Рішення № 82494693, 20.06.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/1330/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про стягнення грошового забезпечення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 15.05.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1815 (далі – в/ч А1815), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача на його користь недоотримане грошове забезпечення в розмірі 44 446,44 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду в/ч А1815 проведено виплату йому грошового забезпечення за період з 2015 по 2017 роки, при цьому, із вказаної суми було утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 44 446,44 грн. Проте, одноразова грошова допомога при звільненні є грошовим забезпеченням, іншою виплатою в розумінні пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України. З огляду на наведене, вважає, що сума податку з доходів фізичних осіб утримана відповідачем, без нарахування відповідної компенсації, протиправно.

Ухвалою судді від 16.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою судді строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та пояснив, що з позивача податок на доходи фізичних осіб утриманий не був, а компенсований з Державного бюджету на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів «…» з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено, з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч А1815 на посаді начальника служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини.

Наказом командира від 22.08.2018 №212 позивача знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби на підставі наказу командувача військ оперативного командування «Північ» (по особовому складу) від 25.04.2018 №85 (а.с. 10).

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 у справі №2540/2812/18, командиром в/ч А1815 видано наказ від 24.01.2019 №68, яким передбачено забезпечення нарахування та виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки терміном 110 діб за 2015, 2016, 2017 роки та грошове забезпечення за період з 27.06.2018 по 22.08.2018 включно (а.с. 19).

Як вбачається з довідки від 23.05.2019 №321 (а.с. 20) та не заперечувалось позивачем у позові, на виконання вимог вказаного вище наказу в/ч А1815 було нараховано ОСОБА_2 грошове забезпечення у сумі 225 146,36 грн. При цьому, фактично виплачено 221 769,17 грн., що відповідає інформації, відображеній у довідці в/ч А1815 від 01.03.2019 №107 (а.с. 11).

Як вбачається із вказаних довідок, сума податку на доходи фізичних осіб із нарахованого позивачу грошового забезпечення складає 40 526,35 грн., військовий збір – 3 377,19 грн.

Вважаючи, що відповідач протиправно утримав податок на доходи фізичних осіб, не виплативши відповідну компенсацію, ОСОБА_2 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд, зазначає таке.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі – Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

За змістом пунктів 4, 5 Порядку, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Судом встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (а.с. 11, 20), що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 у справі №2540/2812/18 та згідно наказу від 21.01.2019 №68, в/ч А 1815 було нараховано позивачу грошове забезпечення у сумі 225 146,36 грн. При цьому, сума податку на доходи фізичних осіб у розмірі 40 526,35 грн. з позивача утримана не була, а компенсована з Державного бюджету України на виконання вищевказаного Порядку.

Згідно довідок від 01.03.2019 №107 та від 23.05.2019 №321 ОСОБА_2 фактично перераховано на картковий рахунок кошти в сумі 221 769,17 грн., тобто з відрахуванням військового збору в сумі 3 377,19 грн. Факт перерахування відповідачем позивачу коштів в сумі 221 769,17 грн. не заперечувався ОСОБА_1 у позові.

За наведених обставин, суд погоджується з позицією в/ч А1815, що відповідачем дотримано вимог чинного законодавства України в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення суду та наказу, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 40 526,35 грн. є необґрунтованою.

При цьому, вирішуючи питання про стягнення з відповідача коштів в сумі 3 920,09 грн., суд зазначає таке.

У заяві про збільшення позовних вимог від 07.06.2019 (а.с. 23) ОСОБА_1 зазначає, що 14.05.2019 на його картковий рахунок надійшла грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 21 778,27 грн., з якої, на думку позивача, було утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 3920,09 грн.

Однак, наведене є припущенням, так як не підтверджується жодними належними та допустимими доказами у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Так, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку вбачається, що в/ч А1815 перераховано йому заробітну плату в сумі 21 778,27 грн. Інформація про те, що вказані кошти є вищевказаною компенсацією – відсутня (а.с. 24).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач – особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, з наведеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд наголошує, що дослідження правомірності прийняття рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень повинно здійснюватись на момент їх прийняття (вчинення) та не може обґрунтовуватись юридичною правильністю (правомірністю) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №826/16634/16, від 05.09.2018 у справі №826/8956/17 та від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що на момент звернення ОСОБА_2 до суду його право, зокрема, на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, з боку відповідача порушене не було, оскільки утримання податку на доходи фізичних осіб фактично не відбулось.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про підтвердження заявлених позивачем доводів, та про порушення його конституційних прав, свобод та інтересів в/ч А1815, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1815 (код ЄДРПОУ 07880688, вул. Танкістів, 1, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558) про стягнення грошового забезпечення – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 20 червня 2019 року.

Суддя С.В. Бородавкіна