Рішення № 82534760, 29.05.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 травня 2019 року 15 год. 40 хв.Справа № 280/1443/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, 23Л, код ЄДРПОУ 37963785) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними дії Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області щодо припинення виплати з 01.04.2018 пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області відновити виплату призначеної пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість по пенсії з 01.04.2018; зобов`язати Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати; стягнути з Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 600,00 грн.

В обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що вона перебуває на пенсійному обліку в Бердянському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію, однак з 01.04.2018 відповідачем припинено виплату пенсії з невідомих позивачу причин. Вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною та такою, що суперечить вимогам Конституції України та інших нормативно-правових актів. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 15 травня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/1443/19. Призначено судове засідання на 29 травня 2019 року без виклику сторін.

23 травня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. №20963), в якому останній зазначає, що позивач перебуває на обліку у відповідача. У зв`язку з надходження до Управління рішення начальника Управління праці та соціального захисту населення виконкому Бердянської міської ради від 26.03.2018 №632, з 01.04.2018 виплату пенсії позивачу припинено. З врахуванням вимог Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, вважає, що виплату пенсії зупинено законно, відтак позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами частини 2 статті 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У зв`язку з перебуванням судді Максименко Л.Я. у відпустці з 03.06.2019 по 17.06.2019, що підтверджується довідкою від 12.06.2019 вих.№ 02-35/19/47, судове рішення виготовлено у перший робочий день – 18.06.2019.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2014 перебуває на обліку в Бердянському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 від 09.02.1987.

Відповідно до Довідки від 05.10.2018 №0000628805/2521 ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.

Відповідно до пояснень відповідача, наданих у відзиві на адміністративний позов, з квітня 2018 року позивачу припинено виплату пенсії згідно Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішно переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2015 №365, на підставі рішення начальника управління праці та соціального захисту населення виконкому Бердянської міської ради від 26.03.2018 №632.

Позивач не погодившись з діями відповідача щодо невиплати пенсії з квітня 2018 року звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2018 та зобов`язання відповідача відновити виплату призначеної пенсії з 01.04.2018 з виплатою заборгованості, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно із частиною 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (надалі - Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону №1058-ІV).

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Згідно із частиною 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону № 1706-VII).

Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач вказує на правомірність припинення виплати пенсії з посилання на вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Разом з тим, законом, який регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-ІV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

При цьому, конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що вказані відповідачем підстави не є передбаченими законом підставами для припинення виплати пенсії, у зв`язку з чим, відповідач обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Тим паче, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення, якого прийнято не було.

Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV.

Вказане, також, узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03.05.2018 (справа № 805/402/18, провадження №Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04.09.2018.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2018 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01.04.2018, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача виплатити нараховану пенсію за період з 01.04.2018.

Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13.02.2018 у справі №219/9003/17, від 20.02.2018 у справі №234/10770/17, тощо.

Шодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” передбачає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Дія зазначених положень Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, і заробітна плата (грошове забезпечення).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону № 1058-IV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17) та Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 року ( №185/515/16-а (2а-185/5/17)).

Крім того, первинною умовою нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є наявність вини відповідача.

Вина відповідача у невиплаті позивачу пенсії з 01.04.2018 була встановлена в ході розгляду справи, у зв`язку з чим існує і заборгованість за пенсійними виплатами, а відтак і база для нарахування компенсації.

Зважаючи не наведене, суд також задовольняє позов у вказаній частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 3600 грн. суд зазначає наступне.

У відповідності до положень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно п.4 Постанови у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. П.5 зазначеної постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п.9 зазначеної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стверджуючи, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не зазначено в чому саме полягає моральна шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з бездіяльністю зазначеного суб`єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Таким чином, у задоволенні позову в частинні стягнення моральної шкоди суд відмовляє.

Щодо допущення негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць та зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили суд зазначає наступне.

Нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи те, що судом не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов`язання вчинити дії по її виплаті, суд не знаходить підстав для звернення до негайного виконання рішення частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача - Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у місячний строк, від дня набрання законної сили судовим рішенням в даній справі, подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки ухвалою про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі позивача звільнено від сплати судового збору, то розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, 23Л, код ЄДРПОУ 37963785) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2018.

Зобов`язати Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_2 з моменту припинення її виплати, а саме з 01.04.2018.

Зобов`язати Бердянське управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суму компенсації втрат частини доходів з 01.04.2018 по фактичну виплату заборгованості з пенсії.

В іншій частині позову відмовити.

Встановити судовий контроль за виконанням рішення в даній адміністративній справі та зобов`язати Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 18 червня 2019 року.

Суддя Л.Я. Максименко