Рішення № 82502186, 18.06.2019, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/1948/19

Провадження АДРЕСА_2/191/489/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.06.2019

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Бондаренко Г.В.

за участю секретаря Силкіної О.Г.

розглянувши згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу, виданого 02.09.1987 року державним нотаріусом Синельниківської державної нотаріальної контори Лівінською Л.М., позивачу належить будинок АДРЕСА_2 , який розташований АДРЕСА_2 .

В даному будинку окрім нього зареєстрований його син - відповідач ОСОБА_2 , який не проживає там більше трьох років. На даний час його син проживає за межами Дніпропетровської області, добровільно приїхати щоб знятись з реєстраційного обліку він не бажає, що призводить до додаткових матеріальних виплат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання газу, електроенергії, які здійснюються за рахунок позивача.

Оскільки відповідач не проживає за місцем своєї реєстрації, вважає, що він втратив право користування вищевказаним житловим будинком.

Між позивачем та відповідачем не існує будь-яких домовленостей щодо користування належним йому будинком, відповідач не оплачує плату за користуванням житловим приміщенням, не несе інших витрат по утриманню будинку та не приймає участі у спільному побуті, тому він вважається таким, що втратив право користування ним. Договір найму житлового приміщення між позивачем та відповідачем не укладався.

Оскільки відповідач у будинку не проживає близько трьох років, не оплачує плату за користуванням жилим приміщенням і комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню будинку та не приймає участі у спільному побуті, - він вважається таким, що втратив право користування ним. Ці обставини позбавляють позивача права на отримання субсидії.

Таким чином, відсутність відповідача без поважних причин в період з 2015 року по теперішній час, є тією обставиною, що зумовлює втрату ним права користування житлом, яке належить позивачу на праві власності.

У зв`язку з вищенаведеним просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_2 , внаслідок відсутності без поважних причин понад один рік.

До початку судового засідання від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. Не заперечують проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи без його присутності та відзиву на позов не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у відповідності до положень ст.280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Синельниківської державної нотаріальної контори Лівінською Л.М., 02.09.1987року, зареєстрований в реєстрі за №1726, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

З довідки №11 від 27.02.2019, голови квартального комітету Барнабаєвої В.І. вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , але фактично не проживає з 02.09.2015 року по теперішній час (а.с.9).

Згідно змісту ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заявлений позов підлягає розгляду в порядку статті 391 ЦК України, в якій закріплено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст.17 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно з ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Оскільки договір найму житлового приміщення між сторонами не укладався, суд при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, застосовує норми цивільного законодавства.

Згідно зі ст.386 ЦК України власник який має підстави передбачати можливість порушення свого права іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України- член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог:

1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) про визнання особи безвісно відсутньою;

4) про оголошення фізичної особи померлою.

У відповідності до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13 червня 1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п. 69).

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України зміст права власності становить належність власнику права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим таку вимогу, як позбавлення права користування житловим приміщенням.

Із вищевикладеного вбачається, що відповідач дійсно не проживає більше року за адресою реєстрації без поважних причин, що створює перешкоди у здійсненні позивачем його права користування та розпоряджання належним йому майном, тому, суд, дослідивши матеріали справи, вважає наявність фактів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, встановленими, а позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 391, 405, ЦК України, Законом України від 11. 12. 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 10-13, 76-80, 189, 198, 200, 206, 259, 263-268, 280-284, 289 ЦПК України суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням- задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком розташованим за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, якщо не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Г. В. Бондаренко