Рішення № 82512475, 06.06.2019, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12171/17

пр. № 2/759/590/19

06 червня 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Черніченко К.О.,

за участю: представника позивача Щербаня Д.М.,

відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕМОС-БУД» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договір дарування,

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2018 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд визнати недійсним договір дарування від 05.07.2017 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М., зареєстрований у реєстрі за №1188 та розподілити стягнення сплачені судові витрати у рівних частках на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір дарування є фіктивним для уникнення сплати заборгованості між позивачем та ОСОБА_1 яка є предметом спору по цивільній справі за №759/17040/16-ц - рішення ще не прийнято. Також зазначає, що дарувальник по своїй суті не мала на меті відчужувати майно, оскільки вона досі проживає у зазначеній квартирі, сплачує комунальні послуги, водночас обдарований у квартирі не проживає.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі та його представник у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, зазначивши, що це лише припущення позивача про фіктивність дарування квартири і позивачам відомо, що у дарувальника у власності є інше житло яке досі є у власності дарувальника.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, показів свідків, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно положень п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови,що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати у майбутньому другій стороні ( обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно матеріалів справи 05.07.2017 був укладений договір дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру у АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Оніщук Ольгою Миколаївною, Київського міського нотаріального округу, м. Київта зареєстрований в реєстрі за №1181 (а.с. 24).

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України (ЦК України) правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦКУкраїни підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203ЦКУкраїни встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

У свою чергу, частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз`яснено у Пленумі Верховного Суду України у п. 7 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Із аналізу змісту наведених норм вбачається, що ст.ст. 203, 215 ЦК України є загальними та відсилають до інших нормативних актів, яким має бути прямо передбачені випадки нечинності правочину.

Загальне правило ч. 5 ст. 203 ЦК України конкретизується в ст.ст. 234 та 235 ЦК України, що передбачають недійсність фіктивного та удаваного правочину.

Статтею ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 06.11.2009 за №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними", - для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Конкретних обставин та норм закону, що тягнуть за собою визнання договорів дарування недійсним позивачем не вказано, доказів на їх підтвердження - не надано.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу норм ЦПК України зобов`язаний довести підставу недійсності правочину.

З огляду на викладені вище фактичні обставини справи та норми законодавства, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись вимогами п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України; п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 06 листопада 2009 року за №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними"; ст.ст. 16, 202, 203, 204, 215, 234, 319, 717 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 19, 48, 76-82, 141, 205, 223, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

у позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕМОС-БУД» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договір дарування відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 12.06.2019.