Вирок № 82487414, 19.06.2019, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 453/187/16-к

Провадження № 1-кп/456/15/2019

ВИРОК

іменем України

19 червня 2019 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бучківської В. Л. ,

при секретарі Тимків В.Ю.,

з участю прокурора Блистів О.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Кручок В.С.,

представника потерпілого Кузняк І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий кримінальне провадження стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, одруженого, донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13.06.2019 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності,

обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

в с т а н о в и в :

01.09.2015 приблизно о 19:10, під час конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на кам`яному руслі річки в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, до ОСОБА_1 підійшов ОСОБА_4 , з метою захисту своєї дочки ОСОБА_3 від ОСОБА_1 , однак останній, не припиняючи наносити удари ОСОБА_3 , умисно наніс два удари ногою ОСОБА_4 в область живота, після яких останній присів від завданого болю. В результаті завданих ОСОБА_1 умисних ударів ОСОБА_4 спричинено, відповідно до висновку судово-медичної експертизи №156 від 12.11.2015 закриту тупу травму живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника, синці та садно на обох передпліччях і кистях рук та правій стопі, з яких розриви стінок тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння.

Таким чином, ОСОБА_1 заподіяв потерпілому ОСОБА_4 умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні за ч.1 ст. 121 КК України не визнав. Пояснив суду, що 01.09.2015 близько 19:00 він обкошував траву на земельній ділянці біля свого будинку, а дружина копала картоплю та повідомила його, що корови перейшли за річку на пасовисько, яке потерпілий ОСОБА_4 вважає своїм. Він перейшов річку та побачив, що попереду біжать ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Він зупинився, а вони почали кричати «Ти чого туди йдеш?». ОСОБА_3 почала кидати в нього камінням, тягати за одяг та вдарила в губу. Згодом наносити йому удари почала і ОСОБА_5 жінки поводили себе агресивно. Потім він побачив, як ОСОБА_4 замахнувся на нього мотикою, а тому він впав на землю. Жінки впали на нього та продовжували бити його. Від їхніх ударів він не бачив загрози для свого життя та здоров`я, він боявся ОСОБА_4 , який ходив навколо них та кричав «Я тебе вб`ю!» та замахувався на нього мотикою. Коли потерпілий стояв праворуч нього, на відстані близько 50 см, він замахнувся ногою в сторону мотики, яку потерпілий тримав у руках. Удари в мотику були спрямовані на те, щоб вибити її з рук потерпілого. Він відчув, що його нога попала не в мотику, а по тілу потерпілого і внаслідок цього удару, мотика вилетіла з рук ОСОБА_4 , той присів на землю, потім відійшов. Сам ж він підвівся із землі і він та жінки кинулись до мотики, яку він схопив за один кінець, а жінки за інший. Наносити в цей час удари їм він не міг, так як вони намагались вирвати мотику один в одного з рук, що він і зробив. Після цього, потерпілий пішов геть, а слідом за ним і ОСОБА_3 та ОСОБА_6 удари він наносив умисно, оскільки захищався від їхніх ударів. Потерпілому умисно наніс один удар ногою, оскільки хотів вибити з його рук мотику, однак умислу на заподіяння йому шкоди він не мав. Доповнив, що в ОСОБА_3 текла кров на щоці, а весь конфлікт тривав близько 10 хв. Зазначив, що в той день він був у резинових тапочках. На запитання головуючого в судовому засіданні вказав, що визнає факт завдання єдиного удару ногою потерпілому, однак заперечує умисел на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, вказує, що захищався від потерпілого, оскільки в того в руках була мотика і останній йому погрожував, вважає, що в його діях є наявним склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України. Під час судових дебатів обвинувачений розкаявся у тому, що завдав потерпілому тілесне ушкодження, вказав, що жодного умислу на заподіяння потерпілому шкоди він не мав, через родину потерпілого, присутню в залі судового засідання попросив вибачення у потерпілого та вказав, що перед судовим засіданням частково відшкодував завдану майнову шкоду в розмірі 8650,00 грн. та 10000 грн. моральної шкоди. Окрім цього, ствердив, що готовий понести покарання, яке буде призначено йому судом.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за викладених вище обставин, повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме:

даними в судовому засіданні показаннями потерпілого ОСОБА_4 про те, що 01.09.2015, у вечірній час, він прийшов до річки помити ноги. Там він побачив обвинуваченого ОСОБА_1 , який схопив камінь та йшов до нього. В цей час підбігла дочка ОСОБА_3 і обвинувачений викинув камінь з рук. Він підійшов до нього і в цей момент, ОСОБА_1 почав наносити йому удари кулаком. Точну кількість ударів не пригадує. Після цього, почав копати ногою по животі, таких ударів було два, це він точно пам`ятає. Він відчув сильні болі і присів, на землю не падав. Окрім нього, обвинувачений ОСОБА_1 наносив удари і його дочці ОСОБА_3 Що було далі, не пригадує. Після операції його стан здоров`я суттєво погіршився, він погано чує на даний час та погано сприймає оточуючу реальність. В подальшому потерпілий в судові засідання за станом здоров`я не з`являвся, однак подав на адресу суду заяву про продовження розгляду справи за його відсутності, з участю його представника - адвоката Кузняк І.С.;

показаннями потерпілої ОСОБА_3 /кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 в частині обвинувачення за ч.2 ст.125 КК України відносно потерпілої ОСОБА_3 на підставі ст.49 КК України закрито ухвалою суду від 13.06.2019/ про те, що 01.09.2015 вона з матір`ю ОСОБА_5 пішли на город копати картоплю. Їхній город межує з будинком ОСОБА_1 , на відстані близько 5 м. Перед початком конфлікту, обвинувачений був біля свого будинку. Вона побачила, що її батько пішов до річки, а згодом мати сказала їй, щоб вона пішла подивитись до нього, оскільки ОСОБА_1 також попрямував до річки. Коли вона прийшла до батька, ОСОБА_1 тримав камінь в руці, пригнувся та підходив до батька. Обвинувачений побачив її та кинув камінь з руки і побіг до неї. Коли підбіг, ОСОБА_1 схопив її за волосся і почав бити кулаком по голові: однією рукою тримав за волосся, іншою - бив. До них одразу підійшов її батько і почав руками відштовхувати обвинуваченого від неї. ОСОБА_1 почав наносити батьку удари кулаками по голові, по тілі і ногою копнув у живіт, батько відійшов і присів від болі. В ході бійки вони перейшли на другий бік ріки. У неї текла кров, однак така обставина не зупинила обвинуваченого і він завернув їй футболку за голову і вони двоє впали. Піднявшись із землі, ОСОБА_1 продовжив наносити їй удари, тримаючи за волосся, а батька вдруге, вже лежачи копнув ногою в живіт. В цей час прибігла матір, ОСОБА_5 , і нанесла обвинуваченому з-заді один удар мотикою. ОСОБА_1 вихопив з її рук мотику та вдарив нею її через плече. Після цього, він вдарив маму кулаком по лиці, а потім ще один раз копнув. ОСОБА_1 був взутий в резинові чоботи. Дружина ОСОБА_1 стояла на протилежному березі річки та знімала всі події на телефон. Після цього обвинувачений пішов додому, а вона викликала поліцію та карету швидкої допомоги;

показаннями потерпілої ОСОБА_5 /кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 в частині обвинувачення за ч.1 ст.125 КК України відносно потерпілої ОСОБА_5 на підставі ст.49 КК України закрито ухвалою суду від 13.06.2019/ про те, що 01.09.2015 вона з дочкою ОСОБА_3 пішли на город копати картоплю, чоловік пішов до річки. Вона побачила, що ОСОБА_1 пішов до річки, саме в те місце, де був ОСОБА_4 Вона сказала дочці піти подивитись до батька. Через 20 хв. вона почула крики дочки ОСОБА_3 . Коли прибула на місце події, чоловік сказав їй, що ОСОБА_1 копав його в живіт. Конфлікт виник через вирубку лісу. Дружина обвинуваченого знімала всі події на телефон. Вона побачила, як ОСОБА_1 тримає дочку за волосся, та б`є її. Обоє були в лежачому положенні, на ногах обвинуваченого були зелені резинові чоботи. Вона намагалась відтягнути його від дочки та двічі вдарила його по сідницях. Дочка ледве піднялась. Він вирвав мотику з її рук і вдарив її по плечі, копнув в живіт та вдарив у голову. Доповнила, що ОСОБА_1 постійно погрожує дочці, вона зверталась до поліції із відповідними заявами;

даними в судовому засіданні показаннями неповнолітнього свідка ОСОБА_7 про те, що 01.09.2015 близько 19:00 в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, вона почула крики з пасовища, що межує з господарством потерпілого ОСОБА_4 , де випасались їхні корови. Вона підбігла ближче і побачила, що на іншій стороні річки, на камінні лежить її батько ОСОБА_1 . Окрім батька, вона побачила, що поряд з ним були ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , між ними відбувалась шарпанина, а потерпілий ОСОБА_4 присів на землю;

даними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_8 про те, що вона є невісткою обвинуваченого ОСОБА_1 та проживає в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області. 01.09.2015, вона копала картоплю з свекрухою та почула крики. Спершу вони не звернули на це уваги, так як такі сварки бували часто. Через кілька хвилин вона пішла подивитись, в чому причина і побачила, що її свекор, ОСОБА_1 , лежить на землі, біля нього стояли та кричали ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , а ОСОБА_4 присів на землю. Доповнила, що бачила як потерпілий ОСОБА_4 присів на землю, припускає, що це могло бути від удару батька ногою по мотиці;

даними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_9 про те, що йому відомо, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 часто виникали конфлікти через земельну ділянку, що межує з їхніми господарствами, з приводу випасання корів. Потерпілий вважає, що вказана земельна ділянка не є власністю територіальної громади, а належить йому. Очевидцем подій, які мали місце 01.09.2015 він не був, про бійку йому відомо зі слів сусідів;

даними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що вона є дружиною обвинуваченого ОСОБА_1 01.09.2015 близько 19:00 вони з невісткою копали картоплю біля будинку, що в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області. Чоловік в цей час косив траву. До неї подзвонила дочка і сказала, що їхні корови перейшли на інший берег річки. Вона попросила чоловіка, щоб той пішов завернути корови. За кілька хвилин вона почула крики та пішла до річки подивитись. Підійшовши ближче до берега, побачила, що її чоловік лежить на камінні, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 тримають його з обох стрін та б`ють. Потерпілий стояв поруч з мотикою в руках, замахувався на чоловіка, казав, що вб`є. Чоловік копнув його один раз. Конфлікт тривав близько 5 хв, після чого вони розійшлись. Коли чоловік прийшов додому, в нього текла кров з губи і вона викликала лікаря. Чоловік був взутий в гумові тапочки, на телефон вона нічого не знімала;

даними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_11 , , про те, що остання не була прямим очевидцем подій, що мали місце 01.09.2015 за участю обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_4 , про конфлікт та бійку їй відомо зі слів обвинуваченого. Пояснила, що сварки та конфлікти між сім`ями ОСОБА_1 та ОСОБА_4 носять систематичний характер, між ними і раніше виникали конфлікти за пасовище, що межує поряд з їхніми господарствами;

даними в судовому засіданні показаннями експерта ОСОБА_12 , який, будучи допитаним на підставі ст. 356 КПК України пояснив, що в даному кримінальному провадженні ним було проведено судово-медичну експертизу потерпілого ОСОБА_4 та складено висновки №146 від 10.09.2015 та №156 від 12.11.2015. В ході проведення експертиз ним було проведено огляд ОСОБА_4 , вивчено матеріали кримінального провадження, медичну документацію та зроблено підсумки. Даними експертизами, у ОСОБА_4 виявлено закриту тупу травму кишківника, а саме два розриви стінки тонкого кишківника, які утворились від дії тупого предмету із обмеженою контактуючою поверхнею, таким могла бути нога людини та дані травми могли утворитись навіть від одного удару, можливо і від кількох ударів. Дані травми відносяться до тяжкого тілесного ушкодження. Доповнив, що він був присутній при проведенні слідчого експерименту. Положення людини - (лежачи/стоячи), при отриманні вказаних травм, значення немає;

висновком судово-медичної експертизи №146 від 10.09.2015, відповідно до якого згідно вивчених медичних документів та при огляді лікарем судово-медичниим експертом у ОСОБА_13 виявлено: закриту тупу травму живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника, а також садна та синці на руках, які утворилися від дії тупих предметів та тупих предметів із обмеженою контактуючою поверхнею, котрими могли бути натуральні знаряддя людини - руки та ноги; розриви тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння. Синці і садна, усі разом та кожне окремо є легким тілесним ушкодженням; судово-медичних даних, які б дали можливість стверджувати, що виялені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження утворились «при падінні з власної висоти» немає /Т.1 а.с. 78-79/;

висновком судово-медичної експертизи №156 від 12.11.2015, відповідно до якого згідно вивчених матеріалів кримінального провадження, у ОСОБА_4 виявлено: закриту тупу травму живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника, а також синці та садно на обох передпліччях і кистях рук та правій стопі, які утворилися від дії тупих предметів із обмеженою контактуючою поверхнею, можливо 01.09.2015; розриви тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння. Синці та садно, усі разом та кожен окремо є легким тілесним ушкодженням; виявлена у ОСОБА_4 травма у складі двох розривів стінки тонкого кишківника і чотирьох синців на передпліччях та кистях рук, утворилися від дії тупих предметів та предметів із обмеженою контактуючою поверхнею, котрими могли бути натуральні знаряддя людини - ноги (п`яти, пальці ніг (носком), тильна і підошовна поверхня стопи, ін.); ОСОБА_1 міг нанести описану вище травму ногою по животу ОСОБА_4 , з будь-якого положення - стоячи чи лежачи, від одноразової чи дворазової дії - рівною мірою /Т.1 а.с. 83-87/;

протоколом проведення слідчого експерименту від 22.09.2015, відповідно до якого такий проведено за участю потерпілого ОСОБА_4 , під час якого останній розповідаючи показав та продемонстрував на місці в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, як ОСОБА_1 наніс йому удари, їх кількість, та в які саме ділянки тіла. Даний слідчий експеримент проведено на відеозапис без занесення письмових відомостей у протокол проведення слідчого експерименту /Т.1 а.с. 91-93/;

протоколом огляду місця події від 02.09.2015 та планом-схемою до нього, відповідно до якого місцем огляду є урочище «Закуття», правий берег річки Рожаночки, навпроти господарства ОСОБА_10 , що в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області. На кам`янистій поверхні берега річки, на каменях є краплі та плями речовини бурого кольору різних форм та розмірів. Плями РБК розміщені одна від одної на відстані від 0,2 до 1,5 метра. Також плями РБК було виявлено на каменях на відстані 20 см від річки Рожаночка, навпроти господарства ОСОБА_4, на відстані 7 м. від місця на якому відбувався конфлікт. Вказані плями РБК розмішені в напрямку до господарства ОСОБА_4 Т.2 а.с.111-119/;

оглянутим в судовому засіданні слідчим експериментом, зафіксованому на технічному засобі, за участю потерпілого ОСОБА_4 , відповідно до якого останній в деталях розповів та продемонстрував обставини події, що мали місце 01.09.2015, у вечірній час доби, за його участю та участю обвинуваченого ОСОБА_1 Зокрема, потерпілий вказав на те, що прийшов до річки помити ноги. Прибігла дочка ОСОБА_3 та повідомила, що побачила у ОСОБА_1 камінь в руці. Тоді останній сказав, що давно чекав такої нагоди та схопив дочку за волосся і почав бити. Потім він вдарив і його ногою в живіт, від чого він присів. Він почав підніматись, але знову отримав удар ногою в живіт. В подальшому, ОСОБА_4 показав куди присів, коли в той час, ОСОБА_1 бив його дочку та казав їй « Кричи не кричи, я на тебе давно чекав» /Т.2 а.с. 4/;

оглянутими в судовому засіданні речовими доказами, а саме сільськогосподарську металеву мотику із дерев`яною ручкою та каміння із слідами речовини бурого кольору схожих на кров /Т.1 а.с. 209/.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Вказані докази суд визнає належними, допустимими та достовірними і такими, що підтверджуються також безпосередньо дослідженими в судовому засіданні процесуальними доказами, а саме:

постановою про призначення групи прокурорів від 18.12.2015, відповідно до якої у кримінальному провадженні №12015140300000740 призначено групу прокурорів у складі: старшого групи заступника керівника прокурора Стрийської місцевої прокуратури Пошивака Ю.П. та прокурора Стрийської місцевої прокуратури Блистів О.І. /Т.1 а.с. 211/;

постановою про зміну та визначення групи прокурорів від 16.06.2017, відповідно до якої у кримінальному провадженні №12015140300000740 призначено групу прокурорів у складі: заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Касприка П.С. та начальника Сколівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Блистів О.І.; старшим групи призначено начальника Сколівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області Блистів О.І., якій доручено керувати діями інших процесуальних керівників / Т.1 а.с. 215/;

постановою старшого слідчого СВ Стрийського РВ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_16 про визнання речового доказу та передачу його на зберігання від 02.09.2015, відповідно до якого сільськогосподарську металеву мотику із дерев`яною ручкою та каміння із слідами речовини бурого кольору схожих на кров визнано речовими доказами по кримінальному провадженні №12015140300000740 від 02.09.2015 та здано на зберігання в камеру зберігання доказів Сколівського РВ ГУМВС України у Львівській області /Т.2 а.с. 164/.

Надані потерпілим ОСОБА_4 показання, в яких він ретельно описав події, які мали місце 01.09.2015 є чіткими, послідовними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Так, потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив суду, що з обвинуваченим ОСОБА_1 у нього неприязні відносини. 01.09.2015, у вечірній час, він прийшов до річки помити ноги. Там він побачив обвинуваченого ОСОБА_1 , який наніс йому удари кулаком по тілу та копав ногою по животі, таких ударів було два. Надані потерпілим ОСОБА_4 показання не викликають сумніву у своїй достовірності та узгоджуються між собою й іншими доказами, яким надано оцінку в ході розгляду кримінального провадження. Зокрема, в ході слідчого експерименту потерпілий надав аналогічні показання та чітко ствердив, що обвинувачений двічі наніс йому удари ногою по животу. Під час судового розгляду потерпілий не зміг пригадати хронологічно послідовність подій, за спливом часу та у зв`язку зі станом здоров`я, однак категорично ствердив, що обвинувачений двічі наніс йому удари ногою по животу. Слід вказати, що наведені показання потерпілого, які суд бере до уваги та кладе в основу вироку підтверджуються сукупністю інших зібраних у справі доказів, зокрема донька потерпілого ОСОБА_3 , яка була очевидцем завдання потерпілому тілесних ушкоджень чітко ствердила в судовому засіданні, що обвинувачений наніс два удари батьку ногою в живіт, заперечила той факт, що батько ходив навколо обвинуваченого та погрожував йому мотикою, і той факт, що обвинувачений лише єдиний раз завдав неумисно удар ногою по мотиці. Окрім цього, показаннями експерта в судовому засіданні чітко простежується той факт, що ОСОБА_4 було заподіяно закриту тупу травму кишківника, а саме два розриви стінки тонкого кишківника, які утворились від дії тупого предмету із обмеженою контактуючою поверхнею, таким могла бути нога людини та дані травми могли утворитись навіть від одного удару, можливо і від кількох ударів, дані травми відносяться до тяжкого тілесного ушкодження. положення людини - (лежачи/стоячи), при отриманні вказаних травм, значення немає.

За змістом кримінально-процесуального закону до предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події кримінального правопорушення, форми вини, наслідків кримінального правопорушення, даних, що належать до показань інших свідків, експертів, їх висновків, понятих і інших учасників процесу, відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим. Знання характеру цих взаємовідносин (нормальні, дружні, родинні, ворожі, неприязні, відсутні будь-які відносини, оскільки бачив (чув) вперше, тощо) дозволить дати правильну оцінку відповідних показань, висновків і процесуальних дій указаних осіб.

Суд вважає, що показання, надані свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в частині, що стосуються місця, часу вчинення кримінального правопорушення, учасників вказаної події, є чіткими, послідовними, такими, що відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються іншими зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами. Цим показанням, у наведеній частині, суд надає віру, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та підтверджуються сукупністю зібраних у справі доказів. Так, свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 чітко ствердили, що події за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 мали місце близько 19:00 01.09.2015, місцем події є берег річки с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області.

Натомість суд не бере до уваги показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в частині про те, що бійку розпочали сім`я ОСОБА_4 та заперечення ними факту нанесення потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_1 , оскільки такі спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

-показаннями потерпілого ОСОБА_4 про те, що обвинувачений ОСОБА_1 , побачивши його біля річки, взяв в руки камінь, однак помітивши його дочку ОСОБА_3 , кинув камінь з рук та схопивши її за волосся почав наносити їй тілесні ушкодження. В той час, коли він почав заступатись за доньку, обвинувачений двічі копнув його в живіт, та від отриманих ударів та больового відчуття він присів на землю;

-показаннями потерпілої ОСОБА_3 про те, що в момент, коли між нею та обвинуваченим ОСОБА_1 розпочався конфлікт, останній схопив її за волосся і почав бити кулаком по голові. В той момент, до них одразу підійшов її батько і почав руками відштовхувати обвинуваченого від неї. ОСОБА_1 почав наносити батьку удари кулаками по голові, по тілі і ногою копнув у живіт. Батько відійшов і присів збоку від болі. У неї текла кров, однак така обставина не зупинила обвинуваченого і він завернув їй футболку за голову і вони двоє впали. Піднявшись із землі, ОСОБА_1 продовжив наносити їй удари, тримаючи за волосся, а батька копнув ногою ще раз в живіт;

-показаннями потерпілої ОСОБА_5 про те, що вона бачила, як ОСОБА_1 тримає дочку за волосся, та б`є її. Обоє були в лежачому положенні, на ногах обвинуваченого були зелені резинові чоботи. Вона намагалась відтягнути його від дочки та двічі вдарила його по сідницях. Обвинувачений ОСОБА_1 вирвав мотику з її рук і вдарив по плечі, копнув в живіт та вдарив у голову; чоловік повідомляв їй, що обвинувачений двічі вдарив його ногою в живіт;

-показаннями експерта ОСОБА_12 , який був допитаний судом на підставі ст. 356 КПК України про те, що проведеним судово-медичними експертизами, у ОСОБА_4 виявлено закриту тупу травму кишківника, а саме два розриви стінки тонкого кишківника, які утворились від дії тупого предмету із обмеженою контактуючою поверхнею, таким могла бути нога людини та дані травми могли утворитись навіть від одного удару, можливо і від кількох. Стан людини - лежачи/стоячи, при отриманні вквазних травм немає значення;

-висновком судово-медичної експертизи №146 від 10.09.2015, відповідно до якого травми, виявлені у ОСОБА_4 утворилися від дії тупих предметів та тупих предметів із обмеженою контактуючою поверхнею, котрими могли бути натуральні знаряддя людини - руки та ноги;

-висновком судово-медичної експертизи №156 від 12.11.2015, яким встановлено, що виявлена у ОСОБА_4 закрита тупа травма живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння. ОСОБА_1 міг нанести описану вище травму ногою по животу ОСОБА_4 , з будь-якого положення - стоячи чи лежачи, від одноразової чи дворазової дії - рівною мірою /Т.1 а.с. 83-87/.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 є близькими родичами обвинуваченого, зокрема ОСОБА_7 є дочкою обвинуваченого, ОСОБА_8 - невісткою, а ОСОБА_10 - дружиною, що ставить під сумнів надані ними показання в частині механізму нанесення потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, оскільки враховуючи близькі родинні відносини, суд вважає, що такі спрямовані на захист обвинуваченого ОСОБА_1 та уникнення останнім кримінальної відповідальності. Окрім цього, надані показання свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в цій частині, не впливають на висновки суду щодо наявності у діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України та його винуватості у вчиненні даного злочину. Слід вказати, що свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_10 вказали, що потерпілий дійсно присідав, і вони бачили, як обвинувачений наніс удар ногою потерпілому в живіт. Додатково слід зазначити, що свідки не були безпосередньо близько від місця конфлікту, а частково бачили події на віддалі, а тому відсутні підстави суду брати до уваги їх показання в тій частині, що обвинувачений не мав умислу нанести потерпілому удари в живіт, а лише вибивав мотику, оскільки перебуваючи на певній віддалі свідки не могли об`єктивно оцінити вказані обставини. Натомість безпосереднім очевидцем вказаних подій була дочка потерпілого ОСОБА_3 , яка в судовому засіданні чітко дала показання про механізм заподіяння тілесних ушкоджень її батьку, і її показання повністю співпадають з показаннями самого потеорпілого ОСОБА_4 , наданими в судовому засіданні.

Суд не примає до уваги показання надані свідком ОСОБА_11 , в тій частині, що бійку розпочала сім`я ОСОБА_4, оскільки остання не була прямим очевидцем подій, що мали місце 01.09.2015 за участю обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_4 , про конфлікт та бійку їй відомо зі слів обвинуваченого. Натомість, остання, в судовому засіданні пояснила, що сварки та конфлікти між сім`ями ОСОБА_1 та ОСОБА_4 носять систематичний характер, між ними і раніше виникали конфлікти за пасовище, що межує поряд з їхніми господарствами. Наведені показання мають значення лише в частині умислу обвинуваченого, та мотиву вчинення ним злочину, оскільки, як з показань потерпілих, так і свідків в судовому засіданні достовірно встановлено, що між обвинуваченим та сім`єю потерпілих через земельну ділянку та правом користування нею склалися неприязні відносини, а відтак, відсутні підстави вважати, що жодного умислу у обвинуваченого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України відносно потерпілого ОСОБА_4 не було.

Суд приймає до уваги та визнає належними доказами висновок судово-медичної експертизи №146 від 10.09.2015 та висновок судово-медичної експертизи №156 від 12.11.2015, оскільки такі прямо підтверджують обставини, що підлягають доказуванню. Так, вказаними висновками встановлено, що у ОСОБА_4 виявлено: закриту тупу травму живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника, а також садна та синці на руках, які утворилися від дії тупих предметів та тупих предметів із обмеженою контактуючою поверхнею, котрими могли бути натуральні знаряддя людини - руки та ноги; розриви тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння. Синці і садна, усі разом та кожне окремо є легким тілесним ушкодженням; ОСОБА_1 міг нанести описану вище травму ногою по животу ОСОБА_4 , з будь-якого положення - стоячи чи лежачи, від одноразової чи дворазової дії - рівною мірою.

Наведені висновки експертиз проведені висококваліфікованим експертом, належним чином аргументовані, ґрунтуються на ретельному дослідженні, зробленому на підставі діючого законодавства, містять відповіді на усі поставлені питання, висновки обґрунтовані дослідницькою частиною, фактичні дані викладені у висновках відносяться до справи і мають доказове значення. Тому дані висновки суд покладає в основу прийнятого рішення. Підстав не довіряти висновкам експертиз в суду немає.

Не заслуговують на увагу доводи сторони захисту, викладені в клопотанні захисника Кручок В.С. від 21.03.2018 /Т.2 а.с.10/, наведені захисником підстави для визнання доказу недопустимим судом до уваги не беруться, оскільки з висновків експертиз чітко вбачається той факт, що експерт повідомлений про кримінальну відповідальність, висновки експертиз за своєю формою та змістом повністю відповідають вимогам ст.101 КПК України. Дослідження експертом медичної карти потерпілого та матеріалів кримінального провадження не суперечить нормам кримінально-процесуального закону і сумнівів у законності дій експерта не викликає.

Окремо слід звернути увагу на те, що в судовому засіданні було допитано експерта ОСОБА_12 , який підтримав надані ним висновки судово-медичної експертизи №146 від 10.09.2015 та №156 від 12.11.2015, і зокрема підтвердив той факт, що розриви тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння; ОСОБА_1 міг нанести описану вище травму ногою по животу ОСОБА_4 , з будь-якого положення - стоячи чи лежачи, від одноразової чи дворазової дії - рівною мірою.

Суд вважає протокол проведення слідчого експерименту від 22.09.2015 належним та допустимим доказом у даному кримінальному провадженні, оскільки такий проведено у відповідності до вимог КПК України і такий підтверджує обставини, що підлягають доказуванню. Зокрема, вказаний слідчий експеримент було проведено в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, за участю потерпілого ОСОБА_4 , у присутності понятих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ; слідчий експеримент проведено старшим слідчим СВ Сколівського РВ ГУМВС Ураїни у Львівській області Дребот М.М.; в ході проведення слідчого експерименту було проведено його відеозапис; будь яких зауважень чи доповнень від учасників процесуальної дії не надійшло. Вказаним протоколом слідчого експерименту від 22.09.2015, з пояснень потерпілого ОСОБА_4 , останнім відтворено механізм нанесення обвинуваченим ОСОБА_1 йому тілесних ушкоджень. Під час вказаного слідчого експерименту потерпілий чітко вказав, що обвинувачений наніс йому двічі ногою удар в живіт.

Крім того, суд приймає до уваги та визнає належним доказом протоколом огляду місця події від 02.09.2015 з планом-схемою до нього, оскільки такий складено уповноваженою на те особою - слідчим СВ Сколівського РВ НУМВС України у Львівській області Лупаца Р.І., в протоколі слідча в деталях описала місце вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення; на місці вчинення злочину слідчою виявлено краплі та плями речовини бурого кольору різних форм та розмірів на відстані 20 см від річки Рожаночка, навпроти господарства ОСОБА_4 . Вказані плями РБК розмішені в напрямку до господарства ОСОБА_4 , вказаним протоколом огляду місця події від 02.09.2015 підтверджується той факт, що 01.09.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мав місце конфлікт, в ході якого обвинуваченим ОСОБА_1 було заподіяно тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_4

Також в судовому засіданні оглянуто відеозапис проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_4 від 22.09.2015 Так, з вказаного відеозапису вбачається, що потерпілим повністю відтворено події, які мали місце 01.09.2015 на березі річки Рожаночка, що в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області. Зокрема на вказаному відео, ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_1 наносив удари його дочці ОСОБА_19 , схопивши за волосся та в подальшому, він підійшов до них з метою захисту дочки, і отримав від обвинуваченого ОСОБА_1 два удари ногою в живіт.

За змістом ст.8 Конституції України, в державі визначено принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її змісту.

Згідно зі ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому не можна покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на користь останньої. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за доведеності її вини. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також доказах одержаних незаконним шляхом.

Змістом ст.ст.8,9 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких відносяться презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

У відповідності до ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість даної особи .

Розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Суд не бере до уваги показання обвинуваченого про те, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та вважає, що сукупністю зібраних у справі та перевірених в судовому засіданні доказів вина обвинуваченого доведена в повному обсязі. Так обвинувачений ОСОБА_1 ствердив:

-що конфлікт спровокувала дочка потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 ;

-потерпілий ОСОБА_4 з дочкою ОСОБА_3 першими почали бити його, ОСОБА_3 вдарила його в губу та хапала за одяг;

-потерпілий ОСОБА_4 замахнувся на нього мотикою, він впав на землю, а ОСОБА_5 разом з ОСОБА_3 навалились на нього та почали наносити йому удари;

-він наносив удари ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , оскільки захищався, і тримав їх за одяг, щоб зупинити;

-ногою він копнув у мотику, яку тримав потерпілий ОСОБА_4 , щоб та випала йому з рук, оскільки він відчував від потерпілого загрозу його життю, а тому такі удари були вчинені ним з метою необхідної оборони.

Суд розцінює такі показання, як обрану обвинуваченим лінію захисту, яка не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні. Окрім цього, такі припущення обвинуваченого не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і у суду відсутні підстави сумніватися в обсягу, пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення.

Крім того, слід вказати, що твердження ОСОБА_1 про те, що в руках у потерпілго ОСОБА_4 була мотика спростовуються показаннями самого ж потерпілого ОСОБА_4 , котрий показав, що мотики в нього не було, оскільки до річки він прийшов, щоб помити ноги; показаннями потерпілої ОСОБА_3 про те, що у батька мотики в руках не було та показаннями потерпілої ОСОБА_5 про те, що саме вона прибігла на місце події з мотикою, оскільки копала з дочкою ОСОБА_3 картоплю біля будинку. Показання потерпілих не викликають в суду сумніву у своїй правдивості, оскільки відповідають фактичних обставинам справи та узгоджуються між собою.

Суд вважає, що у діяннях обвинуваченого ОСОБА_1 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та не приймає до уваги доводи сторони захисту про те, що в діях обвинуваченого ОСОБА_1 наявний склад злочину, передбаченого ст. 128 КК України, а удари лівою ногою обвинуваченим ОСОБА_1 були зроблені метою необхідної оборони, з огляду на наступне.

Обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати можливість настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, характеризується: дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров`я іншої людини; наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень; причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідками.

Тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.

Кримінальна відповідальність за необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них. Наведена правова позиція відображена в постановах Верховного суду від 12.02.2019 по справі №1-100/11; від 12.12.2018 по справі №675/686/17; від 01.11.2018 по справі №200/20042/15-к; від 25.10.2018 по справі №347/2250/16.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов`язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що 01.09.2015 близько 19:00 між обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_4 відбувся конфлікт, в ході якого обвинувачений ОСОБА_1 двічі копнув потерпілого в область живота, коли той намагався перешкодити йому спричиняти тілесні ушкодження його дочці ОСОБА_3 , тобто дії обвинуваченого ОСОБА_1 носили активний та раптовий характер щодо потерпілого.

За даними висновків судово-медичної експертизи №146 від 10.09.2015 та №156 від 12.11.2015, у потерпілого виявлено тілесне ушкодження - закрита тупа травма живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника. За своїм характером виявлене ушкодження відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння і могло бути заподіяне потерпілому з будь-якого положення - стоячи чи лежачи, від одноразової чи дворазової дії - рівною мірою.

Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_1 , умисно двічі наносячи удар в область живота потерпілого, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, розраховував на особливу вразливу дію застосованого удару і такі можливі наслідки, як поранення потерпілого, від чого його здоров`ю буде спричинено шкоду, і хоча не бажав, але свідомо припускав можливість їх настання, тобто обвинувачений ОСОБА_1 діяв із непрямим умислом, оскільки прагнув перешкодити потерпілому ОСОБА_4 в захисті його дочки, та через неприязні відносини з сім`єю потерпілих, умисно завдав два удари потерпілому, перший - стоячи, другий - вже лежачи на землі. У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого умислу в діях обвинуваченого ОСОБА_1 щодо спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, за якого особа хоча і не бажає спричинити шкоди здоров`ю потерпілого, але свідомо припускає можливість спричинення такої шкоди, однак при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкості цієї шкоди. У таких випадках особа має відповідати за той результат своїх дій (завдану шкоду), який фактично було заподіяно, тобто за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

А відтак, відсутні підстави для задоволення клопотання сторони захисту та перекваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_1 з ч.1 ст.121 на ст.128 КК України.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21.03.2018 дії обвинуваченого ОСОБА_1 , в порядку ст. 337 КПК України, в частині спричинення потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень перекваліфіковано з ч.1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України і засуджено саме за вказаною статтею КК України.

18.04.2018 прокурором Стрийської місцевої прокуратури Касприк П.С. подано апеляційну скаргу на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21.03.2018 з тих підстав, що при ухваленні вироку суд, перекваліфікувавши дії обвинуваченого ОСОБА_1 з ч.1 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 128 КК України, взяв до уваги виключно пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та залишив поза увагою висновки судово-медичної експертизи №146 від 10.09.2015 та №156 від 12.11.2015. Крім того вказав на те, що відповідно до вироку суду від 21.03.2018 ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст. 128 КК України, яка відсутня у КК України, оскільки ст. 128 КК України не поділена на частини.

Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області від 09.07.2018 апеляційну скаргу прокурора Касприка П.С. задоволено частково: вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21.03.2018 стосовно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий рогляд у суді першої інстанції.

Вказаною ухвалою апеляційного суду від 09.07.2018 встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_1 не містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Згідно мотивувальної частини оскаржуваного вироку, судом дії обвинуваченого ОСОБА_1 було перекваліфіковано з ч.1 ст. 122 КК України на ст. 128 КК України проте, згідно матеріалів кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_1 не ставилось у вину скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України та у резолютивній частині вироку, судом першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч.1 ст. 128 КК України, хоча стаття 128 КК України не розділена частинами, що і послужило підставою для скасування вироку суду від 21.03.2018.

З наведеного вбачається, що вирок суду було скасовано з процесуальних підстав, і суд апеляційної інстанції не досліджував питання вірності кваліфікації дій обвинуваченого та склад кримінального правопорушення.

Що стосується доводів сторони захисту, що удари обвинуваченим ОСОБА_1 були вчинені з метою необхідної оборони, оскільки він відчував загрозу життю з сторони потерпілого ОСОБА_4 , суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 37 КК України уявною обороною визнаються дії, пов`язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

Для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість його умислу.

Показання обвинуваченого про те, що він відчував загрозу своєму життю від потерпілого ОСОБА_4 , оскільки в його руках була мотика і він висловлював йому погрози, є надуманими та неправдивими, оскільки спростовуються наданими в судовому засіданні показаннями потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які достовірно ствердили, що мотику на місце події принесла ОСОБА_5 , і таку у руках тримала саме вона, до того часу, як обвинувачений вихопив її у неї з рук.

У зв`язку з наведеним, не заслуговують на увагу показання обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він з метою захисту намагався влучити ногою в мотику, яку тримав в руках потерпілий ОСОБА_4 , щоб вибити її з рук останнього, будучи впевненим, що удар спрямований саме в мотику, оскільки такі ґрунтуються виключно на показаннях самого обвинуваченого та спростовуються наведеними у вироку доказами, яким надано оцінку щодо їх належності і такі свідчать про направленість умислу обвинуваченого в момент конфлікту на спричинення потерпілому тілесного ушкодження.

Показання дружини, доньки, та невістки обвинуваченого, які є близькими родичами обвинуваченого до уваги судом в частині спрямованості умислу обвинуваченого вибити з рук потерпілого мотику, не беруться, суд вважає, що такі спрямовані на захист обвинуваченого та уникнення останнім відповідальності.

Визначальним у поведінці обвинуваченого ОСОБА_1 у даному випадку було не відвернення нападу чи захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому ОСОБА_4

Врахувавши всі обставини вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема характер, хронологію і послідовність дій обвинуваченого, а також об`єктивну спроможність дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, суд дійшов до обґрунтованого висновку про направленість умислу обвинуваченого ОСОБА_1 саме на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а тому зазначені обставини вказують на наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст.121 КК України, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, як і відсутні підстави вважати, що в діях обвинуваченого мала місце необхідна оборона.

Упродовж розгляду справи судом з`ясовано передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмету доказування, і встановлено факт наявності суспільно небезпечного діяння проти життя та здоров`я особи.

Враховуючи досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченого доведена, його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.121 КК України, оскільки в судовому засіданні доведено факт заподіяння обвинуваченим ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_4 умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Вказаний висновок судом зроблений поза розумним сумнівом, а отже, враховуючи зазначене вище, вина ОСОБА_1 повністю доведена в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч.1 ст.121 КК України. Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу суд не вбачає.

Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (рішення у справі "Авшар проти Туреччини" п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Таким чином суд вважає доведеним:

факт заподіяння ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_4 умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

Окрім цього, слід зазначити, що ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13.06.2019 звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст. 125 КК України на підставі ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності (в частині обвинувачення щодо спричинення потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_5 тілесних ушкоджень). Кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань №120151401300000740 від 02.09.2015 відносно ОСОБА_1 в частині обвинувачення за ч.2 ст.125, ч.1 ст.125 КК України закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності. Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням залишено без розгляду. Цивільний позов заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в особі Сколівської районної ради до ОСОБА_1 , третя особа Комунальний заклад Сколівської районної ради «Сколівська центральна районна лікарня» в частині відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_3 в розмірі 4640,55 грн. залишено без розгляду.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Обтяжуючою вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення обставиною, передбаченою ст. 67 КК України, суд вбачає вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Пом`якшуючими вину обвинуваченого ОСОБА_1 обставинами, передбаченими ст. 66 КК України, суд вбачає часткове визнання вини та часткове відшкодування шкоди потерпілому.

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого ним злочину, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних злочином наслідків - спричинення потерпілому ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, спосіб вчинення злочину і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення злочину, особу обвинуваченого, обвинувачений усвідомив суспільну небезпеку вчиненого ним злочину, у вчиненому розкаявся, раніше не судимий, позицію потерпілого, який просить справедливого для обвинуваченого покарання, а також те, що після вчинення правопорушення обвинувачений висловив потерпілому свої вибачення в судовому засіданні, частково відшкодував шкоду та готовий понести покарання призначене судом, що підтверджує доводи про те, що він фактично розкаявся у скоєному, і вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст. 121 КК України.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання, суд враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного злочину, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаних діянь, а також те, що обвинувачений частково визнав себе винним у вчиненні злочину, розкаюється у вчиненому, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання, а також обставини, що пом`якшують покарання, якими на думку суду, є щире каяття, часткове відшкодування заподіяної злочином шкоди, та приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без відбування покарання й вважає за можливе на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

01.02.2016 потерпілим ОСОБА_4 заявлено цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином, який в подальшому 20.03.2017 уточнено потерпілим. Свій позов потерпілий мотивує тим, що згідно матеріалів кримінального провадження та фактичних обставин справи, 01.09.2015 близько 19:10 в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, під час конфлікту, він підійшов до ОСОБА_1 з метою захисту своєї дочки ОСОБА_3 , але він умисно наніс йому два удари ногою в область живота, після яких він присів на землю. Після побиття ОСОБА_1 , його було доставлено до Сколівської ЦРЛ, госпіталізовано у хірургічне відділення, де йому провели операцію - ушивання розривів тонкої кишки та надано необхідне лікування. Згідно висновку експерта КЗ ЛОР Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи №146 від 10.09.2015 у нього виявлено тупу травму живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника, а також садна та синці на руках. Розриви тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння. Внаслідок вимушеного лікування в медичному закладі він поніс значні витрати на лікування і придбання ліків. Окрім матеріальних збитків, він також зазнав моральних страждань, які виразились у фізичному болю, емоційних та душевних стражданнях, фізичному болю під час лікування, операції та відновлення здоров`я. Завдану йому моральну шкоду оцінює у 100 000, 00 грн.

Крім того, 10.03.2016 заступником керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в особі Сколівської районної ради заявлено цивільний позов до ОСОБА_1 , третя особа Комунальний заклад Сколівської районної ради «Сколівська центральна районна лікарня» про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_4 Позовні вимоги мотивує тим, що 01.09.2015 близько 19:10, під час конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на кам`яному руслі річки в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, до ОСОБА_1 підійшов ОСОБА_4 з метою захисту своєї дочки ОСОБА_3 , від ОСОБА_1 останній, не припиняючи наносити удари ОСОБА_3 , умисно наніс два удари ногою ОСОБА_4 в область живота, після яких останній присів від завданого болю. В результаті завданих ОСОБА_1 умисних ударів ОСОБА_4 спричинено, відповідно до висновку судово-медичної експертизи №156 від 12.11.2015 закриту тупу травму живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника, синці та садно на обох передпліччях і кистях рук та правій стопі, з яких розриви стінок тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння. Згідно довідки КЗ СРР «Сколівська центральна районна лікарня» ОСОБА_4 , внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КЗ СРР «Сколівська центральна районна лікарня» з 01.09.2015 по 18.09.2015. Вартість лікування ОСОБА_4 в хірургічному відділенні КЗ СРР «Сколівська центральна районна лікарня» становить 5 255, 43 грн. В добровільному порядку кошти витрачені на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_1 не відшкодовано.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином підтримав у повному обсязі, просить його задоволити. Також не заперечив щодо задоволення позовних вимог заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в особі Сколівської районної ради про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Представник потерпілого, адвокат Кузняк І.С. в судовому засіданні позовні вимоги викладені у позовній заяві підтримав, просить суд позов задоволити та стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_1 , з врахуванням часткового відшкодування шкоди, на користь цивільного позивача ОСОБА_4 завдану внаслідок кримінального правопорушення шкоду в сумі 700,00 грн. Що стосується моральної шкоди, таку цивільним позивачем ОСОБА_4 оцінено в 100 000 грн., оскільки внаслідок заподіяних ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, він переніс фізичну біль, моральні страждання, на даний час є інвалідом та систематично змушений проходити лікування в медичному закладі, та враховуючи часткове відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн., просить стягнути з цивільного відповідача 90000 грн. моральної шкоди.

Прокурор в судовому засіданні просить задоволити цивільний позов заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в особі Сколівської районної ради про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення. Звернув увагу на ухвалу суду від 13.06.2019, якою вказаний цивільний позов в частині відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3 від кримінального правопорушення залишено без розгляду, а тому просить стягнути витрати, понесені лікувальним закладом на лікування потерпілого ОСОБА_4 , також не заперечив щодо задоволення цивільного позову ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, з врахуванням частково відшкодування шкоди.

Цивільний відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином визнав частково: завдану матеріальну шкоду в сумі 8641,50 грн. визнав та відшкодував, окрім 700,00 грн, в задоволенні яких було відмовлено попереднім складом суду; спричинену моральну шкоду, яку ОСОБА_4 оцінив в розмірі 100 000 грн. заперечив частково, визнав 10000 грн., яку відшкодував добровільно.

Представник цивільного відповідача ОСОБА_20 підтримав позицію свого довірителя та подав суду розписку, власноручно написано представником потерпілого - адвокатом Кузняк І.С. про отримання від імені потерпілого від обвинуваченого 10000 грн. моральної шкоди та 8650,00 грн. майнової шкоди. Зазначив, що майнова шкода в розмірі 700,00 грн. не доведена належними доказами.

Представник третьої особи за цивільним позовом заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду кримінального провадження.

Суд, заслухавши думку цивільного позивача ОСОБА_4 та його представника, які позовні вимоги підтримали, цивільного позивача за позовом прокуратури в інтересах Сколівської районної ради, думку цивільного відповідача ОСОБА_1 , його адвоката Кручок В.С., давши належну оцінку зібраним доказам з точки зору їх належності та допустимості, приходить до переконливого висновку, що позов ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином слід задоволити частково та за позовом заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в особі Сколівської районної ради про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення слід задоволити повністю, з наступних підстав.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.09.2015 близько 19:10 в с. Нижня Рожанка Сколівського району Львівської області, під час конфлікту, ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_1 з метою захисту своєї дочки ОСОБА_3 , але він умисно наніс йому два удари ногою в область живота, після яких він присів на землю. Після побиття ОСОБА_1 , його було доставлено до Сколівської ЦРЛ, госпіталізовано у хірургічне відділення, де йому провели операцію - ушивання розривів тонкої кишки та надано необхідне лікування.

Відповідно до висновку експерта КЗ ЛОР Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи №146 від 10.09.2015 у ОСОБА_4 виявлено тупу травму живота у вигляді двох розривів стінки тонкого кишківника, а також садна та синці на руках; розриви тонкого кишківника є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння /Т.1 а.с. 78-79/.

Відповідно до відповіді Комунального закладу Сколівської районної ради «Сколівська центральна районна лікарня» на запит заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивака Ю., проінформанова, що ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні КЗ СРР «Сколівська ЦРЛ» з 01.09.2015 по 19.09.2015 /Т.1 а.с. 68/.

За час лікування в медичному закладі ОСОБА_4 поніс витрати на лікування, що підтверджується доданими до матеріалів кримінального провадження квитанціями про купівлю ліків /Т.1 а.с. 14-23/.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Суд вважає, що дослідженими в судовому засіданні доказами винуватості обвинуваченого встановлено протиправну поведінку - цивільного відповідача ОСОБА_1 , що стверджується матеріалами кримінального провадження, встановлено наявність шкоди - заподіяння ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень.

За результатами розгляду кримінального провадження, суд прийшов до висновку, що вина обвинуваченого доведена, його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.121 КК України, оскільки в судовому засіданні доведено факт заподіяння ОСОБА_1 ОСОБА_4 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного в момент заподіяння.

Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

З долучених до матеріалів кримінального провадження доказів вбачається, що ОСОБА_4 перебував на лікуванні в Сколівській ЦРЛ з 01.09.2015 по 18.09.2015, останній поніс витрати на лікування, що підтверджується відповідними квитанціями по їх оплату, які суд примає до уваги та визнає належними та допустими доказами, та враховує, що матеріальна шкода в розмірі 8650,00 грн. повністю відшкодована цивільним відповідачем ОСОБА_1 , а матеріальна шкода в розмірі 700,00 грн. не доведена належними та допустимим доказами, а тому в задоволенні цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди слід відмовити.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_1 на його користь моральної шкоди в розмірі 100 000, 00 грн., суд звертає увагу на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналізуючи фактичні обставини кримінального провадження, суд прийшов до висновку щодо обґрунтованості вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.

Вирішуючи питання щодо розміру завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд приймає до уваги тривалість моральних страждань і переживань потерпілого, оскільки останньому ОСОБА_1 спричинив тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до істотних змін в його житті та негативно позначилося на його моральному та психологічному стані, тривалий час ОСОБА_4 проходив лікування в Сколівській ЦРЛ.

Отже, беручи до уваги конкретні обставини провадження, наслідки, що наступили, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, які переніс потерпілий їх тривалість, та зважаючи на обставини при яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, враховуючи часткове відшкодування моральної шкоди цивільним відповідачем ОСОБА_1 в розмірі 10000 грн., суд вважає, що позовні вимоги потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення частково, а з відповідача - ОСОБА_1 слід стягнути на користь потерпілого ОСОБА_4 40 000, 00 грн. моральної шкоди.

Визначаючи саме такий розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, а тому на підставі ст. 1167 ЦК України така шкода підлягає відшкодуванню і з урахуванням наведених норм права та встановлених судом обставин справи.Ця сума, враховуючи особу обвинуваченого і характер його дій, на думку суду відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.

Вирішуючи позовні вимоги заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в особі Сколівської районної ради про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до відповіді Комунального закладу Сколівської районної ради «Сколівська центральна районна лікарня» на запит заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивака Ю., проінформанова, що ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні КЗ СРР «Сколівська ЦРЛ» з 01.09.2015 по 19.09.2015 /Т.1 а.с. 68/.

Згідно з розрахунком вартості перебування на стаціонарному лікуванні у КЗ СРР «Сколівська центральна районна лікарня», витрати на лікування ОСОБА_4 становлять 5 255, 43 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави пред`являється прокурором.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до п.п.3,5 Постанови Пленуму ВСУ №11 від 07.07.1995 питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з "Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №545. Відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати (наприклад, пов`язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування тощо) не відшкодовуються.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідно бюджету або на користь юридичної особи (відомства), які належить заклад охорони здоров`я (п.4 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ від 16.07.1993 №545).

Судом встановлено, що в добровільному порядку кошти, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_4 від злочину, ОСОБА_1 не відшкодовані. Крім того, Сколівською районною радою також не вжито заходів щодо відшкодування витрат, здійснених лікарнею на лікування потерпілого, внаслідок вчинення кримінального правопорушення та не пред`явлено цивільний позов в межах кримінального провадження.

Вказані обставини свідчать про порушення інтересів держави та є підставою для звернення прокурора в суд для захисту інтересів держави.

На підставі наведеного, враховуючи те, що в судовому засіданні доведено факт витрат КЗ СРР «Сколівська ЦРЛ» коштів на лікування потерпілого ОСОБА_4 , що підтверджується розрахунком вартості перебування на стаціонарному лікуванні у КЗ СРР «Сколівська центральна районна лікарня», витрати на лікування ОСОБА_4 становлять 5 255, 43 грн., такі проведено на підставі прейскуранту платних медичних послуг, які надаються Сколівською ЦРЛ, а також беручи до уваги той факт, що відповідач дані позовні вимоги не визнав та заперечив щодо їх задоволення, суд приходить до переконливого висновку, що з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь Сколівської районної ради слід стягнути кошти в сумі 5 255, 43 грн., тим самим задоволивши позовні вимоги.

Стягуючи вказану суму, суд враховує, що ухвалою суду від 13.06.2019 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності; цивільний позов ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої злочином та цивільний позов заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в особі Сколівської районної ради в частині відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3 від кримінального правопорушення залишено без розгляду (в частині обвинувачення щодо спричинення потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, за ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 125 КК України).

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373- 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 121 КК України, й призначити йому покараня у виді 5 /п`яти/ років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 /три/ роки.

Згідно з п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_1 повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з`являтися у вказані органи для реєстрації.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної /майнової/ шкоди, завданої злочином відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 40 000 /сорок тисяч/ грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином відмовити.

Цивільний позов заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Пошивак Ю. в інтересах держави в особі Сколівської районної ради про відшкодування витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_4 від кримінального правопорушення задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сколівської районної ради кошти в сумі 5 255 /п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять/ грн. 43 коп.

Речові докази: сільськогосподарську металеву мотику із дерев`яною ручкою повернути потерпілій ОСОБА_5 ; каміння із слідами речовини бурого кольору схожих на кров - знищити.

Вирок може бути оскаржено сторонами до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Стрийський міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя В. Л. Бучківська