Рішення № 82497444, 21.05.2019, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

21.05.2019 р. м. Ужгород Справа № 907/525/18

За позовом Фермерського господарства “Колос”, м. Виноградів

до відповідача Виноградівської міської ради, м. Виноградів

про визнання незаконним та скасування рішення 16-ої сесії 23-го скликання Виноградівської міської ради від 21.03.2001 року “Про інвентаризацію земель КСГП “8 Березня”,

Суддя господарського суду – Пригара Л.І.

Секретар судового засідання – Раткевич В.С.

представники:

Позивача – Терек Т.І., голова ФГ

Терек Я.Т., адвокат, ордер серії ЗР № 52505 від 27.08.2018 року

Відповідача – Пшеницька Г.В., адвокат,

довіреність № 02-21/1888 від 27.12.2017 року

СУТЬ СПОРУ: Фермерським господарством “Колос”, м. Виноградів заявлено позов до відповідача Виноградівської міської ради, м. Виноградів про визнання незаконним та скасування рішення 16-ої сесії 23-го скликання Виноградівської міської ради від 21.03.2001 року “Про інвентаризацію земель КСГП “8 Березня”.

Позивач, обґрунтовуючи заявлений позов, вказує на те, що оскаржуване рішення порушує його право, як правонаступника КСГП “8 Березня” володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками, якими він володіє на підставі Державного акту на право колективної власності, виданого 29.11.1996 року на ім`я КСГП “8 Березня”. Зазначає, що після проведення розпаювання майна та земель КСГП “8 Березня” в період з 1997 до 1998 року, землі господарських дворів КСГП “8 Березня”, які не підлягали розпаюванню згідно з діючим на той час законодавством, були передані йому, як правонаступнику згідно з актом прийому-передачі залишкових матеріальних цінностей (земельних ресурсів) від 26.06.2000 року на підставі рішення зборів уповноважених КСГП “8 Березня” від 30.12.1998 року, оформлених протоколом № 7. Зауважив, що з дня передачі і до тепер відкрито, безперешкодно користується земельними ділянками та вважає себе належним власником вказаних земель з огляду на п. 7 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України в редакції 2002 року. Стверджує, що про наявність оскаржуваного рішення йому стало відомо в ході апеляційного провадження по цивільній справі № 299/3439/16-ц, коли в судовому засіданні 03.07.2017 року Виноградівська міська рада подала його як доказ у справі. Тоді ж рада стверджувала, що земельні ділянки, які були у колективній власності КСГП “8 Березня” згідно з Державним актом на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 29.11.1996 року і не підлягали розпаюванню (землі господарських дворів), були віднесені на підставі вказаного рішення до земель запасу та з тих пір перебували у віданні Виноградівської міської ради.

Оскаржуване рішення вважає незаконним з огляду на наступне. По перше, рішення прийнято за відсутності вказаних у ньому підстав, оскільки матеріали розпаювання земель КСГП “8 Березня” та матеріали інвентаризації земель в архівному відділі Виноградівської РДА відсутні, що не дає змоги встановити ким та на підставі чого вона була проведена. По друге, обговорення питання про інвентаризацію земель КСГП “8 Березня” на сесії не проводилось, є лише заслуховування проекту рішення, в тому числі і з приводу інвентаризації. По третє, таке рішення прийняте з перевищенням радою повноважень, наданих їй ст. 10 Земельного кодексу України в редакції 1992 року, оскільки КСГП “8 Березня” не перебувало у комунальній власності, з клопотаннями про проведення інвентаризації земель до ради не зверталося і не погоджувало передачу земель підприємства до земель запасу. По четверте, рада перевела в землі запасу землі, як в межах міста Виноградова, так і в межах с. Дротинці, с. Букове та за межами населених пунктів. По п`яте, рада прийняла до земель запасу землі без попереднього вилучення їх у власника – КСГП “8 Березня” та припинення права власності (визначених ст. 28 Земельного кодексу України (1992 року) підстав для припинення не було).

При цьому, просить суд врахувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10.07.2017 року, ухвалене у справі № 299/3439/16-ц, яким встановлено факт правонаступництва ФГ “Колос”, а також рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 23.01.2017 року у цивільній справі № 299/1923/16-ц, яким встановлено правомірність переходу майнових прав від КСГП “8 Березня” до ФГ “Колос”.

У поданому суду відзиві Виноградівська міська рада заперечує проти позовних вимог. Наголосила, що посилаючись на порушення оскаржуваним рішенням його прав володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками, позивачем подано суду лише копію Державного акту, який виданий 29.11.1996 року на ім`я КСГП “8 Березня”, в який жодного разу не вносились зміни, в тому числі і щодо розпаювання земельних ділянок. При цьому, позивач не надав суду докази, які саме земельні ділянки були нібито передані йому, як правонаступнику у 2000 році. Звертає увагу суду, що позивач не надав доказів, які б підтверджували наявність у нього права власності на земельні ділянки, оскільки згідно з поданою податковою декларацією платника єдиного податку четвертої групи за 2016 рік ФГ “Колос” задекларувало площу земельної ділянки у розмірі 2,42 (рілля), яка знаходиться на території Виноградівської міської ради, а згідно з формою 6-зем станом на 01.01.2016 року Фермерське господарство “Колос” володіє землями розміром 1,1800 га.

Крім того, вважає, що ФГ “Колос” (позивач) не може володіти земельними ділянками на праві колективної власності, оскільки Земельний кодекс України від 25.10.2001 року не передбачає права колективної власності на землю, так як пунктом 3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що земля в Україні може перебувати тільки у приватній, комунальній та державній власності. Наполягає, що Державний акт на право колективної власності на землю КСГП “8 Березня” з моменту реорганізації позивача втратив чинність, оскільки він як правонаступник, не звернувся до ради та не переоформив право у встановленому на той час порядку.

Окремо зазначає, що матеріали справи не місять належних доказів правонаступництва ФГ “Колос”. У протоколі № 7 зборів уповноважених від 30.12.1998 року відсутнє вирішення питання про здійснення реорганізації КСГП у Фермерське господарство. Також і відсутнє вирішення питання про створення правонаступника ФГ “Колос”. Тому такий доказ не є належним доказом, який би підтверджував правонаступництво ФГ “Колос” за КСГП “8 Березня”. Згідно з довідкою, виданою Управлінням сільського господарства і продовольства, після розпаювання КСГП “8 Березня” при організації Фермерського господарства “Колос” передаточного балансу не складали. Наведені ж позивачем судові рішення, які на його думку підтверджують факт правонаступництва та перехід прав КСГП “8 Березня” до ФГ “Колос”, вважає такими, що не можуть братися до уваги в силу частини 7 ст. 75 ГПК України, яка чітко вказує, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Стосовно тверджень позивача про порушення радою процедури прийняття оскаржуваного рішення, пояснила наступне. Спірні земельні ділянки, виділені свого часу в колективну власність КСГП “8 Березня” належали на праві спільної часткової власності всім його членам. В той час, ст. 5 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, вказано: “Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств”. Вважає, що аналіз вказаних норм свідчить про те, що з припиненням діяльності КСГП “8 Березня” припинилося і право колективної власності на земельні ділянки, оскільки відсутній суб`єкт права колективної власності. При цьому, зі змісту Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 03.12.1999 року № 1529/99 вбачається, що всі члени колективних сільськогосподарських підприємств, які мали право на пай, мали отримати такий, а держава, в свою чергу, мала сприяти оформленню права приватної власності на земельні ділянки.

Саме тому, після виходу членів із КСГП “8 Березня” останні отримали свої частки, при цьому, за результатами проведеного розпаювання, залишились земельні ділянки.

З покликанням на ст. 80 Земельного кодексу України, чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення рада зазначає, що землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей 27 і 28 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки на території міста Виноградів залишились землі, які не були передані у власність, відсутній суб`єкт права колективної власності, відсутній належним чином оформлений правонаступник сільськогосподарського підприємства, відповідач вважає, що не порушив жодні, діючі на той момент, норми законодавства, а отже, оскаржуване рішення є законними.

З доводами відповідача, викладеними у відзиві, ФГ “Колос” не погодилося в повному обсязі. У поданій суду відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 3, 6 ст. 31 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, п. п. 13.1, 13.3, 13.6 Статуту КСГП “8 Березня”, ст. 37 ЦК УРСР (в редакції 1992 року), ст. ст. 104, 108 Цивільного кодексу України (в редакції 2002 року), Фермерське господарство “Колос” створене 26.06.2000 року, є правонаступником КСГП “8 Березня”. При цьому, при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства перейшли всі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Вважає, що сам факт звернення Виноградівської міської ради з позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду про скасування державної реєстрації ФГ “Колос” та визнання нечинним запису в Статуті ФГ “Колос” щодо правонаступництва за КСГП “8 Березня” (справа № 807/1294/17), свідчить про дійсність та чинність факту такого правонаступництва за правами реорганізованого КСГП.

В ході підготовчого провадження у справі позивачем подано суду клопотання про долучення до матеріалів справи виписки з протоколу № 5 загальних зборів КСГП “8 Березня” від 10.03.1998 року, яким оформлено рішення про перетворення КСГП “8 Березня” у правонаступника ФГ “Колос” після завершення розпаювання з передачею йому всіх прав і обов`язків (майнових і земельних).

Посилання відповідача на п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (1991 року) позивач вважає безпідставним, оскільки такий передбачав припинення права користування земельною ділянкою, а у КСГП “8 Березня” земля була на праві власності. Аналогічно безпідставним є посилання відповідача па лист Держкомзему України № 14-22-6/6835 від 02.08.2004 року, оскільки він стосується сплати податку за землю.

Зауважив позивач і на тому, що визначений в ст. 28 Земельного кодексу України (1991 року) порядок припинення права колективної власності на землю щодо КСГП “8 Березня” був недотриманий, а відтак право власності на землю, яка не підлягала паюванню, не припинено і є чинним згідно з Державним актом на право колективної власності на землю ІІ-ЗК № 000054 від 29.11.1996 року. Дане право перейшло до правонаступника КСГП “8 Березня” - ФГ “Колос” на підставі рішення загальних зборів уповноважених КСГП “8 Березня” № 7 від 31.12.1998 року на підставі акту прийому-передачі земельних ресурсів від 26.06.2000 року у відповідності до вимог Земельного кодексу України в редакції 1992 року, ч. 6 ст. 31 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, п. 13.6. Статуту КСГП “8 Березня”, ст. 4, 37 Цивільного кодексу УРСР (в редакції станом на 1998-2000 роки).

Звертає увагу суду, що відповідно до п. 7 розділу X “Перехідні положення” Земельного кодексу України в редакції 2002 року юридичні особи, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Наведена норма свідчить про зберігання правонаступництва у земельному праві в результаті прийняття Земельного кодексу України в редакції 2002 року.

В той же час, вказує, що за приписами розділу II “Прикінцевих та перехідних положень” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 06.09.2012 року № 5245-VІ, документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна. Наголошує позивач також на тому, що ці ж висновки зазначені у рішенні Конституційного суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 справа № 1-17/2005.

Відповідач скористався правом на подання заперечення щодо тверджень, викладених у відповіді на відзив. Повідомив, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 807/1294/17, предметом спору якої є безпосередньо факт правонаступництва ФГ “Колос”. Однак, жодна із інстанцій не приймала рішення по суті, тобто не надавала правової оцінки предмету спору. Станом на сьогодні відсутня будь-яка інша справа, предметом спору якої виступав би саме факт правонаступництва ФГ “Колос” за КСГП “8 Березня”. Тому посилання позивача на преюдицію вважає безпідставним. Крім того, з огляду на чинне на момент реорганізації позивача законодавство, для підтвердження права колективної власності на земельні ділянки КСГП “8 Березня” має мати державний акт, додатком до якого виступає список громадян, що є власниками земельних ділянок (членів КСГП). Матеріали справи не містять такого додатку, тому такий акт вважає неналежним доказом. Також зауважив, що якщо припустити, що позивач - ФГ “Колос” є правонаступником КСГП “8 Березня”, і нібито отримав у власність земельні ділянки, то відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України, чинного на момент створення ФГ “Колос”, в останнього право власності на земельні ділянки могло виникнути лише після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного державного акта. Натомість, позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього права власності на земельні ділянки.

Звертає увагу суду на роз`яснення Держкомзему України від 02.08.2004 року № 14-22-6/6835, відповідно до яких переоформлення правовстановлюючих документів на землю при реорганізації підприємства має здійснюватися одночасно з реорганізацією. В разі, якщо правонаступник не звернувся до ради із заявою про надання ділянки і не оформив право користування (власності) землею, то безумовно, правонаступник реорганізованої юридичної особи не набув права на землю. Такі положення кореспондуються із нормами Земельного кодексу, чинними на момент нібито реорганізації.

Також спростовує твердження позивача про безпідставність посилання на ст. 27 Земельного кодексу України. За твердженням позивача, КСГП “8 Березня” припинило свою роботу 30.12.1998 року, землі ж нібито передало правонаступнику лише 26.06.2000 року, тобто через півтора року. Таким чином, в силу норм ст. 28 Земельного кодексу України, яка відсилає до ст. 27 Земельного кодексу України, у КСГП припинилось право власності на земельні ділянки з підстав невикористання земельних ділянок.

Що ж до акту прийому-передачі земельних ресурсів та залишків нерухомого майна від 26.06.2000 року, то такий не відноситься до правовстановлюючих документів, а тому не може породжувати перехід права власності на об`єкт нерухомості від однієї особи до іншої, в тому числі і на земельні ділянки.

Окрім того, повідомив, що з метою уточнення інформації щодо матеріалів інвентаризації земель КСГП “8 Березня” ним було направлено адвокатський запит до Відділу у Виноградівському районі Держгеокадастру в Закарпатській області, у відповіді на який зазначено, що матеріали інвентаризації земель КСГП “8 Березня” не збереглися.

Ознайомившись із запереченнями відповідача, представником позивача подано суду додаток до Державного акту ІІ-ЗК № 000054 від 29.11.1996 року – список членів КСГП “8 Березня”, які мають право на земельну частку (пай).

В ході проведення підготовчого провадження 25.10.2018 року та 31.10.2018 року представник відповідача подала заяви про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, оскільки вважає, що суд має відмовити у задоволенні позову в зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Як стверджує позивач, саме він є власником земельних ділянок, які були надані КСГП “8 Березня”, а тому він, як власник, знав і міг знати про те, що його земельні ділянки використовує інший громадянин/юридична особа, оскільки погоджував розташування меж земельних ділянок ще у 2005 році. На підтвердження своїх доводів подала суду Акт обновлення (встановлення) на місцевості (в натурі) меж земельної ділянки, що надається в оренду ТОВ “Штад-Міш”, розташованої в м. Виноградів вул. Партизанська б/н. При встановленні меж були присутні суміжні користувачі, зокрема, керівник ФГ “Колос” Терек Тамерлан Іванович, який жодних претензій не заявляв.

Позивач вважає твердження відповідача про можливість дізнатися про оскаржуване рішення при погодженні меж суміжному землекористувачу надуманим та таким, що не відповідає реальним обставинам справи, відтак, така заява задоволенню не підлягає. Зауважив, що у позовній заяві виклав обставини, за яких йому стало відомо про оскаржуване у справі рішення. При цьому, звертає увагу на направлений відповідачу запит № 17 від 08.02.2016 року стосовно належності земель КСГП “8 Березня” раді та підстави (документи), які підтверджують запитуваний факт. При наданні відповіді на вказаний запит рада не надала жодних документів, які б підтверджували перехід цих земель до комунальної власності, в тому числі і не згадувала про оскаржуване рішення. Стосовно ж погодження меж гр. ОСОБА_1 , який в подальшому створив ТОВ “Штад-Міш”, то такі були підписані позивачем з огляду на укладення 03.12.2004 року договору купівлі-продажу хліву для телят, при якому частина землі позивача перейшла в порядку ст. 120 Земельного кодексу України. Наголосив, що в протоколі і на всіх документах зазначається, що ця земельні ділянка межує із землями ФГ “Колос”, а не Виноградівської міської ради, яка теж погоджувала протокол, і такий протокол не містить посилання на оскаржуване рішення. Аналогічна ситуація відбулася і з погодженням меж гр. ОСОБА_2 .

Також сторони неодноразово заявляли клопотання про витребування доказів. Так, ухвалою суду від 16.01.2019 року в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України витребувано від Виноградівської районної державної адміністрації реєстраційну справу за кодом ЄДРПОУ 03747509, в якій містяться всі документи щодо зняття з реєстрації Колективного сільськогосподарського підприємства “8 Березня” та реєстрації Фермерського господарства “Колос”. Супровідним листом від 01.02.2019 року № 03-14/334 апарат Виноградівської районної державної адміністрації надіслав витребувану ухвалою суду реєстраційну справу, при цьому повідомив, що у ній відсутні документи щодо зняття з реєстрації КСГП “8 Березня”, оскільки ліквідація юридичної особи була здійснення шляхом перетворення у ФГ “Колос”.

Цією ж ухвалою суду від 16.01.2019 року судом в порядку ст. 91 Господарського процесуального кодексу України витребувано від позивача – Фермерського господарства “Колос” оригінал протоколу № 5 загальних зборів (зборів уповноважених) Колективного сільськогосподарського підприємства “8 Березня”. На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано суду копію протоколу № 5 загальних зборів (зборів уповноважених) КСГП “8 Березня”, яка отримана ним від Архівного відділу Виноградівської РДА, де такий оригінал і знаходиться.

Представник відповідача подала заяву б/н від 05.02.2019 року про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки позивачем не подано витребуваного судом оригіналу Протоколу № 5 КСГП “8 Березня” від 10.03.1998 року, яку суд визнав такою, що не підлягає до задоволення.

Відповідачем було подано суду клопотання про залучення третіх осіб, в задоволенні якого ухвалою суду від 05.03.2019 року було відмовлено.

Представник відповідача у судовому засіданні наголосила на неналежності поданих позивачем доказів та пояснень, оскільки останнім не дотримано вимог щодо їх надіслання іншому учаснику справи, а саме, відповідачеві, а тільки вчинено дії щодо вручення таких доказів та пояснень представнику відповідача безпосередньо у підготовчих засіданнях.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого Виноградівською районною радою народних депутатів 29.11.1996 року, зареєстрованого у Книзі запису державних актів на право колективної власності на землю за № 1, Колективному сільськогосподарському підприємству “8 Березня” (надалі – КСГП “8 Березня”) було передано у колективну власність 1338,2 га землі в межах згідно з планом. Зображені на Плані землі позначено як такі, що розташовані в межах наступних територіальних одиниць: Виноградівської міської ради, Дротинської сільської ради та Буківської сільської ради. Землю передано для ведення сільського господарства відповідно до розпорядження голови Виноградівської райдержадміністрації від 27 листопада 1996 року № 703. Додатком № 1 до акту є Список громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, які мають право на частку (пай).

Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, ФГ “Колос”, яке створено 26.06.2000 року, є правонаступником КСГП “8 Березня”, в тому числі його майнових прав та обов`язків, матеріальних активів.

Також судом встановлено, що рішенням 16 сесії 23 скликання Виноградівської міської ради від 21.03.2001 року “Про інвентаризацію земель КСГП “8 Березня” всі землі, що не ввійшли в схему паювання КСГП “8 Березня” переведено в землі запасу міської ради. Рішення було прийнято на підставі схеми розпаювання земель КСГП “8 Березня”, матеріалів інвентаризації, та з огляду на положення статей 10, 80 Земельного кодексу України.

Позивач, посилаючись на те, що при перетворенні КСГП “8 Березня”, він як правонаступник, набув всіх прав та обов`язків, в тому числі і право власності на землю, надану останньому на підставі Державного акту серії НОМЕР_2 -ЗК № НОМЕР_3 від 29.11.1996 року, вважає прийняте радою рішення від 21.03.2001 року таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує його право власності на землі сільськогосподарського призначення, які залишилися після розпаювання земель КСГП “8 Березня”, у зв`язку з чим звернувся з позовом до суду та просить визнати рішення ради незаконним та скасувати. Як на підставу своїх вимог, покликається на порушення радою процедури переведення земель в землі запасу (без попереднього припинення права власності та без згоди його як власника землі), перевищення радою своїх повноважень (оскільки землі, які є предметом спору, знаходяться не лише на території Виноградівської міської ради, а й на території Дротинської та Буківської сільських рад), зазначаючи також про відсутність і самих матеріалів інвентаризації, які покладені радою в основу оскаржуваного рішення. При зверненні з позовом позивач зазначає, що про існування рішення, яке порушує його права та законні інтереси щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, йому стало відомо лише в судовому засіданні 03.07.2017 року під час розгляду цивільної справи № 299/3439/16-ц у якому його копію було подано радою.

Оцінюючи наведені обґрунтування та подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні під час розгляду в судовому засіданні як кожного окремо, так і в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

У відповідності до статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фермерське господарство “Колос” було створено 26.06.2000 року.

Матеріали справи містять Розпорядження голови Виноградівської РДА № 331 від 26.06.2000 року, на підставі якого була проведена державна реєстрація вказаного господарства (код 03747509).

Згідно з п. 1.1. статуту Фермерського господарства “Колос”, воно є правонаступником КСГП “8 Березня”.

Головне управління статистики у Закарпатській області у листі від 04.04.2017 року № 035-07/59/1142 роз`яснило, що згідно з п. 15 Положення про Єдиний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 118 від 22.01.1996 року (у новій редакції – Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 року № 499), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. Таким чином, юридична особа з ідентифікаційний кодом 03747509 пройшла ряд перетворень: радгосп “8 Березня” перетворився в КСГП “8 Березня”, яке, в свою чергу, було перетворено в ФГ “Колос”.

Про факт правонаступництва зазначено також у листах Виноградівської РДА № 01-9/248 від 06.02.2012 року, Державного реєстратора № 11-12/211 від 17.08.2006 року, Виноградівської РДА № 0380/550 від 24.02.2016 року, Управління юстиції № 01-09/24 від 09.02.2016 року.

Оскільки Розпорядження № 331 голови Виноградівської районної державної адміністрації від 26.06.2000 року є чинним, як і положення статуту, яким встановлено факт правонаступництва ФГ “Колос”, суд вважає доведеним факт перетворення КСГП “8 Березня” у ФГ “Колос”, відтак, позивач – ФГ “Колос” є правонаступником всіх прав та обов`язків КСГП “8 Березня”.

Інші доводи відповідача щодо недотримання процедури оформлення при перетворенні, які, на його думку, свідчать про неправомірність (незаконність) правонаступництва, а отже, і перехід майнових прав від КСГП “8 Березня” до ФГ “Колос”, судом відхилено, оскільки, по перше, такі питання ставилися відповідачем в межах іншої судової справи, яка, до того ж, по суті розглянута не була; по друге, з огляду на предмет спору, що розглядається в межах даної справи та письмові докази, які в установленому порядку не визнані недійсними, відтак, правомірність їх презюмується, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Таким чином, доведеним є факт, що Фермерське господарство є правонаступником КСГП “8 Березня”, яке на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 29.11.1996 року було власником земель, наданих йому для ведення сільського господарства площею 1338,2 га.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції чинній на час видачі державного акту на право колективної власності на землю) власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (стаття 5 Земельного кодексу України 1990 року).

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції чинній на момент перетворення КСГП “8 Березня”) земля може належати підприємству на праві колективної власності, право власності на землю посвідчується державним актом.

Положеннями ч. 6 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції чинній на момент перетворення КСГП “8 Березня”) передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Аналогічні положення містилися в п. 7 ст. 34 Закону України „Про підприємства в Україні" (чинного на час спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції чинній на момент перетворення КСГП “8 Березня”) право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

30 грудня 1998 року рішенням зборів уповноважених колективного с/г підприємства “8 Березня”, оформленим протоколом № 7, у зв`язку з реформуванням підприємства, вирішено всі залишки майна та земель, які не підлягали розпаюванню та не були розпайовані, передати його правонаступнику - позивачу у справі.

Тобто, виходячи з системного тлумачення наведених вище норм права у сукупності із встановленими обставинами справи, суд доходить висновку, що частина земельної ділянки колективної власності, що належала КСГП “8 Березня” на підставі Державного акта на право колективної власності на землю НОМЕР_1 , яка залишилася після розпаювання і є предметом спору, перейшла у власність правонаступника - позивача.

Відповідно до акту прийому-передачі залишкових матеріальних цінностей (земельних ресурсів) КСГП “8 Березня” м. Виноградова Фермерському господарству “Колос” від 26.06.2000 року, складеного на підставі рішення загальних зборів КСГП “8 Березня” (протокол від 30.12.1998 року), проведено прийом-передачу залишкових матеріальних цінностей, в тому числі земельних ділянок, які розташовані в межах різних населених пунктів, з балансу КСГП “8 Березня” Фермерському господарству “Колос”.

Поряд з цим, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13 Конституції України). Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (стаття 41).

Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року та 1992 року) право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

КСГП “8 Березня” отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 29 листопада 1992 року, який відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року) є документом, що підтверджує право власності на землю.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 2 квітня 2002 року N 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно з частиною 5 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” (в редакції 2004 року) право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Ці ж висновки наведені у рішенні Конституційного суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 справа № 1-17/2005.

Також п. 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

КСГП “8 Березня”, а в подальшому його правонаступник – ФГ “Колос”, мав належним чином оформлений державний акт про право колективної власності на земельну ділянку. Тому він зберіг це право і після зміни законодавства.

Таким чином, зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю, тому твердження відповідача про відсутність у позивача права на спірну земельну ділянку є помилковими.

Окрім того, підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у ст. 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року та у ст. 140 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року. Ці підстави є вичерпні.

Документів, які б підтверджували підстави припинення права власності Позивача на земельну ділянку площею 167,28 га у справі немає, як і не містять такі доказів звернення позивача з клопотанням про вилучення у нього земель чи проведення інвентаризації.

Також з поданих сторонами доказів (листів та відповідей на запити) судом встановлено, що матеріали інвентаризації спірних земель, за наслідками якої ці землі були передані в землі запасу міської ради, відсутні/не збереглися, що також свідчить про неможливість перевірити підставність та порядок її проведення.

З огляду на це, суд доходить висновку, що у ради не було законних підстав для проведення як інвентаризації земель, які належать ФГ “Колос” на праві колективної власності, так і переведення їх у землі запасу.

Як вже зазначалося судом, належні на підставі Державного акту на право колективної власності на землю ділянки розташовані в межах трьох населених пунктів: Виноградівської міської ради та Буківської і Дротинської сільських рад, всього площею 1 338,2 га. В подальшому, після розпаювання до ФГ “Колос” перейшли землі площею 167,28 га, які теж розташовані та, відповідно, належать до територій різних рад, що підтверджується Висновком експерта № 373/12-18, складеним 12.12.2018 року на підставі документів, які містяться також і в матеріалах справи.

Приймаючи 21.03.2001 року рішення про переведення всіх земель, що не ввійшли в схему паювання КСГП “8 Березня” в землі запасу міської ради, Виноградівська міська рада керувалася ст. ст. 10, 80 Земельного кодексу України. Поряд з цим, ст. 10 Кодексу визначає компетенцію міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин лише на їх території.

Таким чином, навіть за умови відсутності інших підстав для визнання вказаного рішення недійсним, переведення всіх земель, що не ввійшли в схему паювання КСГП “8 Березня” в землі запасу Виноградівської міської ради, тобто земель, які відносяться як до території Виноградівської міської ради, так і до території Дротинської та Буківської сільських рад, є самостійною підставою для визнання такого рішення незаконним, оскільки приймаючи його рада діяла поза межами визначеної законом компетенції, тобто з перевищенням своїх повноважень.

Оскільки позивачем належним чином підтверджено наявність обставин, з якими пов`язується виникнення у нього права власності на спірні земельні ділянки внаслідок правонаступництва, тобто доведено правомірність володіння, користування та розпорядження спірними земельними ділянками на підставі Державного акту на право колективної власності, то прийняття радою рішення від 21.03.2001 року “Про інвентаризацію земель КСГП “8 Березня”, яким ці землі переведено до земель запасу, є таким, що порушує права позивача як правонаступника та нового власника.

Відповідно до приписів ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тобто, підставами визнання судом акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення, у зв`язку з прийняттям відповідного акту, прав та охоронюваних законом інтересів особи.

За таких обставин порушене з прийняттям оспорюваного рішення 16 сесії 23 скликання Виноградівської міської ради від 21.03.2001 року “Про інвентаризацію земель КСГГІ “8 Березня”, право позивача на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою підлягає захисту судом відповідно до приписів ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України шляхом визнання недійсним цього рішення.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог, суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне.

За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. ст. 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання незаконним та скасування рішення 16 сесії 23 скликання Виноградівської міської ради від 21.03.2001 року “Про інвентаризацію земель КСГП “8 Березня”, обчислюється не з моменту прийняття такого рішення, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як стверджує позивач та не спростовується матеріалами справи, про наявність оскаржуваного рішення позивачу стало відомо в судовому засіданні 03.07.2017 року під час розгляду цивільної справи № 299/3439/16-ц, де його копію було подано Виноградівською міською радою.

Тому, момент початку перебігу строку позовної давності у відповідності з вимогами ст. 261 Цивільного кодексу України слід вважати моментом отримання у встановленому порядку копії рішення – 03.07.2017 року.

Покликаючись на застосування строку позовної давності, відповідач жодних доказів того, що позивачу було відомо чи могло бути відомо про існування рішення ради від 21.03.2001 року, не надав. Натомість, як свідчить відповідь на направлений запит № 17 від 08.02.2016 року стосовно належності земель КСГП “8 Березня” раді та підстави (документи), які підтверджують запитуваний факт, сама ж рада не тільки не надала йому оскаржуване рішення, а й не вказала його у листі, хоча й посилається в своїх доводах на нього, як на підставу належності спірних земель до комунальної власності.

Стосовно ж тверджень відповідача про можливість дізнатися про оскаржуване рішення при погодженні меж суміжному землекористувачу, то суд погоджується з доводами позивача, що такі не відповідають реальним обставинам справи. Так, погодження меж гр. ОСОБА_1 , який в подальшому створив ТОВ “Штад-Міш” були підписані позивачем з огляду на укладення 03.12.2004 року договору купівлі-продажу хліву для телят, при якому частина землі позивача перейшла в порядку ст. 120 Земельного кодексу України покупцю. Судом взято до уваги також те, що в протоколі і на всіх документах зазначається, що ця земельна ділянка межує із землями ФГ “Колос”, а не Виноградівської міської ради, яка теж погоджувала протокол; до того ж, такий протокол не містить посилання на оскаржуване у справі рішення. Аналогічна ситуація відбулася і з погодженням меж гр. ОСОБА_2 .

Судом враховано також той факт, що позивач ФГ “Колос” як правонаступник КСГП “8 Березня” постійно і безперервно користується земельною ділянкою, яка залишилась після розпаювання земель КСГП.

Посилання позивача на інші судові акти, якими зроблено висновок про правонаступництво та факт переходу майнових прав від КСГП “8 Березня” до ФГ “Колос”, як на преюдицію, судом відхилено. Станом на день розгляду спору відсутнє рішення у справі, предметом спору якої виступав би саме факт правонаступництва ФГ “Колос” за КСГП “8 Березня”, оскільки, саме таке рішення могло б слугувати преюдицією. Наведені ж судові справи мали інші предмети спору, в межах яких суди лише надавали оцінку доказам, які були подані і в межах справи, що розглядається. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, на підставі поданих сторонами доказів суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог позивача, в той час як доводи відповідача не знаходять свого підтвердження та спростовуються наведеними висновками суду.

При цьому, надаючи оцінку доводам та доказам учасників справи судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі “Проніна проти України”, відповідно до яких п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на наведене, враховуючи, що ключовим моментом, який лежав в основі позовних вимог та підлягав першочерговому дослідженню є порушення права позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення і такий судом було досліджено, оцінено та надано йому правову оцінку, - решта доводів, з огляду на зроблений судом вище висновок, не потребують детального обґрунтування та спростування в розумінні ст. 238 ГПК України.

Щодо посилання представника відповідача про неналежність поданих позивачем доказів та пояснень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За положеннями ст. 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Як встановлено у ч. 9 ст. 80 ГПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Положення даної норми позивачем було дотримано шляхом вручення уповноваженому представнику Виноградівської міської ради (відповідача) письмових доказів та пояснень безпосередньо у підготовчих засіданнях.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 762 грн. відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Окрім того, частиною 4 вказаної статті визначено, що у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Позивач, заявою б/н, б/д, поданою суду 02.04.2019 року, обґрунтував понесені ним витрати на суму 25 062 грн., які просить розподілити при винесені рішення по справі. Так, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 300 грн. підтверджуються договором № 6-г про надання правничої допомоги та Додатком № 1 до договору, яким сторони погодили перелік та попередню вартість послуг, Актом приймання - передачі наданих послуг до Договору про надання професійної правничої допомоги від 21.08.2018 року, складеним 06.03.2019 року на вказану суму та квитанціями від 14.01.2019 року на суму 7 500 грн., від 09.01.2019 року на суму 7 500 грн.

Крім того, у зв`язку з необхідністю з`ясування питань, що мають значення для справи, для чого необхідні спеціальні знання у сфері земельних відносин, на замовлення представника ФГ “Колос”, адвоката Терек Я.Т. було проведено земельно-технічну експертизу. Вартість проведеної земельно- технічної експертизи становить 8 000 грн. На підтвердження зазначеного позивачем подано копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 12.12.2018 року.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 1-4 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, суд констатує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката позивача, співмірний зі складністю справи та виконаними ним роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; а також предметом позовних вимог та строку розгляду справи, а тому вона підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Оскільки до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України), то з огляду на наведене заявлені до відшкодування витрати в розмірі 8 000 грн. також підлягають до стягнення з відповідача.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 – 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення 16-ої сесії 23-го скликання Виноградівської міської ради від 21.03.2001 року “Про інвентаризацію земель КСГП “8 Березня”.

3. Стягнути з Виноградівської міської ради, м. Виноградів, пл. Миру, буд. 5 (код ЄДРПОУ 04053677) на користь Фермерського господарства “Колос”, м. Виноградів, вул. Тюльпанів, 48/1 (код ЄДРПОУ 03747509) суму 1 762 (Одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору, 15 300 (П`ятнадцять тисяч триста гривень) грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 8 000 (Вісім тисяч гривень) грн. на відшкодування витрат за проведення експертизи.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності судді Пригари Л.І. повне судове рішення складено 19.06.2019 року.

Суддя Пригара Л.І.