Ухвала суду № 82497639, 20.06.2019, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

"20" червня 2019 р. м. Ужгород Справа № 907/326/19

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши позовну заяву Вербовецької сільської ради, с. Вербовець Виноградівського району

до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Вербовецька сільська рада звернулася до суду з позовом, яким просить визнати дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою протиправними та зобов`язати вказаний орган надати такий дозвіл.

Ухвалою суду від 06 червня 2019 року позовну заву залишено без руху, у зв`язку з виявленими у ній недоліками. Серед таких недоліків судом встановлено, що позивачем не визначено обраний позивачем спосіб захисту (вимоги, викладені в описовій частині позовної заяви (сторінка 2), не співпадали з вимогами та формулюваннями позовних вимог, які містяться у прохальній частині позовної заяви) та не підтверджено, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. При цьому, позивач посилався на наявність адміністративного спору з цим же відповідачем з тим самим предметом та з тих самих підстав, провадження у якому було закрито, однак, належних доказів на підтвердження наведеної обставини суду не надав.

У встановлений судом строк позивач направив суду позовну заяву, складену (допрацьовану) з врахуванням висновків суду, зроблених в ухвалі суду від 06.06.2019, а також письмове пояснення щодо спростування зазначених ним у позовній заяві відомостей про наявність адміністративного спору між тими ж сторонами з тим самим предметом та підставами спору. Пояснив, що такі були внесені у текст заяви помилково та не відповідають дійсності, підтвердивши той факт, що окрім цього спору з того самого предмету і тих самих підстав, не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав .

Уточнено позивачем також вимоги, які заявлені до відповідача: визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель державної власності для створення громадських пасовищ, площею 53,1645 га (кадастровий номер 2121281800:03:014:0001), розташованої за межами населених пунктів, контур 251 на території Вербовецької сільської ради Виноградівсъкого району Закарпатської області та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області надати Вербовецькій сільській раді дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель державної власності для створення громадських пасовищ, площею 53,1645 га ( кадастровий номер 2121281800: 03: 014: 0001).

За наведених обставин, розглянувши подані позивачем документи, які дещо конкретизували та уточнили заявлені ним раніше позовні вимоги, суд дійшов висновку, що подана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частини десята, тринадцята та чотирнадцята статті 123 ЗК України).

Законодавчо визначено, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, а також дії чи бездіяльність такого суб`єкта, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16 та 28 листопада 2018 року № 826/5735/16

У поданому на розгляд господарського суду спорі позивач- Вербовецька сільська рада просить визнати дії відповідача-суб`єкта владних повноважень - протиправними, посилаючись на те, що відмова у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки порушує право територіальної громади на створення громадських пасовищ. Однак, наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на цю земельну ділянку судом не встановлено. При цьому, позивачем оскаржується саме дія (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень, що є також свідченням того, що предметом у спорі є власне виконання відповідачем своїх дискреційних повноважень, які підлягають оцінці виключно адміністративним, а не господарським судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки є адміністративним спором, а це є підставою для відмови у відкритті провадження у справ відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В прийнятті позовної заяви відмовити.

2. Позовну заяву №2-10/76 від 31.05.2019 року (вх. № 02.3.1-10/334/19 від 03.06.2019 року) і додані до неї документи повернути позивачу.

3. В порядку ч. 6 с. 175 ГПК України роз`яснити позивачу його право на звернення з цим позовом до суду адміністративної юрисдикції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Л.В. Андрейчук