Рішення № 82497666, 19.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2019Справа № 910/5618/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» (45601, Волинська обл., Луцький район, с. Липини, вул. Перемоги, 25)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мамадай Рітейл» (04050, м. Київ, вул. Вільгема Котарбінського 15, кв. 47)

про стягнення 1 163 317,52 грн.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мамадай Рітейл» про стягнення 1 163 317,52 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладених між сторонами договорів поставки №ТВ13-38 та № ТВ13-63 від 13.06.2013, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого згідно видаткових накладних товару, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 1 163 317,52 грн, з яких: 1 149 592,77 грн. - основний борг, 6 188,06 грн. - пеня, 6 387,06 грн - 40 % річних та 1 149,63 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5618/19, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.06.2019.

22.05.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні, яке призначене на 05.06.2019, в режимі відеоконференції, оскільки позивач перебуває із значною віддаленістю від місця знаходження Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» про проведення судового засідання у режимі відеоконференції відмовлено.

У підготовче засідання, призначене на 05.06.2019 з`явився представник позивача, який повідомив суд, що укласти мирову угоду позивач не бажає, уточнень позовних вимог позивач не має, а також, що останнім повідомлено про всі обставини, а тому вважає за можливе призначити розгляд справи по суті.

У підготовче засідання 05.06.2019 відповідач уповноваженого представника не направив, відзиву на позовну заяву не надав. При цьому, суд зазначає, що відповідач про призначене підготовче засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050254562 згідно якого відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 22.05.2019.

У судовому засіданні 05.06.2019 судом встановлено, що відповідач належним чином був повідомлений про призначення підготовчого засідання, враховуючи відсутність з боку відповідача клопотань про відкладення та керуючись ст.ст. 177, 185, 234 Господарського процесуального кодексу України, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до розгляду по суті на 19.06.2019.

19.06.2019 загальним відділом діловодства суду зареєстровано клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» про розгляд справи, призначеної на 19.06.2019 без участі уповноваженого представника за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 19.06.2019, про причини неявки суд не повідомив про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з`явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

13.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тигрес» (надалі - позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мамадай Рітейл» (надалі - відповідач/покупець) було укладено договори поставки №ТВ13-38 та ТР13-63 (надалі - договори), відповідно до умов яких постачальник зобов`язується поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцю товари, а покупець зобов`язується прийняти та оплачувати їх.

Відповідно до п. 1.2. договорів асортимент товару визначається на підставі прайс-листів та/або каталогів, наданих постачальнику, котрі не є додатками до договору.

Ціна на товар (звичайна ціна), який передається покупцю, визначаються сторонами у видаткових накладних, згідно діючих у постачальника цін на момент поставки. Видаткові накладні є невід`ємними частинами даного договору (п. 1.3. договорів).

Згідно з п. 5.3 договорів поставка товару здійснюється на умовах DDP, відповідно до Інкотермс-2010, з урахуванням умов договору, за місцем знаходження торгової точки покупця (місце доставки), вказаним в замовленні/видатковій накладній на поставлений товар.

Відповідно до п. 6.1. договорів поставки товару за договором сторони визначають як централізовано-кільцеві, у розумінні згідно чинного законодавства. Приймання-передача товару здійснюється в пункті доставки представниками обох сторін, шляхом підпису на видатковій накладні й та штампа (печатки) покупця одержувача товару (для юридичних осіб), для підприємців, які не мають печаток - підпис на видатковій накладній.

Право власності та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту передання йому товару (п. 6.6. договорів).

Згідно з п. 7.1. договорів оплата партії товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати поставки партії товару.

Відповідно до п. 10.1. договорів, договір вступає в силу з дати його підписання і діє до 31.12.2014, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань до повного виконання.

Строк дії договору кожен раз автоматично продовжується на наступний календарний рік на аналогічних умовах, якщо жодна із сторін не повідомить про розірвання договору до закінчення його дії (п. 10.2. договорів).

За доводами позивача, на виконання умов договору № ТВ13-38 ТОВ «Тигрес» поставило відповідачу товар на суму 98 764,47 грн, та за договором № ТВ113-63 поставлено товар на суму 1 050 828,30 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (належними чином завірені копії додані до позовної заяви).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлялася вимога № 508 від 17.04.2019 на адресу відповідача про сплату заборгованості у сумі 98 764,47 грн за поставку товару за договором № ТВ13-38.

Також на адресу відповідача позивачем направлялася грошова вимога № 509 від 17.04.2019, в якій позивач просив погасити борг у сумі 1 050 828,30 грн за поставку товару за договором № ТВ113-63, з урахуванням умов п. 8. 5 договору.

За твердженням позивача, наявність заборгованості у покупця перед постачальником за вказаними договорами також підтверджується актами звірки взаємних розрахунків, підписаними уповноваженими представниками сторін й скріплені печатками, та станом на момент подачі позовної заяви до суду відповідачем не погашено.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі договорів поставки товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 1 163 317,52 грн, з яких: 1 149 592,77 грн. - основний борг, 6 188,06 грн. - пеня, 6 387,06 грн - 40 % річних та інфляційні втрати у сумі 1 149,63 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За своєю правовою природою укладені між сторонами договори поставки № № ТВ13-38 та № ТВ113-63 від 13.06.2013 є договорами поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку товару відповідачу за договором № ТВ13-38 на суму 98 764,47 грн, та за договором № ТВ113-63 - на суму 1 050 828,30 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (належними чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи).

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було отримано товар без зауважень, про що свідчить підпис уповноваженого представника покупця на накладних, що скріплений печаткою підприємства.

За твердженням позивача поставлений товар, залишився неоплаченим з боку відповідача на загальну суму 1 149 592,77 грн, що також підтверджується актом звірки взаємним розрахунків між сторонами за період вересень 2018 - березень 2019 за договором № ТР 13-63 станом на 31.03.2019, та актом звірки взаємним розрахунків між сторонами за період вересень 2018 - березень 2019 за договором № ТР 13-38 станом на 31.03.2019, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (завірені копії яких міститься в матеріалах справи).

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як встановлено судом, у п. 7.1. договору № ТР 13-38 в редакції додаткової угоди від 08.11.2017, сторонами узгоджено відстрочка оплати за товар на 60 (шістдесят) календарних днів з дати поставки товару.

За умовами п.п. 7.1, 8.5. договору № ТР 13-63 оплата партії товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки партії товару. У випадку невиконання чи прострочення виконання покупцем обов`язку щодо оплати, подання звітів про реалізований товар або допуску представників постачальника до перерахування залишків нереалізованого товару чи підписання актів, що передбачені цим договором, постачальник має право, на свій вибір, застосовувати, оперативно-господарську санкцію (одну або декілька одночасно): припинити поставку товару до моменту виконання покупцем його зобов`язання (при цьому постачальник звільняється від відповідальності за не поставку товару); вимагати від покупця повернення товару, що ще не реалізований покупцем і за який не проведено оплату; вимагати від покупця дострокової сплати усієї вартості поставленого товару незалежно від настання термінів його оплати; в односторонньому порядку перевести покупця на нові умови оплати при поставці наступної партії товару, а саме попередня оплата, до моменту погашення заборгованості, письмово повідомивши про це останнього. Покупець зобов`язується виконати вимоги постачальника щодо повернення /оплати товару протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту її отримання.

Матеріалами справи, підтверджено факт направлення на адресу відповідача грошової вимоги позивача №509 від 17.04.2019 (в порядку п. 8.5. договору № ТВ 13-63) щодо погашення заборгованості у сумі 1 050 828,30 грн за договором.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 1 149 592,77 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 188,06 грн та 40 % річних у розмірі 6 387,06 грн та інфляційних втрат у сумі 1 149,63 грн розрахованих за договором поставки № ТВ13-38, з урахуванням строків оплати визначених у п. 7.1. договору № ТР 13-38, в редакції додаткової угоди від 08.11.2017.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За умовами п. 8.5. договору № ТР 13-38 за прострочення платежів, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення за весь час прострочення без обмежень.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на загальну суму 6 188,06 грн, судом встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства та обставинами справи, а відтак, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі заявленому позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що у п. 7.4. договору № ТР 13-38 сторонами визначено, що якщо покупець не оплатив вартість поставленого товару у визначений строк, то він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сорок процентів річних.

Здійснивши перерахунок 40% річних та інфляційних втрат суд встановив, що вказані він розрахунки є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та обставинами справи, а тому вимоги про стягнення 40 % річних у сумі 6 387,06 грн та інфляційних втрат у сумі 1 149,63 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мамадай Рітейл» (04050, м. Київ, вул. Вільгельма Котарбінського, буд. 15, кв. 47; ідентифікаційний код: 38703456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» (45601, Волинська обл., Луцький район, с. Липини, вул. Перемоги, буд. 25; ідентифікаційний код: 38143461) основну суму боргу у розмірі 1 149 592 (один мільйон сто сорок дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн 77 коп.; пеню у розмірі 6 188 (шість тисяч сто вісімдесят вісім) грн 06 коп.; 40 % річних у розмірі 6 387 (шість тисяч триста вісімдесят сім) грн 06 коп.; інфляційні втрати у розмірі 1 149 (одна тисяча сто сорок дев`ять) грн 63 коп. та втрати по сплаті судового збору у розмірі 17 449 (сімнадцять тисяч чотириста сорок дев`ять) грн 76 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 19.06.2019

Суддя Пукшин Л.Г.