Ухвала суду № 82501246, 19.06.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/10399/18

провадження 2/201/1122/2019

УХВАЛА

19 червня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу і знаходження на утриманні та визнання права на пенсійне забезпечення у зв`язку з втратою годувальника, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25 вересня 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідача ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, знаходження на утриманні та визнання як інвалідом права на пенсійне забезпечення у зв`язку з втратою годувальника, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2018 року провадження по цій справі було відкрито та призначено проведення судового засідання, розглядаються клопотання, справа по суті слухалася, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.

В судове засідання представником відповідача подано клопотання, заяву про закриття провадження в справі через неможливість розгляду спору в порядку цивільного судочинства, оскільки спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суд вважає можливим часткове задоволення вказаного клопотання, закриття провадження в справі частково, виходячи з наступного.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З`ясувавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно позовної заяви ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ГУ ПФУ про визнання факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, знаходження на утриманні та визнання як інвалідом права на пенсійне забезпечення у зв`язку з втратою годувальника. При цьому позивач виходив із того, що відносини між сторонами у справі мають цивільно-правовий характер, а отже, вимоги повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Не погодившись із вказаним, відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить закрити провадження в справі через неможливість розгляду спору в порядку ЦПК України.

Суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Частиною третьою статті 6 КАС передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів витікає, що позивач звернувся до суду в порядку та керуючись нормами ЦПК України, а не з адміністративною позовною заявою, як це передбачено нормами КАС України, а спірні правовідносини фізичної особи (позивач) в тому числі виникли з суб`єктом владних повноважень (відповідач) з приводу рішень та дій відповідача щодо призначення пенсії (іншої) позивачу.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» надано роз`яснення, що при вирішенні питання про підвідомчість таких справ суди мають враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, якщо документи не збереглися, підтвердження трудового стажу провадиться районними (міськими) відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків; у інших випадках наявність певного стажу роботи визначається у порядку, передбаченому законодавством, що регулює правовідносини, з якими пов`язана необхідність встановлення цього стажу.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлено, що у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості, зокрема стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.

У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника визначено Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року (далі - Порядок підтвердження періодів роботи).

Пунктом 3 Порядку підтвердження періодів роботи передбачено, що підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - підтвердження стажу роботи), здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - Комісії).

За змістом пунктів 5, 6 вказаного Порядку комісія є спеціально створеним колегіальним органом, основним завданням якої є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття рішень щодо підтвердження стажу роботи або про відмову в його підтвердженні в установленому порядку.

Пунктом 10 Порядку підтвердження періодів роботи передбачено, що рішення про результати розгляду заяви приймаються більшістю голосів членів Комісії, присутніх на засіданні, підписується головою або його заступником.

Рішення Комісій можуть бути оскаржені в Пенсійному фонді України або в судовому порядку (пункт 16 Порядку підтвердження періодів роботи).

Таким чином, для встановлення факту на підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника законом встановлено окремий порядок, з урахуванням якого заявник для розгляду питання про підтвердження факту мав звернутися до спеціально створеної пенсійним фондом комісії та за результатами прийняття цією комісією відповідного рішення не позбавлений можливості його оскаржити в Пенсійному фонді України або до суду.

Системне тлумачення вище вказаного свідчить про те, що не підлягають розгляду в судовому порядку факти щодо трудового стажу (для призначення пенсій та допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахування надбавок та інших пільг), оскільки законодавством визначено позасудовий порядок, який дає змогу особі встановити вище вказаний факт, а тому справа за вище вказаною позовною заявою не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Слід звернути увагу, що такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 08 жовтня 2018 року у справі №706/1637/16-ц).

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що провадження у справі стосовно вимог по пенсії слід закрити, оскільки це питання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та законодавством передбачено інший порядок його вирішення.

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Водночас слід зазначити, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, державного органу, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України.

Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, закриття провадження в справі з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При таких обставинах суд вважає можливим часткове закриття провадження в справі з вищенаведених підстав.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 222, 255, 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу і знаходження на утриманні та визнання права на пенсійне забезпечення у зв`язку з втратою годувальника в частині вимог про визнання права на пенсійне забезпечення у зв`язку з втратою годувальника закрити.

Ухвала набрала законної сили 19 червня 2019 року.

Ухвалу може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали, а у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя -