Рішення № 82491810, 10.05.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/19

Справа № 760/12047/16

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Букіної О.М.,

за участі секретаря Кривулько С.В.

за участю представника позивача-ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа- Головне територіальне управління юстиції у м.Києві про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Київської міської ради та уточнивши заявлені вимоги просив визнати право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23 грудня 1993 року, яке видане Совхозом «СОВКИ» м. Київ, згідно з розпорядженням (наказом) від 22 грудня 1993 року №4, зареєстрованого в КМБТІ 31 грудня 1993 року у реєстрову книгу за № 7661, однокімнатна квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 є позивач.

18 жовтня 2013 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Проте, залишилась 1/2 частка вищевказаної квартири, яка належала - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки, ОСОБА_3 є колишнім чоловіком ОСОБА_2 і помер задовго до смерті ОСОБА_2 , остання, з моменту його смерті, а саме з 08.03.2001, добросовісно заволоділа всією квартирою та відкрито і безперервно володіла нею до самої своєї смерті, тобто більше 12 років.

Після смерті ОСОБА_3 ніхто зі спадкоємців із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. ОСОБА_2 з часу реєстрації шлюбу з 12.07.1998 року до часу своєї смерті постійно проживала й була зареєстрована у даній квартирі.

Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_2 увесь час до самої смерті користувався зазначеною вище квартирою, оплачувала комунальні послуги, приймала безпосередню участь у вирішені питань мешканців будинку,а тому на підставі ст.344 ЦК України фактично набула права власності на спірну частину квартиру.

Разом з цим, після смерті ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину, в тому числі на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , проте отримати свідоцтво про право власності на спадщину на спірну частину квартири не зміг, т.я. ОСОБА_2 за своє життя юридично не було оформлено своє право власності.

За вказаних обставин позивач просив задовольнити позов та визнати за ним право власності Ѕ частини спірної квартири в порядку набувальної давності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями справу передано до розгляду головуючому судді Букіній О.М.

12.07.2016 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху в порядку ст.ст.119-121 ЦПК України.

31.08.2016 позивачем на виконання ухвали суду від 12.07.2016 надано матеріали позовної заяви.

31.08.2016 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та призначено до судового розгляду на 23.09.2016 о 15.00 год.

23.09.2016 судом було витребувано матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_2

03.10.2016 до суду від Дев`ятої Київської нотаріальної контори надійшла спадкова справа після смерті ОСОБА_2

18.10.2016 до суду надійшли письмові пояснення від відповідача по справі. У своїх поясненнях, відповідач просить розглядати справу у відсутності їх представника та ухвалити рішення на підставі поданих сторонами доказів.

03.02.2017 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 в яких просить розглядати справу у відсутності їх представника з урахуванням фактичних обставин справи.

07.12.2017 представником позивача подано до канцелярії суду заяву про зміну предмету позову та клопотання про виклик свідків.

05.02.2019 судом було витребувано від Першої Київської державної нотаріальної контори нотаріальну справу після смерті ОСОБА_3

18.02.2019 до суду надійшов лист від Першої Київської державної нотаріальної контори про відсутність у Спадковому реєстрі спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3

26.02.2019 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог

01.03.2019 позивач у судове засідання не з`явився, разом з тим представник позивача просив розглядати справу у його відсутності та просив позов задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23 грудня 1993 року, яке видане Совхозом «СОВКИ» м. Київ, згідно з розпорядженням (наказом) від 22 грудня 1993 року №4, зареєстрованого в КМБТІ 31 грудня 1993 року у реєстрову книгу за №7661, однокімнатна квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 є позивач ОСОБА_1 .

18 жовтня 2013 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Проте, залишилась 1/2 частка вищевказаної квартири, яка належала - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки, ОСОБА_3 є колишнім чоловіком ОСОБА_2 і помер задовго до смерті ОСОБА_2 , остання, з моменту його смерті, добросовісно заволоділа всією квартирою та відкрито і безперервно володіла нею до самої смерті, тобто більше 12 років.

Після смерті ОСОБА_3 ніхто зі спадкоємців із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. ОСОБА_2 з часу реєстрації шлюбу з 12.07.1998 року до часу своєї смерті постійно проживала й була зареєстрована у даній квартирі.

Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_2 увесь час до самої смерті користувалася зазначеною вище квартирою, оплачувала комунальні послуги, приймала безпосередню участь у вирішені питань мешканців будинку.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.10.2013 р. ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (індексний номер 11160675); згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №35447493 від 18.10.2013 р.:

При вирішенні справи суд керувався наступними положеннями Закону.

Цивільний Кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 року. При цьому визнано такими, що втратили чинність з 01.01.2004 року Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року, із змінами, внесеними до нього.

Згідно з Перехідними положеннями Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, у померлого ОСОБА_3 відсутні спадкоємці, які прийняли його спадщину.

Відповідно до ст. 555 ЦК УРСР (1963 року), спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь зі спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави.

Відповідно ст.137 ЦК УРСР (1963 року), майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу.

Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше як через один рік після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконавчим комітетом селищної, сільської Ради народних депутатів.

Порядок виявлення та обліку безхазяйного майна визначається Міністерством фінансів Української РСР.

Відповідно до Порядку обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №375 від 06.07.1992 року, облік, вжиття заходів щодо охорони й оцінки безхазяйного майна покладається на державні податкові інспекції.

Відповідно до Інструкції про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави та скарбів, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України №20 від 08.06.1993 року, згідно зі статтею 524 ЦК УРСР майно переходить за правом спадкоємства у власність держави, якщо у померлого немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини.

Документом, що підтверджує право спадкоємства майна державою, є свідоцтво про право держави на спадщину, яке видається державною нотаріальною конторою відповідній державній податковій інспекції після закінчення 6 місяців з дня відкриття спадщини. Підставою переходу майна за правом спадкоємства у власність держави може бути і відповідне судове рішення, винесене за позовом державної податкової інспекції.

У випадку, коли спадкове майно неправомірно передане у власність осіб, які не мають права його успадковувати, а спадкоємців цього майна немає або вони не прийняли спадщину, державна податкова інспекція повинна пред`явити до суду позов про передачу вказаного майна державі за правом спадкоємства.

Відповідно до ст.558 ЦК УРСР (1963 року) державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини або за місцем знаходження спадкового майна, а в населених пунктах, де немає державної нотаріальної контори, - виконавчий комітет міської, (селищної, сільської) Ради народних депутатів вживають заходів до охорони спадкового майна до передачі його державній податковій інспекції.

З матеріалів справи вбачається, що з заявою про прийняття спадщини померлого ОСОБА_3 ніхто не звертався та спадкова справа не заводилася.

З огляду на наведене, відповідно до принципів змагальності та диспозитивності, викладених в ст.12, ст.13, ст.81 ЦПК України, суд приймає рішення на підставі поданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

В п.9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 року дано роз`яснення, що відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 відкрито, добросовісно, безперервно з 2001 року і по 2013 рік, тобто час її смерті володіла 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1 власником якої був ОСОБА_3 , що помер у 2001 році.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В узагальненні Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав", обговорене 21.12.2012 на засіданні Пленуму, дано роз`яснення, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК України, особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якою цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем вона є, a оскільки, після смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 відкрито та безперервно володіла квартирою, користувалася всією квартирою, а після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач як спадкоємець, продовжив відкрито та безперервно володіти та користуватись цією квартирою.

Враховуючи, положення ч.2 ст.328 ЦК України, а також ті факти, що протягом усього часу володіння ОСОБА_2 та її спадкоємцем ОСОБА_1 квартирою на це майно не претендували інші особи, Позивач та ОСОБА_2 не набули майно злочинним шляхом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі, ОСОБА_2 мала право власності на половину квартири, і їй було достовірно відомо, що власник другої половини помер, інших спадкоємців не залишилось, суд вважає, що за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

В п.11 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 дано роз`яснення, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ.

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об`єкт третіми особами за набувальною давністю.

Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових» № 5 від 07 лютого 2014 року, відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.04.1976 у справі " Габріель Дефренн проти Бельгійської авіакомпанії "Сабена" вказав на необхідність враховувати практичні наслідки будь-якого судового рішення.

Наслідки, спричинені судовими рішеннями про повернення спадкового майна у власність держави чи комунальну власність з огляду на те, що громадяни тривалий час користувалися цим майном, утримували, ремонтували, ставилися до нього як до свого, не можна передбачити.

Є підстави для висновку про те, що тлумачення ст.344 ЦК України у судових рішеннях на користь держави всупереч інтересам громадян не сприяє авторитету судової влади і суперечить засадам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та 1 Протоколу до неї.

Положеннями ст.1 Першого протоколу до Конвенції визнано право на захист порушених прав фізичних і юридичних осіб, пов`язаних з реалізацією права власності, яке може означати або існуючу власність, або претензії, щодо яких заявник може довести, що він має законні підстави вимагати їх задоволення.

В п.124 рішення у справі "Онер`їлдиз проти Туреччини" від 30.11.2004 року, ЄСПЛ наголосив, що поняття "майно" у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке охоплює не лише право власності на матеріальні речі, але також стосується засобів правдовимагання, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання щодо ефективного здійснення права власності.

Згідно п.13 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 року дано роз`яснення, що можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також ч.4 ст.344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

З огляду на наведене, враховуючи, що ОСОБА_1 є особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном протягом більше десяти років, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про визнання за ним права власності на це майно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 137, 524, 555, 558 ЦК УРСР (1963 року), ст. ст. 15, 16, 328, 344 ЦК України, 2, 3, 4, 10, 12, 77-81, 197-198, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності за набувальною давністю на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,7 квадратних метрів, житлова площа 17,4 квадратних метрів.

Рішення вступає в законну силу після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М.Букіна