Ухвала суду № 82516489, 20.06.2019, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/9346/13-ц

Провадження № 4-с /331/23/2019

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Жукової О.Є.,

за участю секретаря Качан К.К.

розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії начальника Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Проценко Юлії Михайлівни, заінтересована особа Державне підприємство «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» ,

ВСТАНОВИВ:

Заявник 15.04.2019 звернувся до суду з вказаною скаргою , в якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця начальника Олександрівського відділу Державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування фізичній особі ОСОБА_1 коштів стягнутих судовим наказом Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-н/З31/726/2013 (ЄУН 331/9346/13-ц); зобов`язати начальника Олександрівського відділу Державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування фізичній особі ОСОБА_1 коштів стягнутих судовим наказом Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-н/331/726/2013 (ЄУН 331/9346/13-ц), за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що на виконанні у Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області знаходиться судовий наказ № 2-н/331/726/2013 про стягнення на його користь з Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» заборгованості у розмірі 2209, 95 гривень.

13.07.2017 було відкрите виконавче провадження, але на час подання скарги рішення суду не було виконане.

Оскільки боржником є «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» , то вказане судове рішення підлягало виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", тобто державний виконавець був зобов`язаний як до так і після спливу 6 місяців з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження або у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, подати відповідно до умов вищезазначеного Закону казначейству протягом 10 днів з дня складення відповідного акту, оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Проте, виконавчий документ до теперішнього часу не переданий для подальшого виконання до Державної казначейської служби України.

Вважає, що начальником Олександрівського відділу Державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області грубо порушені його права стягувача та вимоги п.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2019 року відкрито провадження за скаргою.

В судове засідання стягувач ОСОБА_1 надав заяву про розгляд скарги у його відсутність, наполягав на її задоволенні.

Начальник Олександрівського відділу Державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та представник боржника, повідомлені належним чином про час розгляду скарги до суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили . На підставі ч.2 ст. 450 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду скарги.

Суд, дослідивши матеріали скарги, приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. ("Іммобільяре Саффі" проти Італії", заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997, § 40).

За змістом ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі Закон» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судом встановлено, що судовим наказом Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2013р. у справі № 2-н/331/726/2013 (ЄУН 331/9346/13-ц) стягнуто з Державного підприємства „ Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект" на користь ОСОБА_1 2209 грн. 95 коп. заборгованості з заробітної плати.

З 13.07.2017 р. на примусовому виконанні Олександрівського відділу Державної виконавчої служби м. Запоріжжя перебуває виконавче провадження про стягнення з боржника заборгованості з заробітної плати, що підтверджується постановою Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя про відкриття виконавчого провадження ВП № 54297759 від 13.07.2017р.

Організаційно правовою формою боржника є державне підприємство, якого не визнано банкрутом, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Оскільки вищеназвана постанова не виконуються державними виконавцями більш ніж 6 місяців, стягувач ОСОБА_1 01.10.2018 р. відповідно до п.1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", звернувся з клопотанням до Олександрівського відділу ДВС м. Запоріжжя , в якому просив керівника відповідного органу державної виконавчої служби подати, згідно п.3 ст. 4 ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

З листа-відповіді начальника Олександрівського відділу ДВС м. Запоріжжя від 31.10.2018р. №26514/10 вбачається, що 20.03.2018р. при Олександрівському відділі ДВС м. Запоріжжя створено виконавчу групу та керівнику виконавчої групи направлено лист щодо вирішення питання про передачу виконавчих документів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Разом з тим, на час розгляду скарги суду не надано жодних відомостей про те, що оригінал виконавчого документу передано до Державної казначейської служби України.

За умовами ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень, зокрема, за якими боржником є державні підприємства, покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Разом з тим, Законом України "Про виконавче провадження", крім органів державної виконавчої служби, визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів, а саме, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Згідно з п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Таким чином, ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ніяких інших умов для застосування, в тому числі визначених ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не вимагає та не передбачає.

Тобто, вказана норма ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого ч.2 цієї статті, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Підстави, передбачені п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", свідчать про неможливість виконання судового рішення, в зв`язку з чим положення ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вимагають не чекати спливу вищевказаного шестимісячного строку, оскільки рішення все одно не буде виконане, а протягом десяти днів з дня встановлення факту наявності однієї з таких підстав одразу передавати виконавчий документ на виконання до органів державної виконавчої служби, тобто, дана норма направлена на прискорення зміни процедури виконання та отримання реального результату стягувачем, а не на їх сповільнення.

Зазначене свідчить, що підстави, передбачені ч.2 та ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- ч.2 ст.4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- ч.3 ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше,тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

До аналогічного висновку дійшов Верховний суд в постанові від 12 березня 2018 року у справі №908/2671/13.

Таким чином, 13.01.2018 року закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання судового рішення по даній справі та виданого на його виконання наказу на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а з 14.01.2018 року примусове виконання цього рішення повинно було здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що державним виконавцем були проведені певні дії, спрямовані на виконання судового рішення, однак при встановленні наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" , керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого ч.2 цієї статті, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, повинен був вжити заходів згідно вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", чого він не зробив, та суду жодних відомостей щодо передачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування Куракіну В.О. коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, не надав, через що скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України , суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії начальника Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Проценко Юлії Михайлівни, заінтересована особа Державне підприємство «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця начальника Олександрівського відділу Державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування фізичній особі ОСОБА_1 коштів стягнутих судовим наказом Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-н/З31/726/2013 (ЄУН 331/9346/13-ц).

Зобов`язати начальника Олександрівського відділу Державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування фізичній особі ОСОБА_1 коштів стягнутих судовим наказом Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-н/331/726/2013 (ЄУН 331/9346/13-ц), за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складений 20 червня 2019 року.

Суддя: О.Є. Жукова

20.06.2019