Рішення № 82498287, 10.06.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року Справа № 915/22/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (55000, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, вул. Дружби народів, 8)

до відповідача: Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона, а/с №20)

про: врегулювання розбіжностей до договору,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Басаргіна Г.С. – адвокат за ордером,

вільний слухач від позивача: Полоз В.І.,

вільний слухач від відповідача: Коляда В.М.,

В С Т А Н О В И В:

08.01.2019 Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №23/38 від 08.01.2019 (вх. № 357/19) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» про:

- визнання договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція) укладеним між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» та Комунальним підприємством «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» у редакції останнього з урахуванням визнаної частини протоколу розбіжностей до договору від 29.11.2018 №276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція) в редакції Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ»;

- вважати врегульованим пункт в протоколі розбіжностей до договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція) в такій редакції:

«За порушення строків оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплогенеруючій організації пеню у розмірі 0,02% від вартості спожитої теплової енергії, за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня»;

- вважати неврегульованими в протоколі розбіжностей до договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція) в редакції Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» умови в пунктах: 12.9, 12.10, 12.11.

Позовні вимоги обґрунтовані недосягненням під час укладення договору від 29.11.2018 №276 купівлі-продажу теплової енергії згоди з відповідачем щодо редакції пункту 8.2.2 та включення до договору пунктів 12.9, 12.10, 12.11, на включенні яких до договору відповідач наполягає, а позивач вважає їх включення безпідставним. Позивач посилається на протокол розбіжностей до договору від 29.11.2018 № 276, статтю 61 Конституції України, статті 549, 627 Цивільного кодексу України, статтю 181, частину другу статті 231 Господарського кодексу України, статті 1, 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статті 1, 24 Закону України «Про теплопостачання».

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви суд ухвалою від 08.02.2019 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У відзиві, що надійшов до суду 01.03.2019, відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що у редакції пункту 8.2.2 позивач пропонує встановити для себе відповідальність у формі пені в розмірі у п`ять разів менше, ніж для відповідача, а також виключає застосування штрафу в розмірі 7 %, на відміну від відповідача, що є несправедливим. Також відповідач наполягає, що протокол розбіжностей підготовлений ним з дотриманням принципу рівності сторін договору та посилається на частину другу статті 193, частину першу статті 216, частину другу статті 217, частину першу статті 218, частину четверту статті 231 Господарського кодексу України, частину третю статті 549 Цивільного кодексу України, пункт третій частини першої статті 3, частину першу статті 22, частину четверту статті 62 Закону України «Про запобігання корупції», пункти 7.9.1, 7.9.2, 7.9.4 Положення про порядок укладання та ведення договорів (контрактів) ПЛ-Д.0.04.066-16, наказ від 02.07.2015 № 765 про розмір відсотку штрафних санкцій.

Ухвалою від 04.04.2019 суд задовольнив клопотання відповідача щодо продовження строку проведення підготовчого провадження на тридцять днів (до 10.05.2019 включно).

Ухвалою від 10.05.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 04.06.2019.

У судовому засіданні 04.06.2019 суд оголосив перерву до 10.06.2019.

Позивач у судове засідання 10.06.2019 свого представника з належно оформленими повноваженнями не направив, про дату, час і місце судового розгляду був належно повідомлений судом.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що відповідач бажає укласти з позивачем договір від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція), але з повним урахуванням протоколу розбіжностей в редакції відповідача, тому заперечує проти позовних вимог.

10.06.2019 відповідно до статей 219, 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши надані докази у їх сукупності, оцінивши їх відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд установив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Матеріали справи свідчать, що 30.11.2018 позивач направив відповідачу два підписані та скріплені печаткою примірники договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція) (далі за текстом – Договір) разом із супровідним листом № 23/2055, що містив пропозицію укласти вказаний Договір. Зазначене підтверджується копією Договору, супровідного листа та описом вкладення до поштового відправлення.

У відповідь на пропозицію позивача 17.12.2018 відповідач повернув позивачу один підписаний з урахуванням протоколу розбіжностей і скріплений печаткою примірник Договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція) із двома примірниками протоколу розбіжностей та супровідним листом від 13.12.2018 № 51/21037.

Протокол розбіжностей містив відсутні за текстом Договору в редакції позивача пункти 7.2.16, 8.2.1, 8.2.2, 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8, 12.9, 12.10, 12.11, а також пункти 2.2, 6.3, 7.2.6, 7.2.9, 7.2.12, 7.2.14, 7.3.1., 7.3.2, 7.4.6, 8.5.2, 8.5.4, 8.7.1, 8.7.3, 8.7.4, 11.1, 12.1, 12.2, пункт 3 за текстом додатку, викладені у редакції відповідача, а також пропозиції виключити додаток № 1 до договору.

Вказані обставини підтверджуються копією протоколу розбіжностей та супровідного листа з відбитком штампу реєстрації вхідної кореспонденції позивача.

Розглянувши протокол розбіжностей, позивач погодився з редакцією пунктів 2.2., 6.3, 7.2.6, 7.2.9, 7.2.12, 7.2.14, 7.2.16, 7.3.1, 7.3.2, 7.4.6, 8.2.1, 8.5.2, 8.5.4, 8.7.1, 8.7.3, 8.7.4, 11.1, 12.1, 12.2, 12.4., 12.5, 12.6, 12.7, 12.8, додатку № 1, пункту 3 за текстом додатку.

Неврегульованими залишилися пункти 8.2.2, 12.9, 12.10, 12.11, а саме:

- пункт 8.2.2. За порушення строків оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплогенеруючій організації пеню в розмірі 0,1 % від вартості спожитої теплової енергії за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості;

- пункт 12.9. У разі недотримання Сторонами обов`язку, передбаченого п. 12.6, або виявлення протягом дії цього договору Сторонами фактів притягнення керівних осіб Сторін до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення та/або засудження за злочин, вчинений з корисливих мотивів, Сторони сплачують штраф у розмірі, не менше 0,1% від вартості послуг по договору;

- пункт 12.10. У разі виявлення Сторонами вчинення дій, перелічених в п. 12.7, Сторони за кожен такий випадок, підтверджений беззаперечними доказами, зобов`язані сплатити Споживачу штраф у розмірі, не менше 0,1% від вартості послуг;

- пункт 12.11. У разі недотримання Сторонами обов`язків, передбачених п.п. 12.6, 12.7 І 12.8, Сторони мають право відмовитися від даного договору в односторонньому порядку шляхом його розірвання, договір вважається розірваним з моменту отримання іншою Стороною письмового повідомлення.

Не погодившись із змістом викладених у протоколі розбіжностей пунктів Договору 8.2.2, 12.9, 12.10, 12.11, позивач, у порядку частини сьомої статті 181 ГК України, в установлений ГК України двадцятиденний строк звернувся до господарського суду з позовом про врегулювання розбіжностей за Договором.

Предметом позову, що розглядається, виступає немайнова вимога позивача як споживача до відповідача як теплогенеруючої організації щодо врегулювання розбіжностей за договором від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція).

Між сторонами відсутній спір щодо факту обов`язковості укладання Договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція). Натомість спір між сторонами полягає в редакції пункту 8.2.2 Договору та в тому, чи підлягають включенню до Договору пункти 12.9, 12.10, 12.11.

Спірні правовідносини регулюються Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про теплопостачання».

Зокрема, згідно з частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі – ГК України) відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За приписами частини третьої статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої та другої статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частинами першою – сьомою статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

За нормами статті 1 Закону України «Про теплопостачання» виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору. Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Транспортування теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

За приписами статті 24 Закону України «Про теплопостачання» одним із основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно із статтею 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі наявності технічної можливості теплопостачальні організації, що здійснюють постачання теплової енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору.

Згідно з частиною другою статті 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

За пунктами четвертим та чотирнадцятим Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Суд не застосовує до спірних правовідносин статті 1 та 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки з тексту договору від 29.11.2018 № 276 вбачається, що його предметом є теплова енергія як товар, але не житлово-комунальна послуга. Крім того, в статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, йдеться про послуги з постачання та розподілу природного газу, тому вона в будь-якому разі незастосовна до врегулювання відносин, що склалися між сторонами.

Отже, розглядаючи цю справу, суду необхідно надати оцінку правовідносинам сторін з позиції розумності та справедливості і врахувати права та законні інтереси обох сторін договору, з огляду на те, що відпуск та споживання теплової енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Суд бере до уваги, що сторони досягли згоди щодо укладення Договору та його умов, за винятком тих, що містяться у пунктах 8.2.2, 12.9, 12.10, 12.11.

Зокрема, позивач просить вважати врегульованим пункт 8.2.2 в протоколі розбіжностей до договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8-пара, гаряча вода та пов`язана продукція) в такій редакції:

«За порушення строків оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплогенеруючій організації пеню у розмірі 0,02% від вартості спожитої теплової енергії, за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня».

Позивач зазначає, що передбачення в договорі відповідальності у формі штрафу та пені не відповідає статті 61 Конституції України, яка забороняє подвійне притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення. Договірні умови щодо встановлення пені в розмірі 0,1 % та штрафу у розмірі 7 % є збитковими заходами впливу та тягарем для позивача, враховуючи значну заборгованість позивача перед відповідачем. Частина друга статті 231 ГК України застосовується до обмеженого кола правовідносин її загального застосування, визначених статтею 231 ГК України, у тому числі у негрошових зобов`язаннях.

Розв`язуючи спір між сторонами в частині пункту 8.2.2 Договору, суд виходить з такого.

Згідно із частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Наведена норма повною мірою поширюється на договір, як на найпоширенішу підставу виникнення зобов`язань, причому на всіх його стадіях (укладення договору, його динаміки та виконання).

За приписами частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина перша статті 1 ЦК України передбачає, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У Рішенні Конституційного суду України у справі № 1-26/2011 від 10.11.2011 № 15-рп/2011 зазначено, що одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті третьому частини першої статті 3 ЦК України. Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності (пункт 3.2 цього рішення).

Суд зазначає, що під юридичною рівністю учасників правовідносин слід розуміти участь у правовідносинах суб`єктів, які не перебувають у владному підпорядкуванні один іншому, яким гарантується можливість під час перебування в одних і тих самих умовах мати однакові, за їхнім якісним наповненням, права.

Встановлення у договорі відповідальності за порушення зобов`язання лише для однієї із сторін суперечить принципам добросовісності, справедливості, пропорційності, розумності та рівності сторін договору.

Суд дослідив зміст протоколу розбіжностей у визнаній позивачем редакції та встановив, що Договір у редакції протоколу розбіжностей у визнаній позивачем частині встановлює для відповідача більший обсяг відповідальності, ніж для позивача.

Зокрема, визнаний позивачем пункт 8.2.1 договору в редакції протоколу розбіжностей передбачає відповідальність відповідача у формі пені в розмірі 0,1 % від вартості спожитої теплової енергії за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Зазначене положення кореспондує з нормами абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, норми якого встановлюють, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, враховуючи, що відповідач, як державне підприємство, належить до державного сектора економіки, його відповідальність як теплогенеруючої організації, встановлена пунктом 8.2.1 Договору за невиконання або неналежне виконання негрошових зобов`язань, ґрунтується на нормах абзацу третього частини другої статті 231 ГК України.

Зокрема, згідно з пунктами 2.1, 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 року №14 пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі. Господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій. До того ж, у цьому випадку застосування видів штрафної відповідальності сторін є вимогою закону, оскільки сторони уклали договір, що підпадає під дію вищезазначених норм права.

Необхідно зазначити, що чинне законодавство не встановлює розміру пені, яка стягується за порушення грошового зобов`язання, натомість врегульовує, що розмір пені встановлюється договором та визначає верхню межу такого розміру – не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (частина друга статті 343 ГК України, стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

З огляду на зазначене вище, у разі включення до Договору пункту 8.2.2 в редакції позивача, розмір пені за порушення зобов`язання відповідачем у п`ять разів перевищуватиме розмір пені, встановлений для позивача за порушення грошових зобов`язань, та не передбачатиме застосування штрафу, тоді як для відповідача штрафні санкції встановлені у пункті 8.2.1 Договору.

З вищенаведеного випливає, що включення до Договору для обох сторін рівних умов відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: у формі неустойки в однаковому розмірі (пеня у розмірі 0,1 %, штраф у розмірі 7 %) - відповідатиме принципам добросовісності, розумності, пропорційності, розумності та рівності сторін договору.

Одночасно суд вважає за обґрунтоване встановлення в Договорі обмеження відповідальності позивача за порушення грошового зобов`язання у формі пені в розмірі не більшому, ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, оскільки це відповідатиме частині другій статті 343 ГК України та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Отже, суд дійшов висновку про правомірність і обґрунтованість включення до Договору пункту 8.2.2 у редакції протоколу розбіжностей, оскільки він встановлює рівноцінну з відповідачем відповідальність з урахуванням вимог частини другої статті 343 ГК України та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

На переконання суду, така редакція пункту 8.2.2 Договору забезпечить дотримання юридичної рівності та балансу інтересів сторін договору, тоді як пункт 8.2.2 в редакції позивача, на якій позивач наполягає в позовній заяві, передбачає відповідальність споживача (позивача) за порушення строків оплати теплової енергії у формі пені у п`ять разів меншу, ніж пеня, встановлена для відповідача у пункті 8.2.1 (редакція якого позивачем не оспорюється) та без застосування штрафу, що може стимулювати до невиконання зобов`язання та мати негативні наслідки для сфери господарських правовідносин.

З огляду на вищенаведене, суд вважає обґрунтованою редакцію пункту 8.2.2 Договору, наведену відповідачем у протоколі розбіжностей до Договору: «пункт 8.2.2. За порушення строків оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплогенеруючій організації пеню у розмірі 0,1 % від вартості спожитої теплової енергії, за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості».

Такий самий висновок міститься у постанові Вищого господарського суду України від 05.12.2017 у справі № 915/84/17 за позовом позивача до відповідача щодо аналогічного спірного питання.

Суд відхиляє аргумент позивача щодо того, що встановлення у договорі відповідальності у формі пені та штрафу є порушенням статті 61 Конституції України, яка забороняє двічі притягати до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, з таких підстав.

Згідно із статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 917/194/18, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17. Згідно з частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також не може прийняти аргумент позивача щодо значної заборгованості позивача перед відповідачем за теплову енергію, підтвердженої актом звірки взаємних розрахунків № 5 станом на 31.10.2018, оскільки ця обставина не скасовує принципу рівності сторін договору і необхідності встановлення рівноцінної відповідальності для обох сторін.

Також позивач просить визнати неврегульованими у протоколі розбіжностей пункти 12.9, 12.10, 12.11 Договору:

- пункт 12.9. У разі недотримання Сторонами обов`язку, передбаченого п. 12.6, або виявлення протягом дії цього договору Сторонами фактів притягнення керівних осіб Сторін до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення та/або засудження за злочин, вчинений з корисливих мотивів, Сторони сплачують штраф у розмірі не менше 0,1 % від вартості послуг по договору;

- пункт 12.10. У разі виявлення Сторонами вчинення дій, перелічених в п. 12.7, Сторони за кожен такий випадок, підтверджений беззаперечними доказами, зобов`язані сплатити Споживачу штраф у розмірі не менше 0,1 % від вартості послуг;

- пункт 12.11. У разі недотримання Сторонами обов`язків, передбачених п.п. 12.6, 12.7, 12.8, Сторони мають право відмовитися від даного договору в односторонньому порядку шляхом його розірвання. Договір вважається розірваним з моменту отримання іншою Стороною письмового повідомлення.

Разом із тим, пункти 12.6, 12.7, 12.8, на які містяться посилання у спірних пунктах 12.9, 12.10, 12.11, сторонами узгоджені та мають таку редакцію:

- пункт 12.6. Сторони гарантують, що їх керівники та інші службові (посадові) особи, які здійснюють повноваження щодо управління його діяльністю (заступники керівника, головний бухгалтер та його заступники, члени колегіальних органів управління) (далі – керівні особи), не притягалися до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення та/або не були засуджені за злочин, вчинений з корисливих мотивів, а також зобов`язуються у разі виникнення зазначених обставин негайно повідомляти про це іншу Сторону у письмовій формі;

- пункт 12.7. Сторони гарантують та зобов`язуються не здійснювати (як безпосередньо, так і через третіх осіб) будь-які матеріальні/нематеріальні заохочення, зацікавлення, стимулювання, пропозиції, тобто не пропонувати, не обіцяти, не надавати грошову винагороду, майно, майнові права, переваги, пільги, послуги, знижки, нематеріальні активи та будь-які інші преференції працівникам Сторін та особам, які пов`язані будь-якими відносинами з Сторонами, що є відповідальними за умови надання і оплату послуг та виконання інших зобов`язань, передбачених цим договором, включаючи їх родичів та інших подібних чи уповноважених осіб, за вчинення ними дій чи бездіяльності з використанням наданих їм повноважень в інтересах Сторін, та/або в інтересах третіх осіб і всупереч інтересам Сторін;

- пункт 12.8. У разі надходження до Сторін зі сторони працівників Сторін вимог чи пропозицій про отримання матеріальних/ нематеріальних заохочень, зацікавлень, стимулювань у формі грошової винагороди, майна, майнових прав, переваг, пільг, послуг, знижок, нематеріальних активів та будь-яких інших преференцій, за вчинення ними певних дій чи бездіяльності з використанням наданих їм повноважень на користь Сторін, останній зобов`язаний негайно повідомити іншу Сторону про такі факти.

Позивач зазначає, що суб`єкти правових відносин, про яких зазначено у пунктах 12.9, 12.10, 12.11, не є учасниками Договору, відповідно, Сторони Договору не можуть бути відповідальними за поведінку третіх осіб.

Відповідач, в обґрунтування позиції щодо необхідності включення цих пунктів до Договору, посилається на пункти 7.9.1, 7.9.2, 7.9.4 Положення про порядок укладання та ведення договорів (контрактів) ПЛ-Д-0.04.066-16, затвердженого президентом ДП НАЕК «Енергоатом» 31.12.2016, пункт третій частини першої статті 3, статтю 21, частину першу статті 22, частину четверту статті 62 Закону України «Про запобігання корупції».

Вирішуючи спір між сторонами в частині пунктів 12.9, 12.10, 12.11 Договору, суд виходить з такого: чи є на це вільне волевиявлення сторін (чи дотриманий принцип свободи договору): чи є включення до Договору відповідних положень обов`язковим згідно з чинним законодавством; чи не порушує їх відсутність у Договорі принципи рівності сторін, добросовісності, розумності, пропорційності, справедливості.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як установив суд, сторони не погодили редакцію пунктів 12.9, 12.10, 12.11 Договору, тому спільне волевиявлення сторін щодо відповідних умов відсутнє.

Чинне законодавство не містить положень, які б зобов`язували сторін договору включати відповідні умови в обов`язковому порядку.

Положення про порядок укладання та ведення договорів (контрактів) ПЛ-Д-0.04.066-16, затверджене президентом ДП НАЕК «Енергоатом» 31.12.2016, на яке посилається відповідач, є внутрішнім документом відповідача і не має обов`язкового характеру для його контрагентів.

Крім того, суд зазначає про таке.

Формулювання пункту 12.10 Договору, запропоноване відповідачем у протоколі розбіжностей, не відтворює з достатньою точністю відповідних приписів вищезазначеного Положення, що ставить під сумнів можливість обґрунтовувати включення цього пункту нормами саме цього Положення.

Зокрема, у пункті 12.10 закріплено, що сторони сплачують штраф споживачу. Зазначене порушує принцип рівності сторін і ставить у невигідне становище виробника (відповідача). Одночасно в пункті 7.9.2 Положення про порядок укладання та ведення договорів (контрактів) ПЛ-Д-0.04.066-16 зазначено, що штраф сплачується іншій стороні.

Також пункти 12.9, 12.10 не є ясними і, на переконання суду, їх застосування потребувало б додаткового тлумачення.

Зокрема, з пункту 12.9 чітко не вбачається, кому саме сторони сплачують штраф, а з пунктів 12.9 та 12.10 - вартість яких послуг за договором повинна при цьому враховуватися (наприклад, вся орієнтовна вартість послуг за договором, або ж вартість фактично отриманих послуг станом на певну дату тощо).

Частина четверта статті 62 Закону України «Про запобігання корупції» передбачає, що положення щодо обов`язковості дотримання антикорупційної програми включаються до трудових договорів, правил внутрішнього розпорядку юридичної особи, а також можуть включатися до договорів, які укладаються юридичною особою.

Зазначена правова норма є диспозитивною у частині закріплення можливості включення до договорів, які укладаються юридичною особою, положень щодо обов`язковості дотримання антикорупційної програми, оскільки передбачає не обов`язок, а право, можливість сторін договору, тому включення таких положень до договору можливе лише за згодою сторін.

Крім того, відповідач не надав доказів, що спірні умови належать до антикорупційної програми відповідача та в обґрунтування заперечень проти позову посилався не на відповідну програму, а на зазначене вище Положення про порядок укладання та ведення договорів (контрактів) ПЛ-Д-0.04.066-16.

Щодо умови про розірвання Договору в односторонньому порядку, пропонованої відповідачем у пункті 12.11, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Там само за нормами частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон не встановлює права теплогенеруючої організації або споживача теплової енергії розірвати договір в односторонньому порядку у разі порушення теплогенеруючою організацією або споживачем зобов`язань, узятих згідно із процитованими вище пунктами 12.6, 12.7, 12.8 Договору.

Отже, у випадку, що розглядається, за умови виявлення сторонами порушень пунктів 12.6, 12.7, 12.8 Договору розірвання договору можливе лише за згодою його сторін або в судовому порядку, оскільки сторони не позбавлені права вимагати розірвання договору в судовому порядку у разі якщо вбачають порушення його умов іншою стороною.

Крім того, Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» створене з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади м. Южноукраїнська. Предметом діяльності позивача є задоволення потреб населення, підприємств, установ та організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення (пункти 2.1.1, 3.1 Статуту позивача).

За змістом пунктів 1.1 та 1.2 Договору, теплова енергія постачається позивачу відповідачем в потрібних обсягах для опалення, вентиляції та гарячого водопостачання об`єктів позивача, приєднаних до його теплових мереж. Теплова енергія постачається позивачу згідно із структурою його споживачів.

З наведеного вбачається соціальна значимість теплової енергії, яку постачає відповідач. Припинення постачання відповідачем теплової енергії позивачу матиме негативні наслідки перш за все для споживачів – фізичних та юридичних осіб міста Южноукраїнська, які отримують житлово-комунальні послуги від позивача. До того ж, враховуючи обов`язковість споживання теплової енергії лише на підставі договору, за розірванням Договору в односторонньому порядку слідуватиме повторне його укладення, що ставить під сумнів доцільність передбачення відповідної умови Договору.

Суд не приймає посилання відповідача, в обґрунтування необхідності включення до договору пункту 12.11 щодо розірвання Договору в односторонньому порядку, на статтю 188 ГК України та статтю 627 ЦК України. З цих правових норм випливає можливість розірвання договору в односторонньому порядку саме за згодою сторін, якої позивач і відповідач не досягли.

Суд наголошує, що відповідальність осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», у тому числі дисциплінарна, адміністративна, кримінальна тощо, передбачена чинним законодавством, так само як і механізми притягнення винних осіб до цієї відповідальності, якими сторони можуть і зобов`язані скористатися у разі виявлення відповідних порушень.

Крім того, суд зазначає, що сторони договору мають право вимагати від сторони, яка порушила договір, відшкодування збитків (пункт четвертий частини першої статті 611 ЦК України).

На підставі вищенаведеного та враховуючи недосягнення сторонами згоди щодо включення до Договору пунктів 12.9, 12.10, 12.11, а також відсутність обов`язковості включення таких умов до Договору на підставі закону, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зазначених умов Договору.

Принципи рівності, добросовісності, розумності, пропорційності є дотриманими у разі невключення цих пунктів до Договору, оскільки зазначені у них умови стосуються обох сторін.

На підставі вищенаведеного, розглянувши спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів судовий збір покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Оскільки суд відхилив частину пропозицій кожної із сторін, судовий збір покладається на обидві сторони, у зв`язку з чим суд стягує з відповідача 960,50 грн судового збору.

Вимог щодо відшкодування інших судових витрат сторони не заявляли та доказів їх понесення суду не надавали.

Керуючись статтями 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» про врегулювання розбіжностей за договором купівлі-продажу теплової енергії від 29.11.2018 № 276 задовольнити частково.

Визнати договір від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8 – пара, гаряча вода та пов`язана продукція) укладеним між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» та Комунальним підприємством «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» у редакції Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» з урахуванням протоколу розбіжностей до договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8 – пара, гаряча вода та пов`язана продукція) в редакції Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ», за винятком пунктів 12.9, 12.10, 12.11.

Вважати не врегульовані у протоколі розбіжностей пункти договору від 29.11.2018 № 276 купівлі-продажу теплової енергії (код 09320000-8 – пара, гаряча вода та пов`язана продукція) укладеними в такій редакції:

- «пункт 8.2.2. За порушення строків оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплогенеруючій організації пеню у розмірі 0,1 % від вартості спожитої теплової енергії, за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості»;

- пункт 12.9 відсутній;

- пункт 12.10 відсутній;

- пункт 12.11 відсутній.

Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на користь Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» 960,50 грн судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (55000, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, вул. Дружби народів, 8, код за ЄДРПОУ: 31948866).

Відповідач: Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона, а/с №20, код за ЄДРПОУ: 20915546).

Дата складення повного судового рішення – 20 червня 2019 року.

Суддя О.Г. Смородінова