Рішення № 82524329, 10.06.2019, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. 25 Серпня, 192, м. Болград, Одеська область, 68702, тел. /факс: (04846) 4-31-21,

e-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua, web:https://bg.od.court.gov.ua, код ЄДРПОУ: 02897690

10.06.2019

Справа № 497/1681/18

Провадження № 2/497/55/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2019 рокуБолградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання – Бекметова Х.В.,

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_4 , – про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення авансу, сплаченого згідно усного договору купівлі-продажу житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2018 року позивача звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що йому, як спадкоємцю після смерті матері, на правівласності належить домоволодіння за адресою:АДРЕСА_1 . У 2016 році він вирішив продати цей дім та домовився з ОСОБА_5 і ОСОБА_3 оформити договірні відносини у нотаріуса. Але відповідачі в наступному відмовилися укладати договір купівлі-продажу домоволодіння і продовжують проживати без договору найму житла. Протягом часу з грудня 2016року він, позивач, просив відповідачів укласти договір купівлі-продажу будинку та спалтити усю домовлену суму за нього, однак вони, сплативши лише частину домовленої суми, відмовилися, таким чином, від угоди купівлі-продажу, заборгували за газ та електроенергію, але на його прохання звільнити будинок і виселитися - знаходять різні причини та не звільняють його будинок, тобто, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 добровільно звільнити його дім не бажають, незаконно користуються особистою власністю його, позивача, тому він змушений звернутися до суду за захистом свого права користування та розпорядження будинком.

Відповідачі позов визнали, ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення авансу, сплаченого згідно усного договору купівлі-продажу житлового будинку, - в розмірі 1900 дол. США, надавши розписку на підтвердження своїх вимог про отримання від позивача за первісним позовом коштів у доларах США.,

У судовому засіданні сторони підтримали свої вимоги, наполягали на їх задоволенні, відповідачі погодилися на задоволенні вимог позивача за первісним позовом - про звільнення ними будинку, але позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним - визнав зустрічний позов лише частково - в розмірі 900дол. США.

Судом в ході судового засідання було з`ясовано, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не є повним власником вказаного ним у позові домоволодіння - 1 / 4 частини домоволодіння, тобто, співвласником, є його сестра, яка спадщину не оформила, але матеріали спадкової справи містять її заяву про прийняття спадщини і яку суд ухвалою притягнув до участі у справі в якості третьої особи, вона надала суду заяву, якою просила розглянути справу за її відсутністю, не заперечує проти задоволення первісного позову, заперечує проти задоволення зустрічного.

У судовому засіданні відповідач за зустрічним позовом визнав, що отримав в якості частини оплати за будинок лише 900 доларів США - 200 та 700, стверджуючи, що 1000 - йому ОСОБА_2 не передавав і про це відсутній його, ОСОБА_1 підпис у розписці - лише написана цифра 1000, яку, на його думку, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 намалювали з невідомих причин.

Вислухавши сторони, вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги первісного позову підлягають задоволенню в повному обсязі, а зустрічного - частково, за наступних підстав.

Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стверджували у судовому засіданні, що довіряли ОСОБА_1 , і точно передавали йому цю тисячу доларів в якості уплати за будинок, який вони домовилися придбати в ОСОБА_1 , повідомили обставини, за яких вони були передані, викликали свідків, але ці докази не надали достовірного підтвердження передачі відповідачами за первісним позовом саме зазначеної ними суми - 1900 доларів США, оскільки розписка не містить повної інформації що за цифри в ній зафіксовані, яка саме угода відбулася і коли, за яких обставин, а свідки не були свідками в повному розумінні, які усвідомлювали і точно бачили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали ОСОБА_1 тисячу доларів США в якості частини оплати угоди купівлі-продажу будинку.

З огляду на те, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 визнав. що отримав від відповідачів за первісним позовом 900 доларів США (220, а пізніше - 700) - в якості оплати частини суми, обумовленої сторонами в якості вартості спірного будинку, суд визнає

Таким чином, відповідачі за первісним позовом не надали суду доказів щодо виконання ними умов договору в повному обсязі - сплати обумовленої вартості будинку за уснорю угодою між ними та позивачем за первісним позовом, пояснивши, що були готові виконати свої зобов`язання перед позивачем, але дізнавшись, що він ввів їх в оману щодо права власності на будинок і з`ясувавши, що будинок належить позивачу за первісним позовом на праві сумісної спільної власності з її сестрою, яка не надавала згоди на купівлю-продаж будинку, на спілкування не погоджувалася, до суду, будучи притягнутою в якості третьої особи, не з`являлася, позивач висловлював різкі заяви, що межували з погрозами щодо їх виселення, тому вони, відповідачі за первісним позовом, погоджуються виселитися зі спірного домоволодіння, хоча комунальні послуги сплачують, почали робити у будинку ремонтні роботи, але це вже не має значення, оскільки вони, як і позивач за первісним позовом, бажають розірвати цю угоду і повернути свої кошти, тому й звернулися з зустрічним позовом, який просять задовольнити.

Згідно ст.1 ЦК україни, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Ст.ст.6,11,12,13 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. В разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Статтями 15,16 ЦК України регламентується, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Статтями 316-319, 321, 322,325 ЦК україни регламентовано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Ст.509 ЦК України визначено, що, зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України регламентується недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання; відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтями 655-659 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Сторони договору купівлі-продажу можуть домовитися, що одна сторона придбає в іншої право розірвати цей договір в односторонньому порядку. Договір купівлі-продажу є розірваним, якщо сторона, яка набула відповідно до частини першої цієї статті право розірвати договір, протягом визначеного строку не заявить вимогу про виконання договору. Сторони можуть обумовити розірвання договору купівлі-продажу вчиненням цією стороною певних дій або настанням певних обставин протягом визначеного строку або у визначений час. Продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

З матеріалів даної справи вбачається, що відповідачі за первісним позовом, як покупці домоволодіння, мали виконати своє зобов`язання і передати позивачу за первісним позовом усю обумовлену суму, оскільки саме про це в них було домовлено, після чого позивач мав переоформити на них будинок, проте ці дії не відбулися в повній мірі, обидві сторони визнали, що угода фактично не відбулася і бажають її розірвання з відновленням первісного становища.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом є обґрунтованими виходячи з наданих ним ніким не спростованих доказів, а тому підлягають задоволенню. Вимоги позивачів за зустрічним позовом є також обгрунтованими. але частково, оскільки відповідач за зустрічним позовом визнав вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 лише в розмірі 900долл.США, не визнавши отримання ним від ОСОБА_2 ще 1000 доларів окрім цієї суми, а ОСОБА_2 не доведено суду достатніми доказами передачу ОСОБА_1 саме 1900 долл.США в якості частини оплати вартості будинку, який ОСОБА_1 домовився продати ОСОБА_2 , і який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову в повному обсязі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача за первісним позовом з відповідача судових витрат, оскільки даним рішенням також задовольняються позовні вимоги зустрічного позову, за подання якого відповідачем за первісним позовом був також сплачений судовий збір, тобто, судові витрати розподілені справедливим чином.

Керуючись ст.55 Конституції України, ст.ст.1-8,11-16,190,316-321, 325, 383, 386-388, 391, 397-400, 406 ЦК України, 4-5, 7, 10, 12-13, 76-83, 85ч.5, 89, 90-92, 95, 133, 141, 142, 235, 258, 259, 263-265, 272, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_4 , – про усунення перешкод у користуванні домоволодінням і виселення - задовольнити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення авансу, сплаченого згідно усного договору купівлі-продажу житлового будинку, - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 його власністю - 3 / 4 частинами домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , - шляхом виселення з вказаного домоволодіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти, сплачені в якості авансу, в розмірі 900 (дев`ятсот) доларів США, що в еквіваленті, станом на день ухвалення даного рішення, становить (26.595721х900 =23936,1489) 23936 (двадцять три тисячі дев`ятсот тридцять шість) гривень 15 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.

Відповідно до п.п.15.5п.15ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення буде виготовлений 20.06.2019 року.

Суддя А.В. Кравцова