Рішення № 82492922, 14.06.2019, Старобільський районний суд Луганської області

14.06.2019

Справа: 431/5073/18

Провадження: 2/431/55/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

14 червня 2019 року Старобільський районний суд Луганської області

В складі: головуючого - судді Ткач О.В.,

За участю секретаря судових засідань Кустової О.О.,

Позивача: ОСОБА_1 ,

Представника позивача: ОСОБА_2 ,

Представника відповідача: Головко Є.В.,

Відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні правом житловим будинком шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що 27.01.1999 року її мати ОСОБА_5 подарувала їй житловий будинок АДРЕСА_1 . В жовтні 2003 року вона оформила технічний паспорт на будинок й є його єдиною власницею. Оскільки дарувальниця ОСОБА_5 продовжувала проживати у цьому будинку разом з сестрою позивачки - ОСОБА_3 , то питання про виселення їх обох не вирішувалось.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відповідачка ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4 не бажають виселятися з будинку, перешкоджають їй в користуванні будинком.

17.05.2006 року сторони намагались вирішити спір мирним шляхом на певних умовах, але затверджена судом мирова угода не була виконана. В первісному позові позивачка просила усунути перешкоду у користуванні правом житловим будинком шляхом виселення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 , без права надання їм іншого житлового приміщення.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник, уточнили позовні вимоги й просили усунути перешкоду ОСОБА_1 у користуванні правом житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_3 й ОСОБА_4 з належного їй на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 , без права надання їм житлового приміщення. При цьому пояснила, що відповідачі фактично проживають у окремому приміщенні - кухні, розташованої на території домоволодіння, котра ними переобладнана під житлове приміщення. Відповідачі користуються всіма сараями, розташованими на території домоволодіння, в яких утримують свійських тварин. Чи є у відповідачів ключі від будинку їй невідомо, але постійно відповідачі у будинку не проживають. Своїми діями – проживанням у кухні на території домоволодіння, зайняттям сараїв, відповідачі перешкоджають їй вільно користуватись власним майном на території домоволодіння, добровільно виселятись, незважаючи на її вимоги, не бажають.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , їх представник позов не визнали. Суду пояснили, що ухвалою Старобільського районного суду Луганської області 17.05.2006 року було затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , закрито провадження по справі за аналогічним спором між сторонами. Посилаючись на ч. 2 ст. 256 УПК України просили закрити провадження по справі. Крім того, вважали, що уточнена позовна заява подана несвоєчасно, оскільки позивачка ОСОБА_1 вийшла за межі своїх прав, як позивачка при розгляді справи в спрощеному провадженні. По суті спору відповідачі пояснили, що дізналися про договір дарування спірного житлового будинку позивачці в 2006 році. 17.05.2006 року судом була затверджена мирова угода, котра сторонами не виконувалася. Вони дійсно проживають на території домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , але не в будинку, а в літній кухні, яку вони перебудували в житлове приміщення. Відповідачі не заперечують, що в сараях, розташованих на території домоволодіння вони утримують свійських тварин. Оскільки вони витратили кошти на перебудування кухні, підтримання господарських споруд в належному стані, то вважають вимоги позивачки про звільнення цих приміщень незаконними. В спірному будинку ніхто не проживає, оскільки у позивачки є інше житло.

Суд, з`ясував позицію сторін, дослідив письмові докази у судовому засіданні й дійшов висновку про необхідність в задоволенні позову частково.

Судом встановлено, що предметом спору є складові елементи житлового будинку, тобто садиба. Вони належать на праві приватної власності позивачці ОСОБА_1 , що підтверджено договором № 119 від 27.01.1999 року. Згідно цьому договору, укладеному між дарувальницею ОСОБА_5 та обдарованою ОСОБА_1 предметом договору був житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка з розташованими на ній: А-житловим будинком саман обл.цегла житловою площею 27,00 кв.м, № 1 огорожа дерев`яна, Б-літня кухня.цегла; В-сарай шл.блок; Г-гараж цегляний; Д-сарай цегляний, Ж-сарай цегляний, З - сарай цегляний, С-сарай цегляний, Л-сарай дерев`яний, П-сарай дерев`яний, Н-навес дерев`яний, п/г погріб шл.блок; У-вбиральня дерев`яна, Е-сарай дерев`яний, О-омшайник шл.блок (а.с. 6).

Згідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно власницею домоволодіння є ОСОБА_1 (а.с. 7).

Згідно до технічного паспорту на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та за технічними характеристиками (а.с. 10) до складу садиби належать: А-1 житловий будинок; Б-літня кухня; В-сарай, Г-гараж, Д-сарай, Ж-сарай, З-сарай, С-сарай, Л-сарай,П-сарай, Н-навіс, № 1-3 огорожа дерев`яна.

Термін «садиба» означає ділянку землі біля будинку, зайняту огородом, садом, маєток. Відповідно до інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Міністерства комунального господарства УРСР від 31.06.1966 року така ділянка землі з надвірними спорудами називалась - домоволодіння. Ця інструкція втратила силу.

За ч. 1 ст. 381 ЦК України до складу садиби належить не лише житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, а й господарчо-побутові будівлі (які забезпечують власника необхідними для проживання засобами благоустрою (сарай, гараж, санвузол, інші) та комунікації (водопостачання, очистні споруди тощо), а також багаторічні насадження.

Правове значення визначення садиби самостійним об`єктом права власності полягає в тому, що в разі відчуження житлового будинку вважатиметься, що відчужується вся садиба, якщо інше не передбачено договором або законом. Це означає, що в садибі головною річчю є житловий будинок. А інші складові елементи є його приналежністю (ст. 186 ЦК України).

Таким чином, згідно до договору дарування, ОСОБА_1 є власницею садиби № 328, розташованої по АДРЕСА_1 .

Виходячи з вищевикладеного, позивачка до початку судового засідання уточнила свої вимоги щодо усунення їй перешкод в користуванні садибою, розташованої за № 328 по АДРЕСА_1 .

Сторони в судовому засіданні пояснили й вважають за встановлені й такі, що ніким не оспорюються факти:

1) власницею садиби № АДРЕСА_1 є позивачка ОСОБА_1 ;

2) відповідачі не користуються будинком № НОМЕР_1 , а користуються всіма розташованими на території садиби господарськими спорудами;

3) відповідачі проживають на території садиби у літній кухні з 1999 року;

4) сторони не виконали умови затвердженої Старобільським районним судом 17.05.2006 року.

За ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Сторони визнали вищевказані обставини й їх не оспорюють.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходить з положень ст.ст. 13, 15, 386, 387 ЦК України.

За ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб…

За ч. 1 ст. 154 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В судовому засіданні позивачка довела своє право на садибу № АДРЕСА_1 , розташовану по АДРЕСА_1 . Відповідачі не довели свого права на це нерухоме майно.

Своїм незаконним проживанням у господарчій споруді, користуванням іншими прибудовами у садибі. Відповідачі перешкоджають позивачці вільному користуванню й розпорядженню цим майном. Ці обставини встановлені судом й не оспорюються сторонами.

Доводи представника відповідачів й самих відповідачів про необхідність закриття провадження по справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не може бути прийнята судом, оскільки затверджена судом 17.05.2006 року мирова угода не була виконана сторонами, змінились обставини при яких вона була затверджена, помер дарувальник спірного майна, інтереси якого були предметом укладання мирової угоди.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з того, що предметом спору є не житловий будинок, а садиба в цілому, що встановлено в судовому засіданні й уточнено позивачем.

За п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України суд покладає на відповідачів в повному обсязі, порівну на кожного з них, виходячи, що частковість задоволення позову пов`язана з визначенням формулювання предмету спору, а не із зміною судових витрат.

Керуючись ст.ст. 11-13, 141, 255, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 13, 15, 154, 386, 387 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні правом житловим будинком шляхом виселення - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоду в праві користування домоволодінням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 території цього домоволодіння й передати його в користування та вільне розпорядження ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити позивачу за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704, 80 грн. в рівних частках з кожного.

Повне рішення виготовлене й проголошене 19.06.2019 року о 09 годині 30 хвилин.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду через Старобільський районний суд шляхом подачі скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Ткач