Рішення № 82495148, 19.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 червня 2019 року № 640/5899/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доСвятошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві провизнання протиправними дій, скасування рішень.,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними дії Головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві Домбровського Романа Анатолійовича щодо винесення постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору від 13.03.2019 року ВП №57810605 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.03.2019 року ВП № 58608085; визнання протиправними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 13.03.2019 року ВП №57810605 та постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.03.2019 року ВП №58608085.

Ухвалою суду від 13.05.2019 р. суддею Амельохіним В.В. відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю постанови від 13.03.2019р. ВП №57810605 про стягнення з боржника виконавчого збору, оскільки виконавцем не було фактично стягнуто борг, в іншому виконавчому провадженні вже виносилася постанова про стягнення виконавчого збору, а тому повторне винесення постанови про стягнення виконавчого збору з виконання одного й того самого рішення суду є протиправним.

Відповідач відзиву на позов та витребовувані копії матеріалів виконавчого провадження до суду в зазначений строк не надав.

04.06.2019 року, у зв`язку з тим, що у судове засідання позивач, відповідач не прибули належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд, відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

13 березня 2019 року головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Домбровським Романом Анатолійовичем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 206 681, 51 грн. та постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Не погоджуючись з оскаржуваними постановами, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Частинами 1 і 2 статті 27 Закону (в редакції чинній на час винесення спірних рішень) передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Частиною 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно пункту 8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Зокрема, п.1 ч.1 ст.37 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Як вбачається судом з матеріалів справи, 28.11.2018р. головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Домбровським Романом Анатолійовичем за заявою стягувача про прийняття виконавчого документа до виконання винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк» заборгованість за кредитним договором № 2608/0508/88-020 від 08.05.2008р в сумі 2 066 815 грн. 12 коп.

В ході вчинення виконавчих дій щодо виконання наказу Броварського міськрайонного суду Київської області, на адресу відділу надійшла заява від стягувача про повернення без виконання виконавчого документа стягувачу.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесена постанова від 13.03.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу, а також постанова від цього ж числа про стягнення виконавчого збору 13.03.2019 року та відкрито виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що дане виконавче провадження (ВП 57810605) відбувалося у зв`язку з повторним пред`явлення виконавчого документа до виконання.

При первісному виконанню виконавчого документа (ВП 54224097) 13 листопада 2018 року виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 статті 37 Закону (повернення виконавчого документа стягувача у зв`язку із відсутністю у нього майна).

Згідно даної постанови, судом вбачається, що стягнення за виконавчим документом не проводилися, також відсутні відомості, щодо стягнення виконавчого збору та виконавчих витрат.

Провівши системний аналіз статті 27, 37, 40 Закону, суд приходить до висновку, що у разі повернення виконавчого документу, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Суд не бере до уваги посилання позивача стосовно того, що первинна постанова про стягнення виконавчого збору винесена в період дії редакції з 02.06.2016р. Закону, а саме статті 27, відповідно до якої виконавчий збір стягувався за фактично виконане рішення суду, а тому і застосовуванню підлягає саме така редакція, оскільки виконавче провадження в рамках якого винесено оскаржувані постанови та вчинялися інші виконавчі дії відбувалися вже в період дії редакції від 03.07.2018р. Закону.

Оскільки у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання, а матеріали справи не містять доказів стягнення виконавчого збору, то державним виконавцем правомірно винесено оскаржувану постанову. А тому позовні вимоги є невмотивованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що можливе порушення державним виконавцем установленого законом строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні не є підставою для висновку про визнання протиправною такої постанови.

До того ж, як підтверджується матеріалами справи, державним виконавцем забезпечено направлення спірної постанови позивачу та підтверджено її вручення, що не заперечується позивачем.

Крім того, постанова про повернення виконавчого документа прийнята 13.03.2019р., а постанова про стягнення виконавчого збору датована 13.03.2019р., що є наступним робочим днем з дня повернення виконавчого документу. Отже постанова про стягнення виконавчого збору винесена у встановлений законодавством термін.

Суд не враховує висновки, що зазначені у постанові Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі № 761/11524/15-ц, оскільки на момент її прийняття діяла попередня редакція ч.2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, дії державного виконавця під час прийняття оскаржуваних рішень є правомірними, а оскаржувані постанови державного виконавця, про стягнення виконавчого збору від 13.03.2019 року ВП №57810605 та постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.03.2019 року ВП № 58608085 є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті в межах повноважень та у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені положеннями ст. 255, ч. 1 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.В. Амельохін