення-рішення є безпідставним, а тому підлягає скасуванню.

Акт перевірки від 21.01.2019 № 76/12-32-50-06/2155521898 (том 1 арк. спр. 31-32) також має назву: «акт камеральної перевірки податкової декларації по єдиному податку з фізичних осіб», однак, в тексті акта відсутнє посилання на будь-яку податкову декларацію по єдиному податку. Зазначено, що при перевірці використано інформацію оперативного обліку податків і зборів (інтегрована картка платника за кодом бюджетної класифікації – 50 18050400).

Тобто, вид камеральної перевірки «перевірка податкової декларації» не співпадає з тим, що досліджувалось під час перевірки, оскільки інформація оперативного обліку податків і зборів досліджується під час камеральної перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

До вказаного акта додано розрахунок штрафної санкції за період з 20.02.2016 до 20.12.2018 включно (том 1 арк. спр. 33), однак, як зазначалось судом раніше, додаток до акта перевірки складається з метою розвантажити акт від зайвої інформації про виявлені однотипні порушення, однак, не може підмінювати собою сам акт перевірки.

У даному ж випадку акт від 21.01.2019 № 76/12-32-50-06/2155521898 не містить жодної інформації про період, який охоплено перевіркою, про період, за який виявлено порушення податкового законодавства, та про суму несвоєчасно сплаченого узгодженого податкового зобов`язання.

Тобто, акт від 21.01.2019 № 76/12-32-50-06/2155521898 також не може бути підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 07.02.2019 № 0001955006 про нарахування позивачу штрафної санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку у сумі 5669,60 грн, а тому вказане податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем також безпідставно, що є підставою для його скасування.

Щодо обраного позивачем способу захисту, а саме вимоги визнати неправомірними дії Головного управління ДФС у Луганській області щодо нарахування штрафних санкцій на суму 503,20 грн та на суму 5669,60 грн суд зазначає таке.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Таким чином обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язків характер.

Правові наслідки для платника податків створюють прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення, а не самі дії податкового органу щодо проведення перевірки чи визначення розміру штрафних санкцій, оскільки, такі дії оскаржуються платником податків шляхом подання заперечень на акт перевірки.

Отже, викладені в акті висновки є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб`єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов`язків для платника, відтак дії по складанню акту перевірки чи визначення розміру штрафних санкцій також не є протиправними, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2018 № 0002945006 та від 07.02.2019 № 0001955006.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі суд враховує, що відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає, що обрання неналежного способу захисту порушених прав фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними, а тому на його користь необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору у повному обсязі.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн (квитанція № 0.0.1251788386.1 від 26.01.2019 на суму 768,40 грн) (арк.спр. 51), які необхідно стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Луганській області.

Щодо витрат позивача на отримання сертифікату Луганської регіональної торгово-промислової палати № 0900-19-0178 від 03 травня 2019 року у сумі 665,50 грн (том 1 арк.спр. 243-244), то, оскільки за результатами розгляду даної справи суд прийшов до висновку, що вказаний сертифікат не має відношення до предмету спору та засвідчує настання для позивача форс-мажорних обставин у періоди, які не є спірними у даній справі, то і витрати на його отримання не відносяться до інших судових витрат у цій справі, а тому не можуть бути відшкодовані за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління ДФС у Луганській області (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, 72, ідентифікаційний код юридичної особи 39591445) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 14.11.2018 № № 0002945006 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій по єдиному податку з фізичних осіб на суму 503,20 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 07.02.2019 № № 0001955006 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій по єдиному податку з фізичних осіб на суму 5669,60 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

В частині позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання неправомірними дії Головного управління ДФС у Луганській області щодо нарахування штрафних санкцій на суму 503,20 грн та на суму 5669,60 грн – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 21 червня 2019 року.

Суддя Т.В. Смішлива