Рішення № 82535026, 20.06.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2019 р. справа № 300/819/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

12.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-138036-55У від 08.11.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу № Ф-138036-55У від 08.11.2018 зі сплати єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування на суму 15 819,54 грн. На думку позивача, податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

06.05.2019 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області подало до суду відзив на позов, в якому заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні.

23.05.2019 ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, у якій із відзивом не погоджується.

Розглянувши справу в порядку визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах адміністративної справи, відзив та відповідь на відзив, судом встановлено наступне.

27 березня 2019 року позивач отримав від Івано-Франківського міського відділу виконавчої служби постанову від 25.03.2019 про відкриття виконавчого провадження № 58689988. Підставою для відкриття виконавчого провадження стала вимога про сплату боргу № Ф-138036-55У, що видана 08.11.2018 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області.

Позивач зазначає, що вказану вимогу про сплату боргу від відповідача не отримував та дізнався про її існування тільки із постанови про відкриття виконавчого провадження, а її фотокопію отримав від державного виконавця.

Позивач з 2005 року є фізичною особою-підприємцем та взятий на облік як платник податків в ДПІ у м.Івано-Франківську. Видами діяльності позивача є нотаріальна та інша юридична діяльність, надання індивідуальних послуг, що підтверджується копіями свідоцтва про державну реєстрацію фізичної-особи підприємця та довідки про взяття на облік платника податків.

З 2008 року позивач перебуває на загальній системі оподаткування та по даний час жодної підприємницької діяльності не здійснює та доходів від такої не отримує. Щороку позивач подає до ДПІ у м.Івано-Франківську податкові декларації про майновий стан і доходи, що підтверджується копіями декларацій за 2016, 2017, 2018 роки.

З 27 жовтня 2010 року позивач є найманим працівником та працює в ТзОВ "Юридична компанія "Моріс Груп". В даний час займає посаду старшого юриста. Юридичну діяльність з 27.10.2010 по даний час позивач реалізовує не як самозайнята особа, а виключно як найманий працівник.

З 01 березня 2017 року по 29 квітня 2017 року, позивач працював за сумісництвом у ТзОВ "Ем Джі Літігейшн".

15 червня 2018 позивач отримав свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю. Своє право на зайняття адвокатською діяльністю позивач також реалізовує не як самозайнята особа, як найманий працівник працюючи старшим юристом в ТОВ "Юридична компанія "Моріс Груп".

З 21 вересня 2018 року позивач працю за сумісництвом в адвокатському об"єднанні "Моріс Барістерс" на посаді старшого адвоката та відповідно також реалізовує своє право на зайняття адвокатською діяльністю як найманий працівник.

27.08.2018 позивач отримав від ДПІ у м.Івано-Франківську лист, в якому остання повідомляла, що позивач станом на 15.08.2018 перебуває в Єдиному реєстрі адвокатів України, однак не перебуває на обліку в контролюючому органі як фізична особа, що здійснює незалежну професійну діяльність. На підставі зазначеного ДПІ вказувала необхідність стати на облік як самозайнята особа.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому, відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, відповідно до положень частини 4 пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліків платників податків та зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. У такому разі фізична особа зобов`язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою "Зміни" та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець та, відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності є діяльність у сфері права.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В силу вимог п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону України №2464, зокрема відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", до нього не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону України № 2464. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом з тим, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, який перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (база нарахування єдиного внеску), даний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році іго окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, две не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Зеконом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та г господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими д зговорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності зддювідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий гадане і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п.1 ч. 1 ст.7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, значених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму зарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають неповну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", ті суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже фізична особа-підприємець, та/або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в касах такої підприємницької та/або незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Частиною 5 ст. 8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 встановлено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Таким чином мінімальний розмір єдиного внеску у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць, а у 2018 році 819, 06 грн. на місяць.

Як вже зазначалось судом, позивач є найманим працівником та працює з 27.10.2010 року по цей час в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Моріс Груп". З 01 березня 2017 року по 29 квітня 2017 року, позивач працював за сумісництвом у товаристві з обмеженою відповідальністю "Ем Джі Літігейшн", а з 21 вересня 2018 року Позивач також працює за сумісництвом в Адвокатському об`єднанні "Моріс Барістерс".

Слід зазначити, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Моріс Груп", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ем Джі Літігейшн", а також і Адвокатське об`єднання "Моріс Барістерс" сплачують за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі більшому ніж встановлений Законом №2464 мінімальний його розмір.

Так, розмір мінімального річного єдиного внеску за 2017 рік становив 704x12 = 8448,00 грн.

Розмір мінімального річного єдиного внеску за 2018 рік становив 819,06x12=9828,72 грн.

В той же час, у 2017 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Моріс Груп" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ем Джі Літігейшн" сплатило за позивача єдиного внеску на загальну суму 11 927,24 грн. Тобто на 3479,24 грн. більше мінімального розміру.

У 2018 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Моріс Груп" та Адвокатське об`єднання "Моріс Барістерс" сплатило за Позивача єдиного внеску на загальну суму 12788,63 грн. Тобто на 2959,91 грн. більше мінімального розміру, підтверджується відповідними довідками, які містяться в матеріалах справи.

Суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1096-54 від 05.02.2019, винесена контролюючим органом, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваної вимоги, а відтак, позовна заява підлягає задоволенню в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

За наведених вище обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак на користь позивача із бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 768,40 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності 20, м. Івано-Франківськ, 76018) № Ф-138036-55У від 08.11.2018.

Стягнути із бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності 20, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Шумей М.В.