Рішення № 82486967, 18.06.2019, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/783/18

Провадження № 2/324/12/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.

за участю секретаря судового засідання Божко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Пологи цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі за текстом – ПАТ «Державний ощадний банк України»; Банк) звернулося до суду із вказаним позовом, який 01 червня 2018 року уточнило.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 вересня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №448, за умовами якого Банк надав ОСОБА_2 кредит в сумі 40000,00 доларів США. 26 вересня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Черкун В.І., предметом іпотеки за яким є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 . Згідно довідки Пологівської міської ради Запорізької області від 19 березня 2018 року №1820 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з порушенням ОСОБА_2 умов кредитного договору, прокурор Пологівського району звернувся до суду з позовом в інтересах Банку про звернення стягнення на передану в іпотеку трикімнатну квартиру. Рішеннями Пологівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2011 року по справі №2-329/2011 року було звернуто стягнення шляхом продажу з публічних торгів, а саме трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 04 жовтня 2011 року.

З посиланням на ст.ст.5, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, ст.ст.3, 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» позивач просить постановити судове рішення, яким: виселити ОСОБА_1 з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Пологівській міській раді Запорізької області.

У судове засідання, призначене на 12 червня 2019 року на 9.30 годину, представник позивача за довіреністю адвокат Літута С.В. надав суду письмову заяву, в якій просить цивільну справу за позовом до ОСОБА_1 про виселення з житлового приміщення розглянути за його відсутністю. На позовних вимогах наполягає в повному обсязі, просить їх задовольнити в тому числі відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2019 року у справі №653/1096/16-ц. Проти ухвалення рішення за його відсутністю не заперечує. Також просив залишити без розгляду його клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності з правовим обґрунтовуванням підстав щодо строку позовної давності, яке ухвалою від 12 червня 2019 року судом розв`язане.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник за довіреністю Колісник Л.О. 12 червня 2019 року надали письмову заяву про застосування строку позовної давності по справі №324/783/18 про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку, так як вважають, що Позивач не надав доказів поважності причин пропуску Позивачем позовної давності для пред`явлення позовних вимог про виселення Відповідача з житла, а зазначена позивачем причина пропуску строку позовної давності, викладена в клопотанні від 09 жовтня 2018 року: «Враховуючи факт виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з житла, Позивач пропустив виїзд з квартири та зняття з реєстраційного обліку також неповнолітньої дитини ОСОБА_1 » не є поважною. У зв`язку з зазначеним Відповідач та його представник вважають, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, просять суд розглянути справу без участі відповідача та його представника, відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

02 липня 2018 року від відповідача по справі ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку (а.с.59-62), в якому зазначено, що, по-перше, справа підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.225 ЦПК України, оскільки аналогічні позовні вимоги між тими самими сторонами з тих самих підстав вже були предметом розгляду, про що свідчить рішення Пологівського районного суду запорізької області від 28 березня 2013 року у справі №0820/2972/2012 за позовом ПАТ «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_1 про виселення з житлового приміщення. По-друге, квартира, яку передано в іпотеку, не придбавалася за рахунок отриманих у Позивача ОСОБА_2 кредитних коштів, тому не зазначення у позовній заяві іншого житлового приміщення, яке мало бути б надано Відповідачу у разі його виселення, є також підставою для відмови Позивачу у позові, так як виселення Відповідача без надання іншого житлового приміщення суперечить ч.2 ст.109 ЖК Української РСР. На підставі зазначеного вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню і просить суд на підставі ст.ст.263, 264 ЦПК України відмовити у повному обсязі.

03 серпня 2018 року до суду від начальника філії-Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» Магулєвської Р.А. надійшла відповідь на відзив (а.с.79-80), в якій зазначено, що абзацом 3 п.1.6 іпотеки від 28 вересня 2007 року зазначено, що зміст Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» нотаріусом роз`яснено Іпотекодавець стверджує, що малолітніх, неповнолітніх непрацездатних осіб, а також прав у третіх осіб як в меж ах так і за межами України щодо будинку немає, Іпотекодержатель з цим погоджується, що стверджується довідкою, виданою комунальним підприємством Пологівського виробничого управління, житлово-комунального господарства, що знаходиться в справах нотаріуса. Свою згоду на передачу квартири в іпотеку надала і мати ОСОБА_1 , яка була нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Черкун В.І. 28 вересня 2007 року. Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочнни, які впливають на права дитини, він починен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України (надалі ВСУ) в своїй постанові від 30 вересня 2015 року по справі №6-384цс 15. Виселення осіб, які займають жиле приміщення, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, врегульовано ч.3 ст.109 ЖК УРСР, Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до частин 1 і 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 3 ст.109 ЖК УРСР передбачено, що при зверненні стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення, відповідне рішення суду с підставою для виселення всіх мешканців. Застереження про надання іншого жилого приміщення частиною 3 ст.109 ЖК УРСР не передбачено.

У зв`язку з надходженням від всіх учасників справи заяв про розгляд справи в їх відсутності, на підставі ст.247 ч.2 ЦПК України справа розглядається судом без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом встановлено, що 28 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та фізичною особою ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №448, за умовами якого (пункти 1.1 і 1.2) Банк надав позичальнику кредит у сумі 40000,00 доларів строком на 120 місяців зі строком остаточного повернення не пізніше 28 вересня 2017 року, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями вказаного кредитного договору та додатків до нього (а.с.7-9).

Крім того, 28 вересня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Черкун В.І. і зареєстрований за р.№2343, предметом іпотеки за умовами якого є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та накладено заборону відчуження зазначеної в договорі квартири, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією вказаного іпотечного договору (а.с.13-17).

Пунктом 4.2 Іпотечного договору у випадку не виконання чи неналежного виконання Іпотекодавцем Зобов`язання в цілому чи тієї або іншої її частини, а також у інших випадках, передбачених цим Договором, Іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки у порядку, визначеному цим Договором.

Згідно ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З копії Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон і відчуження об`єктів нерухомого майна №14660466, сформованого 28 вересня 2007 року, встановлено, що на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 , приватний нотаріус Пологівського нотаріального округу Черкун В.І. внесла заборону на нерухоме майно на підставі іпотечного договору (а.с.18).

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2011 року у справі №2-329/2011 рік, копія якого долучена до матеріалів справи, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору від 28 вересня 2007 року №448 звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з публічних торгів, а саме – трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; – нежитлову будівлю магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.20-21).

З копії довідки №1820, виданої виконавчим комітетом Пологівської міської ради Запорізької області у березні 2018 року, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якого часу здійснена реєстрація, не зазначено (а.с.22).

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року у справі №0820/2972/2012, копія якого долучена до матеріалів справи, позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії-Запорізьке обласне управління до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Пологівський сектор управління департаменту міграційної служби України в Запорізькій області, третя особа-орган опіки та піклування Пологівської райдержадміністрації в Запорізькій області про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 без надання іншого житла зі зняттям з реєстраційного обліку у Пологівському секторі управління департаменту міграційної служби України в Запорізькій області (а.с.63-64).

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4 і зняття її з реєстраційного обліку у житловому приміщенні скасовано, позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4 задоволено. Виселено ОСОБА_4 із кварти АДРЕСА_1 без надання іншого житла зі зняттям з реєстраційного обліку. В частині позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про виселення і зняття з реєстрації рішення суду змінено в мотивувальній частині - у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог. В решті рішення залишено без змін (а.с.66-68).

З копії заяви ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 листопада ІНФОРМАЦІЯ_3 року ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я приватного нотаріуса Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області Черкун В.І. встановлено, що ОСОБА_4 дала згоду на передачу в іпотеку ВАТ «Державний ощадний банк Україна» її чоловіком ОСОБА_2 належної їм: нежитлової будівлі, магазину та приватизованої земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.81).

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини 1, 2 ст.15 ЦК України).

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1 і 5 статті 81 ЦПК України).

Ст.47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 4 ст. 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.1 першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно із ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

За змістом ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст.589 ЦК України, ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст.590 ЦК України і передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно із частин 1 і 2 статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Ч.3 ст.109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.

За змістом ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч.2 ст.109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Тобто, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.40 цього Закону, так і норма ст.109 ЖК України.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із житлового будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

У той же час, при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього майна, відсутність постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення.

Такий правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-1449цс15, від 10 лютого 2016 року у справі №6-2830цс15, від 06 березня 2018 року у справі №03/1590/15-ц, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Разом з тим, судом встановлено, що пунктом 2.2 розділу 2 іпотечного договору, який був укладений 28 вересня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2 , передбачено, що іпотекодавець не повинен без згоди іпотекодержателя розпоряджатись будь-яким чином предметом іпотеки або його частиною, проводити капітальний ремонт предмета іпотеки, а також укладати стосовно предмета іпотеки договори оренди (найму), лізингу, та будь-які інші договори, що встановлюють обтяження предмета іпотеки.

Як зазначалося судом, 28 вересня 2007 року ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Пологівською товарною біржою «Агропром-Інвест» 27 липня 2001 року. Тобто, зазначена квартира була придбана задовго до передачі її в іпотеку і не за рахунок кредитних коштів, наданих Банком ОСОБА_2 відповідно до умов кредитного договору від 28 вересня 2007 року №448.

При цьому суду не було надано жодних доказів протиправного вселення відповідача у спірну квартиру, передану її власником в іпотеку Банку, як і не було надано відомостей про інше жиле приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане відповідачу одночасно з виселенням, що є обов`язковим відповідно до постанови Верховного Суду України від 06 березня 2018 року у справі №03/1590/15-ц.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних, допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_1 є членом сім`ї (родичем) одноособового власника вищезазначеного квартири - ОСОБА_2 як іпотекодавця, та вселився у цю квартиру за попереднім письмовим дозволом Банку, а тому останній вважається таким, що не набув права користування вказаною квартирою у встановленому законом порядку, а тому останній підлягає виселенню зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

До такого висновку суд дійшов, виходячи з того, що відповідач не надав суду доказів того, що він є зареєстрованим у спірній квартирі ще до укладення ОСОБА_2 у 2007 році кредитного договору. Навпаки, рішенням суду від 28 березня 2013 року у справі №0820/2972/2012 встановлено, що відповідач ОСОБА_1 пояснив суду, що після отримання паспорту громадянина України він зареєструвався за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.63,зворот). Оскільки відповідач народився у 1996 році, то, відтак, зареєструвався він у спірній квартирі не до 28 вересня 2007 року, а набагато пізніше, тобто після укладення кредитного договору і іпотечного договору, що свідчить про порушення вимог п.2.2 розділу 2 іпотечного договору, відповідно до якого ОСОБА_2 або будь-яка інша особа не мала права без попереднього письмового дозволу Банку, як іпотекодержателя, передавати предмет іпотеки в найм.

При цьому відповідач не надав суду будь-яких належних і допустимих доказів тому, з якого саме часу він проживає у спірній квартирі і що він не має будь-якого іншого житла. У суду ж є відомості, що ОСОБА_1 є власником цілої квартири, розташованої в АДРЕСА_3 по АДРЕСА_4 .

Що ж стосується того, чи є відповідач членом сім`ї ОСОБА_2 , то сам відповідач у своєму відзиві до суду (а.с.59-62) зазначає, що після розлучення його батьків він не є членом сім`ї іпотекодержателя ОСОБА_2 , а тому згідно частини 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру є підставою для виселення з неї відповідача.

При цьому суд вважає безпідставними і такими, що не підтверджені матеріалами справи, заперечення проти позову відповідачем в тій частині, що набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки підстави, за наявності яких пред`явлений позов Банком до ОСОБА_1 , не були предметом розгляду.

За наведених вище обставин суд приходить до висновку, що представником позивача відповідно вимог частин 1 і 5 статті 81 ЦПК України доведені обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог про виселення відповідача, тому позовні вимоги щодо виселення підлягають задоволенню як обґрунтовані.

Щодо спливу строку позовної давності, на чому наполягає позивач, суд зазначає наступне.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на зазначене, а також враховуючи правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2019 року у справі №653/1096/16-ц, суд вважає, що поповичем не пропущений у даному випадку строк позовної давності.

Щодо позовних вимог про зобов`язання зняти з реєстраційного обліку відповідача, суд відмовляє в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п.3.1. Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 №1077 та п.26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 №207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про виселення.

Дане рішення суду є підставою для органів, що здійснюють реєстрацію та зняття з реєстраційного обліку для виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 .

За таких обставин вказані позовні вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню як передчасні, оскільки компетентний орган не відмовив позивачу у знятті з реєстр рації у спірній квартирі відповідача у справі.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України і Закону України «Про судовий збір» суд стягує з відповідача на користь позивача 1762 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.31, 310, 589, 590 ЦК України, ст.ст.9, 10, 33, 39, 40, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 133, 141, 209, 247 ч.2, 258, 259 ч.6, 263-265, 268 ч.6, 273, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити частково позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.

Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 18 червня 2019 року.

Суддя: Кацаренко І.О.