Рішення № 82524479, 13.06.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/11503/15-ц

Провадження № 521/655/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2019 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мазун І.А.

за участю секретаря судового засідання – Кіліян О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, стягнення збитків від незаконного звільнення виходячи із середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду міста Одеси з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, стягнення збитків від незаконного звільнення, виходячи із середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" від 25 червня 2015 року № 54-К його звільнено з посади начальника юридичного відділу з 30 червня 2015 року за пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає звільнення з роботи незаконним, таким, що проведено всупереч вимогам частини другої статті 39-1 КЗпП України та з порушенням частини третьої статті 53 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції".

Дана справа після її касаційного перегляду постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2019 року була направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Остаточним уточненням до позовної заяви від 28.09.2018 року позивач, з урахуванням заявлених у позові вимог, навів розрахунок грошових сум до стягнення станом на 28.09.2019 року та просив визнати наказ уповноваженої особи Фонду про його звільнення незаконним, зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити позивачу грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 71 999,46 грн., збитки виходячи із середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 502765,46 грн. та 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи встановлено, що наказом № 45-К від 12.05.2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора юридичного управління АТ "ФІНРОСТБАНК" за трудовим договором укладеним на невизначений строк. (т.1 а.с.10)

З 16.07.2014 року в АТ "ФІНРОСТБАНК" рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі-Фонд) від 15.07.2014 року № 55 було запроваджено тимчасову адміністрацію Фонду. Наказом уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію АТ "ФІНРОСТБАНК" Волкова О.Ю. № 92-К від 14.08.2014 року в межах вищезазначеного безстрокового трудового договору ОСОБА_1 було переведено на посаду директора юридичного управління банку. (т.1 а.с.11)

З 16.10.2014 року рішенням Фонду від 16.10.2014 року № 113 було розпочато процедуру ліквідації АТ "ФІНРОСТБАНК" строком на 1 рік - по 16.10.2015 року.

Наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" Волкова О.Ю. від 10.12.2014 року № 276-К ОСОБА_1 23.12.2014 року був звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, а наказом тієї самої уповноваженої особи Фонду № 359-К від 24.12.2014 року знов прийнятий на поворотній основі на роботу в АТ "ФІНРОСТБАНК" на посаду начальника юридичного відділу за строковим трудовим договором на час виконання певної роботи на період з 24 грудня 2014 року по 31 березня 2015 року. (т.1 а.с.15,16)

31.03.2015 року за наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" Юрченка Є.С. від 31.03.2015 року № 21-К відбулося переукладення з Топоровим О.М. вказаного строкового трудового договору на новий строк - до 30 червня 2015 року. (т.1 а.с.17)

Наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" Юрченка Є.С. від 25.06.2015 року № 54-К ОСОБА_1 30.06.2015 року було звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України - у зв`язку із закінченням строку трудового договору. (т.1 а.с.20)

Позивач в судовому засіданні підтримав свою уточнену позовну заяву від 28.09.2018р. та просив її задовольнити в повному обсязі.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позовні вимоги не визнав, вказуючи, що Фонд гарантування вкладів не є належним чи відповідачем у справі.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" в судове засідання не з`явилася, сповіщена належним чином.

Дослідивши в судовому засіданні фактичні обставини справи та аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу АТ "ФІНРОСТБАНК" 30 червня 2015 року з підстав пункту 2 статті 36 КЗпП України відбулося всупереч вимогам частини другої статті 39-1 КЗпП України та з порушенням частини третьої статті 53 Закону України "Про запобігання корупції".

До такого висновку суд дійшов з огляду на наступне.

Поряд із застосуванням до вказаного трудового спору норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про запобігання корупції", застосуванню підлягають норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним Законом до спірних трудових правовідносин.

Частиною 2 статті 39-1 КЗпП України, на застосування якої до спірних відносин наполягає позивач, передбачено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Суд вважає, що фактичні умови, за якими позивач виконував роботу на посаді начальника юридичного відділу банку на підставі переукладеного 31.03.2015 року згідно Наказу № 21-К строкового трудового договору не містять визначених статтею 23 КЗпП України ознак строковості та вказують на постійний характер роботи позивача на даній посаді.

Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що на стадії ліквідації банку, визначені статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноваження уповноваженої особи Фонду передбачають насамперед юридичну спрямованість його дій зокрема, на вжиття у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком, пошук, виявлення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб (п.4 ч.1 ст. 48); вчинення правочинів щодо відмов від виконання договорів та розірвання таких договорів (п.6 ч.1 ст.48), яких уповноважена особа Фонду може реалізувати саме через працівників юридичної служби банку, що ліквідується. За обставин справи, яких підтверджено письмовими доказами позивача, на час виникнення спірних відносин штат юридичної служби банку складався всього з двох працюючих за строковими трудовими договорами юристів банку, одним із яких був позивач на посаді начальника юридичного відділу.

На постійний характер роботи позивача на посаді начальника юридичного відділу АТ "ФІНРОСТБАНК" та потребу у збільшенні кількісного складу юристів у процесі ліквідації банку свідчать надані позивачем письмові та електронні докази, а саме: службові записки позивача на ім`я ліквідатора банку ОСОБА_2 .С. від 28.04.2015 року за вх. № 792 та від 08.06.2015 року за вх. № 954, в яких позивачем наведено обсяги наступної запланованої роботи двох штатних працівників юридичного відділу банку на стадії його ліквідації; копії договорів підряду, укладених 11.08.2014 року та 17.10.2014 року уповноваженою особою Фонду ОСОБА_3 із фізичною особою ОСОБА_4 ; копії договорів підряду укладеного 23.03.2015 року та 01.04.2015 року уповноваженою особою Фонду ОСОБА_4 із фізичною особою ОСОБА_5 ; копії наказу уповноваженої особи Фонду Красюка І.І. від 22.10.2015 року за №172-к про прийняття на роботу ОСОБА_6 на посаду юрисконсульта юридичного відділу АТ "ФІНРОСТБАНК" та наказу від 10.11.2015 року за № 211-к про продовження терміну дії строкового договору укладеного з ОСОБА_6 до 31.01.2016 року.

На постійний характер роботи позивача на посаді начальника юридичного відділу АТ "ФІНРОСТБАНК" та на потребу наявності працівника на посади начальника юридичного відділу вже після незаконного звільнення позивача з роботи вказує копії наказу уповноваженої особи Фонду Красюка І.І. від 22.10.2015 року за №171-к про прийняття на роботу ОСОБА_7 на посаду начальника юридичного відділу АТ "ФІНРОСТБАНК" та наказу від 10.11.2015 року за № 210-к про продовження терміну дії строкового договору, укладеного з ОСОБА_7 до 31.01.2016 року.

На відсутність чіткого визначення строку повної ліквідації банку свідчать надані позивачем паперові копії електронних доказів, а саме: оголошення Фонду від 12.10.2015 р. з офіційного сайту Фонду про продовження строку ліквідації банку на 2 роки - до 16.10.2017 року; оголошення Фонду від 17.10.2017 року з офіційного сайту Фонду про продовження строку ліквідації банку до 16.10.2018 року; оголошення Фонду від 09 жовтня 2018 р. з офіційного сайту Фонду про продовження строку ліквідації банку до 16.10.2019 року.

Станом на дату прийняття рішення у справі АТ "ФІНРОСТБАНК" продовжує перебувати на стадії ліквідації та не є припиненим.

Суд вважає, що зазначені докази позивача у їх сукупності, які є належними та допустимими, спростовують наявність ознаку строковості у роботі позивача на посаді начальника юридичного відділу банку.

З огляду на те, що приписи частини 5 статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", так само як і надані позивачем копії щорічних рішень виконавчої дирекції Фонду про неодноразове продовження строків ліквідації банку не містять чіткого юридичного визначення конкретної дати повної ліквідації АТ "ФІНРОСТБАНК" та за обставин переукладення 31.03.2015 року з позивачем строкового трудового договору на новий строк, позивач небезпідставно мав очікувати на продовженні трудових відносин вже без обмеження будь-яким строком у подальшому, тобто реалізувати власне право на працю на умовах трудового договору укладеного на невизначений строк, як того передбачено частиною 2 статті 39-1 КЗпП України.

Тому, застосування уповноваженою особою Фонду обмежень трудових прав позивача на працю у банку, шляхом видання наказу про його звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України не можна вважати очевидним та передбачуваним для позивача, та таким, що відповідає принципу юридичної визначеності.

За сталою практикою Європейського суду з прав людини, суди у своїй діяльності повинні неухильно дотримуватися принципу юридичної визначеності, як основної складової верховенства права.

Відповідно до норм ч.1 ст.81, ч.3 ст. 83 ЦПК України ЦПК України суд розглядає справу за на підставі доказів, поданих сторонами у порядку та строки визначені Законом.

Уповноважена особа Фонду не скористалася наданим процесуальним правом на подання відзиву на позов, будь-яких доказів на спростування заявлених позивачем вимог не надала.

Письмовим відзивом на позов Фонд також жодного доказу на спростування аргументів позивача щодо незаконності його звільнення 30.06.2015 року з роботи за п.2 ст.36 КЗпП України на підставі наказу уповноваженої особи Фонду Юрченка Є.С. від 25.06.2015 року № 54-К не надав. Відзивом на позов Фонд з посиланням на норми ч.2 ст.37, ч.2 ст.46, ст.48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежився доводами про те, що спірний строковий трудовий договір з позивачем був припинений уповноваженою особою Фонду за п.2 ст. 36 КЗпП України на виконання уповноваженою особою Фонду повноважень керівника АТ "ФІНРОСТБАНК". Тому на думку Фонду саме банк, як юридична особа, а не Фонд є належним відповідачем у даному трудовому спорі.

Вказані доводи Фонду є неприйнятними, з огляду на обмежене тлумачення Фондом норм матеріального права, яких слід застосувати до вказаного питання.

Суд наголошує, що у спорах, пов`язаних зі звільненням працівників, у тому числі прийнятих на роботу для забезпечення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку чи його ліквідації, застосуванню підлягають норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які є спеціальними.

Згідно із частиною шостою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року (далі - Закон № 4452-VI).

Пунктом 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку.

За змістом пункту 1 частини другої статті 37, частини першої статті 48 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, та з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Системний аналіз статей 37, 46, 48, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" свідчить про те, що на стадії ліквідації банку ліквідатор (у цьому випадку керівник ліквідаційної процедури - уповноважена особа Фонду) з дня свого призначення отримав можливість самостійного прийняття рішень щодо використання майнових активів банку та розпорядження ними, управління банком та керівництва його господарською діяльністю, тобто законодавчо закріплені повноваження ліквідатора прирівняні до обов`язків, які виконує власник, та прав, наданих власнику банку.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року по справі № 757/75149/17-ц забезпечуючи однакове застосування зазначених норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у питанні визначення власника банку, що ліквідується.

Трудові правовідносини між власником підприємства, установи, організації та працівником безпосередньо врегульовано нормами Кодексу законів про працю України.

Статтею 21 КЗпП України трудовий договір визначено, як угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору між власником та працівником визначено статтею 22 КЗпП України.

Правила укладення, переукладення, зміни та припинення трудового договору між власником підприємства, установи, організації та працівником регулюються, зокрема, статтями 24, 39-1 та 36 КЗпП України.

Враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 року по справі № 757/75149/17-ц , зазначені норми КЗпП України та приписи ч.3 ст. 16 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно якої позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду, суд дійшов до правового висновку про те, що у спірних трудових відносинах з позивачем саме Фонд, як власник банку, що ліквідується є належним відповідачем по справі.

Посилання представника Фонду у судовому засіданні на те, що наказ уповноваженої особи Фонду про звільнення позивача з роботи не можна вважати рішенням, якого можна оскаржити у розумінні приписів статті 54 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та його доводи про те, що наказ уповноваженої особи Фонду про звільнення позивача з роботи є внутрішнім документом банку суд вважає хибними.

За загальним правилом індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. Обов`язковою ознакою правового акта індивідуальної дії є створення ним юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. Відтак спірний наказ уповноваженої особи Фонду про звільнення позивача з роботи є актом індивідуальної дії у сфері приватно-правових відносин, тобто цей акт стосується конкретно позивача та породжує конкретні цивільно-правові відносини, обумовлені цим актом.

Відповідно до пункту 17 частини1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Частиною 3 статті 16 даного Закону визначено, що шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством.

Згідно ч.8 ст.35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Статтею 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачена можливість оскарження до суду дій та рішень, що приймаються відповідно до цього Закону Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення ліквідації банку.

Аналіз наведених норм Закону дає суду усі підстави вважати, що позивач має право на судове оскарження рішення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" у вигляді Наказу № 54-К від 25.06.2015 року про звільнення позивача з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Суд враховує постанову Верховного Суду від 25 січня 2018 року по справі № 711/2644/16-ц, якою застосовуючи до питання визначення порядку оскарження рішень Фонду норми пункту 17 частини1 статті 2, статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Верховний Суд дійшов до правового висновку про те, що з моменту запровадження процедури ліквідації у банку будь-які питання, що виникають зокрема із порушених прав особи, як колишнього працівника банку мають бути вирішені ним шляхом звернення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або уповноваженої особи Фонду. За наслідками такого звернення порушене такою особою питання має бути розглянуто Фондом гарантування вкладів фізичних осіб або уповноваженою особою Фонду у межах визначених законом повноважень. Рішення за наслідками такого звернення має винести Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважена особа Фонду і таке рішення, у разі незгоди з ним, може бути оскаржене такою особою до суду як це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Фактичні обставини справи вказують те, що саме такого порядку оскарження рішення уповноваженої особи Фонду про незаконність звільнення його з роботи дотримався позивач, підтвердженням чому його службова записка від 25.06.2015 року за вх. № 1024 на ім`я уповноваженої особи Фонду ОСОБА_4 , якою він з метою запобігання до нього можливих заходів негативного впливу у вигляді незаконного звільнення з роботи за письмові повідомлення Фонду про корупційні дії цього працівника Фонду завчасно попередив останнього про неприпустимість порушення ним норм ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України та ч. 3 ст. 53 Закону України "Про запобігання корупції". Письмовим доказом звернення позивача з даного питання до Фонду є його лист від 21.06.2015 року, яким він проінформував Фонд про намір працівника Фонду ОСОБА_4 прийняти незаконне рішення зі звільнення позивача з роботи, якого Фонд залишив без належної уваги.

Повною мірою дослідив фактичні обставини трудового спору та надав належну оцінку наявним у справі доказам суд дійшов до висновку про незаконність звільнення уповноваженою особою Фонду 30.06.2015 року позивача з роботи за п.2 ст. 36 КЗпП України.

Суд вважає, що звільнення уповноваженою особою Фонду позивача з роботи відбулося також з порушенням частини третьої статті 53 Закону України "Про запобігання корупції".

Відповідно до імперативних вимог частини 3 статті 53 Закону України "Про запобігання корупції" особа або член її сім`ї не може бути звільнена з роботи чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Обставини справи, яких підтверджено письмовими доказами позивача, вказують на те, що уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" Юрченко Є.С застосував до позивача негативних заходів впливу у вигляді звільнення без законних на те підстав за повідомлення позивачем Фонду про його корупційні дії.

Підтвердженням цьому є листи позивача до Фонду від 15.06.2015 р., 16.06.2015 р. та від 21.06.2015 р. з доказами поштового їх відправлення в адресу Фонду та лист Фонду від 25.11.2015 року, яким Фонд підтвердив викладені позивачем факти та повідомив позивача, про те, що за результатами службової перевірки ОСОБА_4 звільнено з роботи.

Фонд будь-яких доказів на спростування доводів позивача з цього питання до суду не надав, хоча відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача у зв`язку з повідомленням ним або членом його сім`ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов`язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Способом захисту свого порушеного права на працю позивач визначив положення частини четвертої статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що у разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або членом його сім`ї повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає закону. З огляду на незаконність наказу уповноваженої особи Фонду про звільнення позивача з роботи, суд приймає відмову позивача від поновлення на роботі та присуджує йому грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку позивача, як того передбачено частиною 4 статті 235 КЗпП України.

Середній заробіток позивача розраховано відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, якого затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі-Постанова КМУ №100).

Згідно абз. 3 п. 2 розділу 2 Постанови КМУ №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п.3 розділу 3 Постанови КМУ №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження в розрахунок включається, зокрема, основна заробітна плата у тому розмірі в якому вона нарахована, без виключення сум відрахування на податки.

Згідно з п. 5 розділу 4 Постанови КМУ №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Перед тим, як визначити середній заробіток за останні два місяці, відповідно до п.8 розділу 4 Постанови КМУ № 100 необхідно обчислити середньоденну зарплату шляхом ділення нарахованої заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. А середня місячна заробітна плата обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середню кількість робочих днів за ці два місяці (середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді). Середньомісячне число робочих днів, у свою чергу, розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства.

Позивача у незаконній спосіб було звільнено з роботи 30 червня 2015 року, відповідно базовими розрахунковими місяцями є квітень і травень 2015 року. За довідками про нарахування заробітної плати, що містяться у матеріалах справи, у квітні місяці 2015 року позивачу було нараховано 12 000,00 грн. основної зарплати, у травні місяці 2015 року позивачу також було нараховано 12 000,00 грн. основної заробітної плати, а всього - 24 000,00 грн. Протягом двох вказаних календарних місяців позивач відпрацював 39 робочих днів, з яких у квітні 2015 року - 21 , у травні 2015 року - 18 робочих днів. Середньоденна заробітна плата позивача дорівнює 615,38 грн. ( (24000,00 : 39 = 615,38). Середньомісячна кількість робочих днів у розрахунковому періоді дорівнює 19, 5 (39 : 2 = 19,5). Середньомісячний заробіток позивача становить суму 11 999,91 грн. (615,38 x 19,5 = 11 999,91), відповідно шестимісячний середній заробіток позивача складає загальну суму 71 999, 46 грн. (11 999,91 х 6= 71 999,46).

Таким чином з Фонду підлягає стягненню на користь позивача компенсація його шестимісячного середнього заробітку у загальному розмірі 71 999, 46 грн.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає , що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський Суд з прав людини пунктом 64 Рішення від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" зазначив про те, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

Застосовуючи до спірних відносин статтю 13 Конвенції та практику Європейського Суду з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", як джерело права суд вважає прийнятною для задоволення вимогу позивача про відшкодування Фондом матеріальної шкоди, що заподіяно позивачеві через незаконне звільнення його з роботи.

При цьому суд враховує правовий висновок викладений постановою Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-364 цс16, де суд касаційної інстанції за правовим аналізом положень ст. 4 КЗпП України та ч.1 ст. 9 ЦК України дійшов до висновку, що оскільки трудовим законодавством не у повній мірі врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди заподіяної власником працівнику, положення цивільного законодавства, а саме норми глави 82 ЦК України можуть поширюватися на такі відносини.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, що кореспондується з положеннями ч.3 ст.16 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За правилами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене . Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України відшкодування працівникові вимушеного прогулу передбачено в розмірі його середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За правилами ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Незаконне звільнення працівником Фонду ОСОБА_4 позивача з роботи призвело до втрати позивачем доходу у вигляді заробітної плати, яку він міг би одержувати за звичайних обставин виконання трудових обов`язків, якби його право на труд не було порушено.

Застосовуючи до вимоги позивача зазначені норми законодавчих актів суд вважає, що Фонд, як юридична особа публічного права, повинен відшкодувати позивачу збитки від незаконного звільнення, виходячи із передбаченого ч.2 ст. 235 КЗпП України розміру його середнього заробітку позивача за весь час його вимушеного прогулу.

У відповідності до п.8 розділу 4 Постанови КМУ № 100 нарахування виплат вимушеного прогулу обчислюються шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Як вже зазначалося середньоденна заробітна плата позивача складає 615,38 грн Кількість робочих днів вимушеного прогулу на дату визначену уточненням до позовної заяви від 28.09.2018 року становить 817 днів. Вказана кількість робочих днів триваючого не з вини позивача судового трудового спору періоду відповідає кількості таких днів, що визначено розрахунками норм тривалості робочого часу у щорічних листах відповідних календарних років Міністерства соціальної політики України.

Середній заробіток позивача за весь час вимушеного прогулу становить суму 502765,46 грн. (615,38 грн. х 817 = 502765,46 грн.)

Таким чином з Фонду підлягає стягненню на користь позивача 502765,46 грн. заподіяних позивачу збитків, через незаконне звільнення його з роботи.

Суд також вважає, що частковому задоволенню підлягає також вимога позивача до Фонду про відшкодування позивачу моральної шкоди.

За правилами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначено ст.23 ЦК України, згідно якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши в судовому засіданні фактичні обставини справи та аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" Юрченка Є.С. щодо нього.

На думку суду обставина не своєчасного реагування Фондом на письмове попередження позивача про намір працівника Фонду ОСОБА_4 незаконно звільнити позивача з роботи, неприйняття Фондом заходів з відновлення трудових прав позивача, втрата позивачем роботи та заробітку, що мало відчутні наслідки для матеріального добробуту позивача та його сім`ї є достатнім свідченням завданих позивачу моральних страждань.

Заперечуючи проти вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди Фонд будь-яких доказів на спростування цієї вимоги позивача суду не надав.

З урахуванням вказаних обставин вимога позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 грн. на думку суду є справедливою, співмірною завданій позивачу моральній шкоді та підлягає задоволенню. В задоволенні іншої частини позову суд відмовляє за недоведеністю.

Керуючись ст.ст.23, 36, 39-1, 235, 237-1 Кодексу законів про працю, ст.ст.2,16,46,48,54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 76-78, 83, 258-259, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, стягнення збитків від незаконного звільнення виходячи із середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ФІНРОСТБАНК" Юрченка Євгена Станіславовича за № 54-К від 25.06.2015 року про звільнення ОСОБА_1 30 червня 2015 року з роботи згідно п.2 ст. 36 КЗпП України незаконним.

Зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місце знаходження – 04053, м.Київ, вул..Січових стрільців,17) виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) у зв`язку з його відмовою від поновлення на роботі, грошову компенсацію у розмірі його шестимісячного середнього заробітку, що складає 71 999 (сімдесят одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень) грн. 46 коп., з утриманням з вказаної суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місце знаходження – 04053, м. Київ, вул. Січових стрільців,17) виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування збитків, яких йому завдано внаслідок незаконного звільнення з роботи, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 502765 (п`ятсот дві тисячі сімсот шістдесят п`ять гривень) грн. 46 коп., з утриманням з вказаної суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, місце знаходження – 04053, м. Київ, вул. Січових стрільців,17) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 20 червня 2019 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН