Рішення № 82494166, 19.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3008/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі по тексту – відповідач або ГУ ПФУ в Одеській області), в якому позивач просить:

- визнати відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеської області в перерахунку і підвищенні ОСОБА_1 пенсії – протиправним;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області провести новий перерахунок, підвищення і сплачувати належну пенсію з розрахунку основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення з 01 січня 2019 року;

- стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суму пенсії в період з 01.01.2019 року по 31.05.2019 року в розмірі 5812,5 гривень, а з 01 червня 2019 року і подальшому нараховувати пенсію у повному розмірі з урахуванням 90% грошового забезпечення.

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

З 15 жовтня 1998 року позивачу призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ за інвалідністю.

Починаючи з 2003 року, ОСОБА_1 назначався та виплачувався основний розмір пенсії 90% грошового забезпечення.

Проте, в розрахунку основного розміру пенсії від 01.01.2018 року позивачу призначена пенсія, як інваліду війни 80% грошового забезпечення (вислуга 36 років), при цьому ні в яких законодавчих актах України посилок на цю дію Пенсійного фонду України немає. Позивач, довідавшись 04.01.2019 року про те, що деякі військові пенсіонери стали отримувати пенсію у розмірі 90% грошового забезпечення, ОСОБА_1 25 січня 2019 року, письмово звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про перерахунок пенсії з 01.01.2019 року і в подальшому нараховувати та виплачувати пенсію, згідно вислуги років, обчислену з максимального розміру – 90% грошового забезпечення.

В подальшому ГУПФУ в Одеській області в своїй відповіді від 21.02.2019 року №259/к-11 відмовило позивачу в перерахунку пенсії, посилаючись на Закон України від 27.03.2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення умов для економічного зростання в Україні», де основний розмір пенсії не повинен перевищувати 70% грошового забезпечення.

Таким чином, позивач не погоджуючись з відмовою відповідача здійснити перерахунок і підвищення пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Процесуальні дії

Ухвалою судді від 20 травня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

06 червня 2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №20522/19), згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

18 червня 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №21630/19).

Відзив на позовну заяву обґрунтовано наступним

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 право на перерахунок пенсії позивача у зв`язку зі зміною посадового окладу виникло 01.01.2018 року. В Головного управління відсутні підстави для виплати пенсії позивачу у розмірі 90% сум грошового забезпечення, оскільки максимальний розмір грошового забезпечення пенсії за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок вже складає 70%. Однак, враховуючи, що позивач отримує пенсію по інвалідності, Головним управлінням основний розмір грошового забезпечення збережено у розмірі 80%, як це передбачено ст.21 Закону №2262.

Таким чином, відповідач зазначає, що позивач отримує пенсійні виплати, сума яких не зменшувалась, право на перерахунок пенсії реалізовано. Отже, перерахунок пенсії позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні.

Відповідь на відзив обґрунтована наступним

Позивач зазначає, що внесені зміни щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Це також підтверджується тим, що не зважаючи на вступ в дію Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», згідно розрахунків ПФУ позивачу нараховували до 01.01.2018 року основний розмір пенсії 90% грошового забезпечення.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України і був звільнений у запас за станом здоров`я.

З 15 жовтня 1998 року позивачу призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 року по інвалідності у розмірі 90% грошового забезпечення.

Згідно з розрахунком пенсії по інвалідності на 31.12.2017 року, основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення у розмірі: 2459,16 грн. За розрахунком за вислугу років основний розмір пенсії: 90% грошового забезпечення (вислуга років 36) у розмірі: 2766,56 грн., з урахуванням доплати: в т.ч. збільшення основного розміру пенсі (25%) (а.с.11).

Відповідно до розрахунку пенсії по інвалідності на 01.01.2018 року, основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення у розмірі 7440 грн., з урахуванням доплати: в тому числі збільшення основного розміру пенсії (25%) (а.с.12).

Згідно з розрахунком пенсії по інвалідності на 01.01.2019 року, основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення у розмірі: 7440 грн., з урахуванням доплати: в тому числі збільшення основного розміру пенсії (25%) (а.с.13).

Судом встановлено, що 25 січня 2019 року позивач звернувся з заявою до ГУПФУ в Одеській області про проведення перерахунку та підвищення пенсії за вислугу років, як пенсіонеру Міністерства оборони України (а.с.8-9).

Листом від 21 лютого 2019 року за вхід. №259/К-11 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача, що Законом України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни, якими передбачено, що максимальний розмір пенсії за вислугу років не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. На підставі наданої Одеським обласним військовим комісаріатом довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій за нормами, чинними на 01.03.2018 року, позивачу здійснено перерахунок пенсії виходячи з розміру 80% відповідної суми грошового забезпечення, таким чином, пенсія обчислена, перерахована та виплачується відповідно до норм чинного законодавства України, а тому для її перерахунку в більшому розмірі підстав немає (а.с.10).

Джерела права та висновки суду

Згідно із частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, регулюється нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі Закон).

Відповідно до преамбули цього Закону, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Стаття 13 Закону, у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу, передбачала, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів.

В подальшому Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року №1166-VII також внесені зміни до частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та змінено до 70% максимальний розмір пенсії від сум грошового забезпечення.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При вирішені даного спору застосуванню підлягають положення ст.58 Конституції України, за змістом якої, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З аналізу викладених норм слідує, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців та особам, які мають право на пенсію за цим Законом, має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Внесені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VІ та Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року №1166-VIІ зміни до частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при перерахунку розміру пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний її розмір має обраховуватися із вказаного у довідці грошового забезпечення, але виходячи із розміру пенсії у відсотках, право на які особа набула на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03.03.2018 року у справі №175/1665/17 та від 24.04.2018 року у справі №686/12623/17

Зважаючи на те, що позивач набув право на пенсію у розмірі 90% від суми грошового забезпечення ще у 1998 році, відповідно до статей 22, 58 Конституції України не допускається звуження права позивача на перерахунок розміру пенсії у меншому відсотковому відношенні.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом №3668-VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, яка змін у зв`язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до ст.63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм ч.2 ст.13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. За таких обставин у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку. Вказана позиція суду викладена у рішенні Верховного суду від 04.02.2019 року у справі №240/5401/18.

При вирішенні спору суд враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 року у справі №826/3858/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

За приписами ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії з 90% до 80 % грошового забезпечення під час її перерахунку з 01.01.2018 року та з 01.01.2019 року.

При цьому, враховуючи встановлення судом протиправності дій відповідача щодо перерахунку пенсії позивачу, суд також погоджується з вимогою позивача про стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області недоплаченої суми пенсії в період з 01.01.2019 року по 31.05.2019 року в розмірі 5812,5 грн., зазначаючи при цьому недоплату основного розміру пенсії – 930 грн. та збільшення на 25% - 232,5 грн., усього у розмірі 1162,5 грн. недоплати щомісяця.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст.6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 року: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На думку суду, відповідач не довів, що зменшуючи у процентному відношенні розмір пенсії позивача під час її перерахунку, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Тому такі його дії є протиправними.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області в перерахунку і підвищенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області провести новий перерахунок, підвищення і сплачувати належну пенсію з розрахунку основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення з 01 січня 2019 року.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суму пенсії в період з 01.01.2019 року по 31.05.2019 року в розмірі 5812,5 грн. (п`ять тисяч вісімсот дванадцять гривень п`ять копійок).

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Суддя С.О. Cтефанов

.